09 жовтня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Пономарьової О.М.
суддів Соломахи Л.І., Шигірта Ф.С.
при секретарі Забавіній М.О.
за участю:
відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором з апеляційною скаргою позивача - Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 18 липня 2012 року, -
Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 18 липня 2012 року у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено (а.с. 48-51).
З таким рішенням суду не погодився позивач - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК, подав на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог (а.с. 52-56).
В судове засідання апеляційного суду представник ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням (форма № 119) про вручення уповноваженій ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 04 жовтня 2012 року поштового відправлення про явку до суду по цій справі 09 жовтня 2012 року (а.с. 93). Представник ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» Лівада О.А, яка діє на підставі довіреності ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 03 грудня 2010 року (а.с. 23), надіслала заяву про розгляд справи у її відсутність (а.с. 93).
Відповідач ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає з наступних підстав:
Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та відповідачем ОСОБА_1 є неукладеним, а тому договірні зобов'язання між сторонами не виникли і підстави для задоволення позову відсутні.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції правильно виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. 638 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII від 12 травня 1991 року (в редакції Закону України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV з наступними змінами).
Відповідно до частини 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частин 1 та 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 у справі № 15-рп/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII від 12 травня 1991 року (в редакції Закону України від 1 грудня 2005 року № 3161-IV з наступними змінами, які діяли станом на 21 грудня 2007 року, на момент виникнення правовідносин між сторонами), договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, позивач посилається на те, що відповідно до наказу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 24 травня 2005 року № С-89, кредитний договір, який укладений з відповідачем, складається з Заяви на видачу кредиту, Умов надання банківських послуг та Тарифів банку. Відповідно до укладеного договору № б/н від 21 грудня 2007 року відповідач отримав кредит у розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
В матеріалах справи дійсно є копія Заяви, в якій мається підпис відповідача та ним зазначена дата підписання заяви 21 грудня 2007 року (а.с. 6).
Проте підписана відповідачем частина Заяви не може вважатися договором, оскільки вона не містить жодних відомостей щодо істотних умов кредитного договору.
Як вбачається з зазначеної Заяви, відповідачем підписані пункти 1 - 4 Заяви, а саме:
- п. 1 «Персональні відомості», в якому зазначені прізвище, ім'я та по батькові, дата та місце народження, ІНН, серія та номер паспорту, адреса проживання;
- п. 2 «Контактна інформація», в якому зазначений номер мобільного телефону;
- п. 3 «Інформація про працевлаштування», в якому зазначені напрямок діяльності, назва компанії, посада, розмір місячного доходу та тривалість роботи відповідача за останнім місцем роботи, його попереднє місце роботи;
- п. 4 «Додаткові відомості», в якому зазначено, що він має автомобіль та нерухомість, їх ринкова вартість, наявність інших кредитних зобов'язань.
Далі в заяві зазначено, що «ознайомившись із Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Приватбанку, прошу відкрити рахунок та надати перелічені нижче послуги». Проте жодна із зазначених в заяві послуг (кредитка «Товари у розстрочку», кредитка «Подія», кредитка «Універсальна») відповідачем в Заяві не відмічена, ним відмічена лише валюта «UAН». Відповідачем навіть не зазначено суму кредитного ліміту (а.с. 6).
Тобто згідно відомостей, які підписані відповідачем, не визначено ні вид кредитної картки, яку він бажає оформити, ні сума кредиту (кредитний ліміт), ні строк дії кредитної картки, не визначено розмір процентів за користування кредитом та інших платежів, зокрема, комісії, яку позивач просить стягнути з відповідача.
Згідно пояснень відповідача, зазначену Заяву він дійсно підписував. Вона була запропонована йому працівником ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» під час відвідування ним одного з ринків м. Донецька, там же в кіоску банка він отримав кредитну картку, яка не була активована. З працівником банку він не обговорював ні суму кредиту, ні розмір процентів за користування кредитом, ні строк дії кредитної картки. Працівник банку пояснив, що в банку розглянуть його заяву про оформлення йому кредитної картки та повідомлять про можливість укладення кредитного договору. Проте до Банку він в наступному не запрошувався та будь-який договір не підписував.
Представник ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у судовому засіданні суду першої інстанції 21 лютого 2012 року (а.с. 33-34) визнав той факт, що будь-які інші документи, крім зазначеної Заяви, відповідачем для отримання кредиту не підписувалися і в банку відсутні.
Враховуючи, що в розділі Заяви, який підписаний відповідачем, не зазначено ні сума кредиту; ні детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; ні дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; ні річна відсоткова ставка за кредитом, доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що ними в належній формі досягнута згода з усіх істотних умов договору, є необґрунтованими.
Наявність вже після підпису відповідача в Заяві відміток працівника банку в п. 5 «Банківські послуги», зокрема, кредитка «Універсальна», «30» днів пільгового періоду, кредитний ліміт - 10 000 грн., валюта «UAН»., базова процентна ставка - 2,5% в місяць на залишок заборгованості, не спростовує висновків суду, оскільки відсутність підпису відповідача щодо цих умов надання кредиту свідчить про те, що Банком на власний розсуд визначені умови надання кредиту, що суперечить вимогам ст. 626, ст. 638 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII від 12 травня 1991 року (в редакції Закону України від 1 грудня 2005 року № 3161-IV з наступними змінами, які діяли станом на 21 грудня 2007 року) договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.
Банком не надано суду доказів про отримання відповідачем оригіналу Заяви після заповнення працівниками банку умов надання йому кредиту.
Відсутність у кредитодавця підписаного позичальником документа з зазначенням істотних умов кредитного договору, свідчить про обгрунтованість висновків суду першої інстанції про відсутність домовленості між сторонами з усіх істотних умов договору.
Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, згідно із п. 3.2 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які затвердженні постановою Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року, кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.
З матеріалів справи встановлено, що такий взагалі не складався та сторонами не підписувався і навіть в доданих позивачем до позовної заяви Умовах та правилах надання банківських послуг не зазначено порядок здійснення щомісячних платежів за кредитом, порядок сплати процентів за користування кредитом (а.с. 7-8).
Згідно п. 3.1. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке:
значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку;
перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо;
перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути з відповідача, в тому числі комісію, проте ні в Заяві, ні в Умовах та правилах надання банківських послуг розмір комісії не зазначений.
В Заяві в розділі «відмітки банку» є відмітка про відкриття рахунку 09 січня 2008 року (а.с. 6).
Відповідач визнає, що ним була отримана кредитна карта ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», що через певний час на неї було зараховано 10 000 грн., що він користувався цими грошима, не заперечує, що залишок його заборгованості за кредитом складає близько 8 000 грн., проте, посилаючись на неукладеність кредитного договору, категорично заперечує проти сплати Банку процентів за користування кредитом, комісії, розмір та умови сплати яких з ним не узгоджувалися.
Та обставина, що відповідач користувався грошима, які були зараховані на кредитну картку, певний час поповнював залишок заборгованості на кредитну картку, не є доказом згоди сторін щодо всіх істотних умов договору.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що між сторонами кредитний договір не укладено, а відповідно договірні зобов'язання між ними не виникли, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на принцип свободи договору не заслуговує на увагу. Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, а саме, визначенні умов договору. Проте принцип свободи договору не дає підстав вважати укладеним договір, якщо в порушення норм ст. 638 ЦК України сторони в належній формі не досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно п. 14 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).
Враховуючи ці роз'яснення, не заслуговують на увагу посилання апелянта в апеляційній скарзі на вимоги частини 2 ст. 218 ЦК України, згідно якої правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним. Підставою відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» є неукладеність кредитного договору, а не його недійсність через недотримання письмової форми.
Оскільки апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо неукладеності кредитного договору, доводи апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції норм ст. 509, ст. 526, ст. 527, ст. 536, ст. 629, 1050 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки зобов'язання, що є наслідком укладення кредитного договору, між сторонами не виникли.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування або зміни рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необгрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не позбавлений можливості звернутися до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів.
Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -
Апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.
Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 18 липня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: О.М. Пономарьова
Судді: Л.І. Соломаха
Ф.С. Шигірт