Справа № 22ц/0590/9123/2012 Головуючий в 1 інстанції Воробйов С.О.
Категорія 26 Доповідач Ларіна Н.О.
23 серпня 2012 року
Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого Зінов'євої А.Г.
суддів Ларіної Н.О., Азевича В.Б.
при секретарі Якубовській А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 липня 2012 року за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», третя особа - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красноармійську Донецької області про відшкодування моральної шкоди, -
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 липня 2012 року позов задоволено частково: на користь позивача з ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» стягнуто на відшкодування моральної шкоди 15 000 грн., вирішено питання про стягнення судових витрат.
На дане рішення ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» подало апеляційну скаргу.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду, та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позовних вимог чи зміну позовних вимог у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що судом помилково застосовано ст. 153, 233, 237-1 КЗпП України, оскільки вказані норми не поширюються на правовідносини між сторонами, на думку апелянта ці правовідносини регулюються у відповідності до ст. 9 Закону України «Про охорону праці», законодавством з окремих видів загальнообов'язкового державного страхування, зокрема Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" дія якого припинена з 01 січня 2008 року, та взагалі немає норми Закону, яка передбачає такий обов'язок роботодавця поряд з Фондом (чи окремо від нього), оскільки параграф 2 глави 82 ЦК України не поширюються на випадки, які виниклі на виробництві із застрахованими особами.
Додатково в апеляційній скарзі відповідач зазначив, що позивачем при отриманні травми допущено грубу необережність, тому на підставі ст. 1193 ЦК України розмір відшкодування повинно зменшити.
Сторони, належним чином повідомлені телефонограмами №№ 1297-1299 у журналі телефонограм № 2 про дату, час та місце слухання справи, в судове засідання не з'явилися, тому суд відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України розглянув справу без їх участі.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебував в трудових правовідносинах з відповідачем з 26.02.2007 року по 29.04.2011 року (а.с. 7-15).
01.03.2010 року позивачем отримана травма на виробництві, відповідачем був складений акт по формі Н-1 та акт розслідування нещасного випадку (а.с. 16-17, 18-20), висновком МСЕК від 11.06.2010 року первинно позивачу встановлено 40 % втрати професійної працездатності (а.с. 29), висновком МСЕК від 25.07.2011 року повторно позивачу встановлено по травмі 40 % втрати професійної працездатності (а.с. 21).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу внаслідок ушкодження здоров'я завдано моральну шкоду, та на підставі норм, передбачених ст. 12 Закону України «Про охорону праці», набрання чинності Законом України № 717 від 23.03.2007 року, ст.ст. 237-1, 153 ч. 2, 255 КЗпП України позивач має право на відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Наявність небезпечних і шкідливих умов праці позивача в ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» встановлена санітарно-гігієничною характеристикою умов праці, актом розслідування санітарно-гігієничного стану робочого місця, актом розслідування нещасного випадку від 05 березня 2010 року, в яких встановлена вина відповідача у виникненні професійного захворювання. Ці обставини відповідачем не спростовані.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженими ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов : наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Проте із Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» частина 3 статті 34, яка регулювала відшкодування моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей, виключена відповідно до положень Закону України від 23 лютого 2007 року № 717-У «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Оскільки Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на час виникнення спірних правовідносин, в зв'язку із зміною спеціального закону, не відповідав за завдану моральну шкоду, то у разі отримання працівником професійного захворювання в цей період таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець, згідно з правилами ст.237-1 КЗпП України.
Відповідачем не надано доказів щодо відсутності його вини в заподіянні позивачеві моральної шкоди. Таким чином доводи апеляційної скарги, що вказані судом норми не поширюються на правовідносини, апеляційний суд не приймає до уваги оскільки вони без підставні.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував стан здоров'я позивача, ступень втрати професійної працездатності, глибину фізичних і моральних страждань, та стягнув грошову компенсацію у розмірі 15 000 грн.
Виходячи з наведеного та враховуючи конкретні обставини справи, апеляційний суд вважає за можливе погодитися з розміром моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції, оскільки визначений судом розмір моральної шкоди 15 000 грн. відповідає тяжкості ушкодження здоров'я позивача, характеру та тривалості моральних страждань позивача у зв'язку з отриманим професійним захворюванням, істотності вимушених змін у життєвих стосунках потерпілого. Суд врахував, що ушкодження здоров'я завдає фізичні та моральні страждання потерпілому, вимагає від нього додаткових зусиль для організації життя, і, виходячи з засад розумності та справедливості, визначив такий розмір відшкодування моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем допущена груба необережність, яка стала підставою для ушкодження здоров'я, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки, як зазначено в акті № 14 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом від 05 березня 2010 року, причинами нещасного випадку окрім знаходження постраждалого у зоні дії канату, також зазначена й провина відповідача - порушення технології ведення робіт по доставці, не погодження дій при виконанні робіт, та не є підставами для зменшення визначеного судом розміру грошової компенсації моральної шкоди у розмірі 15 000 грн.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача не обґрунтовані і не спростовують висновків суду.
В рішенні суд навів мотиви, з яких він прийшов до висновку про визначення суми відшкодування моральної шкоди, а також навів мотиви, з яких він не приймає до уваги заперечення відповідача та оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідає вимогам ст.213 ЦПК України.
При встановлені зазначених фактів і постановленні рішення судом першої інстанції не порушено норм процесуального права та правильно застосовано норми матеріального права, тому підстави для скасування рішення суду відсутні.
З огляду на викладене, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 3, 308, 313-316 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» відхилити.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 липня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: