Коростенський міськрайонний суд Житомирської області
провадження №2/0610/134/2012
Справа № 2-144/11
25 січня 2012 року Коростенський міськрайонний суд
Житомирської області
у складі: головуючого судді Волкової Н.Я.
з секретарем Вербицькою І.М.
за участю:
позивача ОСОБА_1.
представника позивача адвоката ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача адвоката ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Коростені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, -
Позивач 01.12.2008 року звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання правочину недійсним, розірвання договору дарування, який в подальшому неодноразово уточняв (12.06.2009 року, 03.03.2011 року), а 09.11.2011 року, на виконання вимог ухвали від 13.10.2011 року про усунення недоліків позовної заяви, позивачем подано остаточну позовну заяву, в якій заявлено вимогу про визнання договору дарування недійсним та зазначено, що їй належать 3/8 частини житлового будинку №13 з надвірними будівлями по вул.Кобилянської в м.Коростень. Іншим співвласником 5/8 частин даного будинку є відповідач по справі, яка отримала їх в дар від ОСОБА_5 згідно договору дарування від 12.04.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу -третьою особою в справі. 02.05.2008 року ОСОБА_5, який доводився їй племінником, помер. Її та ОСОБА_5 частини будинку визначені не були, на час укладенні договору дарування їх виділ в натурі проведений не був. Про укладення договору між ОСОБА_6 та відповідачем їй нічого не було відомо, її письмової згоди як співвласника майна не було отримано, чим порушено порядок укладення та посвідчення цього правочину. Про існування договору вона довідалась лише в 2009 році. Крім цього, померлий ОСОБА_5 мав захворювання, пов'язане з психічними розладами, хворів на опійну наркоманію та алкоголізм, через що не в повному обсязі розумів значення своїх дій та міг керувати ними. Відповідач же, користуючись своїм посадовим становищем та безпорадним станом через хворобу ОСОБА_5, змусила того укласти на її користь оспорюваний договір.
Вважає, що укладенням вказаного правочину було порушено її конституційні права як співвласника майна, спадкоємця померлого, направлено на незаконне заволодіння майном, яке в подальшому мало належати їй. Просила визнати оспорюваний договір недійсним.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої вимоги підтримала з вищезазначених підстав та просила їх задовольнити. Пояснила, що в неї був племінник ОСОБА_5, який помер 02.05.2008 року. За життя він мав у власності 5/8 частин житлового будинку №13 по вул.Кобилянської м.Коростень. Вона являється власником 3/8 частин вказаного домоволодіння. ОСОБА_5 зловживав алкоголем та наркотичними засобами, хотів продати свою частку будинку, потім оформив договір дарування на відповідача. Відповідач чинила на нього тиск, бо доглядала його, всім забезпечувала, зявлялась з ним до будинку, вимагала ключі від нього. Питання визнання ОСОБА_5 недієздатним нею не ставилось, однак він хворів. При укладенні договору дарування її згоду не запитували, вона такої згоди не давала.
Відповідач ОСОБА_3 позов не визнала, заперечила всі вказані позивачем обставини та пояснила, що з 11.05.2007 року працювала палатною санітаркою в Коростенському центрі соціального захисту та реабілітації громадян похилого віку (далі: Центр), в якому тривалий час перебував ОСОБА_5. Між ними були добрі відносини. ОСОБА_5 був розумово здоровою людиною, а фізично був не в змозі себе обслуговувати, тому вона та інші працівники установи допомагали йому. ОСОБА_5 запропонував подарувати їй свою частку будинку, бо вважав, що лише вона поховає його належним чином та буде доглядати за могилою. Пропонував навіть одружитись. Щось вимагати від нього чи приділяти більшу увагу ніж іншим вона не могла, оскільки доглядала одночасно за більше ніж 40 особами. Потім, порадившись з керівництвом установи, вона погодилась, щоб ОСОБА_5 подарував їй своє майно, бо вона одна виховує двох дітей, власного житла не мала). Договір дарування посвідчувався в приміщенні Центру, за ОСОБА_5 його підписав чоловік, якого він попросив це зробити. В будинку після смерті батьків ОСОБА_5 ніхто не жив. В даний час вона зареєструвала своє право та проживає в будинку.
Третя особа -приватний нотаріус Коростенського міського нотаріального округу ОСОБА_7, заперечив проти позову та пояснив, що відповідач ОСОБА_3 звернулась до нього з проханням про посвідчення договору дарування частини будинку. Він вивчив документи та зясував, що ОСОБА_5 належало 5/8 частин будинку №13 по вул.Кобилянської м.Коростень (1/2 частину будинку він успадкував після смерті батька ОСОБА_8, 1/8 частину будинку - після смерті матері ОСОБА_9). Він прибув до Центру, де знаходився ОСОБА_5, поспілкувався з ним, впевнився в дійсності його наміру укласти договір на користь відповідача. Оскільки за станом здоров'я ОСОБА_5 не міг самостійно підписати договір, то на його прохання це зробив гр.ОСОБА_10. Враховуючи, що ОСОБА_5 мав визначену частку в майні, то згода інших співвласників на укладення такої угоди не вимагалась. Про існування договору позивач дізналась понад 3 роки тому.
Вислухавши пояснення сторін, свідків та проаналізувавши їх в сукупності з дослідженими в судовому засіданні матеріалами справи, суд дійшов висновку про наступне :
Судом встановлено, що між сторонами виник спір про дійсність договору дарування, який регулюється нормами глав 16,26,55 Цивільного кодексу України. Позивач зазначає практично чотири підстави, за яких, на її думку, оспорений договір є недійсним: порушення порядку його укладення, не усвідомлення стороною правочину на момент його укладення значення своїх дій, вчинення правочину під впливом насильства (психічного тиску з боку другої сторони), вчинення правочину під впливом тяжкої обставини.
12.04.2008 року було укладеного договір дарування 5/8 частин житлового будинку №13 по вул.Кобилянської м.Коростень Житомирської області, посвідчений приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу ОСОБА_7. Згідно вказаного договору ОСОБА_5 як дарувальник передав у власність безоплатно майно ОСОБА_3 як обдарованій (а.с.22). Вказане в договорі майно належало дарувальнику на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 17.01.2007 року державним нотаріусом Коростенської міської державної нотаріальної контори, та рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 09.10.2007 року по справі №2-1294/07. Своє право обдарована зареєструвала у встановленому законом порядку (а.с.28).
Свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 свідчили про те, що ОСОБА_5 сам без стороннього примусу виявив бажання подарувати належне йому майно відповідачеві, відповідач тиск на нього не чинила, в будь-якій залежності від відповідача ОСОБА_5 не перебував.
Так свідок ОСОБА_11 показав, що з ОСОБА_5 був знайомий з 2003 року, знав його як психічно та розумово здорову та адекватну особу, алкоголем він не зловживав. Від ОСОБА_5 йому було відомо, що після смерті батьків ОСОБА_15 оформив свої права на спадкове майно -частину будинку. Від нього ж він довідався, що той хоче подарувати свою частку будинку відповідачеві, бо вона добре до нього ставилась, гарно доглядала. Це зробити він вирішив самостійно, тиску на нього ніхто не чинив.
Свідок ОСОБА_12 свідчила про те, що працювала в Центрі, де перебував ОСОБА_5. На роботу в установу поступила відповідач, працювала санітаркою. Відповідач сподобалась ОСОБА_5, він радився з нею (свідком), говорив, що хоче подарувати свою частину будинку відповідачеві і просив її, щоб вона вмовила ту прийняти дар. Відповідач спочатку відмовлялась, він довго її вмовляв, пропонував навіть одружитись. Коли відповідач погодилась на укладення угоди, то запросили нотаріуса, який її посвідчив. Про намір ОСОБА_5 знало керівництво установи, при його посвідчені була присутня заступник директора. Відповідач не могла чинити на нього тиск чи змушувати до чогось, оскільки за ОСОБА_5 крім неї доглядало ще декілька осіб.
Свідок ОСОБА_14 показала, що також працює в Центрі, в якому знаходився ОСОБА_5. Знає, що ОСОБА_5 виявив намір подарувати своє майно відповідачеві, оскільки вона йому допомагала, доглядала за ним. Інші особи, в тому числі і позивач, його не перевідували.
Свідок ОСОБА_13 дала показання про те, що працює на посаді заступника директора Центру, керує медичною частиною установи. ОСОБА_5 тяжко хворів, потребував сторонньої допомоги, однак розумово був адекватним, на обліку у лікаря психіатра не перебував. Відповідач по роду своєї роботи доглядала за ним. В розмовах з нею він повідомив, що хоче залишити відповідачеві своє майно. Спочатку ним було залишено заповіт на користь відповідача, а потім він вирішив за життя подарувати їй своє майно, оскільки хвилювався, щоб після його смерті на це майно не могли претендувати інші особи. Алкоголь чи наркотики ОСОБА_5 не вживав, поводився пристойно. Їй не відомо, щоб хтось із сторонніх осіб перевідував ОСОБА_5 за час його перебування в установі.
Свідки позивача ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 свідчили про те, що від батьків ОСОБА_5 чули, що він зловживає алкогольними напоями, непристойно поводився, вони були налаштовані проти нього та не мали наміру залишати йому своє майно. Позивач доглядала за батьками ОСОБА_5, поховала їх. Свідок ОСОБА_17 від ОСОБА_5 чула, що він мав намір зробити щось таке, щоб позивач його запам'ятала.
Згідно представлених медичних даних (медична карта стаціонарного хворого №235/1244 ОСОБА_5, довідка №3 від 03.09.2007 року (а.с.113)) ОСОБА_5 на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебував. Клопотання про проведення посмертної психолого- психіатричної експертизи на предмет усвідомлення ОСОБА_5 на момент укладення оскаржуваної угоди значення своїх дії та можливість керувати ними не заявлялось.
Відповідно до положень ст.355,356,361 ЦК України, майно, яке перебуває у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності. Майно може належати особам на праві спільної часткової або спільної сумісної власності. Власність із визначенням часток кожного з осіб у праві власності є спільною частковою власністю. Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Встановленні обставини свідчать про те, що житловий будинок №13 по вул.Кобилянської м.Коростень станом на 12.04.2008 року перебував у спільній частковій з визначенням часток власності позивача та ОСОБА_5. Закон не передбачає обов'язкову згоду співвласника на розпорядження у формі безоплатного відчуження (дарування) іншим співвласником належною йому часткою спільного майна. Твердження позивача про те, що спірний будинок перебував в спільній сумісній власності є помилковим.
Суд дійшов переконання, що ОСОБА_5 мав вільний намір подарувати належне йому майно відповідачеві. На момент вчинення угоди мав повний обсяг дієздатності, усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними, оскільки протилежне позивачем не доведено.
Не знайшло свого підтвердження і твердження позивача про те, що відповідач чинила на ОСОБА_5 психічний тиск, а він перебував під впливом тяжких для нього обставин, оскільки жодним з представлених позивачем доказів не підтверджується те, що відповідач будь-яким чином примусила ОСОБА_5 укласти оспорювану угоду, чи він перебував в таких умовах, що змушений був її укласти.
В той же час відповідач представив докази того, що намір ОСОБА_5 подарувати їй своє майно був вільним, виник саме в нього і для його реалізації він докладав певних зусиль, щоб отримати згоду відповідача на прийняття запропонованого ним дару. Про вільність волевиявлення дарувальника свідчить і факт попереднього оформлення ним заповіту на користь відповідача. Не перебування дарувальника під впливом тяжкої для нього обставини доводиться тими фактами, що він перебував на повному державному забезпеченні, під наглядом відповідальних за його життя та здоров'я осіб, користувався допомогою і інших (крім відповідача) працівників Центру.
Враховуючи, що позивачем не доведено ті обставини, на які вона посилається як на підстави свого позову, позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного , керуючись ст. ст. 3,6,11,15,60,209,212- 218 ЦПК України, ст.203,255,231,233,355,356,361,717 ЦК України, -
В позові відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Коростенський міськрайонний суд в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а стороною, яка не була присутня при його проголошенні - в той же строк з дня отримання копії рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано .
Суддя: підпис:
Копія згідно оригіналу: суддя: