Справа № 403/907/12
11 жовтня 2012 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Шевцової Т.В.
при секретарі Вовчук О.М.
за участю представника позивача -ОСОБА_1
представника відповідача -ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання правочину недійсним -
В січні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просив визнати правочин купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1, укладений між позивачем та відповідачем, посвідчений Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 15.08.2007 року, реєстраційний номер 5-5666, недійсним.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що в середині літа 2007 року до нього звернувся ОСОБА_4 з матір'ю, які запропонували укласти договір довічного утримання на умовах догляду та надання матеріальної допомоги, у зв'язку з тим, що він залишився самотнім після смерті дружини. На що він погодився та передав відповідачу всі правовстановлюючі документи на домоволодіння АДРЕСА_1 і свій паспорт. Договір укладався в нотаріальній конторі, де він підписав документи, які йому надав нотаріус. При підписанні договору він вважав, що підписує саме договір довічного утримання між ним та ОСОБА_4 З того часу він як і раніше, проживає в своєму домоволодінні, ОСОБА_4 приїздить один раз на місяць, сплачує всі необхідні платежі за утримання домоволодіння, але ніякої матеріальної допомоги йому не надає, у зв'язку з чим, позивач вирішив розірвати, укладений між ними договір довічного утримання і звернувся до нотаріальної контори, а потім до КП ДМБТІ, де дізнався, що ним був підписаний не договір довічного утримання, а договір купівлі -продажу належного йому домоволодіння.
Позивач вважає, що ОСОБА_4 умисно ввів його в оману з метою здійснення угоди купівлі-продажу домоволодіння, яке позивач не збирався продавати. Активні дії ОСОБА_4, направлені на введення в оману позивача, полягають в тому, що він, маючи усну його згоду на укладення договору довічного утримання, шляхом підробки документів від імені позивача, а також впливу на його волевиявлення став власником єдиного житла позивача на підставі договору купівлі -продажу. В теперішній час відповідач має намір розпочати будівництво нового будинку замість старого, а позивача зняти з реєстрації та вигнати з дому. Отже, позивач звернувся до суду та просить визнати правочин, укладений між ним та відповідачем недійсним.
представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини, які викладені в обгрунтування позову та письмових поясненнях представника позивача, просили їх задовольнити.
Відповідач та його представник в судовому засіданні та у наданих письмових запереченнях на позов проти позову заперечували та просили відмовити в його задоволенні посилаючись на те, що у серпні 2007 року дійсно між ОСОБА_4 та позивачем відбулася розмова з приводу того, що у позивача померла дружина і він залишився проживати самостійно, у зв'язку з малим розміром пенсії він не має можливості самостійно сплачувати комунальні послуги та утримувати будинок. Після цієї розмови позивач запропонував відповідачу купити у нього будинок за низькою ціною та укласти з ним договір купівлі -продажу з однією умовою, що позивач залишиться проживати у будинку до кінця своїх днів. Відповідача влаштувала запропонована ціна за будинок та він погодився його придбати. На сьогоднішній час позивач зареєстрований та продовжує проживати у домоволодінні зі своєю цивільною дружиною. Отже, ствердження позивача про те, що його було введено в оману, при укладенні договору, є хибним та таким, що не відповідає дійсності, оскільки при підписанні договору купівлі-продажу позивач ознайомлювався з документами у нотаріуса самостійно та чітко розумів, які саме документи він підписує. Також, позивач самостійно оформлював заказ у Комунальному підприємстві «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»та підписував заяву на отримання витягу з єдиного реєстру прав власників для подальшого укладення договору -купівлі продажу будинку. Представник відповідача звертав увагу суду на те, що в провадженні Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська вже слухалася аналогічна цивільна справа №2-369/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання правочину недійсним, в якій 26.10.2011 року позивач подав до суду заяву про залишення позову без розгляду в зв'язку з відсутністю до відповідача будь-яких вимог. 06.12.2011 року позовна заява по вказаній справі ухвалою суду була залишена без розгляду. Вважають позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи не звернувся.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які брали участь у судовому засіданні, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд не находить підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
У судовому засідання було встановлено, що 15 серпня 2007 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений державним нотаріусом Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Батовою Л.Г., зареєстрований в реєстрі № 5-5666 (а.с.6, 57).
Згідно п.1 даного договору Продавець передав у приватну власність, а Покупець прийняв житловий будинок (домоволодіння) за АДРЕСА_1, та який належить Продавцеві на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 11.08.1990 року за реєстром № 3-7270, зареєстрованого Дніпропетровським МБТІ 12.09.1990 року за номером 99-147.
Пунктом 2 договору передбачено, що продаж зазначеного будинку за домовленістю сторін, вчиняється за ціною 28019 гривень, які отримані Продавцем від Покупця під час оформлення цього договору. Інвентаризаційна оцінка будинку становить -28019 грн. (п.3 договору).
Відповідно до статті 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Позивач як в своїй позовній заяві так і під час розгляду справи, не заперечує той факт, що безпосередньо був присутнім при укладенні спірного договору купівлі -продажу домоволодіння та підписував його. Даний факт також підтверджується й письмовими поясненнями відповідача та наявними в матеріалах справи документами, наданими Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою (а.с. 3-4, 40-42, 57-67).
Отже, вказаний договір купівлі -продажу від 15.08.2007 року був укладений у Сьомій Дніпропетровській державній нотаріальній конторі та підписаний безпосередньо сторонами. У зв'язку з чим позивач не був позбавлений права попередньо ознайомитися з текстом договору, та, у разі незгоди, відмовитися від його підписання.
Представник Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»підтвердив, посилаючись на матеріали інвентарної справи, що позивачем безпосередньо було замовлено проведення поточної інвентаризації, а також замовлено та в подальшому отримано витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно саме за для продажу цього нерухомого майна.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову застосовують норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішують справи. Згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України). Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України ). Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Статтею 744 ЦК України передбачено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Отже, згідно п. 2 договору купівлі-продажу від 15.08.2007 року, позивачем були отримані від відповідача грошові кошти у розмірі 28019,00 гривень за продаж домоволодіння АДРЕСА_1 а договір довічного утримання сам по собі не передбачає за для оформлення права власності на нерухоме майно передачу грошових коштів набувачем, а встановлює обов'язок останнього довічно утримувати відчужувача. В договорі купівлі-продажу жодних умов утримання передбачено не було, що також спростовує твердження позивача, що його було введено в оману та що він вважав, що підписує саме договір довічного утримання.
Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, за якою договір є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актамцивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Статтей 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до приписів, що містяться у п. 20 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Отже, позивачем не було надано достатніх та неспростовних доказів щодо умисних дій відповідача направлених на введення в оману позивача.
Також, судом встановлено, що в провадженні Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська знаходилася цивільна справа № 2-360/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання правочину купівлі - продажу недійсним.
Предметом оскарження в цивільній справі № 2-360/11 є договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 15.08.2007 року, реєстраційний номер 5-5666. Підстави на які посилається позивач в обґрунтування недійсності правочину є аналогічними, що й в даному провадженні.
Як вбачається з матеріалів справи № 2-360/11, ОСОБА_3 19 вересня 2011 року звернувся до суду з заявою в якій просив залишити його позов без розгляду у зв'язку з тим, що він не має жодних претензій та вимог до відповідача. У зв'язку з чим, ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська по справі № 2-360/11 від 06.12.2011 року, позов ОСОБА_3 було залишено без розгляду (а.с. 26, 27, 47).
Однак, 20 січня 2012 року представником позивача була подана до Апеляційного суду Дніпропетровської області апеляційна скарга на ухвалу Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська про залишення позовної заяви без розгляду.
Не дочекавшись розгляду даної апеляційної скарги, 24.01.2012 року ОСОБА_3 повторно звертається до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_4, третя особа: Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання правочину недійсним (а.с. 3-4).
27.02.2012 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області апеляційну скаргу ОСОБА_3 було відхилено. Ухвалу Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 06.12.2011 року -залишено без змін (а.с. 45).
Враховуючи вищезазначені фактичні обставини справи та приписи чинного законодавства України, суд критично оцінює твердження позивача стосовно наявності підстав для визнання оспорюваного ним договору недійсним, як вчиненого під впливом обману.
Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Але позивачем належних доказів наявності в діях відповідача (як сторони оскаржуваного правочину) вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок, не надано. Тому суд не знаходить достатньо правових підстав для визнання договору недійсним.
Відповідно до ст..179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.
Так, в судовому засіданні за клопотанням представника позивача були допитані свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які пояснили, що вони знайомі з позивачем і він ніколи не казав, що хотів продати домоволодіння, присутніми при укладенні договору купівлі-продажу вони не були. Вказали на те, що позивач і досі проживає в своєму будинку де за ним за гроші ОСОБА_1 -представника позивача, доглядає жінка.
Свідок ОСОБА_9, допитана в судовому засіданні за клопотанням відповідача зазначила, що вона була присутня при укладенні договору купівлі-продажу домоволодіння, позивач сам самостійно підписував договір. З позивачем була домовленість, що позивач буде проживати в будинку до кінця свого життя, а ОСОБА_4 побудує собі будинок на подвір'ї домоволодіння та буде доглядати за позивачем. Однак після того, як відповідач завіз будматеріали на подвір'я, представник позивача -ОСОБА_1 почав приходити до позивача та вчиняти сварки з відповідачем.
В судовому засіданні представником позивача було заявлено клопотання щодо призначення судово-почеркознавчої експертизи, яке судом було відхилено, у зв'язку з тим, що згідно ст. ст. 144, 145 ЦПК України даний вид експертизи не є обов'язковим.
До того ж в даному клопотанні представник позивача ставив під сумнів справжність підпису ОСОБА_3 не на оспорюваному договорі купівлі -продажу, а на запитах, наданих в КП «ДМБТІ», які самі по собі не змінюють правового статусу нерухомого майна, та справжність яких була посвідчена співробітниками КП «ДМБТІ».
За викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.88 ЦПК України сплачений судовий збір не підлягає стягненню з відповідача, оскільки в задоволенні позову відмовлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3,10, 11, 57-61, 179, 209, 212-215 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 -відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається апеляційному суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя /підпис/ Т.В. Шевцова
З оригіналом згідно:
Суддя Бабушкінського районного суду
м. Дніпропетровська Т.В.Шевцова