Справа № 403/1257/2012
Провадження №2/403/2067/2012
03 вересня 2012 року Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська
у складі: головуючого - судді Шевцової Т.В.
при секретарі - Мар'єнко К.В.
за участю позивача -ОСОБА_1
представника позивача -ОСОБА_2
відповідача -ОСОБА_3
представника відповідача -ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, третя особа Президент України про визнання втратившими право користування житловим приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_3, в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_1, третя особа Відділ опіки, піклування та усиновлення Бабушкінської районної у м.Дніпропетровську ради про продовження строку тимчасової відсутності в квартирі та вселення -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача та просила визнати ОСОБА_3 та її неповнолітню дочку ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що вона є власницею квартири АДРЕСА_1. В цій квартирі зареєстровані: вона, ОСОБА_6, ОСОБА_11., ОСОБА_7 З 2003 року по 20.04.2006 року ОСОБА_3 та її донька ОСОБА_5 не проживали у вказаній квартирі. 11.05.2011 року держвиконавцем ВДВС Бабушкінського району м. Дніпропетровська, ОСОБА_3 та її донька вселені до квартири АДРЕСА_1. При цьому, вселення відбувалося у вигляді формального складення документів про їх вселення державиконавцем, на кухні квартири, без будь-яких речей, що належать відповідачам. Вселення за рішенням суду обмежилося складанням акту, передачею ключів від оселі відповідачам. Після цього відповідачі пішли з її квартири та по день звернення до суду до неї не поверталися, ніяких речей у квартирі не залишили, будь-яких дій на підтвердження наміру проживати у квартирі не вчинили, також не приймали участь у відшкодуванні витрат на комунальні послуги, що потягло за собою зайві витрати для неї.
Факт непроживання ОСОБА_3 та її доньки підтверджується численними актами КЖЕП №7 та сусідами з її будинку.
Оскільки відповідачі не є ані членами сім'ї позивача, ані членами сім'ї інших осіб, що проживають у квартирі, не вселилися для проживання у встановленому законом порядку, не залишили своїх речей, не сплачують комунальні послуги, відсутні у квартирі понад 6 місяців, мають інше місце проживання без належної реєстрації, просить суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1.
ОСОБА_3 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала та звернулась до суду з зустрічним позовом, у своїх інтересах та інтересах своєї неповнолітньої дочки про визнання причин пропуску відсутності поважною, продовження строку тимчасової відсутності та вселення.
В обґрунтування позовних вимог посилається на ті обставини, що рішенням суду від 20.04.2006 року визнано поважними причини пропуску її відсутності (та її доньки) у квартирі, продовжено строк тимчасової відсутності, зобов'язано ОСОБА_1 не перешкоджати їй у користуванні квартирою.
11.05.2011 держвиконавцем ВДВС Бабушкінського району м.Дніпропетровська вона та її донька вселені до квартири АДРЕСА_1.
При вселенні їй з дитиною не було виділено кімнати, де б вона могла залишити принаймні речі, бо у квартирі йшов ремонт, не укладено договору найму.
В подальшому, при зверненні до ОСОБА_1 про укладення договору найму житла, остання запропонувала ціну найму у розмірі 10 000 грн., наперед знаючи, що вона таку суму не має можливості сплачувати щомісячно.
Зважаючи на ці обставини, вона разом з дочкою орендували тимчасове житло та вимушені проживати в ньому через перешкоди з боку ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1, у яку вони були вселені згідно з актом держвиконавця від 11.05.2011 року.
Просить суд визнати причину пропуску відсутності у квартирі поважною, продовжити строк тимчасової відсутності, зобов'язати ОСОБА_1 не перешкоджати їй та її дочці у користуванні квартирою, вселити їх у квартиру АДРЕСА_1.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, наполягали на їх задоволенні, проти зустрічного позову заперечували, просили в ньому відмовити.
Відповідач та її представник в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні первісного позову, зустрічні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.
Представник третьої особи -Відділу опіки, піклування та усиновлення Бабушкінської районної у м.Дніпропетровську ради надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності.
Позивачем в якості третьої особи по справі зазначено Президента України з посиланням на ст..102 Конституції України..
Заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що первісні позовні вимоги підлягають задоволенню, а зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
У відповідності до ст.1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У відповідності до ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Права власника житлового будинку визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, а саме:
у відповідності до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
У відповідності до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може
бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
У відповідності зі ст.72 ЖК України визнання особи, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад установлений діючим законодавством термін встановлюється в судовому порядку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 22.11.2005 року /а.с. 21/
Відповідно до рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20.04.2006 року, розглянуто позов ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в здійсненні права власності, зустрічний позов ОСОБА_3 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_1 про визнання причини відсутності в квартирі поважною та вселення - ОСОБА_3 та її неповнолітню доньку ОСОБА_5 вселено в квартиру АДРЕСА_1 /а.с.24/.
Відповідно до акту державного виконавця від 11.05.2011 року ОСОБА_3 та її доньку ОСОБА_5 вселено до квартири АДРЕСА_1 на підставі виконавчого листа №2-427/06. /а.с.26/
Згідно довідки №312 від 18.09.2009 року в квартирі АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_1, її сини ОСОБА_6 та ОСОБА_11., мати ОСОБА_7 /а.с.25/
Актами від 09.08.2011 (а.с.28), 18.10.2011 (а.с.29), 16.11.2011 (а.с.30), 23.01.2012 (а.с.31), що складені та підписані посадовими особами КЖЕП №7 та сусідами позивача ОСОБА_1, підтверджується відсутність відповідача з її неповнолітньою дочкою та їх особистих речей у спірній квартирі, куди її було вселено./а.с.27-31/
Таким чином, жодних дій на підтвердження свого права на користування житловою площею у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та її донька ОСОБА_5 не вчинили, як то: оплата житлово-комунальних послуг, ввезення та користування речами побуту та особистими речами, спільне користування місцями загального користування у квартирі.
Відповідно довідки ОКЗ "Протитуберкульозний диспансер м.Дніпропетровська" від 19.11.2008 року ОСОБА_3 знаходилась на лікуванні з 27.06.2003 року по 27.02.2004 року з приводу туберкульозу легень. /а.с.33/ Згідно даних ПАТ "Дніпрогаз" ОСОБА_3 працює контролером газового господарства з 16.07.2002 року по теперішній час, отримала довідку про допуск до роботи з висновком "небезпеки для навколишніх не представляє". /а.с.63/ Також, зазначено, що відповідно власноруч вказаних ОСОБА_3 даних, вона мешкає з дитиною за адресою: АДРЕСА_2.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від22.05.2012 року за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця з приводу виконання рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20.04.2006 року встановлено,що державний виконавець забезпечив доступ ОСОБА_3 та її доньки до приміщення квартири АДРЕСА_1, про що і склав акт, втім в його обов'язок не входило визначення койко-місця чи кімнати для проживання вказаних осіб. /а.с.71-77/
В судовому засіданні були допитані свідки -сусіди ОСОБА_1, які пояснили, що ОСОБА_3 в квартирі не мешкає та не з'являється. Вказані обставини власне визнає і ОСОБА_3
Судом також встановлено, що на теперішній час відповідач та її донька проживають за адресою: АДРЕСА_2 , про що зазначено в зустрічному позові та підтверджено відповідачем під час розгляду справи.
Крім того, згідно ч. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду ( про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
На підставі вищенаведених даних суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_3 з її дочкою на підставі акту держвиконавця від 11.05.2011 про вселення до спірної квартири, до квартири для проживання не вселилася, речей для постійного користування не завезла, житлово-комунальні послуги не оплачувала, що свідчить про небажання проживати у спірній квартирі.
У відповідності до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 зазначила, що вона та її донька мають право проживати в спірній квартирі, оскільки є членами сім'ї власника, тобто вона є колишньою дружиною брата позивача ОСОБА_10, а її донька є племінницею ОСОБА_10. Крім того, в спірній квартирі проживає ї мати ОСОБА_10, тобто бабуся її доньки ОСОБА_5
У відповідності до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним у будинку /квартирі/, що йому належить, користуються житловим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Аналіз змісту зазначених правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.
Таким чином, виникнення права членів сім'ї власника будинку /квартири/ на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а отже припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком, тобто права членів сім'ї власника будинку на об'єкт власності є похідним від прав самого власника.
Передбачаючи право власника житлового будинку на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому переходу прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку, на відміну від договору найму (оренди) житла.
Натомість ч. 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, за умови збереження права власності на будинок цього власника, тобто при незмінності власника майна. І Зазначені висновки не суперечать нормам ч. 3 ст. 47 Конституції України, ч. 4 ст. 9 ЖК України, ч. 4 ст. 311 ЦК України, враховуючи, що право на житло (користування, усунення перешкод у користуванні) підлягає захисту лише у випадках порушення прав особи.
На час розгляду справи в суді відповідач та її донька не є членами сім'ї позивача, договір найму квартири між сторонами не укладався. Відповідач з власної волі без поважних причин не проживає за місцем реєстрації в належній позивачу на праві власності квартирі більше одного року. Наведене свідчить про те, що протягом більш ніж одного року відповідач забезпечує свою потребу в житлі за допомогою іншого жилого приміщення, ніж те, в якому вона зареєстрована. Наявність домовленостей між власником житла та відповідачем щодо збереження за нею права на користування квартирою протягом цього строку в судовому засіданні не встановлена.
Суд вважає, що позивач ОСОБА_1 за вищезазначених обставин правомірно звернулася до суду з позовом про визнання відповідача ОСОБА_3 та її дочки ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, на підставі ст.71 ЖК України.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок усіх доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що первісні позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 слід відмовити.
Відповідно до ст.88 ЦПК України, судові витрати слід покласти на відповідача по справі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 -задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_5 втратившими право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 107 грн. 30 коп.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3, в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5 - відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська.
Суддя Шевцова Т.В.