Справа №2-3617/11
07 грудня 2011 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого -судді Шевцової Т.В.
при секретарі -Мар"єнко К.В.
за участю представника позивача- Журавльова С.С.
представника відповідача- Трепалюка О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України” про визнання кредитного договору недійсним -
Позивач звернувся з позовом до суду та з урахуванням уточнень просив визнати недійсним кредитний договір №5006С47 від 02.11.2006 року, додатковий договір №5006С47-2 від 28.11.2007 року до Кредитного договору №5006С47 від 02.11.2006 року, додатковий договір №5006С47-2 від 03.10.2007 року до Кредитного договору №5006С47 від 02.11.2006 року, укладені між АТ „Укрексімбанк” в особі філії АТ „Укрексімбанк” в місті Дніпропетровську та ОСОБА_1 та визнати недійсним Іпотечний договір №5006Z95 від 02.11.2006 року, додатковий договір №5006Z95-1 до Іпотечного договору №5006Z95 від 02.11.2006 року, укладені між АТ „Укрексімбанк” в особі філії АТ „Укрексімбанк” в місті Дніпропетровську та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3.
В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що 02.11.2006 року між Публічним акціонерним товариством „Державний експортно-імпортний банк України” в особі філії АТ „Укрексімбанк” в м. Дніпропетровську та ОСОБА_1 був підписаний Кредитний договір №5006С47. 03 жовтня 2007 року між зазначеними сторонами був підписаний Додатковий договір №5006С47-1 до Кредитного договору №5006С47 від 02.11.2006 року, який відповідно до п. 6.6. Кредитного договору є його невід'ємною частиною. 28 листопада 2007 року між сторонами був укладений Додатковий договір №5006С47-2 доКредитного договору №5006С47 від 02.11.2006 року, який відповідно до п. 6.6. кредитного договору є його невід'ємною частниною. Відповідно до положень та умов вказаних договорів, Банк наддав Позичальнику кредит кредит на поточні потреби під заставу нерухомого майна житлового призначення у сумі 348 000,00 швейцарських франків з кінцевою датою погашення 01 листопада 2013 року. Вважає, що Відповідач не попередив Позивача про валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором , додатковим договором від 03.10.2007 року та додатковим договором від 28.11.2007 року, що, на думку Позивача, підтверджується відсутністю кредитного договору та додаткових договорів до нього. Також Позивач вважає, що інформація про методику, яка використовується Відповідачем для визначення валютного курсу, пов'язана з конверацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами, а також інформація щодо відсоткової ставки „LIBOR”, чим вона регулюється , підстави її використання Відповідачем не була надана Позивачу, що підтверджується відсутністю такої інформації у кредитному договорі, додатковому договорі від 03.10.2007 року, додатковому договорі від 28.11.2007 року. На думку Позивача, Відповідач порушив права Позивача, не надавши, на його думку, необхідної, доступної, своєчасної інформації про необхідні умови кредитування, а саме: про валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором, додатковим договором від 03.10.2007 року, додатковим договором від 28.11.2007 року, про визначення валютного курсу, пов'язаного з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованності за кредитом та відсотками, а також інформації щодо відсоткової ставки “LIBOR”, про її регулювання та підстави використання та таким чином Відповідач порушив норми чинного законодавства України під час укладення кредитного договору, додаткових договорів від 03.10.2007 року, від 28.10.2007 року. Отже, Кредитний договір №5006С47 від 02.11.2006 року, Додаткові договори до нього №500647-1 від 03.10.2007 року та №5006С47-2 від 28.11.2007 року є недійсним. Також, вважає, що оскільки можна стверджувати про недійсність Кредитного договору №5006С47 від 02.11.2006 року, Додаткових договорів до нього №500647-1 від 03.10.2007 року та №5006С47-2 від 28.11.2007 року, то і Договір іпотеки №5006Z95 від 02.11.2006 року, додатковий договір до нього від 03.10.2007 року, який забезпечує кредитний договір також є недійсним, на підставі недійсності основного зобов'язання.
У судовому засіданні представник позивача уточненні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на правомірність укладення кредитного договору та договору іпотеки. Зазначив, що укладений між сторонами кредитний договір в іноземній валюті не є недійсним, оскільки договір є двостороннім, а отже сторони виявили вільне взаємоузгоджене волевиявлення, позивач має необхідний обсяг цивільної дієздатності на підписання цього договору, договір було вчинено у письмовій формі, заяву-анкету про надання кредиту позивач складав власноручно, від кредиту в передбачений Законом України «Про захист прав споживачів»строк не відмовився. Крім того, Іпотечний договір №5006Z95 від 02.11.2006 року був посвідчений нотаріально, тому підстав для визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними не має, оскільки він містить усі істотні умови, передбачені діючим законодавством України. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Як встановлено у судовому засіданні, 02.11.2006 року між сторонами був укладений кредитний договір №5006C47, відповідно якого банк (відповідач) зобов'язується надати позичальнику (позивачу) кредит на поточні потреби під заставу нерухомості житлового призначення у розмірі 348 000,00 швейцарських франків, а позивач зобов'язується використати його за цільовим призначенням, сплатити відсотки за користування кредитом та повернути кредит в порядку та у строки, обумовлені цим договором.
В забезпечення виконання зобов'язань позивача за кредитним договором №5006С47 від 02.11.2006 року був укладений іпотечний договір №5006Z95 від 02.11.2006 року, відповідно до якого предметом іпотеки за цим договором є в житловому будинку літ. Б-3 квартира №24 яка складається з: 1-підсобне, 2-тамбур, 3- хол, 4-кабінет, 5-вітальня, 6-кухня, 7-коридор, 8-сходи, 9-санвузол, 10-шафа, 11-коридор, 12-житлова, 13-шафа, 14- житлова, 15-санвузол, 16-сходи, 17-тераса, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, буд.. 27, кв. 24, загальною площею 133,9 кв.м., житловою площею 70,6 кв.м., яка належить позивачу на праві власності. Іпотечний договір № 5006Z95 від 02 листопада 2006 року був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований 02.11.2006 року в нотаріальному реєстрі за №8456.
Таким чином підстав, передбачених діючим законодавством для задоволення позовних вимог в частині визнання кредитного договору та додаткових договорів і визнання договору застави не дійсними не мається. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в повному обсязі суд виходить з наступного.
Кредитний договір, відповідно до ст.1054 ЦК України, являє собою правочин, укладений між двома або більше особами, відповідно до умов якого банк або інша фінансова особа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно ст.2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" кошти -це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Відповідно ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та умовах, встановлених законом.
Порядок та правила використання іноземної валюти на території України на сьогоднішній день встановлені Декретом Кабінету Міністрів України, який має силу та статус закону.
Згідно ст.2 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції (у т.ч. операції, пов'язані з переходом права власності на іноземну валюту та зобов'язання, предметом яких є іноземна валюта) з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
Ст.5 Декрету КМУ передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальні ліцензії, на весь період дії валютного регулювання.
Згідно п.2.3. «Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 року №275, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати, в тому числі операції з валютними цінностями.
Отже, суд не приймає до уваги посилання позивача на незаконність видачі валютного кредиту, оскільки це спростовується положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківською ліцензією, дозволом, яка видана банку на право здійснювати банківські операції щодо укладення кредитних договорів в іноземній валюті.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди.
Таким чином, посилання позивача про те, що кредитний договір є недійсним не є обґрунтованими, оскільки під час укладання кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов цього договору, точно визначили в договорі свої наміри. При цьому сторони не мали на меті інших цілей, ніж ті, що передбачені чинним законодавством України для кредитних договорів, а саме: банк зобов'язався надати позичальнику кредит у відповідному розмірі в іноземній валюті, а позичальник зобов'язався повернути кредит у тій же валюті, в якій він його отримав, у строки, встановлені договором та сплатити проценти за користування кредитними коштами.
Згідно ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. З матеріалів справи вбачається, що сторонами кредитного договору та іпотечного договору вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України були виконанні.
Згідно ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню, недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.
Як пояснив у судовому засіданні представник відповідача, банк, укладаючи кредитний договір з позивачем, мав на меті надати позивачу кредит на поточні потреби під заставу нерухомості житлового призначення у розмірі 348 000,00 швейцарських франків і в свою чергу очікував від позивача, як позичальника, повернення суми кредиту, саме у валюті кредиту, частинами та у строки встановлені кредитним договором та сплати відсотків за користування кредитними грошовими коштами. Жодних інших цілей ніж ті, що передбачені цивільним законодавством України для кредитних договорів, відповідач не переслідував.
Укладаючи кредитний договір в іноземній валюті та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту у швейцарських франках, позивач усвідомлював, що курс національної валюти України до швейцарського франка не є беззмінним, та те, що зміна цього курсу можливе настане, а тому повинен був передбачити та враховувати підвищення валютного ризику за цим договором. В зв'язку з тим, що завжди існують обставини щодо зміни курсу гривні до іноземних валют (швейцарського франка, долара США, ЕВРО та ін.) розмір процентів за користування кредитами в іноземній валюті є завжди значно меншим ніж по кредитам, виданим у національній валюті України - гривні.
Враховуючи викладене, зважаючи на те, що при укладенні кредитного договору позивач дійсно уявляв про настання правових наслідків вказаного договору, прийняв на себе виконання умов кредитного договору, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог щодо визнання кредитного договору №5006С47 від 02.11.2006 року, підписаного сторонами, недійсним.
Разом з тим, вирішуючи питання про визнання договору іпотеки недійсним, суд приймає до уваги той факт, що основне зобов'язання на теперішній час є дійсним, право власності на предмет іпотеки під час укладення договору іпотеки було нотаріально посвідчено та зареєстроване належним чином, а тому зазначені вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.88 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача по справі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57-60, 88, 203, 212-215 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 (десяти) днів із дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга подається апеляційному суду через Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська.
Суддя Т.В. Шевцова