Справа № 1490/3891/12 03.10.2012 03.10.2012 03.10.2012
Справа № 22-ц/1490/2627/12 Головуючий першої інстанції: Гречана С.І.
Категорія: 21 Суддя-доповідач апеляційного суду: Коломієць В.В.
3 жовтня 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі
головуючого Галущенка О.І.,
суддів Довжук Т.С., Коломієць В.В.,
при секретарі Шпонарській О.Ю.,
за участю: позивачки ОСОБА_2 її представника ОСОБА_3, відповідачки ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою
публічного акціонерного товариства « Укрсоцбанк»
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2011року, та на додаткове рішення того ж суду від 22 лютого 2012 року,
ухваленого за позовом
ОСОБА_2
до
ОСОБА_4,
треті особи : приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та публічне акціонерне товариства «Укрсоцбанк» (далі ПАТ «Укрсоцбанк»),
про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності,
У березні 2011 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності.
Позивачка вказувала, що 06 квітня 2006 року між нею та ОСОБА_4 укладено договір, відповідно до якого вона подарувала останній будинок АДРЕСА_1. За твердженням позивачки вказаний договір укладався без наміру обдарувати ОСОБА_4, а з метою передачі останньою в іпотеку даного будинку в забезпечення виконання відповідачкою зобов'язань за укладеним з ПАТ «УкрСиббанк» кредитним договором, і після погашення ОСОБА_4 кредитної заборгованості вона мала бути повернути даний будинок у власність позивачки, проте, в зв'язку з невиконанням обов'язків за кредитом на підставі виконавчого напису нотаріуса на будинок звернено стягнення, та відкрито виконавче провадження. Посилаючись на фіктивність укладеного між нею та відповідачкою договору дарування, позивачка просила визнати даний договір недійсним та визнати за нею право власності на даний житловий будинок.
Відповідачка проти задоволення позову заперечувала.
До участі у справі у якості третьої особи залучено ПАТ «Укрсоцбанк», яке є заставодержателем будинку АДРЕСА_1.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2011 року позов ОСОБА_2 задоволено, договір дарування вищевказаного будинку визнано недійсним, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 599 грн.
Додатковим рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2012 року за ОСОБА_2 визнано право власності на спірний житловий будинок.
В апеляційній скарзі ПАТ «Укрсоцбанк», посилаючись на недоведеність обставин справи, які суд вважає встановленими, та порушення норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду м. Миколаєва від 09.12.2011 року і додаткове рішення того ж суду від 22.02.2012 року та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.
6 квітня 2006 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_4 договір, відповідно до якого вона подарувала останній будинок АДРЕСА_1. Зазначений договір був посвідчений нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстр.№ 485 та зареєстрований у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 06.04.2006 року за реєстр.№ 14335587 (а.с.15, 16).
14 квітня 2006 року між ОСОБА_4 і АКІБ «УкрСиббанк» укладено кредитний договір в забезпечення якого у цей же день цими ж сторонами було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого був будинок АДРЕСА_1 (а.с.17-19).
19 листопада 2007 року свекрів відповідачки - ОСОБА_7 - уклала з АКІБ «Укрсоцбанк» договір про надання відновлювальної кредитної лінії (а.с.87-89). У забезпечення виконання цього договору 21 листопада 2007 року ОСОБА_4 уклала з АКІБ «Укрсоцбанк» нотаріально посвідчений іпотечний договір, за яким передала в іпотеку будинок АДРЕСА_1 (а.с.90-91).
25 вересня 2008р. в зв'язку з невиконанням ОСОБА_7 зобов'язань за кредитним договором приватним нотаріусом Миколаївського міського округу ОСОБА_8 був вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на належний ОСОБА_4 будинок (а.с.92). 30 березня 2010 року Центральним відділом Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження з виконання даного виконавчого напису, а 14 березня 2011 року - складений акт опису і арешту майна, на яке звернено стягнення (а.с.95-96, 21-22).
Задовольняючи позов, суд вважав, що наявні підстави для визнання договору дарування недійсним через його фіктивність, оскільки вважав, що сторони не мали наміру створити правові наслідки у вигляді зміни власника майна, а була інша ціль - укласти договір дарування майна з метою майнового поручительства за кредитні зобов'язання.
Проте повністю погодитися із таким висновком суду не можна.
Відповідно до ч.1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно ч.1 ст.234 ЦК однією з підстав недійсності правочину є вчинення такого правочину без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Отже, позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення правочину. Якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Під майном згідно ч. 1 ст.190 ЦК України розуміються і майнові права.
Зі змісту позовної заяви та пояснень позивачки випливає, що метою укладання договору дарування будинку була передача відповідачці майнових прав щодо розпорядження цим будинком, а саме - для укладання відповідачкою договору іпотеки з ПАТ «УкрСиббанк».
ОСОБА_4, реалізуючи своє право власника вищевказаного будинку, неодноразова передавала банківським установам дане нерухоме майно в іпотеку.
Допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_7 підтвердила, що ОСОБА_2 було відомо і про укладання відповідачкою договору іпотеки спірного будинку у 2008 році з АКІБ «Укрсоцбанк».
Викладене свідчить про наявність у учасників спірної угоди наміру створити юридичні наслідки цієї угоди.
Також при оцінці доказів суд не прийняв до уваги, що позивачка до березня 2011 року не зверталась до суду з вимогами про оспорювання права власності ОСОБА_4 на це нерухоме майно.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для визнання оспорюваного договору дарування будинку недійсним через його фіктивність
Отже, підстав для задоволенню позову не має.
Оскільки суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, то рішення відповідно до ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові ОСОБА_2
Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєваа від 09 грудня 2011 року та додаткове рішення цього ж суду від 22 лютого 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді