Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
24 жовтня 2012 р. Справа №2а-9287/12/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді -Нуруллаєва І.С.,
суддів: Севастьяненко К.О., Єгупенка В.В.,
при секретарі судового засідання -Кабанові Д.С.,
за участю:
позивача -ОСОБА_1,
представника позивача -ОСОБА_3,
перекладача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, громадянин Гвінеї ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, у якому просить суд скасувати рішення Державної міграційної служби України №24-12 від 17.05.2012р. про відхилення його скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути скаргу на наказ №121-о від 12.05.2011р. Управління міграційної служби в Харківській області.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він звернувся до Управління міграційної служби в Харківській області із заявою про надання йому статусу біженця, у зв'язку з побоюваннями стати жертвою переслідувань через політичні переконання. В заяві та анкеті він вказував причини, через які він не може та не бажає повертатися в країну своєї громадянської належності, оскільки обґрунтовано побоюється стати жертвою переслідувань за національною ознакою. 12.05.2011 року ним отримано повідомлення Управління міграційної служби в Харківській області №17/01-04-80, в якому було зазначено, що йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця на підставі наказу Управління міграційної служби в Харківській області від 12.05.2011р. №121-о. Не погодившись з рішенням органу міграційної служби, він подав скаргу до Державного комітету України у справах національностей та релігій. 06.08.2012р. він отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому було зазначено, що Державною міграційною службою України прийнято рішення від 17.05.2012 року №24-12 про відхилення його скарги. На думку позивача, спірне рішення є неправомірним, оскільки відповідачем не надано вірної оцінки побоювань позивача стати жертвою переслідувань та при співбесіді не було встановлено низку обставин, які мають бути досліджені відповідно до вимог діючого законодавства. Тому позивач просить скасувати рішення Державної міграційної служби України №24-12 від 17.05.2012 р. та зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути його скаргу на наказ №121-о від 12.05.2011 р. Управління міграційної служби в Харківській області.
Відповідач не погодився з позовними вимогами, надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов, в якому зазначив, що громадянин Гвінеї ОСОБА_1 18.04.2011 року звернувся до Управління міграційної служби в Харківській області з заявою про набуття статусу біженця. 12.05.2011 року йому було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні. Зазначене рішення органу міграційної служби було оскаржене до Державного комітету України у справах національностей та релігій, рішенням останнього від 17.05.2012 року за № 24-12 скаргу було відхилено. У заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява, однак посилання позивача на можливість бути жертвою переслідування через політичні переконання в країні громадянської належності, реального підґрунтя не мають: позивач приїхав в Україну для отримання вищої освіти, він ніколи не перебував членом жодної політичної партії, до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, причетним він ніколи не був, отже, заява позивача про надання йому статусу біженця в України є необґрунтованою, тому підстави для скасування рішення ДМС України № 24-12 від 17.05.2012 року відсутні, в зв'язку з чим відповідач та третя особа просять в задоволенні позову відмовити.
В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити з підстав, викладених в позові.
В судове засідання, призначене на 24.10.2012р. представник відповідача та третьої особи не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відповідно до ст.35 КАС України. Про причини неприбуття в судове засідання, всупереч вимогам ч.2 ст.40 КАС України, суд не повідомив.
Відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача - Державної міграційної служби України та представника третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області - за наявними в справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що громадянин Гвінеї ОСОБА_1 18 квітня 2011 року звернувся до Управління міграційної служби в Харківській області з заявою, в якій просив надати йому статус біженця в Україні, оскільки в країні його громадянської приналежності йому загрожує небезпека, а влада не може забезпечити йому захист (а.с. 44).
Наказом УМСУ в Харківській області №102-о від 18.04.2011 року дана заява була прийнята до розгляду (а.с. 63).
Головним спеціалістом територіального органу ДМСУ 20.04.2011р. та 21.04.2011 р. з позивачем були проведені співбесіди (а.с. 75-77, 79-82), 10.05.2011 р. складено висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Гвінеї ОСОБА_1 (а.с. 96-99).
Наказом Управління міграційної служби в Харківській області від 12.05.2011 року №121-о позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Гвінеї ОСОБА_1, оскільки його заява є очевидно необґрунтованою. Згідно повідомлення № 17/01-04-80 від 12.05.2011 р. позивачу повідомлено про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця в Україні (а.с. 100).
Не погодившись з рішенням органу міграційної служби, позивач подав скаргу до Державного комітету України у справах національностей та релігій. Рішенням № 24-12 від 17 травня 2012 року скарга позивача була відхилена (а.с. 102), про що йому 23.07.2012 року було вручене повідомлення № 17/01-04-67 (а.с. 103). В оскаржуваному рішенні відповідач вказав, що не встановлено фактів щодо можливості, у разі повернення ОСОБА_1 на батьківщину, застосування щодо вказаного громадянина смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, що унеможливлює застосування в даному випадку положення статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положення пункту 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Як з'ясовано судом, підставою для винесення спірного рішення про залишення адміністративної скарги без задоволення суб'єктом владних повноважень було положення ч.5 ст.12 Закону України "Про біженців", та висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність в матеріалах особової справи заявника фактичних даних, які б давали змогу кваліфікувати особу заявника як біженця.
Перевіряючи обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.
Правовідносини з приводу визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, унормовані Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI, відповідно до ст.1 під біженцем розуміється особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (п.1 ч.1 ст.1).
Відповідно до ч.5 ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Частиною 1 ст. 8 Закону України № 3671-VI передбачено, що орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
За правилами ч.ч. 6, 7 ст. 8 Закону України № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими,
тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового
захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення за скаргою приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції, але не більш як на три місяці.
Відповідно до ч.4 ст.8 Закону "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
Дослідивши висновок Управління, який є підставою для відмови в оформленні документів, судом встановлено, що органом міграційної служби зроблено посилання на ситуацію в країні походження, існування політичної партії, про приналежність до якої зазначає заявник, зроблений аналіз щодо реальності обставин, на які посилається при зверненні заявник. Крім того, суд зауважує, що посадовою особою Управління проведено співбесіди з позивачем з детальним опитуванням його стосовно роду його занять, можливої приналежності до політичної партії, проаналізована його діяльність та міграція у сукупності з політичною та правовою ситуацією в країні походження, надана оцінка послідовності, правдоподібності детальних пояснень заявника.
Відповідно до п 8.3 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом МВС України № 649 від 07.09.2011 року, за результатами розгляду скарги ДМС України в межах строку, передбаченого частиною п'ятою статті 12 Закону № 3671-17, приймає одне з таких рішень:
а) про задоволення скарги та скасування рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
б) про відхилення скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
в) про залишення скарги без розгляду.
Таким чином, відповідач, Державна міграційна служба України, при винесенні рішення №24-12 від 17.05.2012р. діяв в межах законодавчо наданих повноважень, тому доводи позивача в цій частині суд вважає безпідставними.
З приводу фактичних обставин спірних правовідносин суд зазначає, що відповідно до ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Керуючись приписами згаданої норми, оцінивши докази наявні в матеріалах справи, суд доходить висновку, що матеріали наданої відповідачем на вимогу суду особової справи заявника не містять визначених Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" обставин для набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Відповідно до частин 1, 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року поняття "біженець" включає підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
У відповідності до підпунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Відповідно до Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Згідно матеріалів справи судом встановлено, що позивачем не було надано до установи відповідача жодних переконливих доказів, які б свідчили про переслідування позивача на батьківщині. Так, ОСОБА_1 додав інформацію по країні походження, однак ці матеріали свідчать про загальновідому ситуацію в країні і не містять інформації щодо переслідування або утисків особисто позивача в країні його громадянської належності.
Заява позивача до управління міграційної служби не містить жодних посилань на необхідність набуття статусу біженця в Україні. Формулюючи мету приїзду в Україну ОСОБА_1 повідомив про бажання отримати вищу освіту, а на теперішній час, як зазначив позивач в ході співбесіди, він звернувся до міграційної служби з метою отримати документи та легально проживати та продовжити навчання на території України.
З протоколу співбесіди від 21.04.2011 року вбачається, що позивач протягом доволі тривалого строку знаходиться в Україні, а саме з 08.10.2007 року, однак з заявою про набуття статусу біженця в Україні звернувся 18.04.2011 року.
В Пленумі Вищого Адміністративного Суду України від 16.03.2012р. №3 вказано, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Так, про себе ОСОБА_1 на співбесідах повідомив, що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Гвінеї м. Тєлімєлє, в родині торгівця. Батько позивача мав у власності продуктовий магазин, мати була домогосподаркою, але через хворобу померла. Також він зазначив, що має молодшу сестру. ОСОБА_1 за державний кошт здобув початкову та середню освіту в школі, коледжі та ліцеїв Гвінеї. В 2005 році він вступив до університету в місті Конакрі, де навчався два роки на юридичному факультеті, який не закінчив, як він стверджує, оскільки хотів отримати «європейський диплом». Для отримання вищої освіти позивач виїхав в Україну. Як зазначає, без будь-яких проблем 08.10.2007 року він прибув в Україну на запрошення Української медичної стоматологічної академії, але вступив на навчання до підготовчого факультету для іноземних громадян Харківського національного університету радіоелектроніки. Однак, як повідомив на співбесіді, навчання не закінчив, у зв'язку зі смертю батька, та до Гвінеї не повернувся, оскільки, на його думку, йому загрожує небезпека, а діюча влада в Гвінеї не може забезпечити йому захист. В обґрунтування зазначив, що його батько був членом партії UFDG («Союз демократичних сил Гвінеї») та він теж був «прихильником вказаної партії, про що знали усі в місті». ОСОБА_1 в ході співбесіди повідомив, що «з 2009 року в Гвінеї йшла війна між прихильниками партії UFDG та RPG», а у жовтні 2010 року через політичні переконання батька на його магазин був здійснений напад, внаслідок чого батька позивача було вбито. Цю інформацію позивачу повідомила в телефонній розмові його сестра, яка втекла з міста, де вони проживали з батьком після його вбивства, де вона зараз перебуває ОСОБА_1 невідомо. Крім того зазначив, що на теперішній час партія RPG є правлячою в країні та переслідує прихильників партії UFDG.
Інформація, викладена ОСОБА_1 під час співбесіди в управлінні міграційної служби у Харківській області, показала, що його побоювання стати жертвою переслідування у разі повернення до Гвінеї є необґрунтованими та необ'єктивними, що підтверджується крім того численними розбіжностями та неточностями відомостей, наданих ним до управління.
Згідно матеріалів особової справи судом встановлено, що заява позивача про надання статусу біженця не містить наявності політичного підґрунтя, позивач є аполітичною людиною, участі в політичному житті країни громадянської належності не брав, жодної партійної посади не обіймав. Як вбачається з протоколу співбесіди, позивач повідомив, що в Гвінеї його ніхто не переслідував і не погрожував (протокол від 21.04.2011 р. стор. 8), політикою та політичною ситуацією в країні своєї приналежності він не цікавиться (протокол від 21.04.2011 р. стор. 86). Крім того, в заяві про надання статусу біженця міститься твердження позивача щодо неможливості його повернення до Гвінеї, оскільки всі у його місті знали про його приналежність до політичної партії, однак в ході співбесіди він спростував це, зазначивши, що дану інформацію знали тільки його друзі та люди, які теж були прихильниками партії. Також, в заяві ОСОБА_1 повідомив, що його батько був членом партії UFDG («Союз демократичних сил Гвінеї»), при цьому в ході співбесіди позивач щодо займаної посади батька у партії визначитися не зміг, відповівши, що не знає, та доповнив, що батько виконував обов'язки агітатора (протокол співбесіди від 21.04.2011 р. стор. 7). Крім того, ОСОБА_1 в заяві стверджував, що у жовтні 2010 року прихильниками партії RPG був здійснений напад на магазин його батько, внаслідок чого його батько був вбитий, однак при цьому позивач не навів жодних доказів та фактів в обґрунтування цього, а на співбесіді пояснив, що подробиць вбивства батька не знає, зазначені події йому повідомила його сестра в телефонній розмові.
Таким чином, всі побоювання ОСОБА_1 ґрунтуються лише на його особистих припущеннях, позивач не аргументував своїх побоювань страху переслідування в країні громадянської приналежності з політичних мотивів. В ході розгляду матеріалів справи було з'ясовано, що позивач не навів жодного конкретного прикладу погроз на свою адресу. Особисто до нього арештів, затримань, не людського поводження, дискримінації на батьківщині не вчинялось. Отже, твердження позивача щодо можливості переслідувань при поверненні до Гвінеї не містять суб'єктивного елементу обґрунтованості побоювань.
Аналіз матеріалів особової справи дозволяє зробити висновок, що ОСОБА_1 не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності через особисті побоювання стати жертвою переслідувань також і за ознаками національності.
Судом встановлено, що позивач у країні громадянської належності не перебував членом жодної політичної, громадської, військової та релігійної організації та утисків на батьківщині за жодною з конвенційних ознак не мав.
Суд звертає увагу на те, що загроза життю, безпеці та свободі внаслідок загальнопоширеного насильства чи систематичного порушення прав людини не є конвенційною ознакою набуття статусу біженця, а потребує надання заявнику додаткового (гуманітарного) захисту, який у чинному законодавстві України відсутній.
Громадянинин Гвінеї ОСОБА_1 користується захистом країни своєї громадянської належності та безперешкодно отримав національний паспорт, має можливість повернутися на батьківщину, а чинна влада країни громадянської належності забезпечує його права.
За час перебування позивача в Україні подій для обґрунтованого побоювання щодо умов, передбачених абзацом 2 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", в країні його громадянської належності не виникло.
Таким чином, згідно наявних доказів у справі, ОСОБА_1 в ході розгляду заяви не навів жодного конкретного факту, або інших доказів того, що його побоювання в разі повернення на батьківщину є обґрунтованими та відповідають вимогам, визначеним абзацом 2 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", посилання на страх стати жертвою переслідування в країні його громадянської належності є надуманими та необґрунтованими.
Відповідно до п. 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. З аналізу матеріалів справи вбачається і позивач не виявив ризику загрози своєму життю та свободі, не навів достатньої аргументації своїм побоюванням, а бо інших доказів того, що ці побоювання є аргументованими.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При оцінюванні рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд дотримується вимог частини третьої статті 2 КАС, згідно якої у справах про оскарження рішень суб'єктів владних повноважень суди повинні перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оспорюване рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин та на підставі усіх матеріалів, які мають значення для конкретної ситуації.
Позивачем не наведено фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих його побоювань стати жертвою переслідувань та котрі впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення при розгляді його заяви про надання статусу біженця. Причини, які приводить позивач, щоб залишитись в Україні, не пов'язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідування, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач при винесені рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця Громадянину Гвінеї ОСОБА_1 діяв в межах, передбачених законодавством України, а отже, і винесене рішення є законним та таким, що не порушує будь - яких прав.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що рішення Державної міграційної служби України №24-12 від 17.05.2012р. про відхилення його скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідає вимогам ч.3 ст.2 КАС України, а підстави для його скасування відсутні.
З огляду на вищенаведене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 94 КАС України судовий збір позивачу не повертається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 7-14, 69-71, 86, 94, 158-163, 186, 254 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Управління міграційної служби в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити в повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 26 жовтня 2012 року.
Головуючий суддя І.С. Нуруллаєв
Суддя К.О. Севастьяненко
Суддя В.В. Єгупенко