Категорія №8.2.3
Іменем України
19 жовтня 2012 року Справа № 2а/1270/7201/2012
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Свергун І.О.,
за участі секретаря - Терегері С.В.,
представника позивача - Степаненко Т.О. (довіреність від 10.07.2012 № 863-85),
представників відповідача № 1 - Костіна Д.І. (довіреність від 03.05.2012 № 1953/10/10-013), Артюхової Л.Т. (довіреність від 19.04.2012 № 1282/10/10-013),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби, Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, в розмірі 14520774 грн.,
19 вересня 2012 року Публічне акціонерне товариство «Луганськтепловоз» (далі - позивач) звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби (далі - відповідач № 1), Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області (далі - відповідач № 2), про визнання бездіяльності протиправною, стягнення суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, в розмірі 14520774 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що у встановленому порядку подав відповідачу № 1 податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2012 року, де визначив суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку в банку, в розмірі 14520774 грн. Відповідачем № 1 проведено документальну позапланову виїзну перевірку, за результатами якої складено довідку від 25.06.2012 № 51/14-0/05763797. Цією перевіркою встановлено обставини сплати ПАТ «Луганськтепловоз» платіжними дорученнями сум ПДВ у складі вартості товарів (послуг) на користь постачальників у попередньому податковому періоді, порушень з боку позивача не встановлено, суму заявленого ПДВ у розмірі 14420558 грн. підтверджено, а заявлену підприємством суму бюджетного відшкодування з ПДВ за березень 2012 року в розмірі 100216 грн. податковий орган підтвердить після отримання матеріалів зустрічних перевірок по ланцюгу постачання від органів ДПС.
Відповідач № 1 після проведення перевірки та підтвердження сум бюджетного відшкодування в порушення вимог податкового законодавства не надав відповідачу № 2 висновок із зазначенням суми 14520774 грн., яка підлягає бюджетному відшкодуванню.
Тому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби, що втілилася у ненаданні до Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області висновку про відшкодування ПАТ «Луганськтепловоз» податку на додану вартість за березень 2012 року в сумі 14520774 грн., стягнути з Державного бюджету України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області на користь ПАТ «Луганськтепловоз» суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за декларацією з ПДВ за березень 2012 року в розмірі 14520774 грн., стягнути з Державного бюджету України на користь ПАТ «Луганськтепловоз» судові витрати.
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представники відповідача № 1 в судовому засіданні позов не визнали, надали заперечення, в яких зазначають, що перевіркою підтверджено відображене позивачем у декларації за березень 2012 року бюджетне відшкодування 14420558,00 грн., однак, не підтверджено 100216,00 грн. бюджетного відшкодування з причини не отримання довідок зустрічних перевірок по ланцюгу постачання. Відшкодуванню підлягають тільки суми, сплачені в бюджет. Просили закрити провадження у справі в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності податкового органу щодо ненадання висновку про відшкодування ПДВ органу державного казначейства, в задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Представник відповідача № 2 в судове засіданні не прибув, надав суду заперечення проти позову, в яких зазначив, що з 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, згідно із вимогами статті 200 якого у відповідача № 2 виникають обов'язки по відшкодуванню податку на додану вартість лише за наявності відповідного висновку органу державної податкової служби із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Такий висновок податковий орган до органу державного казначейства не надавав, тому відшкодування податку на додану вартість не проводилось. Просив розглянути справу без участі його представника та відмовити в задоволені позову.
Ухвалою суду від 04.10.2012 клопотання відповідача № 1 про закриття провадження у справі в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності податкового органу залишено без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Судом установлено, що позивач зареєстрований в якості суб'єкта господарської діяльності та перебуває на обліку у відповідача № 1 як платник податку на додану вартість (том 1 арк. справи 11-17).
У встановленому порядку позивач подав відповідачу № 1 податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2012 року, де визначив суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку в банку, в розмірі 14520774,00 грн., з розрахунками, відповідними додатками та заявою про повернення суми бюджетного відшкодування (том 1 арк. справи 18-36).
Стаття 20 Податкового кодексу України визначає права органів державної податкової служби. Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 цієї статті органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства визначений та затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984 (далі - Порядок № 984).
На підставі наказу відповідача № 1 від 01.06.2012 № 127 уповноваженими особами СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень 2012 року. За наслідками перевірки складено довідку від 25.06.2012 № 51/14-0/05763797 (далі - довідка) (том 1 арк. справи 69-79).
Згідно із пунктом 3 Порядку № 984 результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Довідка - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про невстановлення фактів порушень вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків.
У висновках довідки зазначено, що перевіркою підтверджено відображену позивачем у декларації за березень 2012 року суму бюджетного відшкодування в розмірі 14420558,00 грн.
Перевіркою не підтверджено відображену ПАТ «Луганськтепловоз» у декларації за березень 2012 року суму бюджетного відшкодування у розмірі 100216,00 грн. з причини не отримання довідок зустрічних звірок по ланцюгу постачання від органів ДПС.
В судовому засіданні сторонами визнано, що під час проведення перевірки фахівцями відповідача були перевірені наступні документи позивача: податкові декларації з ПДВ з додатками, уточнюючі розрахунки з додатками, реєстр виданих та отриманих податкових накладних, експортні вантажні митні декларації, контракти, договори з постачальниками та покупцями, банківські виписки, первинні документи, що підтверджують оплату товарів (робіт, послуг), податкові накладні та інші первинні бухгалтерські документи.
У відповідача № 1 відсутні зауваження щодо кількості та якості наданих позивачем для перевірки відповідачу документів.
В довідці зазначено, що фактично за результатами звірки даних, зазначених у розрахунку бюджетного відшкодування податку на додану вартість, із даними первинних документів, що підтверджують факт оплати платником товарів/послуг, загальна сума ПДВ складає 14520774 грн.
Враховуючи зміст довідки та її юридичний статус в розумінні вимог Порядку 984, суд дійшов висновку, що відповідачем не виявлено порушень з боку позивача щодо правомірності визначення бюджетного відшкодування та його суми за березень 2012 року.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
При цьому, частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обов'язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
З системного аналізу зазначених нормативних документів, довідки та пояснень сторін суд робить висновок, що під час проведення перевірки не було встановлення порушень податкового законодавства з боку позивача в частині заявлених ним позовних вимог.
Відповідно до статті 200 Податкового Кодексу України (ПК України) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;
б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Згідно з пунктом 200.7 статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації (що Позивачем і було зроблено). При цьому до декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, а також оригінали митних декларацій (примірників декларанта), що підтверджують вивезення товарів (супутніх послуг) за межі митної території України.
Протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.
Відповідно до пункту 200.12 статті 200 ПК України орган державної податкової служби зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
На підставі отриманого висновку відповідного органу державної податкової служби орган Державного казначейства України видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після тримання висновку органу державної податкової служби.
Судом встановлено та визнано сторонами, що станом на момент розгляду справи по суті невідшкодованою залишається сума бюджетного відшкодування ПДВ 14520774,00 грн., висновок відповідачем № 1 на адресу відповідача № 2 щодо сум відшкодування не направлявся.
Згідно з пунктом 200.14 статті 200 ПК України якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки орган державної податкової служби виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:
а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах;
б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;
в) у разі з'ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.
Судом установлено та визнано сторонами, що відповідач № 1 за наслідками проведеної перевірки не приймав будь-яких рішень, передбачених статтею 200 ПК України.
Відповідач № 1, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість, повинен діяти у спосіб, передбачений законом, а саме: за наслідками перевірки або надати висновок із зазначенням суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету, або відмовити у наданні бюджетного відшкодування.
Чинним податковим законодавством України не передбачено право податкового органу з будь-яких причин утримуватись від виконання зазначених дій.
Діюче законодавство взагалі та Податковий кодекс України зокрема не пов'язують право господарюючого суб'єкта - платника ПДВ на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ з проведенням або не проведенням зустрічних перевірок по всьому ланцюгу до кінцевого виробника.
Обов'язковість проведення зустрічних перевірок визначається податковими органами самостійно. Однак, проведення податковим органом такої перевірки не може подовжити визначений Законом термін відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість.
Визначене законодавством право податкової служби на проведення перевірок повинно реалізовуватися без порушення приписів Закону.
Проведеною перевіркою не встановлено порушень податкового законодавства з боку позивача з питань податку на додану вартість.
Статтями 198 та 200 Податкового кодексу України регламентований порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, який платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлений від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту у відповідності із пунктом 198.2 статті 198 Кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківською рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з абз. 4 пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися її оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).
На підтвердження фактичного виконання господарських операцій з контрагентами позивач надав суду первинні бухгалтерські документи, зокрема, податкові накладні (том 4 арк. справи 203-251, том 5 арк. справи 1-266, том 6 арк. справи 1-84), реєстр виданих та отриманих податкових накладних (том 1 арк. справи 37-68), платіжні доручення (том 1 арк. справи 89-208, том 2 арк. справи 1-360), копії вантажних митних декларацій (том 4 арк. справи 136-202), копії рахунків-фактур та рахунків (том 3 арк. справи 89-97, 141-150, 156-182), копії видаткових накладних та накладних (том 3 арк. справи 120, 141, 143-144, 147-148, том 6 арк. справи 85-256), копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (том 3 арк. справи 151-155, том 4 арк. справи 1-135, том 6 арк. справи 91-92, 111), копії приходних ордерів (том 3 арк. справи 155, том 6 арк. справи 182-185, 201-215, 220-282, том 7 арк. справи 1-128), копії договорів та контрактів (том 3 арк. справи 2-36, том 7 арк. справи 129-239, том 8 арк. справи 1-225, том 9 арк. справи 1-223, том 10 арк. справи 1-236, том 11 арк. справи 1-93).
Зазначені документи, підписані уповноваженими особами, були досліджені під час проведення перевірки позивача.
Фактично відповідачем № 1 не оскаржуються надані позивачем первинні бухгалтерські документи, зокрема податкові накладні, рахунки-фактури, акти приймання-здачі виконаних послуг, банківські виписки по особовому рахунку позивача та платіжні доручення, на підтвердження фактичної сплати позивачем як отримувачем товарів (послуг) сум податку на додану вартість в ціні товару (послуг) постачальникам таких товарів (послуг), які включені до складу податкового кредиту.
Межі повноважень органів казначейства встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1232 «Положення про Державне казначейство», а в частині відшкодування податку на додану вартість - спільним Наказом Державної податкової адміністрації України та Державного казначейства України від 20.12.2010 № 960/495.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 № 39 «Про затвердження порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість» відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами Державного казначейства України за висновками податкових органів або за рішенням суду.
Постанова Кабінету Міністрів від 15.06.2011 № 651 фактично лише вирішує питання утворення територіальних органів Державної казначейської служби з новою назвою без зміни повноважень щодо предмету спору.
З урахуванням сталої практики з даного питання, у тому числі викладеної в рішеннях Вищого адміністративного суду України, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права у випадку невідшкодування платнику податку бюджетної заборгованості з податку на додану вартість є стягнення бюджетної заборгованості з цього податку.
Оскільки у разі невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).
Таку правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 24 лютого 2009 року за наслідками розгляду за винятковими обставинами у зв'язку з наявністю підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, - неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, справи за позовом закритого акціонерного товариства «Авангард» до державної податкової інспекції у Тисменицькому районі Івано-Франківської області, яка є правонаступником Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області, Головного управління Державного казначейства в Івано-Франківській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та спонукання до вчинення дій. Зокрема, у зазначеній постанові Верховий Суд України вказав, що рішення судів у частині задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати органу державного казначейства висновок щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, є помилковими, оскільки в цій частині провадження у справі підлягало закриттю у зв'язку з тим, що така вимога не є способом захисту прав платника податку на додану вартість і не підлягає розгляду в суді. У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).
Згідно із частиною 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що заявлена позивачем сума бюджетного відшкодування за березень 2012 року в сумі 14520774,00 грн., підлягає стягненню з Державного бюджету України.
Водночас суд не може визнати правомірною вимогу про визнання протиправною бездіяльності податкового органу щодо ненадання органу державного казначейства України висновку щодо відшкодування позивачу сум ПДВ за березень 2012 року в розмірі 14520774,00 грн. У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів, яка фактично і була заявлена позивачем. Тобто визнання зазначеної бездіяльності податкового органу протиправною є, по суті, зайво вжитим судом заходом, який взагалі не є способом захисту прав платника ПДВ. А відтак позов в зазначеній частині не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
При зверненні до суду з позовом позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2178,19 грн. З урахуванням задоволеної частини позовних вимог стягненню з Державного бюджету України на користь позивача підлягає сума 2146 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 17, 18, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби, Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, в розмірі 14520774 грн. задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз»(код 05763797) суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за декларацією з ПДВ за березень 2012 року, в розмірі 14520774 грн. 00 коп. (чотирнадцять мільйонів п'ятсот двадцять тисяч сімсот сімдесят чотири грн. 00 коп.).
Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз»судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2146 грн. 00 коп. (дві тисячі сто сорок шість грн. 00 коп.).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанову складено в повному обсязі 24 жовтня 2012 року.
СуддяІ.О. Свергун