Справа: № 2-а-7425/11 Головуючий у 1-й інстанції: Слободян Н.П.
Суддя-доповідач: Мельничук В.П.
Іменем України
"11" жовтня 2012 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації Київської області на постанову Іванківського районного суду Київської області від 10 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації Київської області про оскарження бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
У вересні 2011 року ОСОБА_2 звернулась до Іванківського районного суду Київської області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації Київської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання стягнути на її користь невиплачені кошти, на отримання яких має право відповідно до ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Іванківського районного суду Київської області від 10 жовтня 2011 року позов задоволено частково.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.
За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.
З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, колегія суддів вважає, що розгляд справи має бути проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до положень ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач має право на перерахунок та отримання доплат відповідно до ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах: у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 % від мінімальної заробітної плати.
Всупереч ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»позивачу вказані доплати виплачувались частково, у фіксованому розмірі, визначеному відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року, а не в кратному відношенні до мінімальної заробітної плати, як того вимагає вказаний Закон.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що при визначенні розміру виплат позивачеві застосуванню підлягає стаття 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.
Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується ч. 2 ст. 46 Конституції України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, при визначенні розміру доплат позивачу застосуванню підлягає стаття 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 796-ХІІ, а не Постанова Кабінету Міністрів України, яка звужує обсяг встановлених законом прав.
Відтак, доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним, а тому підстав для її задоволення немає.
За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає, як така, що постановлена за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції в справах, розгляд яких передбачено п. 2 ч. 1 статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 183-2, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації Київської області -залишити без задоволення, а постанову Іванківського районного суду Київської області від 10 жовтня 2011 року - без змін.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Мельничук В.П.
Судді: Грищенко Т.М.
Мацедонська В.Е.