"11" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/62856/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого -Смоковича М.І.,
суддів: Кравцова О.В., Масло І.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом Донецького міського центу зайнятості-робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до ОСОБА_1 про відшкодування безпідставно отриманої допомоги по безробіттю, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2011 року,
У травні 2011 року Донецький міський цент зайнятості-робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування безпідставно отриманої допомоги по безробіттю.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідачка перебувала на обліку в центрі зайнятості як безробітна та отримувала допомогу по безробіттю за періоди з 16 лютого 2010 року по 24 серпня 2010 року та з 02 вересня 2010 року по 03 жовтня 2010 року.
Під час взяття на облік в якості безробітної, у відповідності до статті 2 Закону України «Про зайнятість населення»від 01 березня 1991 року № 803-XII (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 803-XII), відповідач заповнила бланк заяви на ім'я керівника центру зайнятості про надання їй статусу безробітної. При цьому у заяві зазначила, що на момент її заповнення, вона не зареєстрована, як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається, пенсію не отримує.
Під час перебування на обліку в центрі зайнятості відповідачка отримала кошти, як допомогу по безробіттю у розмірі 17822 гривень 24 копійки.
Однак, проведеною перевіркою, було встановлено що ОСОБА_1 перебувала в цивільно-правових відносинах з ТОВ «Євролайф Україна ЛТД»з 28 грудня 2009 року по 20 липня 2010 року. Відповідно до даного договору ОСОБА_1 виконувала функції та обов'язки страхового консультанта. Згідно акту виконаних робіт від 18 лютого 2010 року ОСОБА_1 отримала відповідну винагороду в сумі 1233 гривні 41 копійка від ТОВ «Євролайф Україна ЛТД»за виконану роботу по договору.
Про те, що перебувала в Договірних відносинах з ТОВ «Євролайф Україна ЛТД»та отримала винагороду за цивільно - правовим договором, як при написанні заяви про надання статусу безробітної, так і під час перебування у центрі зайнятості як безробітна, відповідачка позивачу не повідомила.
Таким чином, відповідачці безпідставно нараховано та виплачено центром зайнятості допомогу по безробіттю в загальній сумі 17822 гривень 24 копійки.
Тому позивач просив стягнути з ОСОБА_1 матеріальне забезпечення на випадок безробіття в сумі 17822 гривень 24 копійки, незаконно виплачене їй як безробітній.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2011 року, залишеною без зміни ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2011 року, позов задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Донецького міського центру зайнятості кошти, виплачені як допомога по безробіттю в сумі 17822 гривень 24 копійки.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просила скасувати їх рішення та залишити позовну заяву без розгляду оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Донецький міський центр зайнятості направив до суду свої заперечення, в яких зауважує на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а судові рішення -без змін
Відповідно до частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов Донецький окружний адміністративний суд, із висновками якого також погодився і переглянувший справу Донецький апеляційний адміністративний суд, виходив з того, що за період перебування на обліку в центрі зайнятості відповідачці незаконно були виплачені кошти як матеріальне забезпечення на випадок безробіття у розмірі 17822 гривні 53 копійки.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України такі висновки судів вважає помилковими та завчасними, оскільки вони зроблені без належного дослідження всіх обставин справи.
Справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) -це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 КАС України до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 цього ж Кодексу означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно до прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Як вбачається із матеріалів справи, даний спір виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції у сфері державної політики зайнятості населення, отже, спір має публічно-правовий характер і належить до адміністративної юрисдикції.
Посилання відповідача на те, що спірні правовідносини мають цивільно-правовий характер, і не пов'язані безпосередньо із здійсненням позивачем владних управлінських функцій, а тому даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства не заслуговують на увагу, оскільки є безпідставними.
Частиною першою статті 18 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення»встановлено, що для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.
Видами соціальних послуг за цим Законом та Законом України «Про зайнятість населення»є:
- професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях.
- пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних; фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тощо.
Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.
У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.
У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація громадян провадиться при пред'явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби - військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють.
Особи, визнані у встановленому порядку безробітними, мають право на одержання допомоги по безробіттю.
Розміри та умови надання матеріального забезпечення на випадок безробіття визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Згідно пп. «б»п. 3 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення»№ 803-ХІІ від 01.03.1991 року, до зайнятого населення і відповідно такого, що не можуть бути визнані безробітними, належать громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві.
Частиною 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»закріплено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг, а відповідно до пункту 3 цієї статті Закону сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Крім того, відповідно до п. 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року № 307, якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 16 лютого 2010 року ОСОБА_1 був наданий статус безробітної та призначено виплату матеріального забезпечення на випадок безробіття відповідно до статтей 22, 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
25 серпня 2010 року у зв'язку з працевлаштуванням відповідача було знято з обліку в Донецькому міському центрі зайнятості.
02 вересня 2010 року на підставі заяви ОСОБА_1 їй було поновлено статус безробітної. Наказом директора Донецького міського центру зайнятості № НТ 100902 від 02 вересня 2010 року їй було поновлено допомогу по безробіттю, виплата якої проводилась з 02 вересня 2010 року по 01 жовтня 2010 року.
В періоди перебування на обліку в Донецькому міському центрі зайнятості з 16 лютого 2010 року по 24 серпня 2010 року та з 02 вересня 2010 року по 03 жовтня 2010 року відповідачка отримала кошти, як допомогу по безробіттю у розмірі 17822 гривні 53 копійки.
Згідно акту розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»№127 від 24 лютого 2011 року Шевченківським районним центром зайнятості міста Києва було встановлено, що громадянка ОСОБА_1 перебувала в цивільно - правових відносинах з ТОВ «Євролайф Україна ЛТД»з 28 грудня 2009 року по 20 липня 2010 року.
Відповідно до Договору № 870629 від 28 грудня 2009 року між ТОВ «Євролайф Україна ЛТД»та відповідачем, ОСОБА_1 виконувала функції та обов'язки страхового консультанта, а саме зобов'язувалась за винагороду надавати допомогу у здійсненні посередницької діяльності в страхуванні, залучаючи потенційних страхувальників до страхування в страхових компаніях, з якими працює ТОВ «Євролайф Україна ЛТД».
Згідно акту виконаних робіт від 18 лютого 2010 року ОСОБА_1 отримала відповідну винагороду в сумі 1233 гривень 41 копійка від ТОВ «Євролайф Україна ЛТД»за виконану роботу по Договору № 870629.
Однак, ОСОБА_1 про те, що перебувала в Договірних відносинах з ТОВ «Євролайф Україна ЛТД»та отримала винагороду за цивільно - правовим договором, як при написанні заяви про надання статусу безробітної, так і під час перебування у центрі зайнятості як безробітна, позивачу не повідомила.
Наведене свідчить про те, що відповідачка не мала підстав для отримання допомоги по безробіттю у період дії договору № 870629 укладеного між ТОВ «Євролайф Україна ЛТД» та ОСОБА_1
Однак суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в повному обсязі, та стягнув кошти отримані як допомогу по безробіттю за періоди 16 лютого 2010 року по 24 серпня 2010 року та з 02 вересня 2010 року по 03 жовтня 2010 року, хоча дія договору була припинена 20 липня 2010 року. Тобто судом першої інстанції не було встановлено чи мала підстави для отримання допомоги по безробіттю ОСОБА_1 в період 02 вересня 2010 року по 03 жовтня 2010 року, коли дія договору № 870629 від 28 грудня 2009 року скінчилась.
Також це залишив поза увагою і Донецький апеляційний адміністративний суд, який переглянув постанову суду першої інстанції.
Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного суду України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини четвертої статті 227 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи те, що допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, винесені судові рішення підлягають скасуванню, а сама справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 159, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2011 року у цій справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Головуючий М.І. Смокович
Судді О.В. Кравцов
І.В. Масло