02 жовтня 2012 року м. Київ К/9991/24201/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
суддів: Гашицького О.В.,
Горбатюка С.А.,
Мороз Л.Л.,
розглянула у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації на постанову Київського районного суду м. Полтави від 22 липня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 01 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації, Центру по нарахуванню і виплаті допомоги та здійсненню контролю за правильністю призначенням та виплати пенсій в Полтавській області про стягнення недоплаченої грошової допомоги на оздоровлення, -
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації, Центру по нарахуванню і виплаті допомоги та здійсненню контролю за правильністю призначенням та виплати пенсій в Полтавській області про стягнення недоплаченої грошової допомоги на оздоровлення за 2008 рік.
Постановою Київського районного суду м. Полтави від 22.07.2009 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 01.07.2010 року, позов задоволено, визнано протиправною бездіяльність відповідача. Зобов'язано Головне управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації здійснити перерахунок та нарахувати позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за 2008 рік у розмірі 4 мінімальних заробітних плати. Зобов'язано Центр по нарахуванню і виплаті допомоги та здійсненню контролю за правильністю призначенням та виплати пенсій в Полтавській області провести відповідні виплати.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації ради подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є інвалідом 3 групи, віднесений до 1-ї категорії громадян, які постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС.
Відповідач виплачував позивачу щорічну допомогу на оздоровлення у розмірах, що передбачені постановою Кабінету Міністрів України, зокрема, у жовтні 2008 року було виплачено 90 грн. допомоги.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам III групи - чотири мінімальні заробітні плати.
Наявність у позивача права на призначення йому щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі трьох мінімальних заробітних плат є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (частина 2 статті 46 Конституції України).
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди дійшли правильного висновку, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві застосуванню підлягає стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з якої вбачається, що під час визначення розміру виплат за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щодо визначення розміру та виплати грошової допомоги.
Таким чином, обґрунтованим є висновок судів про задоволення позовних вимог.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 -229 Кодексу адміністративного судочинства України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 220, 221-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації відхилити, постанову Київського районного суду м. Полтави від 22 липня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 01 липня 2010 року у даній справі залишити без змін.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: