м.Вінниця
25 вересня 2012 р. Справа № 2а/0270/3582/12
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Вергелеса Андрія Валерійовича,
за участю:
секретаря судового засідання: Федчук Тетяни Юріївни
представників позивача: Гореша В.М., Хоменка В.І.
відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: військово-медичного клінічного центру Центрального регіону
до: Державної фінансової інспекції у Вінницькій області
про: про визнання протиправним та скасування окремих положень вимог
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону з позовом до Державної фінансової інспекції у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування пунктів 2, 3, 5, 6, 7 вимоги № 02-08-20-14/4024 від 24.05.2012 р.
Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту ревізії та обов'язкова вимога, пред'явлена Державною фінансовою інспекцією у Вінницькій області є необґрунтованими, порушують суб'єктивні публічні права позивача, а тому мають бути визнані протиправними та скасовані.
В судовому засіданні представники позивача позов підтримали, просили його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання 25.09.2012 р. не з'явився. Подав клопотання про перенесення дати розгляду справи в зв'язку з відпусткою інспекторів ДФІ у Вінницькій області, в той же час надав копію наказу про їх відрядження. Враховуючи те, що відповідач у справі є суб'єктом владних повноважень, а його представник - головний спеціаліст-юрисконсульт Шамрай Д.С., який подав зазначене вище клопотання, доказів на поважність причин неявки в судове засідання не подав, суд прийшов до висновку про відсутність поважних причин неявки в судове засідання та можливість розгляду даної справи за відсутності представника відповідача.
Представники відповідача вимоги позивача в попередніх судових засіданнях не визнали, зазначивши про правомірність власних дій та достовірність встановлених фактів при проведені ревізії Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону. Вважають, заявлені вимоги необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам у справі, а відтак, в їх задоволенні просили суд відмовити в повному обсязі з підстав, викладених в письмових запереченнях.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до п. 2.19 плану роботи контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції у Вінницькій області на І квартал 2012 року, на підставі направлення, виданого начальником Державної фінансової інспекції у Вінницькій області від 28.02.2012 р. № 171, ревізійною групою під керівництвом провідного державного фінансового інспектора відділу інспектування органів державної влади Давикози О.М., проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону за період з 01.05.2010 р. по 01.02.2012 р., наслідки якої знайшли своє відображення в акті ревізії № 07-08/9 від 24.04.2012 р. В матеріалах ревізії відповідачем наводяться факти, які на їх думку засвідчують незабезпечення належного контролю та неналежного управління посадовими особами Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону фінансовими ресурсами через недотримання вимог законодавчих актів, які регламентують бюджетний процес, що призвело до фінансових порушень.
На підставі акту ревізії від 24 квітня 2012 року № 07-08/9 та керуючись ст. 10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" начальнику Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону (далі - Центр) Державною фінансовою інспекцією у Вінницькій області пред'явлена вимога № 02-08-20-14/4024 від 24.05.2012 р. про усунення виявлених порушень, зокрема предметом цього позову є окремі пункти вимоги щодо:
- пункт 2: стягнути 19876,51 грн. зайво виплачених коштів з винних осіб з подальшим їх зарахуванням до Державного бюджету на реєстраційний рахунок № 31119090700002 (код доходів 21080500); в іншому випадку відшкодувати порушення у порядку та розмірі встановленому ст.ст. 130, 133, 136 КЗпП України; провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо сум внесків до державних цільових фондів та врахувати зайво сплачені кошти в сумі 7215,17 грн. в рахунок майбутніх платежів.
- пункт 3: стягнути 7897,29 грн. зайво виплачених коштів з винних осіб з подальшим їх зарахуванням до Державного бюджету на реєстраційний рахунок № 31119090700002 (код доходів 21080500); в іншому випадку відшкодувати порушення у порядку та розмірі встановленому ст.ст. 130, 133, 136 КЗпП України; провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо сум внесків до державних цільових фондів та врахувати зайво сплачені кошти в сумі 2583,91 грн. в рахунок майбутніх платежів.
пункт 5: відобразити в бухгалтерському обліку кредиторську заборгованість та забезпечити виплату грошової компенсації військовослужбовцям за недоотримане речове майно в загальній сумі 110969,39 грн.
пункт 6: забезпечити повернення інвентарного майна, яке видається лише у тимчасове користування (експлуатацію) на суму 5443,00 грн.; відобразити в бухгалтерському обліку кредиторську заборгованість за недоотримане під час проходження служби речове майно на вищевказану суму.
пункт 7: забезпечити зменшення у поточному році бюджетних асигнувань по загальному фонду кошторису по КЕКВ 1111 "Заробітна плата" та 1120 "Нарахування на заробітну плату" на загальну суму 1336574,94 грн., в іншому випадку поновити видатки загального фонду за рахунок коштів спеціального фонду на суму 1336574,94 грн.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходив з наступного.
Так, в акті ревізії № 08-07/9 від 24.04.2012 р. зазначено, що в порушення вимог п. 4.5.5 Наказу Міністра оборони України від 28.02.2006 р. № 125 "Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту Збройних Сил України" заступнику начальника Колесюку В.С. надбавка за складність, напруженість у роботі встановлювалась на підставі наказів начальника Центру, без погодження з органом вищого рівня - Військово-медичним департаментом Міністерства оборони України, внаслідок чого за період з 01.05.2010 р. по 01.02.2011 р. нараховано та виплачено надбавки з порушенням вимог законодавства в загальній сумі 19876,51 грн. та відповідно зайво проведено нарахувань та перераховано внесків до державних цільових фондів на суму 7215,17 грн.
Згідно а. 2 п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. № 1298 "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" преміювання керівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, їх заступників, встановлення їм надбавок та доплат до посадових окладів, надання матеріальної допомоги здійснюється за рішенням органу вищого рівня у межах наявних коштів на оплату праці.
На виконання зазначеної вище Постанови КМУ Міністром оборони України було прийнято Наказ від 28 лютого 2006 року № 125 "Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту Збройних Сил України" , яким затверджено Умови оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту Збройних Сил України (далі - Умови). Так, а 4. п. 4.5.5 Умов передбачено, що працівникам закладу, установи надбавки установлюються керівником, а керівнику та його заступникам - органом вищого рівня у межах фонду оплати праці. А. 3 п. 4.6.1 Умов зазначено, що преміювання керівників закладів охорони здоров'я (підрозділів) та їх заступників здійснюється за рішенням органу вищого рівня.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, в порушення вимог чинного законодавства, заступнику начальника Центру Колесюку В.С. надбавки та премії за період з травня 2010 р. по лютий 2012 р. встановлювались наказами начальника Центру Петрука С.О., а не за рішенням органу вищого рівня, в зв'язку з чим суд критично оцінює посилання представників позивача на лист директора Військово-медичного департаменту Міністерства Оборони України від 14.03.2012 р. (вих. № 249/5/1463), де зазначено про доцільність виплат надбавки Колесюку В.С. за період з травня 2010 р. по лютий 2012 р.
За таких обставин суд приходить до висновку про правомірність п. 2 листа-вимоги № 02-08-20-14/4024 від 24.05.2012 р.
Що стосується п. 3 листа - вимоги ДФІ у Вінницькій області, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
В ході ревізії встановлено факти нарахування матеріальної допомоги у завищених розмірах, внаслідок чого за період з 01.05.2010 р. по 01.02.2011 р. здійснено зайві виплати у загальній сумі 7897,29 грн. та відповідно зайво проведено нарахування та перераховано внесків на суму 2583,91 грн.
12.05.2010 р. була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України № 337 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. № 1298 і від 25 жовтня 2008 р. № 939" (набрала чинності - 14.05.2010 р.), якою змінено розмір тарифного розряду з 1 січня 2010 р. на основі якого визначаються посадові оклади. Тому 18.05.2010 р. було прийнято наказ № 133 начальника Центру Мельника П.С., яким працівникам були встановлені нові посадові оклади станом на 01.01.2010 р. та 01.04.2010 р. та в зв'язку з цим проведено перерахунок заробітної плати за січень-квітень 2010 р. (в тому числі донараховано матеріальну допомогу), оскільки зазначені в наказах до 18 травня 2010 р. розміри матеріальної допомоги не відповідали чинному законодавству.
Згідно п.п. "б" п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. № 1298 "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" надано право керівникам місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, при яких створені централізовані бухгалтерії, керівникам бюджетних установ, закладів та організацій в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах доходів і видатків надавати працівникам матеріальну допомогу, в тому числі на оздоровлення, в сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік, крім матеріальної допомоги на поховання.
Таким чином, передбачено право керівників надавати працівникам матеріальну допомогу на оздоровлення, а саме в розмірі не більше посадового окладу. Але в даному випадку відповідними наказами допомога надавалась не в частині (відсотках) або в розмірі посадового окладу, а в твердій грошовій сумі, хоча її розмір і відповідав посадовому окладу, тому суд приходить до висновку про те, що проведений перерахунок не відповідає чинному законодавству.
Суд не приймає твердження позивачів про те, що відповідачем неправомірно було враховано перераховані суми матеріальної допомоги, яка надавалась на підставі наказів винесених в січні-квітні 2012 р., оскільки перерахунок проводився починаючи з травня 2010 р., тобто в періоді який охоплювався ревізією.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про правомірність вимоги п. 3 листа-вимоги № 02-08-20-14/4024 від 24.05.2012 р. та відсутність підстав для її скасування.
Що стосується п. 5 листа - вимоги, слід зазначити наступне.
В акті ревізії № 08-07/9 від 24.04.2012 р. зазначено, що в порушення ст. 116 КЗпП України, ст. 24. Закону України "Про оплату праці", п. 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 р. № 1444, п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008 , станом на 01.02.2012 р. не забезпечено виплату грошової компенсації звільненим 32-м військовослужбовцям за недоотримане під час проходження служби речове майно в загальній сумі 110969,39 грн. При цьому не відображено по бухгалтерському обліку кредиторську заборгованість з цих виплат в порушення ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність".
Відповідач виходив з того, що звільнені військовослужбовці мають право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно у відповідності до вимог Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України "Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час" від 28.10.2004 року №1444.
Але даний висновок є хибним та спростовується наступним.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно та продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Статтею 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17 лютого 2000 року призупинено дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Цей Закон набув чинності з 11.03.2000 року.
Таким чином, зазначеною нормою було зупинено право звільнених військовослужбовців на отримання грошової компенсації замість неотриманого речового майна, а тому позивач діяв в межах наданої компетенції відповідно до вимог законодавства і правові підстави для виплати компенсації відсутні.
Посилання відповідача в обґрунтування свої позовних вимог на постанову Кабінету Міністрів України "Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час" від 28.10.2004 року № 1444 є безпідставними, оскільки нею визначено порядок та розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців, а не поновлено право військовослужбовців звільнених в запас на отримання грошової компенсації замість неодержаного речового майна, що було призупинено Законом України "Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 року.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 3 листопада 2006 року № 328-V статтю 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1, якою було передбачено, зокрема, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів (абзац перший пункту 2), порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України (абзац другий пункту 2).
Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 № 489-V дію пункту 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було зупинено на 2007 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. зазначені положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Згідно частини 2 статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, положення статті 9-1 вказаного Закону регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі і не можуть бути застосовані до військовослужбовців звільнених з військової служби, оскільки вказані положення Закону не передбачають виплату заборгованості по речовому майну до військовослужбовців, що були звільнені зі служби.
Право військовослужбовців на отримання зазначеного виду забезпечення до 11 березня 2000 року регулювалось виключно Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Після зазначеної дати отримання військовослужбовцями звільненим зі служби, грошової компенсації замість недотримане речове майно законодавством не передбачено.
Аналогічні правові позиції викладені в постановах Вищого адміністративного суду України від 14.06.2012 р. (справа № К/9991/47563/11), від 14.06.2012 р. (К/9991/50731/11) та від 15.08.2012 р. (справа № К/9991/64724/11).
Що стосується п. 6 листа - вимоги, слід зазначити наступне.
В акті ревізії № 08-07/9 від 24.04.2012 р. зазначено, що в порушення вимог п.п. 3, 27, 28 та Норм № 23, 32 Положення № 1444 протягом ревізійного періоду колишнім військовослужбовцям Центру звільненим в запас чи відставку видано майно в рахунок грошової компенсації за недоотримане речове майно, яке за цільовим призначенням відноситься до інвентарного та видається лише у тимчасове користування (експлуатацію) на загальну суму 5443,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи на підставі наряду № ТЗ-1326/1345/14 від 14.07.2011 р., Центром від в/ч А0988 м. Хмельницький в рахунок видачі компенсації отримано намет УСТ-56 в кількості 1шт. по ціні 1132,00 грн. та на підставі наряду № 2059/2025/40 від 08.10.2011 р. отримано мішки речові вартістю 4311,00 грн.
Згідно п. 32 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 р. № 1444 до інвентарного майна належать теплі та постільні речі, табірні та спеціальні намети, спеціальний одяг і льотно-технічне обмундирування, засоби індивідуального захисту, санітарно-господарське майно, спортивний інвентар та музичні інструменти. Інвентарне майно видається тільки у тимчасове користування (експлуатацію).
Крім того, згідно п. 3.8.1 Порядку відпуску речового майна військовим частинам та застосування норм забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України речовим майном у мирний час, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 31.01.2006 № 45, інвентарне майно видається тільки в тимчасове користування (експлуатацію).
За таких обставин суд приходить до висновку про правомірність п. 6 листа-вимоги № 02-08-20-14/4024 від 24.05.2012 р.
Що стосується п. 7 листа - вимоги, слід зазначити наступне.
В акті ревізії № 08-07/9 від 24.04.2012 р. зазначено, що ревізією наявності фактів покриття видатків, пов'язаних з наданням платних послуг, за рахунок коштів загального фонду кошторису встановлено, що в порушення п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 р. № 659 "Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог ст. 13 Бюджетного кодексу України, Положення № 356 в ревізійному періоді утримання працівників Центру (нарахування та виплата заробітної плати), які здійснювали надання санаторно-курортних та медичних платних послуг, проведено за рахунок коштів загального фонду кошторису по КПКВ 2101080 в загальній сумі 1336574,94 грн., тоді як відповідно до зазначених вище нормативних документів власні надходження, що надійшли від надання платних послуг, використовуються на організацію видів діяльності, тобто на покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням таких послуг, тобто оплата праці осіб, які зайняті наданням платних послуг, повинна здійснюватись за рахунок коштів спеціального фонду.
При цьому кошти, які надійшли від наданих платних послуг, використовувались протягом ревізійного періоду на придбання медикаментів та продуктів харчування.
Згідно ч. 4 ст. 13 Бюджетного кодексу України власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев'ятої статті 51 цього Кодексу) на: покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи).
В листі Міністерства фінансів України від 14.09.2011 р. № 31-07320-16-9/22626 "щодо надання роз'яснення" зазначено наступне.
Видатки на заробітну плату обчислюються та плануються у складі спеціального фонду залежно від обсягу діяльності. що провадиться за рахунок цих коштів із застосуванням встановлених законодавством норм.
Тобто у разі, коли роботи виконуються госпрозрахунковими структурними підрозділами бюджетної установи або працівниками, зайнятими наданням цих послуг понад норми їх робочого часу, і відповідно підлягають оплаті за відпрацьований час, то за штатним розписом мають бути затверджені відповідні посади, які утримуються за рахунок спеціального фонду.
При виконанні робіт з надання відповідних послуг у межах норм робочого часу штатними працівниками, які утримуються за рахунок загального фонду (в разі неможливості виділити окремі структурні підрозділи для надання відповідних послуг), у спеціальному фонді можуть плануватися лише кошти на встановлення надбавок за складність та напруженість і на преміювання цих працівників відповідно до спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров'я України від 05.10.2005 р. № 308/519 "Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення".
Як вбачається з довідки від 17.08.2012 р. № 180, у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону не має окремого структурного підрозділу, зайнятого наданням платних послуг. Надання платних послуг здійснюється штатними працівниками Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, які утримуються за рахунок загального фонду, у межах норм робочого часу.
Згідно ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Згідно п. 23 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 р. № 228, видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду.
Як вбачається з акту перевірки, згідно даних кошторисів на 2010, 2011 роки, видатки на оплату праці були затверджені по загальному фонду кошторису.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2011 р. № 255 затверджено Порядок зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів, який визначає механізм зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів у разі вчинення ними порушень бюджетного законодавства, визначених пунктами 24, 29 і 38 статті 116 Бюджетного кодексу України (далі - порушення бюджетного законодавства), зокрема: нецільового використання бюджетних коштів - на суму такого використання; здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетному кодексу України чи закону про Державний бюджет України на відповідний рік - на суму таких видатків або наданих кредитів; здійснення видатків на утримання бюджетної установи одночасно з різних бюджетів всупереч Бюджетному кодексу України чи закону про Державний бюджет України на відповідний рік - на суму бюджетних коштів, використаних бюджетною установою з іншого бюджету, ніж той, з якого вона утримується (пункт 1).
Згідно пункту № Порядку 3 рішення про зменшення бюджетних асигнувань головному розпоряднику коштів державного бюджету приймає Міністр фінансів, головному розпоряднику коштів місцевого бюджету - керівник місцевого фінансового органу, розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня - головний розпорядник коштів відповідного бюджету.
Крім, того посилання на Постанову Кабінету Міністрів України № 659 від 17.05.2002 року "Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрямів використання" є необґрунтованим, оскільки дана постанова втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2011 р. № 208 "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань власних надходжень бюджетних установ".
Таким чином посадовими особами відповідача при проведенні ревізії не було враховано те, що працівниками Центру, виплата заробітної плати яких проводилась за рахунок загального фонду, платні послуги надавались в межах норм робочого часу та у самому Центрі не має відокремлених структурних підрозділів, які надають платні послуги.
За таких обставин суд приходить до висновку про неправомірність п. 7 листа-вимоги № 02-08-20-14/4024 від 24.05.2012 р., оскільки відповідач не довів, що здійснюючи видатки на оплату праці за рахунок загального фонду, позивач мав використати кошти спеціального фонду.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 162 КАС України, при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково, чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
В даному випадку, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість висновків відповідача, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та дій і докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Статтею 11 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Також, суд зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З обставин адміністративної справи вбачається, що Державною фінансовою інспекцією в повній мірі не доведено правомірності своїх дій, відтак позовні вимоги знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду адміністративної справи.
Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати неправомірною та скасувати вимогу Державної фінансової інспекції у Вінницькій області від 24.05.2012 року № 02-08-20-14/4024 зазначену в пункті 5:
відобразити в бухгалтерському обліку кредиторську заборгованість та забезпечити виплату грошової компенсації військовослужбовцям за недоотримане під час проходження служби речове майно в загальній сумі 110969,39 грн.
Визнати неправомірною та скасувати вимогу Державної фінансової інспекції у Вінницькій області від 24.05.2012 року № 02-08-20-14/4024 зазначену в пункті 7:
забезпечити зменшення у поточному році бюджетних асигнувань по загальному фонду кошторису по КЕКВ 1111 "Заробітна плата" та 1120 "Нарахування на заробітну плату" на загальну суму 1336574,94 грн., в іншому випадку поновити видатки загального фонду за рахунок коштів спеціального фонду на суму 1336574,94 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь військово-медичного клінічного центру Центрального регіону судові витрати по сплаті судового збору в сумі 16,10 грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Вергелес Андрій Валерійович