"01" жовтня 2012 р.Справа № 14/40/5022-586/2012
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Руденка О.В.
розглянув справу
за позовом Військового прокурора Тернопільського гарнізону в інтересах держави вул. Новий Світ, 41, м.Тернопіль,46001 в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області вул. Танцорова, 11, м.Тернопіль,46001
до відповідачів:
1. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 АДРЕСА_1
2. Державного підприємства "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" вул. Ребета, 6, м. Івано-Франківськ, 76014
про визнання недійсним договору зберігання №4 від 01.02.2012р. та зобов'язати звільнити займане приміщення.
За участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_3, довіреність № 18 від 01.08.12 р.;
відповідача 1: ОСОБА_4, НОМЕР_1 від 18.11.98 р.;
відповідача 2: Гурський В.С., довіреність № 893 від 04.09.12 р.;
прокурора: Табака Ю.Б., посвідчення № 39 від 14.07.11 р. ;
Суть справи:
Військовий прокурор Тернопільського гарнізону в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області звернувся в господарський суд Тернопільської області з позовом до відповідачів Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та державного підприємства "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" про визнання недійсним договору зберігання №4 від 01.02.2012р. та зобов'язання відповідача1 звільнити займане ним приміщення.
В процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідно до наказу Генеральної прокуратури України № 100ш від 11.06.2012 р. з 01 липня 2012 р. у структурі та штатному розписі органі прокуратури ліквідовано військову прокуратуру Тернопільського гарнізону та створено Тернопільську прокуратуру з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України, на яку покладено аналогічні функції.
В судовому засіданні прокурором Тернопільської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України заявлений позов підтримано в повному обсязі. Крім того, згідно до письмової заяви від 01.10.2012 р. РВ ФДМ України по Тернопільській області позовні вимоги підтримує повністю.
З наведеного, спір вирішується судом по суті, з урахуванням положень статті 29 ГПК України.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що між Тернопільським УВТК та приватним підприємцем ОСОБА_2 договір зберігання майна було укладено формально. Насправді, перевіркою встановлені інші правовідносини, що виникли між контрагентами - правовідносини з оренди державного майна, проте без укладення відповідних договорів, що є порушенням вимог цивільного законодавства України. З викладеного, на думку позивача, оспорюваний правочин підлягає визнанню судом недійсним, відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, .
Відповідачі, згідно письмових відзивів на позов, а також усних пояснень повноважних представників у судових засіданнях, проти позову заперечують, вважають, що позовні вимоги прокурора є безпідставними, необґрунтованими та просять суд в позові відмовити.
Під час розгляду справи, представникам сторін та прокурору належні їм права та обов'язки, передбачені ст. 20, 22, 81-1 ГПК України роз'яснено.
За відсутності відповідного клопотання, в порядку ст. 81-1 ГПК України, технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.
Строк вирішення спору продовжувався за правилами статті 69 ГПК України.
З огляду на закінчення встановлених процесуальним законодавством строків та зважаючи на відсутність визначених статтею 77 ГПК України підстав, судом відхилено клопотання відповідачів про відкладення розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарським судом встановлено наступне:
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією їх породжують. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є правочини.
1 лютого 2012 року між Тернопільським УВТК та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір зберігання №4, який 24 лютого 2012 року затверджений директором державного підприємства "Івано-Франківський ВЛПК".
Предметом даного договору є зберігання матеріальних цінностей та обладнання ФОП ОСОБА_2 у гаражі Тернопільського УВТК загальною площею 100 м.кв. (п./п. 1.1., 1.3. Договору).
У відповідності до накладної від 1 лютого 2012 року №4 суб'єкт господарювання ОСОБА_2 передав, а Тернопільське УВТК прийняло на зберігання наступне майно: 0,2 м.куб. дошки, 0,4 м.куб. фанери, станки: гемблярочний, торцовочний, шліфувальний та рейсмусовий.
Пунктами 3.1.2.та 3.3.5. Договору передбачено, що ФОП ОСОБА_2 має цілодобовий, вільний доступ до майна, відповідає за дотримання правил техніки безпеки та правил протипожежної безпеки на об'єкті надання послуг (приміщення гаражу по вул. Лозовецька, 34 у м. Тернопіль).
В свою чергу, згідно з досягнутими домовленостями (п.3.2 Договору) Тернопільське УВТК не несе відповідальності за охорону, зберігання та пошкодження майна.
Згідно пункту 2.1. спірної угоди за зберігання майна " Отримувач послуг" сплачує щомісячно "Надавачу послуг" 800,00 грн., в т.ч. ПДВ.
Відповідно до п. 5.1. Договору Договір набуває чинності після затвердження та з дня його реєстрації юридичною службою ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" і діє до 31 грудня 2012 року.
На виконання доручення Військової прокуратури Тернопільського гарнізону від 01.06.2012 року № 1/1249; листа Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Тернопільській області від 05.06.2012 року № 10-09-01767 посадовими особами позивача та прокурором була проведена перевірка Тернопільського управління виробничо-технічної комплектації державного підприємства "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" на предмет дотримання чинного законодавства з питань оренди державного майна, що знаходиться за адресою м. Тернопіль, вул. Лозовецька, 34.
Наслідки проведеної перевірки оформлені довідкою від 08 червня 2012 року. В даному документі перевіряючими констатовано, що в ході огляду гаражів Тернопільського УВТК по вул. Лозовецькій, 34 у м. Тернополі установлено, що 100 м.кв. гаражів використовується ФОП ОСОБА_2 для проведення діяльності з виготовлення дерев'яних конструкцій. Наведене підтверджується протоколом огляду від 6 червня 2012 року , що складений за участі представника відповідача 2 ( де зазначено, що приміщення використовується приватним підприємцем як склад, а також для обробки деревини) та довідкою головного спеціаліста сектору контрольно-ревізійної роботи та аудиту РВ ФДМ України по Тернопільській області від 8 червня 2012 року.
Крім того, порушення суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 умов Договору № 4 від 01.02.2012 р., а саме використання спірного приміщення не для зберігання матеріалів, а для виробництва, зафіксовані і начальником Тернопільського УВТК Гурським В.С. у акті від 11.06.2012 р. (копія знаходиться в матеріалах справи).
Наведені обставини слугували підставою для висновку про те, що хоча між відповідачами у справі й було укладено договір зберігання майна, однак приватний підприємець фактично використовує приміщення гаражів для провадження виробничої діяльності.
А зважаючи що дані правовідносини сторонами у встановлений законодавством спосіб не оформлені, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду.
Дослідивши матеріали справи та зібрані докази, оцінивши доводи , пояснення та заперечення представників сторін і міркування прокурора, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 1.3. Положення Тернопільського УВТК (надалі Положення), останнє являється відокремленим підрозділом державного підприємства "Івано-Франківський ВЛПК" та розташоване за адресою: м. Тернопіль, вул. Лозовецька, 34.
Пунктами 1.6. та 3.3. Положення передбачено право Тернопільського УВТК здійснювати цивільно-правові відносини та заключати від свого імені з іншими організаціями договори.
У підпункті 20.2. постанови від 24 жовтня 2011 року №10, Пленум Вищого господарського суду України висловив правову позицію про те, що територіальна підсудність справи за участю відособленого підрозділу юридичної особи визначається відповідно до вимог ст. 15 ГПК за місцем знаходження відособленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи.
Приписами ч. 3 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України визначено, що справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.
З огляду на викладене та враховуючи що даний спір випливає саме з діяльності Тернопільського УВТК та те, що місцезнаходженням одного з відповідачів являється м. Тернопіль, прокурор підставно звернувся із відповідним позовом саме до господарського суду Тернопільської області.
Законодавець у статті 936 ЦК України визначив, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
При цьому, із змісту статей 938, 940, 942 ЦК України слідує, що за договором зберігання зберігач особисто зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі. Крім того, останній повинен вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Зберігач відповідає за втрату, нестачу, пошкодження майна, переданого на зберігання. У тому ж разі, коли зберігач не може забезпечити схоронності речі, він звільняється від обов'язку прийняти річ на зберігання.
Натомість, в оспорюваному правочині його учасники вказали про те що Тернопільське УВТК, як зберігач майна, відповідальності за охорону, зберігання та пошкодження майна не несе (п.3.2).
Саме державне підприємство у відзиві на позов вказує на відсутність у нього необхідної чисельності працівників, які могли б забезпечити контроль за схоронністю майна приватного підприємця.
У оспорюваній угоді контрагентами покладено обов'язок на приватного підприємця за дотримання останнім в приміщеннях гаражів правил техніки безпеки та протипожежної безпеки.
Обумовили сторони і те , що проведення приватним підприємцем робіт, що несуть додаткове навантаження на інженерні сітки можливе виключно за наявності письмової згоди державного підприємства.
Наведене в сукупності дає суду підстави для висновку , що укладаючи спірну угоду її контрагенти не мали наміру зберігати майно приватного підприємця у приміщенні державного підприємства, а прагнули використовувати дане приміщення і користувались ним для провадження відповідачем 1 господарської діяльності з обробки деревини.
Таким чином, договір що оспорюється, вчинений його учасниками для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме заснованого на відносинах, пов'язаних з орендою нерухомого майна, а відтак є удаваним.
У пункті 25 Постанови від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", Пленум Верховного Суду України зазначив, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.
На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають із змісту правочину.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 Цивільного Кодексу України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Таким чином, приймаючи до уваги що спірне приміщення використовувалось приватним підприємцем для провадження ним діяльності з обробки деревини, то і правовідносини між сторонами мали б ґрунтуватись на приписах законодавства у сфері оренди державного майна.
Зокрема, згідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ст. 762 Цивільного кодексу України).
Статтею 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що відносини щодо оренди державного майна регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Приписами ст. 287 Господарського кодексу України та ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що єдиним орендодавцями державного майна - майна цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва.
Згідно зі ст. ст. 9, 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", укладенню договору оренди передує оцінка об'єкту оренди, яка здійснюється комісіями, до складу яких входять уповноважені особи регіонального відділення Фонду державного майна України.
У відповідності до листа регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області від 17 травня 2012 року №10-10-01594, протягом 2011-2012 років звіти про оцінку нерухомого майна Тернопільського УВТК, яке знаходиться за адресою: вул. Лозовецька, 34, м. Тернопіль на рецензування до регіонального відділення не находило та протягом указаного періоду часу регіональне відділення актів оцінки нерухомого майна Тернопільського УВТК за вищевказаною адресою не погоджувало.
Також суд приймає до уваги постанову Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 "Про методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна", п. 17 якої встановлено, що у разі, коли орендодавцем є ФДМУ чи його регіональне відділення, орендна плата за нерухоме майно державних підприємств спрямовується в розмірі 70% до державного бюджету, 30% державному підприємству, на балансі якого знаходиться орендоване майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
З огляду на те, що передача спірного державного майна відбулась на підставі угоди, укладеної без участі Фонду державного майна України та без його дозволу, судом визнається, що спірний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства, адже правомочною особою на укладення договору оренди державного майна є Фонд державного майна України, а тому Тернопільським УВТК при укладенні спірного договору перевищено свою компетенцію.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою, другою та п'ятою статті 203 Цивільного кодексу України є підставою недійсності правочину.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що договір зберігання №4 від 01.02.2012 р. укладений між Тернопільським УВТК та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та затверджений 24 лютого 2012 року директором державного підприємства "Івано-Франківський ВЛПК" є недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Таким чином, вимога про зобов'язання відповідача-1 повернути приміщення, заявлена обґрунтовано, підтверджується матеріалами справи, а тому також підлягає задоволенню.
Зважаючи на результати вирішення спору, відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати присуджуються до стягнення з відповідачів 1 і 2 порівну в доход Державного бюджету України.
На підставі наведеного, керуючись статтями 3, 8, 143 Конституції України, статтями 1, 2, 32, 33, 43, 49,54, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним Договір № 4 від 01.02.2012 року укладений між Тернопільським управлінням виробничо-технічної комплектації ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (АДРЕСА_1).
3. Зобов'язати Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) звільнити займане приміщення -100 кв. м гаражів Тернопільського управління виробничо-технічної комплектації ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" по вул. Лозовецька, 34 у м. Тернополі.
4. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) в дохід Державного бюджету України 536,50 грн. судового збору ( отримувач коштів: УДКСУ у м. Тернопіль, код ЄДРПОУ отримувача 37977726; номер рахунку отримувача 31217206783002; МФО банку отримувача 838012; назва банку отримувача ГУ ДКСУ у Тернопільській області; код класифікації доходів бюджету: 22030001; код ЄДРПОУ суду 03500022).
5. Стягнути з Державного підприємства "Івано-Франківський ліспромкомбінат", м. Івано-Франківськ вул. Ребета, 6, ідентифікаційний код в дохід Державного бюджету України 536,50 грн. судового збору (отримувач коштів: УДКСУ у м. Тернопіль, код ЄДРПОУ отримувача 37977726; номер рахунку отримувача 31217206783002; МФО банку отримувача 838012; назва банку отримувача ГУ ДКСУ у Тернопільській області; код класифікації доходів бюджету: 22030001; код ЄДРПОУ суду 03500022). Видати наказ.
6. Накази видати після набранням рішенням законної сили.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня підписання рішення через місцевий господарський суд.
Суддя О.В. Руденко
Повний текст рішення складено 10 жовтня 2012 р.