01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"09" жовтня 2012 р. Справа № 6/084-12
Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укропт" "Мастер-енерго" про стягнення боргу,
представники:
позивача: Жигадло І.Б. (дов. № 119/10 від 26.12.2011р.),
відповідача: Пільчевський А.Є. (дов. б/н від 10.09.2012р. ).
У серпні 2012р. Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі -позивач) звернулася до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укропт" "Мастер-енерго" (далі -відповідач) про стягнення боргу.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки природного газу № 06/10-3197ТЕ-17 від 27.12.2010р. щодо оплати отриманого природного газу переданого у період з січня -квітня 2011р. на загальну суму 1 751 401,95 грн.
Ухвалою господарського суду Київської області від 27.08.2012р. порушено провадження у справі № 6/084-12 та призначено її до розгляду на 25.09.2012р.
У зв'язку з неявкою в судове засідання 25.09.2012р. представника відповідача та неподанням сторонами витребуваних документів, суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 09.10.2012р.
Присутній в судовому засіданні 09.10.2012р. представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.
Представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі № 6/084-12, у зв'язку з розглядом господарським судом м. Києва справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укропт" "Мастер-енерго" до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання договору № 06/10-3197ТЕ-17 від 27.12.2012р. недійсним, з посиланням на статтю 79 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування свого клопотання відповідач надав суду позовну заяву за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укропт" "Мастер-енерго" до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання договору № 06/10-3197ТЕ-17 від 27.12.2012р.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.
Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядалися іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини 2 - 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України).
Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 Господарського процесуального кодексу України, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі.
Системний аналіз статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що позивач повинен довести, зокрема, що дана справа, яка підлягає зупиненню, пов'язана зі справою, що розглядається іншим судом порушена на день подання такого клопотання. Таким доказами є ухвала відповідного суду, у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Однак, як вбачається з додатків доданих до клопотання про зупинення провадження у даній справі, відповідачем не додано інших доказів, окрім позову, на підтвердження підставності зупинення провадження у справі № 6/084-12 господарського суду Київської області.
Враховуючи вищевикладеним суд дійшов висновку, що подання відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі № 6/084-12, без належного доведення тих обставин на які він посилається, не перешкоджає продовженню розгляду даної справи, що в свою чергу вказує на відсутність у суду підстав для зупинення провадження у справі.
У зв'язку з цим суд відмовляє відповідачу у задоволенні його клопотанні про зупинення провадження у справі з підстав недоведеності.
Водночас, представник відповідача проти позову заперечив, проте письмового відзиву на позовну заяву не подав, як і не подав всіх витребуваних документів.
Враховуючи, що сторони були належним чином повідомленими про судове засідання та те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
Відтак, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позов, так як не подання відзиву не перешкоджає вирішенню спору.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
27.12.2010р. між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укропт" "Мастер-енерго" (покупець, відповідач у справі) укладено договір № 06/10-3197ТЕ-17 поставки природного газу для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання (далі договір), за умовами якого (п. 1.1. договору ) постачальник зобов'язався поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсягах, зазначеному у п. 1.2. цього договору.
Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання.
Відповідно до п. 1.2. договору постачальник передає покупцеві в період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р. природній газ (надалі - газ) з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 2400 тис. куб. м., у томі числі по місяцях: січень -550 тис. куб. м., лютий -450 тис. куб. м., березень - 350 тис. куб. м., квітень - тис. куб. м., жовтень - тис. куб. м., листопад - тис. куб. м., грудень -450 тис. куб. м.
За розрахункову одиницю переданого газу приймається один кубічний метр (куб. м.), приведений до стандартних умов (п. 1.2. договору).
Сторонами узгоджено (п. 3.1. договору), що ціна за 1 000 куб.м. газу становить 840,196 грн без урахування податку на додану вартість -20%, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ - 2 %. Крім того, тариф на транспортування газу магістральними та розподільними трубопроводами -234,00 грн, крім того ПДВ - 20 %. До сплати за 1 000 тис. куб.м. газу -1091,00 грн, крім того ПДВ -20%, всього з ПДВ -1309,20 грн.
В подальшому 04.04.2011р. між сторонами договору було підписано додаткову угоду № 1 до договору, яка поширює свою дію на правовідносини, що склалися між сторонами договору з 01.04.2011р. Відповідно до умов якої п. 3.1. договору виклали в наступній редакції:
ціна за 1 000 куб.м. газу становить 815,000 грн без урахування податку на додану вартість -20%, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ - 2 %. Крім того, тариф на транспортування газу магістральними та розподільними трубопроводами -259,70 грн, крім того ПДВ - 20 %. До сплати за 1 000 тис. куб.м. газу -1091,00 грн, крім того ПДВ -20%, всього з ПДВ -1309,20 грн.
Загальна вартість цього договору складається із сум вартості місячних поставок газу (п. 3.1.1. договору).
Умови щодо розрахунку за поставлений природний газ сторони виклали у п. 4.1. договору.
Згідно з п. 10.1. договору, він набирає чинності з моменту його підписання повноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, поширює свою дію на відносини, що склалися між сторонами з 01.01.2011р. і діє у частині поставки газу до 31.12.2011р., а відповідно до умов укладеної додаткової угоди № 3 від 03.10.2011р. до договору, цей договір вважається припиненим в частині поставки газу з 01.10.2011р.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято природний газ загальною вартістю 1 751 401,95 грн, що підтверджується підписаним та скріпленим печатками обох сторін актами передачі-приймання природного газу, зокрема: за січень 2011р. -на суму 529 647,34 грн, за лютий 2011р. -559 597,91 грн, за березень 2011р. -495 805,82 грн та за квітень 2011р. -166 350,88 грн.
Із зазначених актів вбачається, що сторонами спору підписано акти на загальну суму - 1 751 401,95 грн без зауважень та за відсутності з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору, тобто, відповідач не заперечував щодо обсягів, сум, якості поставленого газу та строків їх поставки за підписаними актами.
Крім того, судом встановлено, що вищезазначений акт оформлений відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку»затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в ньому реквізитів.
Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання щодо надання поставки природного газу у відповідності до умов договору.
Втім, як свідчать матеріали справи, відповідач за отриманий природний газ в порушення п. 4.1. договору розрахувався частково, а саме перерахував позивачу 835 000 грн, що підтверджується розрахунком позивача та актом звірки розрахунків від 31.07.2012р., внаслідок чого вартість неоплаченого відповідачем газу, на момент звернення з позовом, складає 916 401,95 грн.
Таким чином, на час вирішення спору вартість неоплаченого газу відповідачем за договором становить 916 401,95 грн, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом про стягнення з відповідача 916 401,95 грн боргу за поставлений природний газ.
Враховуючи вище викладене та беручи до уваги положення п. 4.1. договору, остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання - передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно з частиною першою статі 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з статтями 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Разом з тим, відповідно до частини другої статті 1087 Цивільного кодексу України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.
Приписами частинами першою третьою статті 1088 Цивільного кодексу України унормовано, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.
Одночасно, господарський суд зазначає, що Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" містить види платіжних інструментів та розрахункових документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки між суб'єктами господарювання.
Відповідно до пункту 1.35 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розрахунковий документ -це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.
Згідно пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.
Як визначено пунктом 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
Беручи до уваги вищенаведене, господарський суд зазначає, що факт проведення відповідачем розрахунків за договорами повинен бути підтверджений належними доказами, зокрема, відповідними розрахунковими документами: чи то платіжними дорученнями, розрахунковими чеками, платіжними вимогами, чи іншими документами.
Однак, доказів сплати повної вартості отриманого природного газу за договором відповідач суду не надав, а відтак факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати взятих на себе договірних зобов'язань доведено позивачем належними та допустимими доказами.
Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати боргу в сумі 916 401,95 грн відповідачем надано не було.
Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оплати відповідачем вартості отриманого природного газу у розмірі 916 401,95 грн, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем за період поставки з січня -квітень 2011р. по договору становить -916 401,95 грн.
Згідно пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідач, на якого, відповідно до вимог статей 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України покладається обов'язок доказування, не надав доказів на підтвердження проведення повної оплати за поставлений у січні - квітні 2011р. природний газ.
З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про доведеність існування боргу відповідача перед позивачем в розмірі 916 401,95 грн, а відтак заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором позивачем нарахована пеня в сумі 68 830,95 грн.
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості отриманого газу в сумі 916 401,95 грн доведено позивачем належними та допустимими доказами.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У сфері господарювання згідно частиною другою статті 217 та частини першої статті 230 Господарського кодексу України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина шоста стаття 231 Господарського кодексу України).
Пунктом 7.3.1. договору визначено, що у разі порушення покупцем умов п. 4.1. договору, покупець зобов'язується сплати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку пені, остання обрахована за період з 17.02.2012р. по 17.08.2012р. на суму боргу 916 401,95 грн, тобто за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом.
За змістом частини шостої статті 232 Господарського кодексу України та статті 253 Цивільного кодексу України початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.
При цьому частина шоста статті 232 Господарського кодексу України передбачає порядок та строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється статтею 256, пунктом 1 частиною другою статті 258 Цивільного кодексу України (Лист, Вищий господарський суд, від 13.07.2012, № 01-06/908/2012 "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів").
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені; пункт 1 частини другої статті 258 названого Кодексу).
Однак пунктом 9.3. договору сторонами збільшена позовна давність про стягнення неустойки до трьох років. Неустойка нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.
Системний аналіз зазначених норм закону та умов договору свідчить, що нарахування неустойки за прострочення виконання зобов'язання за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом, у даному випадку можливе, якщо період нарахування неустойки не перевищує трьох років від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто сторонами у договорі визначено початок нарахування пені інакше, ніж від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, та в межах трьох років від цього дня (Постанову Верховного Суду України від 27.04.2012 № 13/110-11 та постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 №15/065-11). (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).
Відтак, перевіривши заявлену до стягнення суму пені, враховуючи строки виникнення зобов'язання за договором, період нарахування пені, заявлений позивачем, вимоги частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, п.п. 7.3.1., 9.3. договору та вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»Господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок пені є арифметично вірним.
Таким чином, господарський суд дійшов висновку, про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 68 830,95 грн.
Окрім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором позивачем нараховано 7 472,79 грн інфляційних втрат та 36 729,62 грн 3% річних.
Згідно частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних -платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то Господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат і 3% річних та враховуючи строки виникнення зобов'язання за договором, періоди нарахування інфляційних втрат та 3% річних, заявлені позивачем, частину другу статті 625 Цивільного кодексу України, господарський суд встановив, що надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних є арифметично вірним.
Таким чином, господарський суд дійшов до висновку, про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 7 472,79 грн та 3% річних у сумі 36 729,62 грн.
Відповідно до частини другої статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних, в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України, сторонами доказів.
За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 916 401,95 грн основного боргу, 68 830,95 грн пені, 7 472,79 грн інфляційних втрат та 36 729,62 грн 3% річних є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укропт" "Мастер-енерго" (код ЄДРПОУ 33482826) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (код ЄДРПОУ 31301827) 916 401,95 грн основного боргу, 68 830,95 грн пені, 7 472,79 грн інфляційних втрат та 36 729,62 грн 3% річних, а також 20 588,71 грн судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя А.Ф. Черногуз