Cправа № 2а-0770/1586/11
Рядок статзвіту № 8.2.8
Код - 13
27 вересня 2012 року м. Ужгород
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ващиліна Р.О.,
при секретарі судового засідання - Химинець В.,
за участю сторін:
позивача: суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1, представники - ОСОБА_2 , ОСОБА_3,
відповідача: Державна податкова інспекція у Іршавському районі, представники - Симчера В.Ю., Буря О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Іршавському районі про скасування податкових повідомлень-рішень від 10.05.2011 року за №№1119381750, 1119461750, 1119451750, 1119441750, -
Відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України 27.09.2012 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 02 жовтня 2012 року.
Позивач, суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1, звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Іршавському районі Закарпатської області, якою просить скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 10 травня 2011 року: №119381750, яким визначено грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності і незалежної професійної діяльності в розмірі 605873,25 грн. за основним платежем; №1119461750, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 202631,00 грн. за основним платежем та 5685,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №1119451750, яким визначено грошове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 76137,00 грн. за основним платежем та 19034,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №1119441750, яким визначено грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб на дивіденди в розмірі 167197,65 грн. за основним платежем.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржені податкові повідомлення-рішення ДІІІ у Іршавському районі прийнято всупереч норм чинного законодавства, зокрема, протиправно донараховано грошове зобов'язання по податку з походів фізичних осіб, що є СПД, на спірну суму податку, шляхом виключення зі складу витрат позивача витрати на амортизацію транспортних засобів, оскільки його право формувати витрати, у тому числі, й за рахунок амортизації прямо передбачено ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян". Крім того, вказано на те, що згідно з актом перевірки відповідачем здійснювалась перевірка позивача як суб'єкта підприємницької діяльності, однак інвестиційний дохід не є доходом, отриманим в результаті здійснення ОСОБА_1 такої діяльності, тому інвестиційний дохід останнього, як фізичної особи, не був предметом проведеної перевірки, що є свідченням протиправності відповідного податкового повідомлення-рішення. Також зазначено, що висновок відповідача про те, що нібито кредиторська заборгованість, яка виникла в результаті придбання транспортних засобів у 2006-2007 роках є безнадійною у зв'язку зі спливом строку позовної давності, не ґрунтується на жодних первинних документах. Позивачем така заборгованість у встановленому законом порядку була погашена, що підтверджується актами звірки взаєморозрахунків з відповідним контрагентом. Також зазначено, що право платника податків на формування податкового кредиту за рахунок сум податку на додану вартість, сплаченого в ціні придбаного товару, прямо передбачено Законом України "Про податок на додану вартість".
Окрім цього, згідно з додатковими пояснень від 27.04.2012 р. позивач вказав на те, що у випадку, якщо кваліфікувати здійснювані операції з міжнародного перевезення вантажів як транзитні, то відповідачем неправомірно враховано у обсяг таких перевезень весь обсяг перевезень вантажів, в тому числі, й за межами митної території України, тоді як транзитні перевезення здійснюються виключно територією України, тобто з урахуванням відстані від пункту першого перетину державного кордону України до пункту останнього перетину державного кордону України. Це призвело до помилкового завищення відповідачем показника обсягу пільгових перевезень, здійснених позивачем.
У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги за обставин, викладених у позовній заяві, підтримали повністю, дали аналогічні пояснення та просили суд задовольнити позов.
Представники відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали з мотивів, викладених у запереченнях проти позову. Пояснили, що підставою для збільшення грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, слугувало те, що позивачем включено до складу валових витрат витрати на придбання запчастин на суму 33795,00 грн., ремонт транспортних засобів на суму 22000,00 грн., паливно-мастильні матеріали на суму 356205,00 грн., які не підтверджені первинними документами та фактом оплати. Також позивачем всупереч чинному законодавству віднесено до складу валових витрат витрати, понесені у зв'язку із погашенням тіла кредиту, отриманого на підставі кредитного договору №010/03-3/090-м від 04.04.2008 р. Крім того, за результатами перевірки у позивача було виявлено непогашену кредиторську заборгованість, за якою станом на 31.12.2010 року сплив трирічний строк позовної давності, а тому вказану заборгованість слід кваліфікувати як безнадійну та оподаткувати за ставкою податку з доходів фізичних осіб, що є СПД 15 %.
Також представники відповідача відзначили, що позивачем протиправно було зменшено сукупний валовий дохід на суму амортизації основних засобів, оскільки фізична особа платник податку не є платником податку на прибуток, не має обов'язку вести бухгалтерський облік, тому тільки формує витрати згідно з переліком ст. 5 "Валові витрати" Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, для фізичних осіб - платників податку законодавством не передбачено. Тобто нараховувати амортизацію фізичні особи не мають законодавчих підстав. Крім того, вказали на те, що позивачем у 2009 році було отримано інвестиційний дохід у вигляді безоплатно одержаної частки у статуті товариства в розмірі 1114651,00 грн. у зв'язку із виходом позивача із складу засновників ТОВ "К-Авто". Однак позивач вказаний дохід у встановленому законом порядку не задекларував та відповідно не сплатив податок з доходів фізичних осіб, тому відповідачем правомірно нараховано на цю суму податок з доходів фізичних осіб на дивіденди.
Окрім того, пояснив, що підставою для збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість слугувало включення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ за придбані товари, які призначені для їх використання у операціях, що звільнені від оподаткування (транзитні операції). А тому, враховуючи вимоги пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", позивач не мав правових підстав для їх включення до складу податкового кредиту. З наведених обставин представники відповідача просили відмовити в задоволені позову повністю.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Іршавському районі Закарпатської області було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта господарювання фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, за результатами якої був складений Акт Державної податкової інспекції у Іршавському районі №216/17-50/НОМЕР_4 від 18.04.2011 р. У відповідності до висновків вищезазначеного акта, перевіркою встановлено порушення суб'єкта господарювання - фізичної особи ОСОБА_1:
1) вимог Закону України від 22.05.2003 р. №889-ІV "Про податок з доходів фізичних осіб" із змінами та доповненнями, розділу 4 ст. 13, ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. №13-92 "Про прибутковий податок з громадян" із змінами та доповненнями: щодо оподаткування заборгованості платника податку, за якою минув строк позовної давності в сумі 1697156,97 грн., чим занижено до сплати в бюджет податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на суму 254573,55 грн.; та щодо завищення платником витрат на загальну суму 2341998,00 грн., чим занижено до сплати в бюджет податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на суму 351299,70 грн. Всього донараховано податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2010 рік - 605873,25 грн.;
2) вимог пп. 4.2.12., пп. 4.2.13. п. 4.2 ст. 4 Закону України від 22.05.2003 р. №889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" щодо оподаткування інвестиційних доходів, донараховано податок з доходів фізичний осіб, належний до сплати згідно з п. 7.1 ст. 7 Закон №889-IV до бюджету в сумі 167197,65 грн.;
3) вимог пп. 7.4.2 ст. 7 Закон України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" щодо включення до складу податкового кредиту сум ПДВ за придбані товари, які призначені для їх використання у операціях, що звільнені від оподаткування, в результаті чого: донараховано ПДВ (код платежу 14010100) всього 76137 грн., в тому числі за липень 2010 року - 5187,00 грн., серпень 2010 року - 9930,00 грн., вересень 2010 року - 26041,00 грн., листопад 2010 року - 8140,00 грн., грудень 2010 року - 26839,00 грн.; та зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість всього на суму 202631,00 грн., в тому числі за: травень 2010 року - 7846,00 грн., червень 2010 року - 29042,00 грн., липень 2010 року - 36318,00 грн., серпень 2010 року - 29086,00 грн., вересень 2010 року - 17111,00 грн., жовтень 2010 року - 8636,00 грн., листопад 2010 року - 37807,00 грн., грудень 2010 року - 36785,00 грн.
На підставі акта перевірки №216/17-50/НОМЕР_4 від 18 квітня 2011 року Державною податковою інспекцією у Іршавському районі Закарпатської області було прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
-№1119381750 від 10.05.2011 р., яким визначено грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності і незалежної професійної діяльності в розмірі 605873,25 грн. за основним платежем;
-№1119461750 від 10.05.2011 р., яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 202631,00 грн. за основним платежем та 5685,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;
-№1119451750 від 10.05.2011 р., яким визначено грошове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 76137,00 грн. за основним платежем та 19034,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;
-№1119441750 від 10.05.2011 р., яким визначено грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб на дивіденди в розмірі 167197,65 грн. за основним платежем.
Згідно із ч. 2. ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, зокрема., актом Державної податкової інспекції у Іршавському районі №216/17-50/НОМЕР_4 від 18.04.2011 р., підставою для визначення податковим органом позивачу грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності в розмірі 254573,55 грн. слугував висновок посадових осіб -відповідача, що у період з 01.07.2006 р. по 31.12.2007 р. на основі імпортних контрактів на закупку сідельних тягачів та напівпричепів позивач отримав транспортні засоби на загальну суму 1697156,97 грн., за які станом на 31.12.2010 року не проведено розрахунок. З огляду на це, станом на 31.12.2010 року трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України сплив, тому відповідна кредиторська заборгованість є простроченою та підлягає оподаткуванню.
Однак з вищенаведеним висновком суд погодитись не може, оскільки кредиторська заборгованість, яка виникла за імпортними договорами на закупку сідельних тягачів та напівпричепів, укладеними позивачем у 2006 - 2007 роках з австрійською фірмою Transportgcsel1s Chraft М.В.Н., у встановленому законом порядку була погашена. Вказана обставина підтверджується наявними в матеріалах справи актами звірки взаєморозрахунків між позивачем та його постачальником - австрійською фірмою Transportgcsel1s Chraft М.В.Н.
Крім того, Державною податковою інспекцією у Іршавському районі було донараховано ОСОБА_1 273299,70 грн. податку на доходи фізичних осіб, що є суб'єктом підприємницької діяльності, на тій підстав, що він зменшив свій сукупний валовій дохід на суму амортизації основних засобів - транспортних засобів без належних на те правових підстав, оскільки фізична особа - платник податку не є платником податку на прибуток, не має обов'язку вести бухгалтерський облік, тому тільки формує витрати згідно з переліком ст. 5 "Валові витрати" Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Відповідно до пп. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.
Ст. 13 ч. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992 року №13-92 (далі - Декрет) передбачено, що оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.
Згідно зі ст. 13 ч. 3 Декрету до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Відповідно до пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин), амортизації підлягають, зокрема, витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, проведення всіх видів ремонту, реконструкції. модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.
Згідно з додатку №7 до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю (що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) "Про склад валових витрат виробництва (обігу), що виключаються з валового доходу суб'єктів підприємницької діяльності фізичних осіб", до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності не є юридичною особою і платником податку на прибуток, не має обов'язку вести бухгалтерській облік, тому формує витрати за переліком ст. 5 "Валові витрати" і відповідно до ст. 8 "Амортизація" вказаного Закону з деякими особливостями.
Відповідно до ст. 8 ("Амортизація") можливо додатково зменшити валовий дохід виключно на суми витрат, які підлягають амортизації і не перевищують розмір амортизаційних відрахувань, нарахованих шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів, лише у випадку ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів відповідно з Порядком, який встановлюється Міністерством фінансів України.
До декларації про доходи, одержані за звітний період, включаються тільки прямі валові витрати і суми амортизаційних відрахувань, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від визначеного виду діяльності та підтверджені документально.
Судом встановлено, що за охоплений перевіркою період позивач фактично поніс витрати на придбання та поліпшення основних фондів, при цьому забезпечував ведення обліку балансової вартості груп основних фондів, що підтверджується наявними в матеріалах справи інвентарними картками обліку основних засобів, розрахунками амортизації по автотранспорту, витягами із журналів нарахування амортизації.
Розрахунки амортизації основних засобів позивачем проводились в порядку та за нормами амортизації, передбаченими законодавством. Крім того, правильність нарахування амортизації відповідач не заперечує.
За таких обставин суд приходить до переконання, що позивач за охоплений перевіркою період правомірно зменшив сукупний валовий дохід на суму документально підтверджених витрат, які підлягають амортизації, в межах встановлених законом норм, у зв'язку з придбанням основних фондів.
Заперечення відповідача щодо відсутності встановленого законодавством обов'язку для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності вести бухгалтерський облік і нараховувати амортизацію не спростовують вищевказаних висновків і судом відхиляються, оскільки норми законодавства, що регулюють порядок оподаткування податком з доходів фізичних осіб доходів, отриманих від здійснення підприємницької діяльності, прямо встановлюють можливість включення до складу витрат при визначенні об'єкту оподаткування витрат, які підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств". Звужене застосування податковим органом вказаних правових норм є невірним і обмежує права позивача, встановлені законом.
Разом з тим, при дослідженні наявних в матеріалах справи доказі судом встановлено, що 61800,00 грн. податку з доходів фізичних осіб, що є суб'єктами підприємницької діяльності, донараховано в результаті включення позивачем у періоді, який перевірявся, до складу валових витрат витрати на придбання запчастин на суму 33795,00 грн., на ремонт транспортних засобів на суму 22000,00 грн., на купівлю паливно-мастильні матеріали на суму 356205,00 грн., всього - 412000,00 грн., які не підтверджені первинними документами та фактом оплати.
Пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Наявність вказаного порушення ні у позовній заяві позивача, ні уповноваженим представником позивача у судовому засіданні належними та допустимими доказами спростована не була. Позивач взагалі жодних пояснень в цій частині не надав, а тому суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно збільшено грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб, що є суб'єктами підприємницької діяльності, на суму 61800,00 грн., тому в цій частині в задоволені позову слід відмовити.
Також за результатом перевірки позивачеві було донараховано грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб, що є суб'єктами підприємницької діяльності, в розмірі 16200,00 грн. в результаті включення до валових витрат витрати на погашення тіла кредиту згідно з умовами кредитного поговору №010/03-3/090-м від 04 квітня 2008 року.
Пп. 7.9.2. п. 7.9. ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валових витрат кошти або майно, надані платником податку, зокрема, у зв'язку з поверненням платником податку основної суми кредиту.
Отже, чинне законодавство прямо забороняє платнику податку формувати валові витрати за рахунок витрат, понесених в результаті погашення основної суми кредиту - тіла кредиту. Натомість як вбачається із акта перевірки №216/17-50/НОМЕР_4 від 18.04.2011 р. позивачем всупереч пп. 7.9.2. п. 7.9. ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" включено до валових витрат суму погашення тіла кредиту в розмірі 108000,00 грн.
За таких обставин відповідачем правомірно виключено зі складу валових витрат витрати на погашення основної суми кредиту та донараховано грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб, що є суб'єктами підприємницької діяльності, в розмірі 16200,00 грн.
Крім того, як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, зокрема, актом Державної податкової інспекції у Іршавському районі №216/17-50/НОМЕР_4 від 18.04.2011 р., підставою для зменшення сум бюджетного відшкодування та визначення сум податкових зобов'язань по ПДВ слугувало встановлене перевіркою включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ за придбані товари, які призначені для їх використання у операціях (транзитних перевезеннях), що звільнені від оподаткування згідно з п. 5.15 ст. 5 Закону України "Про податок на додану вартість", чим порушено пп. 6.2.4 п. 6.2. ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість". В результаті чого податковим органом було вирахувано частку транзитних операцій у загальному обсязі продажу послуг та визначено суму податку, яка не підлягає включенню до складу податкового кредиту.
Матеріалами справи, зокрема, актами виконаних робіт та міжнародно-транспортними накладними (CMR) встановлено, що протягом 2010 р. позивач здійснював господарську діяльність з надання транспортних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом по території України та за межами митної території України.
Суд враховує, що норми п.1.19 ст. 1, пп.6.2.4. п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість", які встановлюють поняття та порядок оподаткування операцій з надання послуг міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом, необхідно застосовувати системно, у кореспонденції з іншими правовими нормами, зокрема, які визначають порядок оподаткування операцій з перевезення вантажів транзитом (в митному режими транзиту) територією України.
Відповідно до п. 5.15 ст. 15 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції закону від 25.03.2005 року №2505-IV), звільняються від оподаткування операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України. Вказана норма в редакції Закону України від 04.06.2009 року №1451-VІ передбачала, що звільняються від оподаткування цим податком операції з поставки послуг з перевезення пасажирів, їхнього багажу, вантажів та міжнародних відправлень під митним режимом транзиту територією України згідно з положенням глави 33 Митного кодексу України.
У відповідності зі ст. 200 глави 33 Митного кодексу України, транзит митний режим, відповідно до якого товари і транспортні засоби переміщуються під митним контролем між двома митними органами або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання таких товарів і транспортних засобів на митній території України.
П. 4.10 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що при наданні послуг із транзитного перевезення (переміщення) товарів (вантажів, пасажирів) митною територією України база оподаткування розраховується, виходячи з вартості послуг із такого транзитного перевезення (переміщення), наданих на митній території України (з урахуванням відстані від пункту першого перетину державного кордону України до пункту останнього перетину державного кордону України).
Засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, визначаються 3аконом України "Про транзит вантажів" від 20.10.1999 року №1172-ХІV (зі змінами та доповненнями).
Під поняттям "транзит вантажів" у розумінні ст. 1 вказано закону слід розуміти перевезення транспортними засобами транзиту транзитних вантажів під митним контролем через територію України між двома пунктами або в межах одного пункту пропуску через державний кордон України. При цьому учасниками транзиту є вантажовласники та суб'єкти підприємницької діяльності (перевізники, порти, станції, експедитори, морські агенти, декларанти та інші), які у встановленому порядку надають (виконують) транзитні послуги (роботи).
Із системного аналізу наведених правових норм вбачається, що послуги з транзитного перевезення вантажів здійснюються виключно територією України між двома пунктами або в межах одного пункту пропуску через державний кордон України. Натомість, перевезення вантажів автомобільним транспортом на відрізку від пункту (місця) митного оформлення товарів до пункту призначення (доставки) за межами державного кордону України, а також від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) за межами державного кордону України до пункту (місця) їх митного оформлення на території України не можуть розглядатися як транзитні перевезення через територію України, а тому вони не можуть враховуватись при визначенні обсягу операцій, які звільнені від оподаткування (показник ряд. 5 декларації).
Суд констатує, що під час проведення перевірки позивача та відповідно при визначенні обсягу наданих вказаним суб'єктом господарювання послуг з перевезення вантажів під митним режимом транзиту територією України, податковий орган не визначав обсягу послуг, що відповідає транзитним перевезенню територією України від пункту першого перетину державного кордону України до пункту останнього перетину державного кордону України, а врахував у обсяг транзитних перевезень весь обсяг послуг, в тому числі, які надані за межами митної території України, що призвело до невірного визначення відповідачем сум ПДВ, які не включаються до складу податкового кредиту відповідно до пп.7.4.2 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та до помилкового висновку про заниження позивачем обсягу пільгових перевезень у відповідній частині. У акті перевірки №216/17-50/НОМЕР_4 від 18.04.2010 р. не наведено належних правових підстав для зменшення податкового кредиту позивача в частині, що відповідає обсягу послуг з перевезення вантажів за межами митної території України.
З наявних у матеріалах справи міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR), актів виконаних робіт, розрахунку частки неоподатковуваних операцій ПДВ в загальному обсязі здійснюваних операцій за 2010 рік, розрахунку частки ПДВ, що не включається до складу податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування за 2010 рік вбачається, що згідно з первинними документами обсяг звільнених від оподаткування ПДВ операцій (транзит територією України) за 2010 рік склав 851740,00 грн., а фактична питома вага звільнених від оподаткування операцій в загальному обсязі господарських операцій позивача складає 7,75%. У свою чергу сума податкового кредиту, яка не підлягала включенню до суми бюджетного відшкодування складає тільки 47568,90 грн.
Суд вважає, що відповідачем в судовому засіданні належними та допустимими доказами не доведено факт невідповідності наданих позивачем розрахунків обсягів пільгових перевезень даним первинних документів, такі розрахунки податковим органом не спростовано, в той час як ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення цього покладає на податковий орган як суб'єкта владних повноважень. З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Водночас суд враховує, що податковий орган в ході проведення перевірки мав можливість самостійно визначити обсяг транзитних перевезень територією України за даними первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, виходячи із приписів пп. 20.1.8 п. 20.1 ст. 20 та п. 85.4. ст. 85 Податкового кодексу України, за умови належної реалізації визначених цим законом повноважень.
При цьому суд враховує, що відносини у сфері оподаткування за охоплений перевіркою період регулювалися пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", яким встановлена презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Вказані фактичні обставини справи, а також правові норми, що регулюють спірні правовідносини, свідчать про помилковість розрахунків податкового органу при визначенні сум ПДВ, які не включаються до складу податкового кредиту, та відповідно не підлягають включенню до сум бюджетного відшкодування, що підтверджує факт відсутності завищення позивачем податкового кредиту на суму 319198,1 грн.
Також, за результатами перевірки, оформленої актом №216/17-50/НОМЕР_4 від 18.04.2011 р., податковим органом зменшено позивачу податковий кредит на суму 33107,84 грн. по взаємовідносинам з ТОВ "МСС ТІДІСІ-Дальнобой", ДІІ "СМАЛ", Пз ІІ "Лукойл-Україна", ТОВ "Мобіле-Модус", ТОВ "Абсолют Нафта Тренд", ТОВ "Український сертифікаційний Центр" на тій підставі, що в результаті автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено розбіжність з контрагентами, які відповідні суми не включили до своїх податкових зобов'язань.
Пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту). Відповідно до абз. 6. пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 вказаного законодавчого акту, підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також є, в тому числі, касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника).
Суд зазначає, що позивачем вищевказані приписи податкового законодавства дотримано, оскільки сума податкового кредиту в розмірі 33107,84 грн., яка сформована за результатом придбання товару у вказаних контрагентів, підтверджена належним чином оформленими податковими накладними та касовими (фіскальними) чеками, що встановлено на стор. 42 акта перевірки №216/17-50/НОМЕР_4 від 18.04.2011 р. Вказана обставина податковим органом не заперечується, а тому в силу ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказуванню перед судом не підлягає.
Суд відхиляє посилання податкового органу в акті перевірки на те, що контрагенти позивача "МСС ТІДІСІ-Дальнобой", ДП "СМАЛ", Пз ІІ "Лукойл-Україна", ТОВ "Мобіле-Модус", ТОВ "Абсолют Нафта Тренд", ТОВ "Український сертифікаційний Центр", не задекларували у своїх податкових зобов'язаннях суму ПДВ 33107,84 грн. по виписаних позивачу податкових накладних та наданих касових (фіскальних) чеках та відповідно не сплатили її до бюджету, оскільки згідно зі ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" та ст.ст. 1, 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується саме платника податку і не може автоматично поширюватися на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні (чи не відображенні) в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки інших платників, тобто юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
При цьому суд враховує правову позицію Європейського Суду з прав людини у рішенні від 22 січня 2009 року по справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії", де зазначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-ІV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Разом з тим, суд погоджується з висновками податкового органу, викладеними на стор. 42. акта перевірки №216/17-50/НОМЕР_4 від 18.04.2011 р., стосовно протиправного подвійного включення до сум податкового кредиту позивачем податку на додану вартість в розмірі 3741,95 грн. Так, податковим органом у акті перевірки встановлено розбіжність за липень 2010 року з контрагентом АМАПУ в сумі ПДВ 3089,21 грн.: у декларації за вересень 2010 р. платником у рядку 16.4 декларації по ПДВ збільшено податковий кредит на суму ПДВ 3089,00 грн. (згідно податкових накладних від 01.07.2010 р. №39392, від 02.07.2010 р. №41425, від 16.07.2010 р. №43078, від 23.07.2010 р. №44817), які ним вже були відображені у декларації за липень 2010 р. Також встановлено розбіжність за вересень 2010 року з контрагентом АМАПУ в сумі ПДВ 652,74 грн.: у декларації за жовтень 2010 р. у рядку 16.4. декларації по ПДВ збільшено податковий кредит на суму ПДВ 653,00 грн. (згідно з податкової накладної від 30.09.2010 р. №6137), яка була відображена у декларації по ПДВ за вересень 2010 р.
Вказані фактичні обставини справи, а також правові норми, що регулюють спірні правовідносини, свідчать про протиправність податкового повідомлення-рішення №1119451750 від 10.05.2011 р., яким визначено грошове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 76137,00 грн. за основним платежем та 19034,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; та податкового повідомлення-рішення №1119461750 від 10.05.2011 р. в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 151320,13 грн. за основним платежем та 5685,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Крім того, за результатами перевірки, оформленої актом №216/17-50/НОМЕР_4 від 18.04.2011 р., позивачу визначено податок на доход фізичних осіб на дивіденди в розмірі 167197,65 грн. на тій підставі, що позивачем у 2009 році в результаті виходу зі складу засновників ТОВ "К-Авто" було отримано безоплатно частку у статутному капіталі вказаного товариства.
Із вступної частини акта перевірки №216/17-50/НОМЕР_4 від 18.04.2011 р. вбачається, що податковим органом проводилася перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства платника податків ОСОБА_1 як фізичної особи суб'єкта господарювання.
Спірні правовідносини щодо оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю в момент їх виникнення та існування регулювалися розділом ІV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадя".
Так, згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах ІІ та Ш цього Декрету. Відповідно до ч. 2 ст. 13 Декрету, оподатковуваним доходом фізичної особи - підприємця вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.
Суд констатує, що відповідно до наявного в матеріалах справи статуту ТОВ "К-Авто", заявою позивача про вихід зі складу засновників ТОВ "К-Авто" від 14.04.2009 р., протоколу №18 загальних зборів ТОВ "К-Авто" від 14.04.2009 р., позивач входив до складу засновників ТОВ "К-Авто" не як суб'єкт господарювання, а як фізична особа без такого статусу підприємця, одночасно із видаткової накладної №2/ОЗ від 13.05.2009 р. також вбачається, що частку із статутного капіталу ТОВ "К-Авто" позивач отримав як фізична особа без статусу суб'єкта господарювання.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідні доходи від інвестиційної діяльності не є виручкою, тобто доходом позивача як суб'єкта підприємницької діяльності та не отримані в результаті здійснення такої діяльності, а отже оподаткування вказаних доходів не здійснюється згідно з розділом ІV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян". Оскільки відповідач проводив перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства як фізичної особи суб'єкта господарювання, то доходи, отримані позивачем як фізичною особою без такого статусу, не були предметом перевірки.
Отже, в силу ч. 3 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги, тому відповідне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
Також суд приймає до уваги, що про протиправність висновку відповідача щодо отримання у 2009 році позивачем від інвестиційної діяльності доходу у розмірі 1114651,00 грн. свідчить також та обставина, що у акті перевірки №216/17-50/НОМЕР_4 від 18.04.2011 р. відсутні посилання на первинні документи, які б підтверджували відповідний розмір доходу від інвестиційної діяльності. В той час як відповідно до п. 7 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом ДПС України №1003 від 24.12.2010 р., встановлено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та у повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів.
За наведених обставин суд констатує, що права та інтереси позивача порушені та потребують судового захисту, а відтак оскаржені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню частково.
Згідно з ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено, а відтак слід присудити понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, у вигляді сплати судового збору у розмірі 1 (одна) грн. 70 (сімдесят) коп. до стягнення з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 160, 161, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Позов суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Іршавському районі про скасування податкових повідомлень-рішень від 10.05.2011 року за №№1119381750, 1119461750, 1119451750, 1119441750 - задовольнити частково.
2.Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Іршавському районі №1119381750 від 10.05.2011 року, яким визначено грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності і незалежної професійної діяльності в розмірі 605873,25 грн. за основним платежем, в частині грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності і незалежної професійної діяльності в розмірі 527873,25 грн. за основним платежем.
3.Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Іршавському районі №1119461750 від 10.05.2011 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 202631,00 грн. за основним платежем та 5685,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 151320,13 грн. за основним платежем та 5685,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
4.Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Іршавському районі №1119451750 від 10.05.2011 року, яким визначено грошове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 76137,00 грн. за основним платежем та 19034,25,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
5.Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Іршавському районі №1119441750 від 10.05.2011 року, яким визначено грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб на дивіденди в розмірі 167197,65 грн. за основним платежем.
6.В решті позовних вимог - відмовити.
7.Стягнути з Державного бюджету України на користь суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 01 грн. 70 коп.
8.Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд, який ухвалив постанову. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Ващилін Р. О.