79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
02.10.12 Справа № 5015/2226/12
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Якімець Г.Г.,
суддів: Зварич О.В.,
Кравчук Н.М.,
при секретарі Олійник І.О.,
за участю представників:
від позивача -Манівська Л.Р.
від відповідача -Пенкальський Р.Ю.
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», вих.№201.2-47/176 від 03.08.2012 року
на рішення господарського суду Львівської області від 26.07.2012 року, суддя Фартушок Т.Б.
у справі № 5015/2226/12
за позовом Спільного українсько-польського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр «Дніпро», м.Львів
до відповідача Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», м.Київ
про визнання недійсним пункту 6.2 договору №600/03.3-163 від 28.08.2008 року невідновлювальної кредитної лінії (третейської угоди, викладеної у формі третейського застереження)
Рішенням господарського суду Львівської області від 26.07.2012 року по справі №5015/2226/12 позов Спільного українсько-польського підприємства ТзОВ «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр «Дніпро»задоволено, визнано недійсним пункт 6.2 договору невідновлювальної кредитної лінії (третейської угоди, викладеної у формі третейського застереження) за №600/03.3-163 від 28.08.2008 року.
Суд в оскаржуваному рішенні, посилаючись на положення ч. 1 ст. 5 та ст. 12 Закону України «Про третейські суди», зазначив, що Регламент Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків є невід'ємною частиною оспорюваного третейського застереження, а отже в силу вимог ч. 7 ст. 12 вказаного Закону третейська угода, укладена без такої її невід'ємної частини, є недійсною. Поряд з цим, суд вказує на те, що визначення третейською угодою конкретних суддів, які будуть розглядати спір між сторонами третейської угоди, суперечить Регламенту Постійно діючого третейського суду при асоціації українських банків та Закону України «Про третейські суди», суперечить вимогам ст. 17 Закону України «Про третейські суди», а також на те, що Регламент третейського суду та Положення третейського суду не надані позивачу для ознайомлення, що порушує загальні засади цивільного законодавства, встановлені п. 6 ст. 3 ЦК України. З огляду на наведене, зазначаючи, що позивач не мав рівних можливостей з відповідачем на вплив при формуванні суддівського корпусу цього суду, сторони у третейській угоді вибрали персональний склад суду з числа, раніше затверджених, в тому числі, представником відповідача, суд прийшов до висновку, що умови, на яких СП ТзОВ «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр «Дніпро»уклав договір невідновлювальної кредитної лінії від 28.08.2008 року, зокрема, п.6.2 договору, також не відповідають принципам цивільного законодавства України, передбаченим в п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, а саме справедливості, розумності та добросовісності, а отже, суперечать Закону.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ "Укрсоцбанк" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 26.07.2012 року по справі №5015/2226/12, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову СП ТзОВ «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр «Дніпро»відмовити, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник посилаючись на положення ст.ст.55, 124 Конституції України, ст.17 ЦК України, ст.12 Закону України «Про третейські суди», зазначає, що передача спору на розгляд третейського суду не є порушенням права на незалежний і справедливий судовий захист, а спірний пункт кредитного договору не суперечить вимогам чинного законодавства. Поряд з цим, апелянт звертає увагу суду на те, що ухвалою господарського суду м.Києва від 06.06.2012 року по справі №5015-42/5955-2012 СП ТзОВ «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр «Дніпро»відмовлено у визнанні недійсним рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації Українських банків по справі №113/12. Вказуючи на положення ст.ст.257, 267 ЦК України, наявність заяви про застосування строку позовної давності скаржник, апелянт вважає безпідставним незастосування судом такого, що є підставою для відмови у позові, а також посилаючись на лист №2630 від 24.07.2012 року голови Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків, звертає увагу суду на те, що за наявності третейського застереження у договорі, спір про визнання недійсним третейського застереження повинен розглядатись саме третейським судом. Виходячи із змісту ст.12 Закону України «Про третейські суди», скаржник вважає, що при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди, при цьому, на думку, відповідача, викладення змісту регламенту в третейській угоді законом не вимагається.
21.07.2012 року скаржником подано додаткові пояснення до апеляційної скарги (арк. справи 18-20 т.ІІ), в якому останній посилаючись на норми ст.ст.629, 638 ЦК України, зазначає, що кредитний договір укладено сторонами за взаємною домовленістю у встановленому законом порядку, та такий не визнаний недійсним. Поряд з цим, апелянт не погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що єдиним засобом відповідача відновити своє порушене право, у випадку невиконання позивачем грошового зобов'язання є звернення стягнення на майно, так як звернення стягнення на майно не є єдиним засобом захисту відповідачем свого порушеного права, а лише одним із способів та звертає увагу суду на те, що Банк не звертався до суду із позовною заявою про звернення стягнення на заставлене майно, а подав позов про стягнення заборгованості за кредитним договором до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків. Крім того, вказує на наявність підстав для застосування строків позовної давності та зазначає, що в судовому засіданні суду першої інстанції не заслухано пояснень представників сторін.
Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечила, просила оскаржуване рішення залишити без змін, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, вказуючи на безпідставність доводів апелянта.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 28.08.2008 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»(в тексті договору -кредитор) та Спільним українсько-польським підприємством ТзОВ «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр «Дніпро» (в тексті договору - позичальник) укладено договір №600/03.3-163 невідновлювальної кредитної лінії (далі -договір), відповідно умов якого, а саме розділу 1, позивач отримав кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості, що становить 2300000,00 доларів США зі строком кредитування до 27.08.2018р (а.с. 14-19, т.І).
Згідно із п.п.1.3 договору, відповідач надає позивачу кредит на рефінансування заборгованості перед ЛФ ВАТ «ВТБ Банк»та фінансування витрат по ремонту і реконструкції приміщень, що знаходяться за адресою -м.Львів, проспект Свободи, 5, вул.Банківська, 2а.
Пунктом 1.4 договору передбачено, що в якості забезпечення виконання позичальником (позивачем) своїх зобов'язань перед кредитором (відповідачем) щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливої неустойки (пені, штрафу), а також інших витрат щодо задоволення вимог кредитора за договором, кредитор укладає з позичальником іпотечний договір, за умовами якого позичальник передає нерухоме майно, описане у п.п.1.4.1-1.4.3 договору, вартість якого сторони за договором оцінили у 3714633,59 долари США (п.п.1.4.4 договору).
29.08.2008 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»(в тексті договору -іпотекодержатель) та Спільним українсько-польським підприємством ТзОВ «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр «Дніпро»(в тексті договору -іпотекодавець), в забезпечення виконання зобов'язань, передбачених кредитним договором №600/03.3-163 від 28.08.2008 року, укладено іпотечний договір, згідно із п.1.1 якого, позивач (іпотекодавець) передає в іпотеку відповідачу (іпотекодержателю) нежитлові приміщення №29 загальною площею 623,1 м2 (площа збільшилась з 584 м2 у зв'язку із проведенням реконструкції на підставі дозволу, наданого розпорядженням Галицької райадміністрації Львівської міської ради №68 від 05.02.2004 року), що знаходяться за адресою: м. Львів, пр. Свободи, 5; квартиру №6-а (шість «а») в будинку №3 на проспекті свободи у м. Львові, загальною площею 48,9 м2.
Згідно п.6.2. договору невідновлювальної кредитної лінії №600/03.3-163 від 28.08.2008 року у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем В.М. Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М.Раскової, 15.
Позивач, подаючи позов посилається на положення п. 7 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», зазначаючи, що забезпечення виконання кредитного договору у вигляді заставленого нерухомого майна передбачене як одна з умов його виконання, проте, третейський суд не може розглядати спорів, пов'язаних з виконанням договору невідновлювальної кредитної лінії №600/03.3-163 від 28.08.2008 року. Поряд з цим, позивач вказує на те, що він не мав із відповідачем рівних можливостей на вплив при формуванні суддівського корпусу Третейського суду, про який йдеться у оспорюваному пункті договору, а відтак, умови, на яких СП ТзОВ «МКК «Кінотеатр «Дніпро»змушений був підписати третейське застереження у вигляді п. 6.2 договору, також не відповідають принципам цивільного законодавства України, передбаченим в п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, а саме справедливості, розумності та добросовісності. Одночасно, вказує, що оспорюваний пункт договору суперечить нормам ст. 17 Закону України «Про третейські суди», всупереч вимогам ст.12 Закону України «Про третейські суди», Регламент Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків не є невід'ємною частиною договору, а тому в силу прямої вказівки названої норми закону третейська угода, викладена у вигляді третейського застереження в п. 6.2. кредитного договору №600/03.3-163 від 28.08.2008 року, є недійсною.
За змістом ч.3. ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Підставою недійсності правочину згідно із ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою - третьою і п'ятою статті 203 цього Кодексу: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Судом відзначено, що у договорі кредитної лінії, зазначене вище нерухоме майно є об'єктом, на який відповідач, у випадку неналежного виконання своїх грошових зобов'язань та зобов'язань з повернення тіла кредиту позичальником (позивачем), має право звернути стягнення.
Таким чином, одним із наслідків порушення боржником (позивачем) зобов'язання з повернення отриманих за кредитним договором грошових коштів, відсотків та штрафних санкцій, згідно умов, зазначених у ньому, є звернення стягнення на майно, зазначене у п.п.1.4.1-1.4.3 договору №600/03.3-163 від 28.08.2008 року невідновлювальної кредитної лінії.
Тобто, нерухоме майно є об'єктом, на який відповідач, у випадку неналежного виконання своїх грошових зобов'язань та зобов'язань з повернення тіла кредиту позичальником (позивачем), вправі звернути стягнення відповідно до умов кредитного договору.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду, про те, що стягнення на заставлене майно звертається у випадку, якщо грошових коштів є недостатньо для погашення заборгованості. При цьому, у випадку невиконання позивачем грошового зобов'язання, суть порушення якого полягає у недостатності у позивача грошових коштів, єдиним засобом Відповідача відновити своє порушене право, в даному випадку, є звернення стягнення на нерухоме майно, зазначене у п.п.1.4.1-1.4.3 договору №600/03.3-163 від 28.08.2008 року невідновлювальної кредитної лінії.
Щодо твердження скаржника про те, що звернення стягнення на заставлене майно не є єдиним способом захисту відповідача його порушеного права, слід зазначити, що загальновідомою практикою захисту відповідачем порушеного права є звернення із позовною заявою про стягнення заборгованості.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про третейські суди», юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Згідно ст. 6 Закону України «Про третейські суди»третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: 1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; 2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; 3) справ, пов'язаних з державною таємницею; 4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); 5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; 6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство; 7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; 8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; 9) справ у спорах, що виникають з трудових відносин; 10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств; 11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; 12) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України; 13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень; 14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погоджується з твердженням скаржника про те, що договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду за захистом. Проте, ні місцевим господарським судом, ні позивачем у поданій позовній заяві дана обставина не визначалась, як підстава для визнання третейського застереження недійсним.
Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про третейські суди», третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.
Відповідно до ч.4 та ч.6 ст.12 Закону України «Про третейські суди», третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.
Згідно з нормою ч. 2 ст. 12 вказаного Закону (в редакції, чинній на час укладення договору, якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди.
Частиною 7 ст. 12 Закону України «Про третейські суди»встановлено, що у разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.
З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що Регламент Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків повинен бути невід'ємною частиною третейської угоди, яка в даному випадку укладена у вигляді третейського застереження в кредитному договорі.
Проте, такої невід'ємної частини, укладений між сторонами кредитний договір, зокрема, і пункт 6.2 договору, не містить, що суперечить правилам, встановлених ч.2 ст.12 Закону України «Про третейські суди», а відтак в силу наведеної вище норми ч. 7 ст.12 Закону, третейська угода, укладена у формі п. 6.2 кредитного договору є недійсною.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що у кредитному договорі відсутні посилання на наявність домовленості між сторонами щодо відсутності необхідності наявності регламенту Третейського суду як невід'ємної частини третейської угоди.
З огляду на наведене, висновок місцевого господарського суду про те, що у випадку підписання сторонами третейського застереження, за умови відсутності між ними інших домовленостей щодо регламенту, сам регламент третейського суду, про розгляд спорів у якому сторони домовились, повинен бути його невід'ємною частиною (як, наприклад, додаток до угоди, який є його невід'ємною частиною), ґрунтується на вищезазначених вимогах норм матеріального права.
Окрім того, відповідно до ст. 17 Закону України «Про третейські суди»формування складу третейського суду в постійно діючому третейському суді здійснюється в порядку, встановленому регламентом третейського суду.
Згідно зі ст. 17 Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків формування складу третейського суду в постійному діючому Третейському суді здійснюється в порядку, встановленому цим Регламентом; якщо інше не передбачене третейською угодою, справа розглядається одним суддею; якщо спір підлягає розгляду суддею одноособово, не пізніше 5 днів з моменту реєстрації позовної заяви Голова третейського суду або заступник повинен призначити суддю.
З огляду на наведене, Регламентом Третейського суду призначення судді, який буде розглядати позов, покладено на голову зазначеного суду або на його заступника.
Як уже зазначено вище, відповідно до п.6.2 договору невідновлювальної кредитної лінії №600/03.3-163 від 28.08.2008 року, у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М.Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. І тільки у випадку, якщо спір не може бути розглянутий вищевказаними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Третейського суду.
Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що визначення конкретних суддів, які будуть розглядати спір між сторонами третейської угоди, суперечить регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків та закону України «Про третейські суди».
Разом з цим, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає про обґрунтованість тверджень ПАТ «Укрсоцбанк»про те, що сама обставина укладення третейської угоди в кредитному договорі, як така, відповідає приписам чинного законодавства, проте така третейська угода повинна містити норми та положення, обов'язкові для сторін цієї угоди як учасників цивільно-правових відносин, які відповідають нормам чинного законодавства.
Одночасно, слід зазначити, що згідно ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а згідно із п.6 ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст.10 Закону України «Про третейські суди», положення про постійно діючий суд повинно містити відомості про його найменування, місцезнаходження, відомості про засновника третейського суду, склад, компетенцію та порядок створення органів самоврядування третейських суддів, порядок обрання голови третейського суду, підстави та порядок припинення діяльності третейського суду.
Відтак, наведені вище норми чинного законодавства покликані забезпечити рівність учасників цивільних правовідносин при реалізації ними власної правосуб'єктності у правовідносинах, учасниками якого вони є. Саме в цьому й полягає суть правової природи цивільних правовідносин, на відміну від інших правовідностин.
Однак, як встановлено судом, не заперечувалось представниками сторін Положення та Регламент вказаного третейського суду не були надані Позивачу для ознайомлення. Окрім того, відповідно до доводів позивача, які й не заперечувались відповідачем у справі, зазначений у п.6.2 договору, Третейський суд, створений Асоціацією українських банків, безпосереднім членом якої є Відповідач, а керівник Відповідача - Тимонькін Борис Владиславович є заступником голови Ради Асоціації українських банків, яка безпосередньо затверджує склад третейського суду при Асоціації українських банків.
Враховуючи наведене, вказані обставини свідчать про те, що підписуючи оспорювану по даній справі третейську угоду та приховуючи інформацію, що міститься у Регламенті та Положенні про Третейський суд, відповідач у справі, тим самим порушив принципи справедливості, добросовісності та розумності у цивільних правовідносинах, встановлені п.6 ст. 3 ЦК України а також принцип верховенства права, передбачений ст. 8 Конституції України, що, як наслідок, призводить до порушення приписів вказаних норм чинного законодавства оспорюваним пунктом Кредитного договору.
При цьому, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що посилання Скаржника на ту обставину, що Регламент Третейського суду при Асоціації українських банків міститься в мережі інтернет, а тому Позивач у справі мав можливість ознайомитись з його положеннями, не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Львівської області, оскільки всупереч нормі ст. 34 ГПК України, Відповідач жодним чином не довів тієї обставини, що сторінка в мережі інтернет, на якій вказаний Регламент розміщений, є офіційним джерелдом інформації.
Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що ні Закон України «Про третейські суди»ні Кредитний договір, п. 6.2 якого оспорюється у даній справі, не містять посилань на мережу інтернет як на джерело отримання інформації про Регламент Третейського суду при Асоціації українських банків з відповідним посиланням на адресу сторінки в мережі інтернет, та не визначають наявність вказаного Регламенту у мережі інтернет, як обставину, яка звільняє сторони в третейській угоді додавати такий регламент до самої третейської угоди як невід'ємну її частину.
Також, ні у Договорі, ні у Законі України «Про третейські суди» не встановлено обов'язку сторін користуватись мережею інтернет для ознайомлення з Регламентом та Положенням Третейського суду.
За таких обставин, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає про обґрунтованість висновку господарського суду про те, що положення третейської угоди, зазначеної у п. 6.2 договору невідновлювальної кредитної лінії №600/03.3-163 від 28.08.2008р., суперечать Закону України «Про третейські суди», а тому його обґрунтовано було визнано недійсним.
Щодо посилань відповідача (скаржника) на пропуск строку позовної давності та наявність заяви про застосування строку позовної давності, слід зазначити наступне:
У заяві про застосування строку позовної давності відповідач звертає увагу суду на те, що позовну заяву СП ТзОВ «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр «Дніпро»подано зі спливом 3-річного строку позовної давності, так як договір не відновлювальної кредитної лінії №600/03.3-163 укладено 28.08.2008 року, а позовну заяву подано 05.06.2012 року, з огляду на що, враховуючи ст.261 ЦК України, сплив строк позовної давності, та, відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, на думку відповідача, наявні підстави для відмови в задоволенні позову з огляду на заяву відповідача.
Суд зазначає, що згідно ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Тобто недійсний правочин не створює для сторін чи інших осіб жодних прав та обов'язків, згідно такого правочину не виникають жодні інтереси в сторін чи інших осіб.
Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 6 листопада 2009 року N 9 правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
З огляду на наведене, оскільки внаслідок вчинення недійсного правочину в сторони такого правочину не виникло жодних прав чи інтересів, а тому позовна давність до вимоги про визнання недійсним такого правочину не може застосовуватись.
Вказана правова позиція викладена також у п. 3.3 Роз'яснень Вищого арбітражного суду «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»від 12.03.1999, № 02-5/111 зі змінами від 10 грудня 2004 року, відповідно до якого недійсні угоди, як правило, не породжують для сторін прав та обов'язків, тому до вимог про визнання недійсними таких угод строки позовної давності не застосовуються.
Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абзацу 3 п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року N 14 «Про судове рішення у цивільній справі»встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
З огляду на наведене, клопотання про застосування строків позовної давності повинно розглядатись на стадії прийняття рішення по суті спору, причому якщо позов є необґрунтованим, то суд відмовляє в задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності, а якщо позов обґрунтований та підлягає до задоволення, суд відмовляє в позові застосовуючи строки позовної давності, проте тільки в тому випадку, якщо наявні підстави для застосування строків позовної давності.
Щодо доводів скаржника, визначених як підстава для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду у даній справі про те, що за наявності третейського застереження у договорі, спір про визнання недійсним третейського застереження повинен розглядатись саме третейським судом, то слід зазначити наступне:
Як уже зазначено вище, відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про третейські суди»третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.
Частиною 3 ст. 51 Закону України «Про третейські суди»визначені підстави для оскарження ті відміни рішення третейського суду. При цьому, однією з таких підстав визначено визнання третейської угоди недійсною компетентним судом.
При цьому, вказаний спір, відповідно до вимог ст. 12 ГПК України підвідомчий господарським судам.
Вказана правова позиція підтверджується, зокрема Постановою Верховного Суду України у справі №16/157-ПЛ-07 від 18.03.2008 року.
Згідно ч.1 ст. 15 ГПК України, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.
Відповідно до п.1.1 укладеного між сторонами договору невідновлювальної кредитної лінії №600/03.3-163 від 28.08.2008 року, кредитор (відповідач) зобов'язується надати позичальнику (позивачу) грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (кредит).
З врахуванням вищенаведеного, в тому числі п. 3.1 та інших пунктів договору, суд зазначає, що зобов'язаною стороною за договором є відповідач, оскільки такий зобов'язаний надати позивачу кредит.
Поряд з цим суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п.п.1.1, 1.1.1, 1.1.2, 2.4, 2.5, 3.3 (3.3.1-3.3.17) договору невідновлювальної кредитної лінії №600/03.3-163 від 28.08.2008 року, позивач за договором зобов'язаний повернути відповідачу кредит, сплатити проценти та комісії.
Згідно доводів представників сторін, станом на час розгляду спору, позивачем зобов'язання за договором не виконано.
З врахуванням вищенаведеного місцевий господарський суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що сторонами, зобов'язаними за договором здійснити певні дії, є як позивач так і відповідач. Станом на час подання позову та розгляду спору по суті невиконані обов'язки за договором існують у позивача.
При цьому суд також зазначає, і аналогічна позиція викладена у абзаці першому п.20.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011р. «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», що згідно з частиною першою статті 15 ГПК справи зі спорів, зокрема, про визнання договорів недійсними, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо; при цьому стороною, зобов'язаною здійснити певні дії, може бути будь-яка із сторін, у якої з огляду на умови договору та з урахуванням фактичних обставин справи відповідний обов'язок існує на момент подання позову.
Щодо посилання скаржника на те, що суд видалившись до нарадчої кімнати з метою прийняття рішення щодо клопотання про застосування строків позовної давності прийняв рішення по суті, а також на те, що в судовому засіданні не було заслухано пояснень сторін і не було проведено судових дебатів, то Львівський апеляційний господарський суд зазначає, що посилаючись на вказані обставини, Відповідач не зазначив жодної норми процесуального Закону, яку суд першої інстанції порушив, а відтак такі посилання Відповідача є безпідставними.
Стосовно посилань апелянта на те, що судом не заслухано пояснення сторін, то такі спростовуються наявними у справі матеріалами та не доведені, всупереч вимогам норм ст.ст. 33, 34 належними та допустимими засобами доказування. Так, зокрема, з протоколу судового засідання від 26.07.2012 року у даній справі вбачається що представники сторін висловлювали свої правові позиції з приводу даного позову.
Окрім того, Господарський процесуальний кодекс України не передбачає, що прийняття рішення щодо вказаного клопотання судом повинно здійснюватись в нарадчій кімнаті, також Кодексом не передбачено, що судом за наслідками розгляду такого клопотання повинна виноситись ухвала або інший процесуальний документ про задоволення або відхилення цього клопотання. Такий висновок суду викладається в мотивувальній частині рішення, яке приймається за наслідками розгляду справи по суті (п.3 ч.1 ст. 84 ГПК України).
За таких обставин, суд вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення.
Враховуючи наведене, доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.
Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст.101,103,105 ГПК України, суд,
постановив:
Рішення господарського суду Львівської області від 26.07.2012 року у справі №5015/2226/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий-суддя: Якімець Г.Г.
Судді: Зварич О.В.
Кравчук Н.М.