09.10.2012Справа №5002-19/2941-2012
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екма Іс», АР Крим, м.Феодосія
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Алайн», АР Крим, м.Феодосія
про стягнення 10264,11 грн.
Суддя Мокрушин В.І
Представники:
від позивача - Самбурський С.М. - представник, дов. б/н від 24.09.2012
від відповідача - не з'явився
Суть спору: позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Екма Іс» звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Алайн» про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за послуги за договором № 1069/11 від 01.08.2012 у сумі 9300,00 грн., пеню у сумі 967,11 грн. та судові витрати.
Представник позивача у судовому засіданні надав уточнений розрахунок пені, згідно якого зменшив суму пені та просить суд стягнути пеню у сумі 602,12 грн. Позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у сумі 9300,00 грн. підтримав та просив суд їх задовольнити.
Суд приймає зменшені позовні вимоги представника позивача в частині стягнення пені та розглядає зменшені позовні вимоги, як первісні позовні вимоги позивача до відповідача.
Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про причину неявки суд не повідомив. Про час та дату судового засідання сповіщений належним чином.
Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо не з'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 19.10.2011 по справі № 5023/4165/11.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд
01.08.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Алайн» (Клієнт) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Екма ІС» (Провайдер) укладено договір про надання послуг до доступу в інтернет, відповідно до п.1.1 якого Провайдер підключає обладнання Клієнта до сеті передач даних та надає йому через радіо сіть (транзит) платні послуги до доступу к інтернету через радіосіть (далі Прейскурант) та доповнень до нього. Прейскурант є офіційним документом Провайдера. Обладнання Клієнта повинно бути сертифіковане в Україні. Для досягнення цілей договору Провайдером може бути виконана поставка обладнання за додатковим договором на умовах продажу або оренди.
Відповідно до п.2.3.2 договору Клієнт зобов'язаний своєчасно вносити платежі за послуги, надані Провайдером.
Згідно п.3.3 договору оплата послуг проводиться на підставі рахунків, виставляємих Провайдером та здійснюється у наступному порядку: одноразово, у триденний строк після підписання Договору, Клієнт проводить оплату разових робіт по підключенню Клієнта до сеті. Оплата послуг за поточний місяць проводиться на протязі семи банківських днів після отримання Клієнтом рахунку. Рахунок виписується та відправляється Клієнту на протязі семи перших календарних днів поточного місяця. Якщо з будь - яких причин рахунок на оплату послуг не було отримано Клієнтом до 10-го числа поточного місяця, то Клієнт зобов'язаний повідомити про це Провайдера зручним для себе способом, керуючись п.10.1, не пізніше 13-го числа поточного місяця. За кожен день прострочки оплати Клієнт сплачує пеню у сумі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості.
Відповідно до п.8.1 договору даний договір є безстроковим та може бути розірваний з ініціативи будь якої із сторін у відповідності із Розділом 4.
Актом реєстрації адреси Клієнта для доступу в інтернет підтверджується факт надання порту комунікації обладнання та налаштування маршрутизації трафіка Клієнта (а.с.15).
Актами здачі - приймання робіт (надання послуг) № ОУ-13887 від 31.03.2012 на суму 2400,00 грн., № ОУ-14202 від 30.06.2012 на суму 2400,00 грн., № ОУ-13892 від 30.04.2012 на суму 2400,00 грн., № ОУ-14030 від 31.05.2012 на суму 2400,00 грн. підтверджується факт надання послуг позивачем відповідачу (а.с.18-21).
Актом звірки взаємних розрахунків підписаного між позивачем та відповідачем відповідач підтвердив наявність заборгованості у сумі 9300,00 грн. (а.с.17).
Проте, відповідач в порушення умов договору неналежним чином виконував свої зобов'язання щодо оплати за надані послуги, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення заборгованості у сумі 9100,00 грн. в примусовому порядку.
Дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення позивача, оцінивши наявні докази у їх сукупності в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає позов обґрунтованим і підлягаючим задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.525, 526 Цивільного кодексу України та положень статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України.
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З матеріалів справи суд вбачає, що актами здачі - приймання робіт (надання послуг) № ОУ-13887 від 31.03.2012 на суму 2400,00 грн., № ОУ-14202 від 30.06.2012 на суму 2400,00 грн., № ОУ-13892 від 30.04.2012 на суму 2400,00 грн., № ОУ-14030 від 31.05.2012 на суму 2400,00 грн. підтверджується факт надання послуг позивачем відповідачу (а.с.18-21).
Актом звірки взаємних розрахунків підписаного між позивачем та відповідачем відповідач підтвердив наявність заборгованості у сумі 9300,00 грн. (а.с.17).
Проте, відповідач в порушення умов договору неналежним чином виконував свої зобов'язання щодо оплати за надані послуги, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення заборгованості у сумі 9300,00 грн. в примусовому порядку.
Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за договором про надання послуг до доступу в інтернет та стягує заборгованість, як просить позивач у сумі 9300,00 грн.
Стосовно стягнення пені у сумі 602,12 грн., суд зазначає наступне.
Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Угода по забезпеченню виконання зобов'язання здійснюється у письмовій формі (ст.547 Цивільного кодексу України).
Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на п.3.9 договорів орендна плата, а також інші платежі, передбачені п.3.8, внесені несвоєчасно або не в повному обсязі, стягуються з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт своєчасного виконання взятих на себе зобов'язань.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за послуги за договором № 1069/11 від 01.08.2012 у сумі 9300,00 грн., пеню у сумі 602,12 грн., оскільки вони обґрунтовані, засновані на приписах діючого законодавства та підлягають задоволенню.
Згідно ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Проте доказів, які б спростовували доводи позивача відповідачем суду не надано. Відповідачем також не оспорена сума розрахунку заборгованості позивача, що відповідно до положень статті 33,34 Господарського процесуального кодексу України є його обов'язком.
Судові витрати по сплаті судового збору судом покладаються у повному обсязі на відповідача в порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, оскільки звернення до суду із даним позовом пов'язане саме з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Повне рішення складено 11.10.2012.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.33-34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
· Позов задовольнити у повному обсязі.
· Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алайн» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Екма Іс» заборгованість за послуги за договором № 1069/11 від 01.08.2012 у сумі 9300,00 грн., пеню у сумі 602,12 грн., судовий збір у сумі 1653,00 грн.
· Видати наказ після набрання рішення суду законної сили.
Суддя В.І. Мокрушин