33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
11 вересня 2012 року Справа № 5004/577/12
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючої судді Маціщук А.В.
судді Петухов М.Г.
судді Гулова А.Г.
за участю представників сторін:
позивача - юр.Бубнюка Л.Є.(пост.дов. № 989 від 10.09.2012 р.)
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача на рішення господарського суду Волинської області від 20.06.12 р.
у справі № 5004/577/12 (суддя Гончар М.М.)
за позовом державного підприємства "Волиньторф"
до відповідача Пнівненського сільського споживчого товариства
про стягнення 5709,35 грн.
Відповідно до рішення господарського суду Волинської області від 20.06.2012 р. державному підприємству «Волиньторф»відмовлено у задоволенні позову про стягнення з Пнівненського сільського споживчого товариства 4000 грн. боргу по оплаті за брикети торфяні, 896,02 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції, 356,13 грн. відсотків річних та 617,09 грн. пені.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Волинської області від 20 червня 2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позов у повному обсязі. Скаржник вважає, що рішення прийняте з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник вказує, що ним не було пропущено строк позовної давності та наводить витяги із відповідних нормативно-правових актів.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує її доводи, вважає рішення господарського суду Волинської області законним та обґрунтованим. Просить рішення господарського суду Волинської області від 20 червня 2012 року у справі № 5004/577/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підтвердження своїх доводів відповідач вказує, що з лютого 2009 року Пнівненське ССТ не одержувало продукцію ДП "Волиньторф", понад три роки позивач не звертався з вимогою про відшкодування боргу, договори і рахунки-фактури в товаристві відсутні, тому відповідач позов не визнає. Одночасно відповідач повідомляє про неможливість забезпечити явку представника в судове засідання.
У судове засідання 11 вересня 2012 року представник відповідача не з'явився.
Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи (що підтверджено повідомленнями про вручення поштового відправлення), явка представників в судове засідання обов'язковою не визнавалась та додаткові докази судом не витребовувались, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника відповідача.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обгрунтованність рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 09.01.2009 р. державним підприємством «Волиньторф»та Пнівненським споживчим товариством укладено договір поставки продукції (а.с.8). Договір містить підписи представників сторін та скріплений їх печатками.
За умовами цього договору продавець/позивач зобов'язаний продати, а покупець/відповідач - прийняти і оплатити брикети торф'яні в кількості 21,2 т. Відповідно до п.1.3. договору відпуск товару покупцю має бути проводений за погодженим графіком до 31.12.2009 р.
Згідно з розд.5 договору визначено, що приймання-здавання товару має проводитись на складі покупця відповідно до товаросупровідних документів. Відповідно до п.3.1 визначено також, що поставка товару має здійснюватись автотранспортом продавця з додатковою оплатою транспортних послуг згідно з виставленими рахунками. Відвантаження товару має відбуватись згідно з графіком, додатково погодженим сторонами -за п.3.5 договору.
Розрахунок за даний товар відповідно до п.2.3 договору має здійснюватись покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця на протязі 90 банківський днів після отримання товару.
На підтвердження наявності боргу позивач надав суду рахунки-фактури №№ 33, 34, 35 від 09.01.2009 р.(а.с.9-11) та акт вивірки розрахунків, виконаної сторонами на 01.09.2009 р., відповідно до якого бухгалтери ДП "Волиньторф" та СТ Пнівно погодили кредит Пнівно СТ в сумі 4000 грн. ( а.с.16).
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що надані позивачем рахунки-фактури не є належним та допустимим доказом отримання брикетів торф'яних відповідачем, враховуючи наступне.
Так, відповідно до ч.8 ст.193 ГК України управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини. Відповідно до цієї норми таким письмовим посвідченням є письмовий документ, який складений згідно з вимогами чинного законодавства і посвідчує виконання зобов'язання.
Наведеній нормі відповідають умови п.5.1 договору.
Чинне законодавство встановлює обов'язкові вимоги до документів (за формою та змістом), що мають підтверджувати виконання господарських зобов'язань. Загальні вимоги до вказаних документів встановлені у ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також - у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого Мінюстом України 05.06.95 р. за № 168/704 /колегією суддів застосовано редакцію Положення, чинну протягом 2009 року/, де визначені обов'язкові реквізити первинних документів. Крім того, до первинних документів включаються додаткові реквізити в залежності від характеру операції.
Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи є письмовими свідоцтвами, що підтверджують факти підприємницької та іншої діяльності, які впливають на рух товарно-матеріальних цінностей, стан майна, капіталу і фінансових результатів. Для надання їм юридичної сили і доказовості первинні документи мають містити обов'язкові реквізити за п.2.4 цього Положення, зокрема - прізвища і підписи осіб, відповідальних за здійснення господарської операції.
Надані суду рахунки-фактури не містять таких обов'язкових реквізитів як посади і підписи працівників/представників відповідача, що свідчить про одностороннє складання/оформлення первинного документа і не може бути доказом того, що господарська операція (в даному випадку -передача/прийняття товарів за договором поставки) фактично відбулась, і, відповідно -не є доказом зобов'язання відповідача перед позивачем за ст.509 ЦК України та ст.ст.173-174,193 ГК України.
Видаткові накладні або товарно-транспортні накладні, як це передбачено умовами п.5.1 договору, - відсутні.
Також відсутні докази на підтвердження виконання інших умов договору -відсутній погоджений графік відвантаження товару за п.3.5, відсутні документи на підтвердження перевезення товару тощо.
Твердження позивача про те, що відповідач здійснив часткову оплату одержаного за договором поставки товару також не підтверджені доказами, оскільки надані суду банківські виписки (а.с.12-13) не містять необхідних відомостей про це. Так, підставами платежу у пл.документі № 257 від 03.06.2009 р. зазначено 'за торфобрикет', у пл.документі № 264 від 09.06.2009 р. -'за торфобрикет рах.256-'. Тобто -ні договір поставки продукції від 09.01.2009 р., ні рахунки-фактури №№ 33,34,35 від 09.01.2009 р. не визначені платником як підстава оплати, тому перелічені первинні документи не кореспондуються і не можуть бути оцінені в сукупності за ст.43 ГПК України як докази виконаної поставки.
Платіжні документи можуть бути доказами того, що відповідач виконував платежі, які одержав позивач, однак не можуть бути доказами того, що відповідач одержав від позивача товари. Такими доказами мали б бути накладні, підписані представниками обох сторін.
Акт вивірки розрахунків (а.с.16) також не є достатнім доказом у даній справі, оскільки у акті відсутні посилання на первинні документи, на підставі яких мали відбуватись господарські операції. Крім того, за загальним правилом такі акти взаємовивірки належить вважати документами, за якими бухгалтерії господарюючих суб'єктів звіряють бухгалтерський облік, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань підтверджується первинними документами.
Відповідно до ст.34 ГПК України господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, і обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з п.2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, у даній справі відсутні допустимі докази виконання сторонами договору поставки, тому не підтверджено відповідно до ст.ст.33-34,43 ГПК України, що сторонами фактично виконувались умови договору поставки і на виконання цього договору позивач передав відповідачеві, а відповідач - прийняв брикети торфяні на суму 6148,00 грн.
Тому позовні вимоги про стягнення 4000 грн. заборгованності не підлягають задоволенню як безпідставні. Оскільки відсутні докази наявності боргу 4000 грн., також не підлягають задоволенню як безпідставні позовні вимоги про стягнення пені, боргу з урахуванням індексу інфляції та відсотків річних.
Застосування судом першої інстанції строку позовної давності у даній справі є помилковим, оскільки у даній справі є недоведеним порушене право позивача, тому у позові слід відмовити за безпідставністю матеріально-правової вимоги, а не через сплив строку позовної давності. Застосування позовної давності у даному випадку неможливе, оскільки з урахуванням умов п.2.3 договору строк оплати визначений як 90 днів після отримання товару, тоді як за відсутності первинних документів на підтвердження отримання відповідачем товару неможливо визначити настання строку оплати і, відповідно, визначати сплив позовної давності. Тому викладені в мотивувальній частині рішення місцевого суду обрахування про настання строку оплати 15.05.2009 р. є помилковими, і місцевий господарський суд не мав підстав для застосування позовної давності та наслідків її спливу з огляду на необґрунтованість позовних вимог. Однак наведене не призвело до прийняття неправильного рішення -рішення господарського суду Волинської області у даній справі є правильним по суті, тому колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування цього рішення згідно зі ст.104 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу позивача державного підприємства "Волиньторф" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Волинської області від 20.06.2012 р. у справі № 5004/577/12 залишити без змін.
Матеріали справи № 5004/577/12 скерувати до господарського суду Волинської області.
Головуючий суддя Маціщук А.В.
Суддя Гулова А.Г.
Суддя Петухов М.Г.