"02" жовтня 2012 р.Справа № 5017/1364/2012
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Будішевської Л.О.,
Суддів: Мишкіної М.А., Туренко В.Б.,
(Склад судової колегії сформований розпорядженням в.о. голови суду №668 від 10.09.2012 р.)
при секретарі судового засідання Юзефович Ю.А., Соколовій Ю.М.,
за участю представників сторін:
від позивача -Іванов Д.Д. -за довіреністю,
від відповідача -Панова С.І. -за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ЮГВИНПРОМ"
на рішення господарського суду Одеської області від 02 липня 2012 року
у справі №5017/1364/2012
за позовом Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „ЮГВИНПРОМ"
про стягнення 839471,90 грн.
В судовому засіданні 11 вересня 2012 року оголошувалась перерва до 02 жовтня 2012 року.
встановив:
Публічне акціонерне товариство (ПАТ) „Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" (далі-позивач) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) „ЮГВИНПРОМ" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором №010/3-2/237 від 06.07.2010р. у сумі 839471,90 грн., у тому числі: 700000грн. -заборгованість за кредитом, 43149,06 грн. -заборгованість по відсоткам та 96322,84грн. - пеня за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків.
У червні 2012 року позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій останній просив суд стягнути з відповідача 122563,14 грн. пені за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків, з яких 119244,36 грн. - пеня за порушення строків повернення кредиту та 3318,78 грн. - пеня за порушення строків сплати відсотків.
Рішенням господарського суду Одеської області від 02 липня 2012 року (суддя Літвінов С.В.) позов задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТОВ „ЮГВИНПРОМ" на користь ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" пені за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків в сумі 58744,81 грн.
Апеляційна скарга мотивована наступним.
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу (ГК) України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частиною 1 ст.251 Цивільного кодексу України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Згідно ст.252 цього Кодексу строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Оскільки у п.14.4 ст.14 спірного кредитного договору не встановлений інший строк, ніж передбачений ч.6 ст.232 ГК України (шість місяців), то судом першої інстанції необґрунтовано не застосовані при прийнятті оскарженого рішення зазначені вище норми господарського та цивільного законодавства.
Крім того, у зв'язку із частковим погашенням відповідачем кредиту в сумі 100000 грн., розмір пені необхідно зменшити на суму пені, нарахованої з 28.10.2011р. (дата погашення) по 16.12.2011р. (кінцева дата нарахування пені відповідно до ст.232 ГК України).
Таким чином, загальна сума заборгованості по пені повинна складати 63818,33 грн.
Представник позивача не скористався своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу.
В засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача не заперечував проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на усні домовленості з відповідачем.
Представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 06 липня 2010 року між публічним акціонерним товариством „Райффайзен Банк Аваль" (кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю „ЮГВИНПРОМ" (позичальник) укладено кредитний договір №010/3-2/237, відповідно до п.1.1. якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит в формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 800000,00 грн., а позичальник зобов'язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії. а також виконати інші обов'язки, визначені цим договором.
Плата за користування кредитом розраховується на основі процентної ставки в розмірі 23% річних (п.2.1. договору).
Відповідно до п.1.2. спірного договору кінцевий термін погашення 15 червня 2011 року.
Між сторонами (позивачем та відповідачем) були укладені додаткова угода №010/3-2/237/1 від 08.07.2010р. та додаткова угода №010/3-2/237/2 від 27.07.2010р.
Додатком №1 до кредитного договору встановлений графік погашення кредиту, а п.2.2 ст.2 кредитного договору закріплений порядок сплати процентів за користування кредитом.
У зв'язку з наявністю заборгованості 17.11.2011 року Банком було направлено претензію ТОВ „ЮГВИНПРОМ" про погашення грошових зобов'язань за спірним кредитним договором протягом не більше 30 календарних днів з моменту її пред'явлення.
Відповідачем у період з 28.05.2012р. по 08.06.2012р. погашено заборгованість по кредиту в розмірі 700000 грн. та заборгованість по відсоткам у розмірі 52665,46грн.
Однак, відповідачем не були виконані в повному обсязі зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість в сумі 122563,14 гривень - пеня за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу (ЦК) України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
У відповідності зі ст.204 ЦК України договори, укладені між сторонами по справі, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом та вони не визнані судом недійсними.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст.ст.526, 525 ЦК України).
Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Пунктом 14.1. ст.14 спірного кредитного договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, встановлених цим договором, позичальник несе відповідальність згідно чинного законодавства та положень цього договору, а також позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості за кредитом, від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення.
Частиною 1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. (ч.3 ст.549 ЦК України).
Згідно п.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем вірно у відповідності до вимог чинного законодавства нараховані позивачу 119244,36 грн. пені за порушення строків повернення кредиту та 3318,78 грн. пені за порушення строків сплати відсотків, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вказаних позовних вимог.
Як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі відповідач посилається на ст.232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Однак, посилання відповідача на те, що договором не встановлено строк нарахування пені і тому до правовідносин необхідно застосувати строк, визначений ч.6 ст.232 ГК України є безпідставним, оскільки до п.14.4 ст.14 спірного кредитного договору передбачено, що за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості за кредитом, від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення. Нарахування пені здійснюється починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконаним, і по день виконання Позичальником простроченого зобов'язання включно.
Згідно вимог ст.ст.32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Аналізуючи положення чинного законодавства, матеріали справи і викладене вище, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи і підлягають задоволенню.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам законів, що регулюють спірні правовідносини.
За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України,
апеляційний господарський суд,
постановив:
Рішення господарського суду Одеської області від 02 липня 2012 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя: Будішевська Л.О.
Судді: Мишкіна М.А.
Туренко В.Б.