"03" жовтня 2012 р. Справа № 22/134-10-3501
За позовом: Одеської залізниці
До відповідача: Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "СИНТЕЗ ОЙЛ"
про стягнення 7175631грн.
Головуючий - Меденцев П.А.
Судді - Зайцев Ю.О.
Погребна К.Ф.
Представники:
Від позивача: Зайцев С.М. (за довіреністю);
Від відповідача: Некрасов О.В. (за довіреністю).
СУТЬ СПОРУ: СУТЬ СПОРУ: розглядається в порядку ст.112-114 ГПК України
Рішенням господарського суду Одеської області від 22.10.10р. по справі №22/134-10-3501 позов задоволено повністю, стягнуто з Закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «СИНТЕЗ ОЙЛ»на користь Одеської залізниці заборгованість в сумі 7175631грн., державне мито в сумі 25500грн. та витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 236грн.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.07.2011р. здійснено заміну відповідача - Закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «СИНТЕЗ ОЙЛ»на його правонаступника - Приватне акціонерне товариство з іноземними інвестиціями «СИНТЕЗ ОЙЛ», апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «СИНТЕЗ ОЙЛ»на рішення господарського суду Одеської області від 22.10.10р. у справі №22/134-10-3501 задоволено, рішення господарського суду скасовано, в позові відмовлено та стягнуто з Одеської залізниці на користь Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «СИНТЕЗ ОЙЛ»72000грн. оплати вартості судової бухгалтерсько-документальної експертизи.
25.07.2011р. господарським судом Одеської області на примусове виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 11.07.2011р. видано відповідний наказ.
Постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2011р. постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.07.2011р. скасовано, рішення господарського суду Одеської області від 22.10.2010р. по справі №22/134-10-3501 залишено без змін.
19.06.2012 року до господарського суду Одеської області надійшла заява (вх. №2735/2012) від Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «СИНТЕЗ ОЙЛ»про перегляд рішення від 22.10.2010 року за нововиявленими обставинами.
Заявник просить суд переглянути рішення господарського суду Одеської області від 22.10.2010р. по справі 22/134-10-3501 за нововиявленими обставинами, скасувати його та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову Одеської залізниці відмовити. В обґрунтування заяви зазначає про те, що свій позов Одеська залізниця обґрунтовувала тим, що в період лютий - квітень 2010р. ЗАТ "СИНТЕЗ ОЙЛ" не виконувало норми вивантаження вагонів та через неможливість накопичення вагонів на станції призначення Одеська залізниця була змушена видавати накази про затримку вагонів на підходах до станції призначення. Фактично вагонів, за користування якими позивачем були нараховані плата та збір за зберігання в них вантажів, в наявності на залізничній станції призначення Одеса - Пересип не було, вони були затримані на підставі наказів Одеської залізниці саме на підходах до станції призначення, про що працівниками залізниці в односторонньому порядку складалися акти про затримку вагонів на попутних залізничних станціях за формою ГУ - 23А без участі представників відповідача.
Заявник зазначає про те, що в червні 2012р. на підставі наказу генерального директора ПрАТ «СИНЕТЗ ОЙЛ»була створена комісія для проведення внутрішнього службового розслідування за фактом нанесення ПрАТ «СИНЕТЗ ОЙЛ»шкоди, пов'язаної із стягненням на користь Одеської залізниці 7175631грн. згідно рішення господарського суду Одеської області від 22.10.2010р. по справі №22/134-10-3501. Ця комісія встановила що в період з лютого по квітень 2010р. не складалися акти загальної форми ГУ - 23 за фактами затримки вагонів та вантажів на попутних залізничних станціях за участю представників ЗАТ «СИНТЕЗ ОЙЛ»і Одеської залізниці. Ця обставина не була і не могла бути відомою керівництву підприємства і його представникам в попередніх судових розглядах цієї справи. Також заявник зазначає що цей факт не досліджувався в судових інстанціях під час розгляду цієї справи і є істотною для цієї справи обставиною, яка свідчить про відсутність підстав для нарахування плати за користування вагонами та збору за зберігання в них вантажів.
Одеська залізниця надала письмові заперечення проти заяви про перегляд рішення господарського суду Одеської області від 22.10.2010р. по справі №22/134-10-3501 за нововиявленими обставинами з підстав, викладених у відзиві №НЮ-14/1235 від 05.07.2012р. вх. .№ 20743/2012, однак, наданими до господарського суду додатковими письмовими поясненнями №НЮ-14/1712 від 03.10.2012 р. вх. № 30029/2012 все ж таки частково погодилась з доводами ПрАТ «СИНТЕЗ ОЙЛ»стосовно необґрунтованості позовних вимог про стягнення збору за зберігання вантажів в сумі 4334568,2 грн, у зв'язку із відсутністю первинних документів, а саме актів форми ГУ-23, які б підтверджували факти затримки вагонів і вантажів з вини вантажоодержувача, а в частині стягнення 2841062,8 грн. підтримала свої заперечення.
За розпорядженням голови суду від 19.07.2012 року розгляд заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами по справі №22/134-10-3501 за позовом Одеської залізниці до Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "СИНТЕЗ ОЙЛ" про стягнення 7175631грн., призначено до колегіально розгляду у складі: головуючий суддя Меденцев П.А., суддя Зайцев Ю.О., суддя Д'яченко Т.Г.
Приймаючи до уваги, що з 15 серпня 2012 р. по 30 серпня 2012 р. суддя Д'яченко Т.Г. перебувала у відпустці, з метою дотримання процесуальних строків, за розпорядженням голови суду від 20.08.2012 року склад колегії змінено: головуючий суддя Меденцев П.А., суддя Зайцев Ю.О., суддя Погребна К.Ф.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне:
01.12.2007р. між Одеською залізницею (Залізниця) та Закритим акціонерним товариством з іноземними інвестиціями «СИНТЕЗ ОЙЛ» (Підприємство) було укладено договір № 6033 про подачу та збирання вагонів на під'їзну колію, що примикає до станції Одеса-Пересип.
Відповідно до п.1. зазначеного договору, згідно зі Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів і тарифів залізничного транспорту України і на умовах цього договору здійснюється подача, розставлення на місця навантаження, вивантаження і збирання вагонів з під'їзної колії, яка належить Залізниці та примикає до станції Одеса-Пересип Одеської залізниці через стрілки №14 у парній горловині «Нового парку»станції та обслуговується локомотивом залізниці.
Пунктом 9 зазначеного договору передбачена максимальна добова переробна спроможність вантажних пунктів Підприємства: навантаження взимку -224 вагони, влітку -224 вагони; вивантаження: взимку -324 вагонів, влітку -624 вагонів.
При цьому суд звертає увагу на те, що зазначені обсяги добового вивантаження вагонів повинні виконуватися з боку Підприємства лише при наявності відповідної кількості вагонів з вантажем на залізничній станції Одеса -Пересип.
Згідно пунктів 10 та 11 зазначеного договору час користування вагонами обчислюється з моменту фактичного подання вагонів на фронти навантаження/вивантаження до моменту одержання Залізницею письмового повідомлення Підприємства про готовність одночасно поданої партії вагонів до забирання та встановлені терміни на виконання технологічних операцій з вагонами на коліях Підприємства по їх навантаженню та розвантаженню в літній та зимовий періоди.
Абзацом 4 п.18 зазначеного договору передбачено, що у разі неможливості подавання вагонів (при їх наявності) Підприємству з причин зайнятості вантажного фронту понад термін зазначений у п.11 договору, Підприємство несе відповідальність згідно правил перевезення вантажів за затримку (користування) вагонів та за зберігання вантажів у вагонах.
Позовні вимоги Одеської залізниці про стягнення з відповідача плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу ґрунтуються на стверджені позивача про те, що відповідач був винен у затримці вагонів на залізничних станціях: Колосівка, Кропивницька, Помошна, Тимкове, Трикратне, Одеса Застава 1, Павлоград, Миколаєве, Єреміївка, Кремидівка,Знаменка, Кировоград, Карпове, Вознесенськ, Балта, Кінецьпіль, Користовка, Котовськ, Любашівка, Новомосковськ, Черноліська, Одеса-Восточна, Одеса-Східна, Бешкетово, Одеса-Сортувальна у зв'язку із невиконанням відповідачем середньодобової норми вивантаження вагонів за лютий, березень, квітень 2010р.
В якості доказів вини відповідача Одеська залізниця додала до позовної заяви не завірені у відповідності до вимог діючого законодавства копії накопичувальних карток, згідно яких відповідачеві було нараховане збір за зберігання вантажів та плату за користування вагонами СНД і Балтії, накази про затримання вагонів, акти про затримку вагонів за формою ГУ-23А, повідомлення вантажовласника про затримку вагонів.
Актів загальної форми ГУ -23, які б засвідчили обставини простою на залізничних станціях Одеської залізниці вагонів та затримання в них вантажів, які прямували на адресу ЗАТ «СИНТЕЗ ОЙЛ»в період з лютого по квітень 2010р., в матеріалах справи немає.
В судовому засіданні представник позивача надав пояснення про те, що такі акти не складалися Одеською залізницею , про це також зазначено в його відзиві на заяву про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами та додаткових письмових поясненнях.
Факт не складання актів загальної форми ГУ-23, які б засвідчили обставини простою вагонів та затримання в них вантажів, які прямували на адресу ЗАТ «СИНТЕЗ ОЙЛ»в період з лютого по квітень 2010р., на час попередніх судових розглядів цієї справи не був відомий керівництву і представникам відповідача з огляду на наступне:
Діючим законодавством України чітко не встановлений порядок документального оформлення випадків затримання залізничних вагонів на шляху їх руху до станції призначення з покладанням відповідальності за їх затримку на вантажоодержувача (вантажовласника).
Так, у відповідності до п.10 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999р. № 113, облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів (форма ГУ-23А), що складається станцією. Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у «Повідомленні про затримку вагонів»до інформаційно-обчислювального центру залізниці та на станцію призначення. Акт про затримку вагонів складається у трьох екземплярах - один залишається на станції затримки і два додаються до перевізних документів. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником).
Саме на такий порядок документального оформлення затримки вагонів є посилання в п 5.10. Роз'яснень президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 р. N 04-5/225 «Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 N 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею», в якому зазначено, що затримка вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення оформляється наказом залізниці, актом про затримку вагонів форми ГУ-23А, що складається станцією затримки вагонів і підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання актів, але не менше як двома особами відповідно до пункту 3 Правил складання актів. Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у «Повідомленні про затримку вагонів»на станцію призначення, яка повинна інформувати вантажовласника про затримку вагонів з його вини шляхом вручення копії такого «Повідомлення…»не пізніше двох годин після його отримання станцією призначення. У вирішенні спорів про стягнення з вантажовласника плати за користування вагонами у випадку затримки вагонів і контейнерів на підходах до станції призначення судам належить перевіряти дотримання залізницями цього порядку.
Однак, в зазначеному роз'ясненні Вищого господарського суду України нічого не сказано про складання актів загальної форми ГУ - 23 в випадках затримання вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення. При цьому президія Вищого господарського суду України залишила питання складання актів загальної форми в таких випадках без уваги.
Разом із тим, існують загальні приписи ст. 129 Статуту залізниць України, про те, що обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами (при відповідних, вказаних в цій статті обставинах), а в інших випадках - актами загальної форми.
Вказаних роз'яснень президії Вищого господарського суду України додержувались відповідач та господарські суди, які розглядали цю справу в 2010 - 2011 роках, про що безпосередньо було зазначено в постанові Одеського апеляційного господарського суду по цій справі від 11.07.2011р.
Так як інших роз'яснень стосовно того, як саме повинно бути оформлено затримання вагонів і контейнерів з вини вантажоодержувача на підходах до станції призначення немає, позивач і відповідач на підставі вищевказаних роз'яснень президії Вищого господарського суду України на час попередніх судових розглядів цієї справи помилково вважали, що для засвідчення факту затримки вагонів на попутних залізничних станціях з вини вантажоодержувача є достатнім складання лише акту про затримку вагонів форми ГУ -23А, тому питання наявності, або відсутності актів загальної форми ГУ -23, які б встановлювали обставини затримання вагонів і вантажів на попутних залізничних станціях, взагалі не виникало.
До того ж, як було встановлено Одеським апеляційним господарським судом і відображено в його постанові від 11.07.2011р. за цією справою, Одеською залізницею не було належним чином дотримано навіть порядку, якій був прописаний в вищевказаних роз'ясненнях президії Вищого господарського суду України. Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду, яка в 2010-2011роках розглядала цю справу, встановила, що надані позивачем та наявні в матеріалах справи копії документів не доказують, що затримка вагонів відбувалася саме з вини відповідача, тому, що з аналізу наданих позивачем в якості доказів копій документів вбачається, що позивачем допускалися системні порушення вимог діючого законодавства при оформленні вищевказаних документів: належно не заповнювались обов'язкові відомості, передбачені формами цих документів, передбаченими Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999р. №113, копії документів мають протиріччя, які визивають сумніви в достовірності відображених в них відомостей, свідчать про недотримання Одеською залізницею порядку затримки вагонів у зв'язку із неприйняттям вантажоодержувачем вантажів, що надійшли на його адресу, в деяких документах вантажоодержувачем вказаний не відповідач, а зовсім інші юридичні особи. Одеською залізницею не дотримувалися строки інформування вантажовласника про затримку вагонів з його вини, без належних правових підстав Одеська залізниця нарахувала плату за користування іноземними вагонами, які їй не належали і за які вона нічого не сплачувала їхнім іноземним власникам, а також безпідставно, всупереч вимогам діючого на той час законодавства України нарахувала ПДВ на суми плати за користування вагонами і збору за зберігання в них вантажів, які переміщувалися територією України в транзитному митному режимі, що згідно приписів п.5.15. ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість»та ст. 5 Закону України «Про транзит вантажів»виключало можливість нарахування ПДВ на ці послуги.
Колегія суддів під час розгляду заяви ПрАТ «СИНТЕЗ ОЙЛ»про перегляд рішення господарського суду Одеської області від 22.10.2012р. по справі 22/134-10-3501 за нововиявленими обставинами теж звернула увагу на ці обставини і встановила зазначені порушення.
З огляду на вищевказані порушення, допущені з боку позивача, які знайшли своє відображення в постанові Одеського апеляційного господарського суду по цій справі від 11.07.2011р., на думку відповідача всього вищевказаного було цілком достатньо для того, щоб відмовити Одеській залізниці в задоволенні її позову, тому, у відповідача на той час не повинна було виникнути потреби в проведенні поглибленого аналізу законодавства України та судової практиці господарських судів України з приводу встановлення та заповнення пробілів законодавства України, яке регламентує порядок документального оформлення випадків затримання залізничних вагонів та вантажів на шляху їх руху до станції призначення, з покладанням відповідальності за їх затримку на вантажоодержувача.
На час первісного розгляду господарськими судами цієї справи ані у відповідача, ані у господарських судів не було потреби проводити поглиблений аналіз діючого законодавства України з метою заповненням вказаного пробілу законодавства, тому, що мали місце більш очевидні як на думку відповідача, так і на думку апеляційного господарського суду порушення законодавства України, які не потребували додаткових поглиблених правових аналізів. З огляду на вказане, ані відповідач, ані господарські суди, які первісно розглядали цю справу, не досліджували питання наявності та необхідності складання актів загальної форми ГУ -23 за фактами затримки вагонів і вантажів на залізничних станціях на шляху їх руху на адресу ЗАТ «СИНТЕЗ ОЙЛ»в лютому -квітні 2010р.
Ця необхідність виникла у відповідача лише під час проведення внутрішнього службового розслідування за фактом нанесення ПрАТ «СИНТЕЗ ОЙЛ»шкоди, пов'язаної із стягненням на користь Одеської залізниці 7175631 грн. згідно рішення господарського суду Одеської області від 22.10.2010р по справі №22/134-10-3501, проведення якого було призначено на підставі наказу генерального директора ПрАТ «СИНТЕЗ ОЙЛ»від 07.06.2012р.
Комісією, яка проводила в ПрАТ «СИНТЕЗ ОЙЛ»зазначене внутрішнє службове розслідування, було здійснено поглиблений аналіз існуючої на сьогодні судової практики за аналогічними справами господарських судів України, під час якого були знайдені постанови Вищого господарського суду України від 09.03.2010 по справі №22/459-07 та від 01.11.2011р. по справі №5016/307/2011(4/20), в яких колегії суддів Вищого господарського суду України з аналізу ст. 129 Статуту залізниць України, п.8 Правил користування вагонами і контейнерами, п.3 Правил складання актів, дійшли висновків про те, що підставою для матеріальної відповідальності вантажоодержувача у вигляді плати за користування вагонами та збору за зберігання в них вантажів у випадку затримання вагонів на попутних залізничних станціях можуть бути лише акти загальної форми ГУ - 23, складені та підписані представниками станції і вантажовласника.
Зазначені постанови Вищого господарського суду України і роз'яснення президії Вищого господарського суду України свідчать про те, що в законодавстві України досі є пробіл, тобто відсутність чіткого нормативного припису, стосовно порядку та форми документального оформлення випадків затримання залізничних вагонів та вантажів на шляху їх руху до станції призначення з покладанням відповідальності за їх затримку на вантажоодержувача.
Такі пробіли в регулюванні конкретних правовідносин повинні вирішуватися шляхом звернення до норм права, які регулюють подібні відносини, або звернення до загальних норм права.
Як вже зазначалося, в розглянутому випадку законодавець висловив свою волю через загальні норми ст. 129 Статуту залізниць України, вказавши, що обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами при відповідних, вказаних в цій статті обставинах (невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу), а в інших випадках -актами загальної форми.
У ПрАТ «СИНТЕЗ ОЙЛ»виникла потреба дослідження документів, що стосувалися взаємовідносин з Одеською залізницею на предмет складання актів загальної форми ГУ -23 з приводу затримки на попутних залізничних станціях вагонів, які прямували на адресу ПрАТ «СИНТЕЗ ОЙЛ»в лютому -квітні 2010р. лише у зв'язку із тим, що в червні 2012р. в ПрАТ «СИНТЕЗ ОЙЛ»виникла потреба в проведенні внутрішнього службового розслідування, в ході якого був проведений поглиблений аналіз існуючої на сьогодні судової практики за аналогічними справами господарських судів України та був виявлений пробіл в законодавстві, що регулює порядок документального оформлення випадків затримання вагонів на попутних залізничних станціях з вини вантажоодержувача,
З огляду на все вищевказане, суд встановив, що обставина не складання актів загальної форми ГУ -23 з приводу затримки на попутних залізничних станціях вагонів, які прямували на адресу ПрАТ «СИНТЕЗ ОЙЛ»в лютому -квітні 2010р. не була і не могла бути відомою керівництву ЗАТ «СИНТЕЗ ОЙЛ» і його представникам в попередніх судових розглядах цієї справи.
Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст.112 ГПК України підставою для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
В постанові пленуму Вищого господарського суду України
від 26.12.2011р. №17 із змінами і доповненнями «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал постанов за нововиявленими обставинами»зазначається, що до нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).
З поданої ПрАТ «СИНТЕЗ ОЙЛ»заяви та доданих до неї документів вбачається наявність матеріально-правових фактів, які були наявні під час розгляду справи, не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, та мають істотне значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин, у суду є всі підстави для перегляду рішення господарського суду Одеської області від 22.10.2010р. по справі №22/134-10-3501.
Той факт, що представники ЗАТ «СИНТЕЗ ОЙЛ» разом із представниками Одеської залізниці не складали актів загальної форми ГУ - 23, які б засвідчили обставини простою вагонів з вини відповідача на попутних залізничних станціях Одеської залізниці, є істотною для цієї справи обставиною, яка свідчить про відсутність підстав для нарахування плати за користування вагонами та збору за зберігання в них вантажів.
Вимогами п.8 Правил користування вагонами і контейнерами, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999р. №113, визначено, що у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника.
Аналогічні вимоги містять також Правила складання актів, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 року №334, відповідно до п.3 яких акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності.
Надані позивачем до позову акти про затримку вагонів форми ГУ-23А у розумінні п.9 Правил користування вагонами і контейнерами є лише документом обліку часу користування вагонами, до того ж вони були складені лише з боку Одеської залізниці.
У відповідності до п. 8. Правил зберігання вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. № 644, збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).
Згідно абзацу другому п.9 цих Правил, факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми.
Таким чином, з аналізу приписів ст. 129 Статуту залізниць України, п.8 Правил користування вагонами і контейнерами, п. 8. Правил зберігання вантажів, п.3 Правил складання актів, суд дійшов висновку про те, що підставою для матеріальної відповідальності вантажоодержувача у вигляді плати за користування вагонами та збору за зберігання в них вантажів можуть бути лише акти загальної форми ГУ - 23, складені та підписані представниками станції і вантажовласника. При цьому вимога складання актів загальної форми ГУ -23 стосується всіх випадків затримки вагонів як на станції призначення, так і на підходах до неї.
Згідно ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини(умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
В ході розгляду судом заяви Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «СИНТЕЗ ОЙЛ»про перегляд рішення господарського суду Одеської області від 22.10.2010р. по справі №22/134-10-3501 за нововиявленими обставинами, з наявних матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що Одеська залізниця не дотрималось встановленого порядку затримання на попутних залізничних станціях вагонів і вантажів, які прямували в лютому -квітні 2010р. на адресу відповідача, а саме позивач не надав суду докази належного повідомлення відповідача про затримку вагонів з його вини (докази передачі відповідачеві копій «Повідомлень про затримку вагонів»не пізніше двох годин після їх отримання станцією призначення).
Наявні в матеріалах справи документи не доказують, що затримка вагонів відбувалася саме з вини відповідача, а з аналізу наданих позивачем в якості доказів копій накопичувальних карток, наказів про затримання вагонів, актів про затримку вагонів за форми ГУ-23А, повідомлень вантажовласника про затримку вагонів вбачається, що позивачем допускалися системні порушення вимог діючого законодавства при оформленні документів: належно не заповнювались обов'язкові відомості, передбачені формами цих документів, встановленими Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999р. №113, копії документів мають протиріччя, які викликають сумніви в достовірності відображених в них відомостей, свідчать про недотримання залізницею порядку затримки вагонів у зв'язку із неприйняттям вантажоодержувачем вантажів, що надійшли на його адресу, в деяких документах вантажоодержувачем вказаний не відповідач, а зовсім інші юридичні особи.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає що позивачем не доведено вину відповідача у затримці вагонів на залізничних станціях Одеської залізниці в період з лютого по квітень 2010р., а також у порушенні будь-яких зобов'язань, у тому числі з вивантаження вагонів в зазначений період.
За таких обставин, позивачем було необґрунтовано нараховане відповідачу плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажів у вагонах з урахуванням часу затримки вагонів на попутних залізничних станціях Одеської залізниці.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 09.03.2010р. у справі №22/459-07 та у постанові Вищого господарського суду України від 01.11.2011р. у справі №5016/307/2011(4/20).
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).
З огляду на викладене та з урахуванням всіх обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених Одеською залізницею позовних вимог у повному обсязі, з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність.
Враховуючи те, що заявником доведено у порядку статей 33, 34 ГПК України наявність нововиявлених обставин, які мають істотне значення для розгляду справи та спростовують факти, покладені в основу рішення суду від 22.10.2010р. по справі №22/134-10-3501, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «СИНТЕЗ ОЙЛ»про перегляд рішення господарського суду Одеської області від 22.10.2010р. по справі №22/134-10-3501 за нововиявленими обставинами, та рішення господарського суду Одеської області від 22.10.2010р. по справі №22/134-10-3501 підлягає скасуванню.
Згідно ст.ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 32830грн. слід покласти на Одеську залізницю.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85, ст.112-114 Господарського процесуального кодексу України суд, -
1.Заяву Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «СИНТЕЗ ОЙЛ»№ 376 від 19.06.12р. (вх №2735/2012 від 19.06.2012 року) про перегляд рішення господарського суду Одеської області від 22.10.2010 року по справі № 22/134-10-3501 за нововиявленими обставинами - задовольнити.
2.Рішення господарського суду Одеської області від 22.10.2010 року по справі №22/134-10-3501 - скасувати.
3.У задоволенні позовну Одеської залізниці про стягнення з Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "СИНТЕЗ ОЙЛ" 7175631 грн. - відмовити.
4.Стягнути з Одеської залізниці (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19, код ЄДРПОУ 01071315) на користь Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «СИНТЕЗ ОЙЛ»(65003, м. Одеса, вул. Миколи Гефта, 2а, код ЄДРПОУ 14343703) витрати по сплаті судового збору у розмірі 32 830,00 грн.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено 08 жовтня 2012 року.
Головуючий суддя Меденцев П.А.
Суддя Зайцев Ю.О.
Суддя Погребна К.Ф.