"01" жовтня 2012 р. Справа № 5021/2233/2011
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В. , суддя Потапенко В.І.
при секретарі Голозубовій О.І.
за участю прокурора -Василець Ю.О., посв. № 26 від 23.02.2009 р.
представників сторін:
позивача -Домбровський С.І., дор. № 3266-ню від 21.09.2012 р.
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2748С/1-9) на рішення господарського суду Сумської області від 05.07.2012 р. у справі № 5021/2233/2011
за позовом Конотопського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України в особі Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», м. Київ
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Конотоп
про стягнення 3794,38 грн.
Рішенням господарського суду Сумської області від 05.07.2012 р. у справі № 5021/2233/2011 (суддя Жерьобкіна Є.А.) позов задоволено повністю. Стягнено з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» 3794,38 грн. заборгованості по орендній платі, в доход державного бюджету 1609,50 грн. судового збору.
Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення вимог чинного законодавства, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у позові.
Прокурор та позивач вважаю рішення законним і обґрунтованим, у зв'язку з чим просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідач в судове засідання не з'явився, 11.09.2012 р. до суду надійшла заява відповідача про розгляд справи за його відсутності.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши прокурора та представника позивача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 30.10.2009 року між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області (орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 (орендар) було укладено договір оренди державного майна № 1421, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно частини першої пасажирської платформи та привокзальної площі загальною площею 34,15 м2, розміщене за адресою: АДРЕСА_1, що перебуває на балансі Станції Конотоп ДТГО «Південно-Західна залізниця».
Згідно з п. 1.2 договору майно передається в оренду з метою розміщення магазину з продажу товарів підакцизної групи.
Факт передачі майна по договору оренди № 1421 від 30.10.2009 р. підтверджується актом приймання-передачі від 30.10.2009 р., який підписаний та скріплений печатками сторін.
Пунктом 10.1. договору визначено, що договір діє з 30.10.2009 р. до 02.06.2010 р. включно.
Договір оренди № 1421 від 30.10.2009 р. припинив свою дію в силу закону та умов договору 02.06.2010 р.
Після закінчення строку дії договору відповідач свого обов'язку щодо повернення орендованого майна балансоутримувачу у строк, визначений у договорі оренди, не виконав.
Відповідно до п. 10.10 договору оренди № 1421 від 30.10.2009 р. у разі припинення договору орендар зобов'язаний повернути майно протягом трьох робочих днів балансоутримувачу по акту приймання-передавання. При цьому, відповідно до п.10.11 договору майно вважається повернутим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання. Обов'язок складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря, у зв'язку з чим відповідач зобов'язаний скласти акт приймання-передачі та по ньому повернути майно, оскільки саме такі умови повернення майна сторонами погоджені в договорі.
Вказані факти встановлені під час розгляду справи № 9/100-10 та відповідно до ст. 35 ГПК України не потребують доказування.
Матеріали справи свідчать, що фактично орендоване за договором оренди № 1421 від 30.10.2009 р. майно повернуто орендарем балансоутримувачу 01.08.2011 р. на підставі відповідного акту приймання-передачі (т. 1, а.с. 12).
Відповідно до п. 3.11. спірного договору оренди у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.
Як зазначає відповідач в апеляційній скарзі, з червня 2010 р. він був позбавлений можливості користуватись предметом оренди, оскільки навколо вказаного майна встановлено огорожу, у зв'язку з чим у нього відсутній обов'язок сплати орендної плати відповідно до ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів не погоджується з твердженням відповідача та вважає, що воно не є підставою для скасування рішення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 6 статті 762 ЦК України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Тобто в розумінні цієї статті умовами застосування зазначених положень Цивільного кодексу є те, що вказані обставини повинні бути об'єктивними, а не наслідком винної поведінки самого наймача. Визначальною умовою звільнення від орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням апеляційного суду Сумської області від 20.05.2011 року скасовано рішення Конотопського міськрайонного суду від 06.10.2010 р. про визнання за ОСОБА_2 права власності на кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташоване в АДРЕСА_1
Ці обставини встановлені рішенням господарського суду Сумської області від 07 липня 2011 року у справі № 5021/756/2011 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області, м. Суми до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та Державного територіального галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця»про стягнення 13418,78 грн., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05 вересня 2011 р.
Крім того, в листі від 24.11.2010 р. на ім'я начальника станції Конотоп відповідач зазначає, що належне йому майно було огороджене 14.06.2010 р., тобто після закінчення строку дії договору.
Згідно зі ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Відповідно до п.п. 10.10, 10.11 договору оренди № 1421 від 30.10.2009 р., у разі припинення договору орендар зобов'язаний повернути майно протягом трьох робочих днів балансоутримувачу по акту приймання-передавання. Майно вважається повернутим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання. Обов'язок складання акту приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.
Згідно зі ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до пункту 3.11. договору оренди державного майна у разі припинення (розірвання) договору оренди, орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.
Договір оренди державного майна № 1421 від 30.10.2009 року припинив свою дію 02.06.2010 року.
Проте майно було передано відповідачем балансоутримувачу за актом приймання-передачі 01.08.2011 року, претензій з приводу передачі майна сторони один до одного не мають.
При цьому, як свідчать матеріали справи, відповідач не вживав заходів, спрямованих на повернення орендованого майна балансоутримувачу, відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження того, що він звертався до позивача з пропозицією прийняти орендоване майно, у зв'язку із закінченням дії договору у передбачений останнім строк, та не доведено факту існування непереборних перешкод для виконання свого обов'язку як орендаря щодо повернення орендованого державного майна, а надані останнім копія позовної заяви ОСОБА_2 до станції Конотоп ДТГО «Південно-Західна залізниця»про усунення перешкод в користуванні майном, акт від 01.06.2010 р., лист № 746 від 15.12.2010 р., постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 08 липня 2011 року свідчать про вчинення відповідачем дій саме на захист права здійснювати господарську діяльність та усунення перешкод у користуванні кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
Виходячи з аналізу положень ч. 6 ст. 762 ЦК України орендар за наявності та доведеності підстав, передбачених цією нормою, може реалізувати своє право на звільнення від сплати від орендної плати, проте, з урахуванням всіх обставин справи, відповідач не надав належних та достатніх доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позовних вимог, зокрема доказів того, що майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, тобто об'єктивних обставин, а не наслідком винної поведінки самого наймача, тому правові підстави для застосування положень ч. 6 ст. 762 ЦК України у даній справі відсутні.
Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими твердження відповідача стосовно того, що саме дії позивача по огородженню металевим парканом належного відповідача майна унеможливили використання об'єкту оренди, оскільки, як свідчать матеріали справи, огорожу було встановлено вже після припинення договору оренди.
Твердження відповідача про те, що 01.06.2010 р. залізниця повністю загородила металевим парканом його майно не відповідає дійсності, оскільки у листі від 24.11.2010 р., адресованому начальнику станції Конотоп зазначена дата 14.06.2010 р. (т. 2, а.с. 33.).
Таким чином, колегія суддів вважає доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі щодо застосування положень ч. 6 ст. 762 ЦК України, безпідставними, оскільки з відповідач втратив право користування об'єктом оренди з 03.06.2010 р. у зв'язку із припиненням строку дії договору.
Колегія не приймає до уваги твердження відповідача про неправомірність стягнення з нього орендної плати після 01.06.2010 р., коли шляхом самоуправного встановлення загороджувальної решітки балансоутримувач закрив відповідачу доступ до орендованого майна, внаслідок чого орендар не користувався і не міг користуватися цим майном, оскільки обставина фактичного вибуття орендованого майна з володіння відповідача не звільняла останнього від виконання обов'язку щодо складання акта приймання-передачі майна з оренди.
Отже, з матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та відповідачем не доведено існування непереборних перешкод для виконання орендарем свого обов'язку щодо складання акта приймання-передачі нерухомого майна у відповідності до ч. 2 ст. 795 ЦК України, а тому позивачем правомірно нараховано та судом першої інстанції стягнуто 3794,38 грн. заборгованості по орендній платі.
Враховуючи, що наявні у справі розрахунки розміру місячної орендної плати та суми позову повністю підтверджують заявлені вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.
Щодо тверджень відповідача про те, що ним була сплачена орендна плата за червень-серпень 2010 р., то вони не приймаються до уваги, оскільки фактичне користування об'єктом оренди відповідач здійснював до 01.08.2011 р., що підтверджується актом приймання-передачі (повернення) орендованого майна від 11.08.2011 р.
Що стосується тверджень відповідача стосовно того, що ДТГО «Південно-західна залізниця»є неналежним позивачем у справі, оскільки не є стороною спірного договору оренди, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з умов договору оренди №1421 від 30.10.2009 р., він містить ознаки договору, укладеного на користь також і третьої особи, тобто позивача.
Згідно зі ст. 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання , якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ч.2 ст.21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Враховуючи, що п. 5.10 договору встановлений обов'язок орендаря (відповідача) у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу (позивачу) майно в належному стані, саме ДТГО «Південно-західна залізниця»є належним позивачем у даній справі.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Сумської області від 05.07.2012 р. у справі № 5021/2233/2011 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування рішення відсутні, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
У задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Рішення господарського суду Сумської області від 05.07.2012 р. у справі № 5021/2233/2011 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 03.10.2012 р.
Головуючий суддя Бондаренко В.П.
Суддя Ільїн О.В.
Суддя Потапенко В.І.