Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" жовтня 2012 р.Справа № 5023/3573/12 вх. № 3573/12
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Светлічного Ю.В.
при секретарі судового засідання Воронько В.В.
за участю
позивача - Дмуховського І.В. довіреність б/н від 03.01.12 р.;
відповідача - не з'явився.;
3-ї особи - не з'явився;
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко інвест", м. Київ
до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків
3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
- Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровська лагуна", м. Київ
про визнання недійсними пунктів договору поруки
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніко інвест" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", в якій просить визнати недійсним п.1.1. договору поруки №11106635000-пор/Н від 12.01.2007 р. в частині, що стосується відповідальності поручителя по зобов'язанням, які можуть виникнути у майбутньому та п. 1.6 договору поруки №11106635000 пор/ССК від 12.01.2007 року в частині можливості зміни розміру зобов'язань у більшу сторону. Витрати пов'язані з розглядом даної справи позивач просить покласти на відповідача.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 серпня 2012 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено ії до розгляду у судовому засіданні на 19 вересня 2012 року о 10:00. Залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровська лагуна".
Відповідно ч. 2 ст. 24 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.
Позивачем при поданні позову не визначено сторону правочину - сторону договору поруки, яки є трьохстороннім - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровська лагуна" у статусі відповідача, але оскільки предмет спору стосується прав та обов'язків даного підприємства, суд вважає за власною ініціативою залучити ТОВ "Дніпровська лагуна" у якості 2-го відповідача.
Присутній представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити.
Представник 1-го відповідача у судове засідання не з'явився. Надав 06 вересня 2012 року відзив на позов, в якому проти позову заперечував, та зазначив, що оскільки спірний договір поруки укладений між сторонами у 2007 році позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду, тому просив у задоволенні позову відмовити.
Представник 2-го відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська лагуна" у судове засідання не з'явився. Надав через канцеляорію господарського суду 02 жовтня 2012 року клопотання про відкладення розгляду справи за вх.№15284, у зв"язку із неможливістю прибуття у судове засідання.
Вирішуючи це клопотання суд виходить з наступного. Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.
В даному разі на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів справи достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, відкладено розгляд справи для надання можливості ознайомитись із матеріалами справи, надати нові докази тощо).
Суд також зазначає, що згідно ч.3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 ГПК України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
Клопотання другого відповідача є необґрунтованим і таким, що не відповідає принципу добросовісності в користуванні процесуальними правами.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції":
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 28 ГПК громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю, або, якщо представником є адвокат, ордером з доданим до нього договором чи засвідченим сторонами цього договору витягом з нього, в якому зазначено повноваження адвоката. Статус громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності підтверджується відповідною випискою з Єдиного державного реєстру підприємств, організацій та установ України, а його особа - паспортом або іншим відповідним документом. При цьому довіреність, видана громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності, також має бути нотаріально посвідченою.
З огляду на зазначене, суд вважає, що клопотання другого відповідача у справі про відкладення розгляду справи на іншу дату є необґрунтованим, тому відмовляє в його задоволенні.
Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Враховуючи вищенаведене та те, що відповідачі були повідомлені належним чином, справа розглядається на підставі ст.75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача господарським судом встановлено наступне.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
12 січня 2007 року між позивачем - ТОВ "НІКО ІНВЕСТ", 1-им відповідачем - АКІБ "УкрСиббанк" (змінено організаційно-правову форму на АТ) та 2-им відповідачем - ТОВ "Дніпровська лагуна" був укладений договір поруки за виконання зобов'язань по кредитному договору №11106635000 від 12 січня 2007 року, укладеному між першим та другим відповідачами, з об'ємом зобов'язань на суму 4 560 000,00 доларів США плюс зобов'язання 2-им відповідачем Боржником за кредитним договором, по сплаті процентів з встановленою процентною ставкою та штрафні санкції.
У відповідності з п.1.1 Договору (у редакції Додаткової угоди №1 від 25 квітня 2007 року), Позивач, як поручитель за зазначеним Договором, зобов'язується перед 1-им відповідачем відповідати за невиконання Боржником Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровська лагуна", код ЄДРПОУ 33511799 (далі по тексту - Боржник, чи 2-ий відповідач) його зобов'язань перед АТ "Укрсиббанк", що виникли з кредитного договору N911106635000 від 12 січня 2007 року (далі по тексту - Основний договір), у повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому".
У відповідності з п.1.6 Договору (у редакції Додаткової угоди N94 від 25 грудня 2009 року) "Сторони ознайомлені з усіма умовами договору (ів), що обумовлюють основне зобов'язання, в тому числі стосовно можливості зміни розміру зобов'язань у більшу та /або меншу сторону строку і порядку його виконання забезпеченого договором та/або договорами. Сторони досягли згоди відносно розміру, строку і порядку виконання зобов'язань, що забезпечуються відповідно до умов цього Договору, розуміючи при цьому можливість зміни розміру зобов'язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання у випадках, передбачених умовами договору(ів), що обумовлюють основне зобов'язання. Сторони підтверджують, що згідно цього Договору забезпечують також і розмір зобов'язань, строк і порядок їх виконання, який може бути змінено відповідно до умов вищевказаних договору (ів), що обумовлюють основне зобов'язання".
Позивач посилається на те, що вищевказані пункти Договору не відповідають діючому законодавства, оскільки загальний розмір зобов'язань Позивача строго визначений кредитним договором та складається із загальної суми позичених коштів, отриманих боржником двома траншами: №11106635000 та №11404528000, плюс проценти у відповідності з встановленою процентною ставкою, плюс передбачені договором штрафи. Умова п.1.1 Договору, яка передбачає відповідальність Позивача, як поручителя за зазначеним Договором, по зобов'язанням, що виникли і тих, які можуть виникнути у майбутньому, порушує законні права поручителя, так як передбачає можливість відповідальності поручителя по новим зобов'язанням боржника, які можуть виникнути у майбутньому.
Умова п.1.6 Договору, передбачає можливість збільшення об'єму існуючого зобов'язання без попередньої згоди на те поручителя, що також є порушенням його законних прав.
Згідно ст. 202, ч. 2 ст. 203, 205, 207, 237 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір - погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1,2, 4 статті 202 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 553 Цивільного Кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Згідно ст. 554 Цивільного Кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Укладаючи договір поруки, сторони були вільними в укладені договору та визначенні (погодженні) його умов, а відтак, дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов'язків шляхом укладання (підписання) правочину відповідала внутрішній волі сторін.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем укладено договір поруки №11106635000-пор/Н від 12.01.2007 року, на час укладення Позивач був згоден з умовами договору по всім пунктам. У подальшому позивачем не заперечувались умови договори, що також підтверджується укладенням додаткових угод: №1 від 25.04.2007 року, №2 від 03.07.2008 року, №3 від 26.02.2009 року, №4 від 25.12.2009 року, №6 від 12.05.2010 року.
Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити зокрема виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.
Згідно положень норм Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи, твердження позивача, викладені у позові та на яких грунтуються позовні вимоги не підтверджуються належними доказами в розумінні ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Відповідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог відносно визнання недійсними пунктів 1.1. договору поруки №1110663500-пор/Н від 12.01.2007 в частині, що стосується відповідальності поручителя по зобов'язанням, які можуть виникнути в майбутньому та п.1.6. вказаного договору поруки в частині можливості зміни розміру зобов'язань у більшу сторону, є безпідставними, у зв'язку чим вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Розглянувши заяву відповідача, заявлену у відзиві на позовну заяву, про застосування наслідків пропущення строку позовної давності, суд відмовляє у її задоволенні, з огляду на наступне.
Відповідно ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється у три роки.
Зважаючи на те, що після підписання договору поруки від 12.01.2007 року між позивачем та відповідачами укладались додаткові угоди: №1 від 25.04.2007 року, №2 від 03.07.2008 року, №3 від 26.02.2009 року, №4 від 25.12.2009 року, №6 від 12.05.2010 року, тому клопотання 1-го відповідача про пропущення позивачем строку позовної давності є безпідставним.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 92, 202, 203, 204, 215, 626, 628 Цивільного кодексу України, ст.ст.25, 33, 34, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1. Залучити Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровська лагуна", м. Київ у якості 2-го відповідача.
2. У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя Светлічний Ю.В.
Справа №5023/3573/12
Повне рішення складено 08 жовтня 2012 року.