Рішення від 02.10.2012 по справі 5011-5/10030-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/10030-2012 02.10.12

За позовом Публічного акціонерного товариства Українська страхова компанія "Гарант-Авто" в особі Центральної філії Публічного акціонерного товариства "УСК "Гарант-Авто"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна"

про стягання 5 035, 84 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін

від позивача: Костенко А.О. за довіреністю № 1-1-4/37-Ю від 16.03.2012 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство Українська страхова компанія "Гарант-Авто" (далі -позивач) в особі Центральної філії Публічного акціонерного товариства "УСК "Гарант-Авто" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до "Страхова компанія "Провідна" (далі -відповідач) про стягнення 16 100, 05 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 21.08.2008 р. між ним та ТОВ "Констракшн машинері" було укладено Договір добровільного страхування автотранспорту № 19G-0200785 щодо автомобіля "Ford", державний номер АА4309ЕВ. Оскільки 12.06.2009 р. на 144 км. + 270 м а/ш Виступовичі -Житомир сталась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля під керуванням водія Павлюка Д.В. та автомобіля "ВАЗ", державний номер АМ0110АЕ, під керуванням водія Андрійчука А.А., якого постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 06.08.2009 р. у справі № 3-2482 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, позивач виплатив 16 100, 05 грн. страхового відшкодування. Враховуючи те, що цивільна відповідальність водія транспортного засобу "ВАЗ", державний номер АМ0110АЕ, була застрахована відповідачем за полісом ВВ/675469, позивач звертався до останнього з регресною вимогою про виплату страхового відшкодування, однак зважаючи на відсутність відповіді відповідача, вирішив у судовому порядку вимагати сплати відповідного відшкодування в порядку регресу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.07.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/10030-2012 та призначено її до розгляду на 11.09.2012 р.

11.09.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначає про те, що в силу приписів Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування (п. 36.2.), наданої протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховику (п. 35.1.) або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду. Оскільки регресну вимогу відповідач отримав від позивача 17.04.2012 р., то на думку відповідача, на момент подання позову у даній справі, права позивача не були порушені. Також, відповідач вказує на те, що ним 18.07.2012 р. було здійснено перерахування позивачу коштів в сумі 11 064, 21 грн. з вирахуванням коефіцієнту зношення деталей. На підставі зазначеного відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 11.09.2012 р. судом було оголошено перерву до 25.09.2012 р.

24.09.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути на його користь з відповідача 5 035, 84 грн., мотивна здійсненням часткової оплати відповідачем боргу 18.07.2012 р. на суму 11 064, 21 грн.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи зазначене, судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в редакції заяви, поданої до суду 24.09.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.09.2012 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 02.10.2012 р.

01.10.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення у справі, відповідно до яких він вказує на те, що позивач порушив умови Полісу, укладеного з ТОВ "Констракшн Машинері", сплативши страхове відшкодування згідно рахунку, наданого ТОВ "Віннер Автомотів", без врахування зносу.

Представник відповідача в судове засідання 02.10.2012 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 02.10.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.08.2008 р. між позивачем (страховик) та ТОВ "Констракшн машинері" (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування транспортного засобу, водія та пасажирів від нещасних випадків, цивільної відповідальності щодо автомобіля "Ford Transit", державний номер АА4309ЕВ.

Відповідно до умов вказаного Договору, страхова сума визначена в розмірі 139 180, 00 грн., при цьому, до страхових випадків віднесено, зокрема, пошкодження чи знищення ТЗ або його частин внаслідок ДТП.

12.06.2009 р. о 18 год. 25 хв. на 14 км + 270 м а/ш Виступовичі-Житомир сталась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля під керуванням водія Павлюка Д.В. та автомобіля "ВАЗ", державний номер АМ0110АЕ, під керуванням водія Андрійчука А.А., якого постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 06.08.2009 р. у справі № 3-2482 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до Полісу № ВВ/6754569 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, виданого 15.05.2009 р., цивільна правова відповідальність Андрійчука А.А. (автомобіль ""ВАЗ", державний номер АМ0110АЕ) була застрахована відповідачем на строк з 16.05.2009 р. по 16.05.2010 р., розмір франшизи -0, 00 грн.

Розмір завданих власнику автомобіля "Ford Transit", державний номер АА4309ЕВ, матеріальних збитків в результаті пошкодження автомобіля в ДТП з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових визначений згідно Звіту про визначення вартості матеріального збитку № С-917 від 13.07.2009 р., складеного ТОВ "Експертна компанія "Украавтоекспертиза-Стандарт" в особі Рябошапки І.В. (Свідоцтво ФДМ України № 5144 від 02.06.2007 р.) та становить 18 211, 10 грн.

Листом від 30.06.2009 р. ТОВ "Констракшн машинері" звернулось до позивача з проханням перерахувати кошти за ремонт автомобіля "Ford Transit", державний номер АА4309ЕВ, на ТОВ "Віннер Автомотів", яке виставило рахунок на роботи та запасні частини згідно калькуляції на суму 16 100, 05 грн.

21.07.2009 р. позивачем було складено Страховий акт № 82091 та вказана пригода була визнана страховим випадком і визначено розмір страхового відшкодування в сумі 16 100, 05 грн.

Вказана сума була сплачена згідно з Платіжним дорученням № 7253 від 26.08.2009 р. на суму 16 100, 05 грн.

Листом від 11.04.2012 р. позивач звернувся до відповідача регресною вимогою на суму 16 100, 05 грн., однак, оскільки вона не була задоволена, вирішив звернутись з даним позовом до суду.

При цьому, як було встановлено під час розгляду даної справи, 18.07.2012 р. відповідач перерахував позивачу кошти в сумі 11 064, 21 грн., у зв'язку з чим позивачем було уточнено позовні вимоги до суми 5 035, 84 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 16 100, 05 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Так, частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи Андрійчука А.А. встановлена у судовому порядку, а його відповідальність застрахована відповідачем.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір І типу).

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003, відновлювальний ремонт -комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики -це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

На підставі Звіту про визначення вартості матеріального збитку № С-917 від 13.07.2009 р., складеного ТОВ "Експертна компанія "Украавтоекспертиза-Стандарт" в особі Рябошапки І.В. (Свідоцтво ФДМ України № 5144 від 02.06.2007 р.) визначено, що розмір завданих збитків власнику автомобіля "Ford Transit", державний номер АА4309ЕВ, в результаті його пошкодження в ДТП становить 18 211, 10 грн.

Слід зазначити, що дані, зазначені у Звіті, відповідають вимогам, встановленим в п. 4.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року.

Так, згідно з п. 8.5.9. Методики кількість та вартість необхідних для ремонту матеріалів визначаються за інформацією довідкової літератури та комп'ютерних програм, розроблених за даними виробника КТЗ або за даними виробника лакофарбових (основних) і допоміжних матеріалів (додаток 8).

У той же час, фактичні витрати на ремонт пошкодженого автомобіля склали 16 100, 05 грн., що підтверджується рахунком ТОВ "Віннер Автомотів" та платіжним дорученням на його оплату.

Так, як наголошує на тому Вищий господарський суд України у своїх постановах при розгляді справ даної категорії, (постанови від 23.08.2011 у справі № 42/92, від 07.08.2012 р. у справі № 2/22, від 01.03.2011 р. у справі № 47/372) звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, до позивача перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до ст. 12.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Як вбачається зі змісту Полісу № ВВ/6754569, розмір франшизи становить 0, 00 грн.

Таким чином, відшкодуванню, з урахуванням часткової сплати відповідачем позивачу 11 064, 21 грн., підлягає сума у розмірі 5 035, 84 грн.

Посилання відповідача на приписи п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в обґрунтування висновків про те, що позовні вимоги позивача є передчасними, суд до уваги не приймає з огляду на наступне.

Так, п. 36.2. ст. 36 Закону визначає, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими -прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Однак, слід зауважити, що позивач не відноситься до осіб, які мають право на отримання страхового відшкодування в розумінні Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки є страховиком, який лише набув право регресної вимоги.

Тому, положення п п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки останні (сторони) є страховиками, а у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика прийняти рішення відносно особи, яка має право на отримання відшкодування, тобто страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача.

Так, зазначеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, який у постанові від 28.02.2012 р. у справі № 7/088-11 наголосив, що чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди в порядку регресу, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної (регресної) вимоги до відповідача.

Зокрема, приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

Позивач звертався до відповідача з регресними вимогами, однак вони не були задоволені в добровільному порядку.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати вказаної суми боргу або ж його погашення станом на дату вирішення спору по суті.

Доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, до уваги не приймаються, оскільки судом встановлено, що застрахований позивачем транспортний засіб виготовлений у 2007 році, зареєстрований 14.08.2007 р., у зв'язку з чим на момент вчинення ДТП його строк експлуатації не перевищував 2-х років, а відповідно коефіцієнт зносу складав -0.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" (03049, м. Київ, Солом'янський район, проспект Повітрофлотський, будинок 25, код ЄДРПОУ 23510137) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" (01042, м. Київ, Печерський район, провулок Новопечерський, будинок 19/3, код ЄДРПОУ 16467237) в особі Центральної філії Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" (01042, м. Київ, Печерський район, провулок Новопечерський, будинок 19/3, код ЄДРПОУ 25965081) 5 035 (п'ять тисяч тридцять п'ять) грн. 84 коп. відшкодування шкоди в порядку регресу, 1 609 (одну тисячу шістсот дев'ять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.10.2012 р.

Суддя В.С. Ломака

Попередній документ
26369187
Наступний документ
26369190
Інформація про рішення:
№ рішення: 26369188
№ справи: 5011-5/10030-2012
Дата рішення: 02.10.2012
Дата публікації: 11.10.2012
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд міста Києва
Категорія справи: