ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-5/9916-2012 02.10.12
За позовом Фізичної особи-підприємця Романової Олени Іванівни
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К"
про стягнення 7 750,24 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Песиголовець Я.О. за довіреність № 440/Д від 15.05.2012 р.
Фізична особа-підприємець Романова Олена Іванівна (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" (далі - відповідач) про стягнення 7 750,24 грн., в тому числі 6 075, 00 грн. основного боргу, 383, 84 грн. пені, 1 215, 00 грн. штрафу та 76, 40 грн. 3% річних.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору поставки № 1 від 19.01.2012 р. позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 6 075, 00 грн. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.07.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/9916-2012, розгляд справи призначено на 06.09.2012 р.
У судовому засіданні 06.09.2012 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 18.09.2012 р.
14.09.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, зокрема, з тих підстав, що позивачем не було надано суду достовірних доказів здійснення поставки -заявок відповідача на поставку товару, товарно-транспортних накладних та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, податкових накладних. Крім того, відповідач стверджує, що видаткова накладна не могла бути підписана сторонами днем, зазначеним в ній - 01.02.2012 р., оскільки представник відповідача в період з 01.02.2012 р. по 10.02.2012 р. включно перебував у відпустці.
18.09.2012 р. до початку судового засідання через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли письмові пояснення у справі, відповідно до яких він зазначає про те, що довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, яка затребувана судом, не є первинним документом, який підтверджує факт господарської операції по передачі товару, на підтвердження чого посилається на постанови Вищого господарського суду України від 17.09.2009 р. у справі № 21/105, від 18.02.2010 р. у справі № 22/34, від 25.02.2010 р. у справі № 28/199, від 31.05.2011 р. у справі № 3/029-11, в яких викладено відповідні висновки.
У судовому засіданні 18.09.2012 р. від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення у справі, відповідно до яких він зазначає про те, що позивач є платником єдиного податку, у зв'язку з чим не складає податкових накладних, а доставка товару ним здійснюється власним транспортом, з огляду на що відносно спірної поставки ним не складалося товарно-транспортної накладної. Умови Договору в частині зобов'язань надати продавцем податкову та товарну транспортну накладні, позивач пояснює тим, що текст договору готувався відповідачем.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.09.2012 р. судом продовжено строк вирішення спору на 15 днів та оголошено перерву до 02.10.2012 р.
Представник позивача в судове засідання 02.10.2012 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 02.10.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
19.01.2012 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки, відповідно до п. 1.1. якого у порядку і на умовах, передбачених Договором, постачальник зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити визначений у договорі товар.
Найменування, кількість, асортимент і ціна товару визначаються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору (п. 1.2.).
Відповідно до п. 2.1. Договору покупець зобов'язується протягом 15 днів з моменту поставки товару оплатити його повну вартість шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника або внесення готівкових грошових коштів в касу постачальника. Допускається попередня оплата за поставлений товар.
Товар поставляється на підставі підписаної обома сторонами специфікації (п. 3.3. Договору).
Згідно з п. 3.6. Договору постачальник зобов'язується надати з кожним видом товару наступні документи: видаткову накладну, податкову накладну, товарно-транспортну накладну, документи, що підтверджують якість поставленого товару.
Відповідно до п. 7.1. Договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012 р.
Сторонами було підписано Специфікацію до Договору на суму 6 075, 00 грн. щодо товару -сіль технічна № 3 вагою 4 500 кг.
На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар - сіль технічна № 3 вагою 4 500 кг на суму 6 075, 00 грн., що підтверджується Видатковою накладною № 1 від 01.02.2012 р.
Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач за поставлений товар не розрахувався, у зв'язку з чим позивач звернувся до останнього з Претензією-вимогою № 73 від 04.04.2012 р. та вимагав погасити існуючий борг протягом 30 днів з дня її отримання.
Оскільки відповідачем не було здійснено розрахунку з позивачем, він вирішив звернутись за захистом своїх прав та законних інтересів до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою укладені між сторонами Договори є договорами поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначалось вище, строк оплати товару за змістом п 2.1. Договору -протягом 15 днів з моменту поставки товару
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві їх вартості, відповідний борг в сумі 6 075, 00 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.
Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).
Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.
Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Пунктом 5.2. Договору сторони визначили, що у разі порушення покупцем строків оплати товару, передбачених п. 2.1. цього Договору, він зобов'язаний сплатити неустойку у вигляді штрафу в розмірі 20 % від вартості неоплаченого товару, а також пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України -видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (Відповідна правова позиція визначена Верховним Судом України в постанові № 3-24гс12 від 27.04.2012 р., яка в силу приписів ст. 111-28 ГПК України є загальнообов'язковою для застосування).
Позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 383, 84 грн. за період з 17.02.2012 р. по 18.07.2012 р. та штраф у розмірі 1 215, 00 грн., розрахунок яких є вірним.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Позивач нарахував відповідачу 76, 40 грн. 3 % річних, розрахунок яких є також вірним.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.
Доводи відповідача щодо ненадання суду довіреності на отримання матеріальних цінностей, до уваги не приймаються.
Так, довіреність не відноситься до розрахункових, платіжних і інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п. 5.3.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").
В силу листа Міністерства фінансів України № 31-04200-30/23-7454/6784 від 29.08.2005 р. довіреність на отримання цінностей, яка відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 р., видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Тобто довіреність не являється документом, що підтверджує факт господарської операції по передачі товару.
Відпуск матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не являється запереченням факту передачі (поставки ) товарів (відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 25.02.2010 р. у справі № 28/199).
У накладній, наданій позивачем до матеріалів справи, є підпис представника відповідача, скріплений печаткою відповідача. Доказів втрати, викрадання печатки відповідачем суду не надано. Будь-яких заперечень щодо неотримання спірного товару взагалі та відсутності в бухгалтерському обліку підприємства зазначеної заборгованості відповідачем не надано.
Посилання на ненадання позивачем відповідачу разом з товаром документів, визначених п. 3.6. Договору, також необґрунтовані.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 666 ЦК України, якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Доказів того, що відповідач відмовився від Договору та повернув поставлений йому товар позивачу -суду не надано.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" (02139, м. Київ, Дніпровський район, вулиця Братиславська, будинок 11, код ЄДРПОУ 32490244) на користь Фізичної особи-підприємця Романової Олени Іванівни (87525, Донецька область, м. Маріуполь, Приморський район, проспект Нахімова, будинок 162, квартира 12, ідентифікаційний номер 2834900806) 6 075 (шість тисяч сімдесят п'ять) грн. 00 коп. основного боргу, 383 (триста вісімдесят три) грн. 84 коп. пені, 1 215 (одну тисячу двісті п'ятнадцять) грн. 00 коп. штрафу, 76 (сімдесят шість) грн. 40 коп. 3 % річних та 1 609 (одну тисячу шістсот дев'ять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 08.10.2012 р.
Суддя В.С. Ломака