ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-5/3735-2012 12.09.12
За позовом Акціонерного товариства Квімісер (Quimicer S.A.)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем"
про визнання арбітражного застереження таким, що неможливо виконати та стягнення 588 735, 50 євро
Головуючий суддя Ломака В.С.
Судді Блажівська О.Є.
Івченко А.М.
Представники сторін:
від позивача: Трофімова А.В. за довіреністю б/н від 02.12.2011 р.;
від відповідача: Менюк С.А. за довіреністю б/н від 25.12.2011 р.
Акціонерне товариство Квімісер (Quimicer S.A.) (далі -позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем" (далі -відповідач) про стягнення 588 735, 50 євро боргу та про визнання арбітражного застереження таким, що неможливо виконати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що на розгляді господарського суду міста Києва перебувала справа № 6/67 за позовом Акціонерного товариства Квімісер до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем" про стягнення 676 970,20 Євро (656 344,00 Євро основного боргу, 20 626,2 Євро трьох відсотків річних), у зв'язку з порушенням зобов'язань з оплати вартості товару, придбаного за контрактом № 1407/07 від 14.07.2007 р., та про визнання арбітражного застереження (ст. 5.2 контракту) таким, що неможливо виконати, у якій постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2011 р., у задоволенні позову було відмовлено. Як зазначає позивач, при розгляді зазначеної справи судами було встановлено, що всі спірні поставки, щодо оплати яких було заявлено позов, поставлялись позивачем відповідачу не за Контрактом № 1407/7 від 14.06.2007 р., а за Контрактом № 04/13, укладеним між сторонами 09.01.2004 р. Оскільки позивач у справі № 6/67 обґрунтовував позовні вимоги саме порушенням зобов'язань за Контрактом № 1407/7 від 14.06.2007 р., за наслідком розгляду яких в позові було відмолено через встановлення факту врегулювання таких відносин між сторонами іншим договором, зобов'язання за яким не заявлялись в якості предмета спору, позивач вирішив повторно звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів, обґрунтовуючи відтепер їх порушенням відповідачем умов саме Контракту № 04/13 від 09.01.2004 р.
При цьому, в обґрунтування вимог про визнання арбітражного застереження таким, що неможливо виконати, позивач вказував на те, що сторони в Контракті № 04/13 від 09.01.2004 р. неправильно зазначили арбітражну установу, якої не існує, з огляду на що неможливо вирішити спір на умовах Контракту.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.03.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/3735-2012, розгляд справи призначено на 23.04.2012 р.
У судовому засіданні 23.04.2012 р. від відповідача надійшли додаткові документи у справі та клопотання у формі заяви про повернення позовної заяви, мотивована тим, що платіжні доручення, надані позивачем до позовної заяви в якості доказу сплати судового збору, свідчать про те, що він був сплачений за позивача іншою особою.
Розгляд зазначеного клопотання судом відкладено до встановлення фактичних обставин справи.
Також, у судовому засіданні 23.04.2012 р. додаткові документи у справі надійшли від позивача.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.04.2012 р. розгляд справи відкладено на 17.05.2012 р.
15.05.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи у справі та клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 17.05.2012 р. від представника позивача надійшли письмові пояснення у справі, в яких він зазначає про те, що позбавлений можливості надати оригінал Договору № 04/13 від 09.01.2004 р. з Доповненням № 1 від 18.01.2004 р. та Специфікацією від 09.01.2004 р. з підписом директора Кузьменко Т.І. та печаткою відповідача, оскільки текст договору було підписано позивачем і передано відповідачу, однак останній його не повернув. При цьому, позивач стверджує, що в даному випадку дія Договору № 04/13 була продовжена шляхом обміну електронними листами між постачальником і покупцем, а факт поставки товару саме на виконання умов Договору № 04/13 встановлена постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 р.
17.05.2012 р. від через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності, мотивована тим, що останній рахунок-фактура, виставлений позивачем щодо спірних поставок, датований 03.10.2008 р. і мав бути оплачений протягом 120 днів, у зв'язку з чим строк позовної давності почав свій перебіг 03.02.2009 р. і збіг 03.02.2012 р., проте як позивач звернувся з даним позовом до суду лише 03.02.2012 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.05.2012 р. судом продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 06.06.2012 р.
05.06.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи у справі, а також письмові пояснення щодо строків позовної давності, в яких він зазначає про те, що факт виникнення заборгованості відповідача саме за Контрактом № 04/13 став відомий позивачу лише 30.11.2010 р., тобто з моменту прийняття Київським апеляційним господарським судом постанови від 30.11.2010 р., проте як до цього моменту позивач вважав, що борг виник з підстав невиконання відповідачем Договору поставки від 14.06.2007 р. При цьому, позивач наголошує на тому, що строк позовної давності переривався у зв'язку зі зверненням до суду з позовом про стягнення боргу з відповідача за спірними поставками.
06.06.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з тих підстав, що позивачем пропущено строк позовної давності, так як відносно всіх виставлених рахунків на оплату поставленого товару збіг трирічний строк від дати, коли вони мали бути оплачені. Також, вказує на те, що рішенням суду у справі № 6/67 встановлено лише підставу правовідносин, а не час порушення прав позивача, а про те, що оплата за отриманий товар мала бути здійснена протягом 120 днів, свідчить припис рахунків, які додані до справи.
Також, 06.06.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи у справі.
У судовому засіданні 06.06.2012 р. суд дійшов висновку у зв'язку зі складністю справи про необхідність призначення її колегіального розгляду.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 06.06.2012 р. справу № 5011-5/3735-2012 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Ломака В.С., судді Блажівська О.Є., Івченко А.М.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.06.2012 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 5011-5/3735-2012 до свого провадження та призначено її до розгляду на 09.07.2012 р.
06.07.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення щодо строків позовної давності, в яких наголошує на тому, що строк позовної давності перервався у зв'язку з подачею ним позову до відповідача, який розглядався господарським судом міста Києва (справа № 6/67).
У судовому засіданні 09.07.2012 р. представником відповідача заявлено усне клопотання про витребування оригіналу Контракту № 04/13 від 09.01.2004 р., розгляд якого судом відкладено до встановлення фактичних обставин справи, в судовому засіданні оголошено перерву до 25.07.2012 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2012 р. судом продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 15.08.2012 р.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 15.08.2012 р., у зв'язку з перебування у відпустці суддів Ломаки В.С., Блажівської О.Є. та Івченко А.М., вирішено передати справу № 5011-5/3735-2012 на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Мельник С.М., судді Літвінова М.Є., Пригунова А.Б.
Ухвалою господарського суду міста від 15.08.2012 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 5011-5/3735-2012 до свого провадження та призначено її до розгляду на 12.09.2012 р.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 06.09.2012 р., у зв'язку з виходом з відпустки суддів Ломаки В.С., Блажівської О.Є. та Івченко А.М., вирішено передати справу № 5011-5/3735-2012 на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Ломака В.С., судді Блажівська О.Є., Івченко А.М.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.09.2012 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 5011-5/3735-2012 до свого провадження.
У судовому засіданні судом було розглянуто клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду та вирішено в його задоволенні відмовити, враховуючи наступне.
Так, в обґрунтування заявленого клопотання відповідач посилається на те, що в графі "Платник" в наданих позивачем платіжних дорученнях про сплату судового збору зазначено "Г.Л.Н. Європа", у зв'язку з чим, на його думку, вказане свідчить про сплату за позивача судового збору іншою особою.
Водночас, слід враховувати те, що як наголосив на тому Вищий господарський суд України в п. 15 Інформаційного листа № 01-061175/2011 від 25.08.2011 р., до надання пленумом Вищого господарського суду України роз'яснень з питань практики застосування господарськими судами розділу VI ГПК (з огляду, зокрема, на відповідні зміни у названому Кодексі) господарськими судами може враховуватися викладене в роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в частині, що відповідає чинному законодавству.
Так, відповідно до п. 4.1. Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 р., якщо державне мито сплачено у встановленому порядку і розмірі за позивача (заявника) іншою особою, господарський суд повинен виходити з того, що державне мито фактично надійшло до державного бюджету, і отже, немає підстав для повернення позовної заяви (заяви) за мотивом сплати державного мита неналежною особою.
Судом також досліджено на предмет підсудності господарському суду міста Києва умови Контракту № 04/13 від 09.01.2004 р., пунктом 7 якого визначено, що будь-який спір, що виникає по даному контракту або у зв'язку з ним, підлягає передачі на розгляд та остаточне вирішення в Міжнародний комерційний арбітражний суд в Стокгольмі.
Так, обґрунтовуючи підсудність справи господарського суду міста Києва, позивач посилається на відсутність у Швеції такої зареєстрованої юридичної особи як Арбітражний суд в Стокгольмі (Міжнародний комерційний арбітражний суд в Стокгольмі), підсудність якого визначена п. 7 Контракту, на підтвердження чого надає відповідь з Шведського офісу реєстрації компаній.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" суд, до якого подано позов з питань, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін просить про це не пізніше подання своєї першої заяви по суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Так, арбітражна угода не може бути виконана, якщо сторони неправильно виклали назву третейського суду або зазначили арбітражну установу, якої не існує (Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України № 04-5/608 від 31.05.2002 р.).
Отже, враховуючи невірне викладення у п. 7 Контракту назви існуючої у Стокгольмі арбітражної установи, суд визнає, що арбітражне застереження (не може бути виконано, у зв'язку з чим, враховуючи визначені правила територіальної підсудності (ст. 15 ГПК України) спір підсудний господарському суду міста Києва.
При цьому, судом розглянуто клопотання представника відповідача про витребування оригіналу Контракту № 04/13 від 09.01.2004 р. та відмовлено у його задоволенні, оскільки представником позивача в судовому засіданні 12.09.2012 р. надано оригінал означеного контракту для огляду.
У судовому засіданні 12.09.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
09.01.2004 між позивачем та відповідачем було укладено Контракт № 04/13 (далі Контракт № 04/13), відповідно до п. 1 якого позивач (продавець) продав, а відповідач (покупець) придбав на умовах EXW-Онда- Quimicer глазур для керамічної плитки в кількості, асортименті та по цінам, вказаним в специфікаціях.
Відповідно до п. 2.2. Контракту № 04/13 загальна вартість Контракту складає 130 000, 00 Євро.
Платіж по даному Контракту здійснюється в Євро прямим банківським переказом після отримання товарів і документів на рахунок продавця (п. 2.3.).
Згідно з п. 9 Контракту № 04/13 він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 10.11.2004 р.
Також, 14.06.2007 р. Акціонерне товариство Квімісер (Quimicer S.A.), Іспанія (продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Атем", Україна (покупець) уклали контракт № 1407/7 (далі -Контракт № 1407/7), відповідно до якого продавець повинен був продати покупцю матеріали, що використовуються для виробництва керамічної плитки (далі -товар), а покупець оплатити товар через 120 днів з дня відвантаження (ст. 1-2 Контракту).
Протягом 2007 -2008 років позивач поставив, а відповідач прийняв та частково оплатив глазур для керамічної плитки, доказами чого є надані до матеріалів справи вантажно-митні декларації.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначає про те, що на розгляді господарського суду міста Києва перебувала справа № 6/67 за позовом Акціонерного товариства Квімісер С.А. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем" про стягнення 676970,20 Євро та визнання арбітражного застереження таким, що неможливо виконати.
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.09.2010 р. у справі № 6/67 позов було задоволено повністю.
Водночас, постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2011 р., рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2010 р. було скасовано та прийнято нове рішення у справі про відмову в позові.
Приймаючи зазначене рішення, апеляційний суд дійшов висновку про те, що жодної поставки товару відповідачу за Контрактом № 1407/07, здійснено не було, а відтак -висновки суду першої інстанції про невиконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним контрактом та наявність у нього боргу перед позивачем, не підтверджуються належними доказами по справі та не відповідають обставинам справи.
Зокрема, суд апеляційної інстанції вказав, що доказами того, що всі поставки позивачем здійснені саме за Контрактом № 04/13, а не за №1407/07 про оплату яких заявлено позов, є відповідні вказівки на митних деклараціях, а, як вбачається із наданих позивачем доказів щодо невиконання відповідачем зобов'язань, позивач передавав відповідачеві тільки глазур, тобто той матеріал, продаж якого обумовлена Контрактом № 04/13.
Враховуючи зазначені обставини, позивач вважає, що вказаним судовим рішенням встановлено факт поставки товару саме за Контрактом № 04/13, у зв'язку з чим вирішив звернутись до суду з даним позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги невиконанням відповідачем умов вказаного Контракту.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Контракт № 04/13 є договором поставки.
Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як зазначалось вище, пунктом 2.3. Контракту було визначено, що платіж по даному Контракту здійснюється в Євро прямим банківським переказом після отримання товарів і документів на рахунок продавця.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення взятих на себе за Контрактом № 04/13 зобов'язань не оплатив поставлений йому товар.
Аналізуючи обставини справи, суд звертає увагу на те, що за змістом ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.
У свою чергу, згідно з п. 9 Контракту № 04/13 він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 10.11.2004 р.
Суд не погоджується з доводами позивача відносно того, що Контракт № 04/13 був пролонгований сторонами внаслідок вчинення подальших поставок з оформленням митних документів, які містять посилання на вказаний Контракт.
Так, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 654 ЦК України).
Пролонгація -це продовження дії договору понад передбачені при його укладанні строки. Пролонгація відбувається виключно на майбутнє та здійснюється, як правило, двома способами: шляхом укладання спеціальної (пролонгаційної) угоди щодо продовження дії договору на новий строк або шляхом включення умови щодо продовження дії договору безпосередньо в його текст (здійснюється автоматично у разі дотримання визначених договором умов).
У зв'язку з тим, що сторонами не укладалось пролонгаційних угод щодо продовження строку дії Контракту № 04/13, та оскільки він не містить положень щодо автоматичної пролонгації, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості доводів позивача про здійснення ним спірних поставок товару відповідачу у 2007 - 2008 р.р. на підставі зазначеного Контракту.
При цьому, суд також відхиляє посилання позивача на зміст постанови Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 р. у справі № 6/67, як на таку, що має для даної справи преюдиціальне значення.
Досліджуючи зміст постанови суду апеляційної інстанції у справі № 6/67, суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Однак, слід звернути увагу на те, що такі факти знаходять своє відображення в резолютивній, а не мотивувальній частині судового рішення.
Окремі обставини, яким дана відповідна оцінка в мотивувальній частині судового рішення не є преюдиційними фактами в розумінні статті 35 ГПК України, оскільки виступають оціночними судженнями, що не слід ототожнювати з фактами, які не потребують доведення в даній справі.
Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 07/009 від 19.12.2006 р. у справі № 46/08-06, а також Вищий господарський суд України у постанові № 12/183 від 13.12.2011 р., у постанові № 2/13 від 12.04.2011 р., у постанові № 8/13/07 від 26.03.2008 р.
При цьому, суд звертає увагу, що резолютивна частина постанови Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 р. у справі № 6/67 не містить встановлених судом обставин про те, що позивач поставив відповідачу товар саме на виконання Контракту № 04/13, як і обставин про те, що дія такого Контракту була продовжена сторонами у встановленому законом порядку.
Предметом спору у справі № 6/67 були відносини сторін за Контрактом № 1407/7 від 14.06.2007 р., у зв'язку з чим до предмету доказування у зазначеній справі не входили обставини того, чи був дійсним на момент здійснення спірних поставок Контракт № 04/13.
У свою чергу, за змістом постанови Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 р. у справі № 6/67 наводяться лише обставини того, що в митних деклараціях, які складались при митному оформленні товару, Контракт № 04/13 зазначений як підстава здійснення господарської операції.
Водночас, враховуючи характер предмету доказування у справі № 6/67, необхідно враховувати, що висновки, наведені в мотивувальній частині постанови Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 р. у справі № 6/67 про те, що всі поставки позивачем здійснені саме за Контрактом № 04/13, є лише оціночними судженнями і не є фактами, які не потребують доведення в даній справі.
Так, наявність посилання у митних деклараціях на Контракт № 04/13, який вже втратив чинність на момент їх складання, може бути пов'язано з наданням недостовірної інформації митним органам тощо, але жодним чином сам по собі не може свідчити про пролонгацію дії Контракту № 04/13.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача, які ґрунтуються на обставинах невиконання відповідачем умов Контракту № 04/13, є безпідставними та необґрунтованими.
При цьому, якщо брати до уваги приписи ч. 1 ст. 181 ГК України, відповідно до якої допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів, - слід зазначити, що у відносинах між сторонами питання щодо строку оплати поставленого позивачем відповідачу товару врегульовано лише інвойсами, які містять вказівку на строк оплати (180 або 120 днів).
Водночас, потрібно враховувати, що за своєю природою інвойс (англ. invoice) є документом, що застосовується у міжнародній торгівлі та надається продавцем покупцеві для інформування про перелік товарів, їх кількість і ціну, за якою вони будуть поставлені покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага і т. д.), умови поставки та відомості про відправника та одержувача, і по суті є рахунком на оплату такого товару, який носить односторонній характер і не виражає волі обох сторін щодо строків оплати та інших істотних умов угоди поставки.
У той же час, якщо взяти до уваги встановлені наданими до матеріалів справи інвойсами строки оплати товару, проти яких відповідач не заперечує, навіть щодо останнього такого рахунку на оплату товару (03.10.2008 р.) з урахуванням визначених ним строків оплати в 120 днів, - спливли строки позовної давності.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В даному випадку відповідач, як зазначалось вище, заявив клопотання про застосування строків позовної давності.
Доводи позивача про переривання строку позовної давності у зв'язку з подачею позову до відповідача, який розглядався у справі № 6/67, суд не знаходить обґрунтованими, оскільки предметом спору у справі № 6/67 позивачем були визначені обставини невиконання відповідачем умов саме Контракту № 1407/7 від 14.06.2007 р., підтвердження чого під час розгляду вказаної справи судом встановлено не було. З вимогами про стягнення боргу з відповідача за Контрактом № 04/13 або в силу поставки у спрощений спосіб -позивач до суду не звертався.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, зокрема, в частині регулювання спірних відносин Контрактом № 04/13 від 09.01.2004 р.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а також враховуючи пропуск позивачем строку позовної давності, суд відмовляє у задоволенні позову.
З урахуванням зазначеного, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 17.09.2012 р.
Головуючий суддя В.С. Ломака
Судді О.Є. Блажівська
А.М. Івченко