04.10.12р. Справа № 20/5005/6286/2012
За позовом Дочірнього підприємства "Кіровоградський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" м. Кіровоград
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Резерв - Ойл" м. Дніпропетровськ
про визнання недійсним договору
Суддя Пархоменко Н.В..
Представники:
від позивача: не з'явився (Артюх А.О., юрисконсульт за довіреністю №553 від 11.07.12р. була присутня у судовому засіданні 21.08.2012р.).
від відповідача: не з'явився
Суть спору :
Позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про визнання недійсним договору поставки №7/10-2010, укладеного 07.10.2010р. між Філією "Новоархангельська ДЕД" ДП "Кіровоградський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл".
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ті підстави, що при укладені договору відповідач ввів в оману ДП "Кіровоградський облавтодор", повідомивши неправдиві відомості щодо того, що він є власником товару, та товар не є предметом будь -яких обмежень, усвідомлюючи що за інших обставин спірний договір з відповідачем не був би укладеним. Позивач, свої вимоги обґрунтовує ст.ст. 203, 229, 230 Цивільного кодексу України .
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги .
Відповідач в судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не надав. Відповідач належним чином був повідомлений про день та час розгляду справи про що свідчить поштове повідомлення про вручення відповідачу 31.07.2012р. ухвали суду.
Строк вирішення спору був продовжений до 08.10.2012р. відповідно до статті 69 Господарського процесуального кодексу України за клопотання представника позивача .
04.10.2012р. представники сторін у судове засідання не з'явились .
02.10.2012р. від позивача надійшло клопотання (вх № 55999/12) про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою представника позивача. Суд вважає , що клопотання не підлягає задоволенню , оскільки справа не може бути відкладена в строки передбачені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, а коло представників не обмежено .
За викладених обставин суд вважає , що справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 04.10.2012 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, оцінивши докази в сукупності , господарський суд, -
07.10.2010р. між відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" ( Постачальник) та позивачем "Новоархангельська ДЕД" ДП "Кіровоградський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" " (Покупець) у особі начальника філії Залізко М.Я що діяв на підставі Положення та довіреності №984 від 08.09.2010р.уклали Договір поставки №07/10-2010 (надалі - Договір) відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов'язався поставити у власність покупця, за його письмовими заявками продукцію, а покупець прийняти та оплатити товар. Предметом поставки за цим договором є паливо пічне промислове марка ТПП1, ДКПП23.20.17; ТУ У 23.2-34916397-001:2007, виробник: ТОВ "Резерв -ОЙЛ".
В пункті 1.2. Договору сторони узгодили, що постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності, не є під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави й іншими засобами забезпечення виконання зобов'язань перед будь - якими фізичними або юридичними особами, державними органами й державою, а також не є предметом будь - якого іншого зобов'язання або обмеження, передбаченого чинним законодавством України.
Позивач просить визнати спірний договір недійсним з тих підстав , оскільки вважає що відповідач ввів їх в оману при укладенні Договору, шляхом надання неправдивих відомостей щодо того, що відповідач є власником товару, який є предметом Договору, та що товар не є предметом будь-яких обмежень. До такого висновку позивач дійшов після того як в лютому 2012року йому стало відомо, що відповідач уклав кредитні договори з АКБ "Київська Русь", за умовами яких відповідач отримував кредитні кошти для виконання зобов'язань за спірним договором. З позовної заяви, пред'явленої ТОВ "Резерв - ойл" до ДП "Кіровоградський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості та з листа АКБ "Київська Русь" №75/130 від 22.02.12р. позивачу стало відомо, що відповідач отримав кредитні кошти , тобто був неспроможний самостійно своїми силами та власним товаром виконати договірні зобов'язання за спірним договором, а з квітня 2009р. по лютий 2012р. сплачував відсотки за користування кредитними грошима, які він сплатив банку в розмірі 304 942 грн. 38 коп., та які відповідач вважає збитками і мають бути відшкодовані позивачем. Посилаючись на укладення відповідачем кредитних договорів з банком "Київська Русь", позивач вважає, що на момент укладення Договору, відповідач був позбавлений можливості виконувати його умови, оскільки був обмежений щодо своїх прав вільно розпоряджатися Товаром, що є предметом Договору.
Суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими , що не підлягають задоволенню з наступних підстав :
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч.1 ст.230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
За приписами частини 1 ст. 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
В Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"( п.п. 19, 20 ) визначено, відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.
Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Тобто, для того, щоб кваліфікувати правочин з постачання товару як укладений під впливом обману, необхідно встановити, що омана стосувалася природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими та бажаними для однієї зі сторін.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості
У відповідності до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Статтею 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Як вбачається зі змісту договору, сторони досягли згоди щодо предмету договору, порядку передачі, прийняття та оплати за товар, терміну дії договору, тобто узгодили всі істотні умови, які необхідні для даного виду договору.
У судовому засіданні, з'ясовано, що за оспорюваним договором відповідачем був поставлений обумовлений договором товар, позивач частково розрахувався за нього.
Тобто, з наступних дій постачальника та покупця вбачається, що воля сторін угоди була направлена на створення цивільних прав та обов'язків та сторони вірно сприймали предмет договору, та виконували його.
В порушення вимог ст. 33 ГПК України позивачем не доведено, що при укладенні спірного договору була відсутня єдність волі і волевиявлення сторін щодо намірів створення цивільних прав та обов'язків у правовідносинах поставки товару, а також що відповідач умисно ввів позивача в оману, маючи намір поставити товар, який не є його власністю, внаслідок чого позивач неправильно сприйняв предмет або інші істотні умови договору, які вплинули на його волевиявлення і при відсутності яких по обставинах справи можна було б вважати, що договір не був би укладений.
Посилання позивача на існування кредитних договорів на відкриття відновлювальної кредитної лінії, укладених між відповідачем та АБ „Київська Русь", та неможливість відповідачем самостійно своїми силами та власним товаром виконати договірні зобов'язання за договором поставки, та припущення щодо того, що товар міг бути предметом іншого зобов'язання або обмеження, та міг перебувати під заставою у зв'язку з чим позивач дійшов висновку, що відповідач неправдиво гарантував своє право власності, не є підставою для визнання укладеного договору недійсним в наслідок обману, оскільки відповідно до ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Поповнення обігових коштів відповідачем за рахунок кредиту банку з метою придбання товару та подальшої його реалізації, не суперечить нормам чинного законодавства у тому числі ст.66 Господарського кодексу України, згідно якої до джерел формування майна підприємства віднесено кредити банків та інших кредиторів.
Факт обтяження товару поставленого на підставі договору поставки, не доведено позивачем належними та допустимими доказами.
Пред'явлення відповідачем позивачу позову про стягнення збитків, які виникли внаслідок невиконання власне позивачем зобов'язань щодо оплати отриманого за договором товару, що призвело на думку відповідача до вимушеної сплати процентів за користування кредитом банку, не має безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторін укласти угоду.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач не довів належними доказами наявність умислу в діях відповідача щодо введення в оману позивача, та сам факт обману.
На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача про визнання недійсним спірного договору поставки необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на позивача.
Керуючись статями 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Н.В. Пархоменко
Повне рішення складено
08.10.2012р.