04.10.2012Справа №5002-19/2871-2012
за позовом Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго», АР Крим, м.Сімферополь в особі Алуштинської філії Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго», АР Крим, м.Алушта
до відповідача Приватного підприємства «Будівельна компанія «Савой», АР Крим, м.Сімферополь
про стягнення 5744,54 грн.
Суддя Мокрушин В.І.
Представники:
від позивача - Крупська Л.В. - ю/к. дов. № 20-3/5893 від 27.12.2011
від відповідача - не з'явився
Суть спору: позивач - Орендне підприємство «Кримтеплокомуненерго» звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до відповідача Приватного підприємства «Будівельна компанія «Савой» про стягнення з відповідача суми заборгованості за спожиту теплову енергію у сумі 5387,15 грн., пені у сумі 271,70 грн., суми інфляції з урахуванням встановленого індексу інфляції за увесь час прострочення платежів у сумі 8,82 грн., 3% річних у сумі 76,87 грн., а усього 5744,54 грн.
Представник позивача у судовому засіданні надала заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої просить суд стягнути з відповідача заборгованість за спожиту теплову енергію у сумі 5387,15 грн., пені у сумі 264,95 грн., суми інфляції з урахуванням встановленого індексу інфляції за увесь час прострочення платежів у сумі 8,82 грн., 3% річних у сумі 76,87 грн.
Суд приймає до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог до розгляду та розглядає зменшені позовні вимоги, як первісні позовні вимоги позивача до відповідача.
Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не сповістив. Про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо не з'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 19.10.2011 по справі № 5023/4165/11.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд
22.11.2011 між Орендним підприємством «Кримтеплокомуненерго» в особі Алуштинської філії Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» та Приватним підприємством «Будівельна компанія «Савой» укладено договір № 104/303 купівлі - продажу теплової енергії, відповідно до п.1.1 якого за даним договором Продавець приймає на себе зобов'язання продати Покупцю теплову енергію у виді гарячої води для опалення, вентиляції, технології та підігріву води на потреби гарячого водопостачання у кількості, передбаченій даним договором, з урахуванням температурного графіку, а Покупець зобов'язується прийняти від Продавця теплову енергію та оплатити її по встановленим тарифам у передбачені договором строки. У взаємовідносинах за даним договором сторони зобов'язуються керуватися Законами України «Про житлово - комунальні послуги», «Про теплопостачання» та іншими діючими нормативно - правовими актами України та Автономної Республіки.
Фактичне споживання теплової енергії по приборам обліку тепла та гарячої води підтверджується актом - довідкою, підписаною повноважними представниками сторін та зданої Покупцем не пізніше 29 числа розрахункового (поточного) місяця, яка є невід'ємною частиною даного договору. При ненаданні Покупцем актів - довідок щомісячно у встановлений строк або відмова від підписання таких актів - довідок без аргументованого обґрунтування Продавець має право провести розрахунок споживання теплової енергії розрахунковим способом по проектним тепловим навантаженням або по нормам споживання гарячої води без наступного перерахунку (п.2.3 договору).
Відповідно до п.3.2.2 договору Покупець зобов'язаний виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії за кожним параметром в обсягах визначених даним Договором.
Згідно п.6.1 договору розрахунки за покупаєму теплову енергію проводяться у грошовій або іншій, не забороненій діючим законодавством формі, щомісячно, не пізніше 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим місяцем.
Розрахунковим періодом є календарний місяць. У разі дострокового припинення (розірвання) даного договору з Покупцем, не маючим приборів обліку теплової енергії, Продавець проводить перерахунок вартості спожитої їм теплової енергії, виходячи з середньощоденного тарифу з поправочним коефіцієнтом. Покупець оплачує поставлену Продавцем теплову енергію, а також воду, використану при повторному заповненні систем опалення та гарячого водопостачання, у відповідності з п.п.3.2.4, 5.11 та 6.1-6.5 даного договору, відповідно діючим у розрахунковому періоді нормам та тарифам на протязі року. Підставою для оплати Покупцем теплової енергії є рахунки Продавця (п.6.5-6.7 договору).
Згідно п.7.2.1 договору Покупець несе відповідальність за несвоєчасні розрахунки за поставлену Покупцю теплову енергію, (за виключенням 1-ої гр.) - у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочки платежа.
У п.10.1 договору встановлено, що даний Договір укладено строком на 1 рік і діє з 22.11.2011 по 22.11.2012, а у тому, що стосується грошових зобов'язань Покупця, Платника перед Продавцем - до їх повного виконання.
Відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання щодо оплати за поставлену теплову енергію. Крім того, позивач звернувся до відповідача з претензією вих.№736-ю від 22.06.2012 щодо оплати наявної заборгованості.
Невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати за поставлену теплову енергію й стало правовою підставою для звернення до суду із даним позовом про стягнення наявної заборгованості у примусовому порядку.
Дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення позивача, оцінивши наявні докази у їх сукупності в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає позов обґрунтованим і підлягаючим задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.525, 526 Цивільного кодексу України та положень статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України.
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З матеріалів справи суд вбачає, що позивач звернувся до відповідача з претензією вих.№736-ю від 22.06.2012 щодо оплати наявної заборгованості у сумі 5484,55 грн., проте відповідач свої зобов'язання щодо сплати за поставлену теплову енергію не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення заборгованості у примусовому порядку.
Відповідач свої зобов'язання щодо оплати за поставлену теплову енергію виконав неналежним чином та не сплатив за неї, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення наявної заборгованості в примусовому порядку.
Документально підтвердити виконання свого обов'язку щодо оплати наявної заборгованості за спожиту теплову енергію відповідач не спромігся, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у сумі 5387,15 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Таким чином, у відповідача в силу наведених приписів закону виникає обов'язок сплатити 3% річних у сумі 76,87 грн.,суми інфляції з урахуванням встановленого індексу інфляції за увесь час прострочення платежів у сумі 8,82 грн.
Стосовно стягнення пені у сумі 264,95 грн., суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Однак, з наданого позивачем розрахунку суд не вбачає за який саме період позивач нарахував пеню, отже неможливо встановити правомірність розрахунку позивача.
Також суд зазначає, що ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.09.2012 суд зобов'язав позивача надати розрахунок суми пені відповідно до норм чинного законодавства. Однак, позивачем вказані вимоги суду не виконані, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне залишити позов в частині стягнення пені у сумі 264,95 грн. без розгляду.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за спожиту теплову енергію у сумі 5387,15 грн., суми інфляції з урахуванням встановленого індексу інфляції за увесь час прострочення платежів у сумі 8,82 грн., 3% річних у сумі 76,87 грн., оскільки вони обґрунтовані, засновані на приписах діючого законодавства та підлягають задоволенню. Позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 264,95 грн. залишити без розгляду.
Згідно ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Проте доказів, які б спростовували доводи позивача відповідачем суду не надано. Відповідачем також не оспорена сума розрахунку заборгованості позивача, що відповідно до положень статті 33,34 Господарського процесуального кодексу України є його обов'язком.
Судові витрати по сплаті судового збору судом покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Повне рішення складено 08.10.2012.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.33-34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
· Позов задовольнити частково.
· Стягнути з Приватного підприємства «Будівельна компанія «Савой» на користь Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» в особі Алуштинської філії Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» заборгованість за спожиту теплову енергію у сумі 5387,15 грн., суми інфляції з урахуванням встановленого індексу інфляції за увесь час прострочення платежів у сумі 8,82 грн., 3% річних у сумі 76,87 грн., судовий збір у сумі 1535,18 грн.
· Позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 264,95 грн. залишити без розгляду.
· Видати наказ після набрання рішення суду законної сили.
Суддя В.І. Мокрушин