"19" вересня 2012 р. м. Київ К/9991/88977/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.
Бившевої Л.І.
Шипуліної Т.М.,
за участю секретаря Титенко М.П.
за участю представників:
позивача:Пронченкова І.О.,
відповідача:не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шакур»
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.04.2011 р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011 р.
у справі № 2а-2347/11/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шакур»
до Державної податкової інспекції в Печерському районі м. Києва
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Шакур» (надалі -позивач, ТОВ «Шакур») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Печерському районі м. Києва (надалі -відповідач, ДПІ в Печерському районі м. Києва) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.04.2011 р. (суддя -Я.І. Добрянська), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -М.В. Данилова, судді: Г.Г. Федорова, В.Ю. Ключкович) позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Печерському районі м. Києва від 07.02.2011 р. № 0000602302/0 у частині основного платежу 24 016,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 6 004,00 грн., від 07.02.2011 р. № 0000612302/0 у частині основного платежу 36 025, 00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 9 006, 00 грн.; в іншій частині позовних вимог -відмовлено.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині незадоволених позовних вимог прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у вказаній частині та позов задовольнити повністю.
Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 р. по 30.09.2010 р., за результатами якої 19.01.2011 р. складено акт № 15/23-2/32668563.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.2007 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість») (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) та пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі -Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
На підставі акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 07.02.2011 р. № 0000602302/0, якими позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 79 396,00 грн., у т.ч. 63 517,00 грн. за основним платежем та 15 879,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а також від 07.02.2011 р. № 0000612302/0, якими позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 99 245,00 грн., у т.ч. 79 396,00 грн. за основним платежем та 19 849,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Як встановлено судами, ТОВ «Шакур»придбало у товариства з обмеженою відповідальністю «ПСГ»(надалі ТОВ «ПСГ») дизельне паливо на суму 317 583, 00 грн., у т.ч. 63 517,00 грн. податок на додану вартість, що підтверджено податковими накладними:
- № 120/4 від 26.06.2009 р. на суму 144 100,00грн., у т.ч. податок на додану вартість 24 016, 67 грн.;
- № 343/1 від 04.08.2009 р. на суму 175 000,00 грн., у т.ч. податок на додану вартість 29 166,67 грн.;
- № 409 від 14.08.2009р. на суму 62 000,00 грн., у т.ч. податок на додану вартість 10 333,33 грн.
Факт поставки дизельного пального ТОВ «ПСГ»підтверджено відповідними видатковими накладними, що були надані позивачем до перевірки та містяться в матеріалах справи.
Суми податку на додану вартість за вказаними податковими накладними включені ТОВ «Шакур»до складу податкового кредиту відповідних періодів та відображені у реєстрах отриманих податкових накладних, і відповідають даним податкових декларацій з ПДВ за відповідні періоди.
Розрахунки між ТОВ «Шакур»та ТОВ «ПСГ»проведені у безготівковій формі, шляхом перерахування ТОВ «Шакур» грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «ПСГ», що підтверджено виписками по особовому рахунку, що надані позивачем та долучені до матеріалів справи.
Заборгованість ТОВ «Шакур»перед ТОВ «ПСГ» за придбане дизельне паливо відсутня, що підтверджено даними бухгалтерського обліку та не заперечується податковим органом.
Крім того, судами встановлено, що позивач придбав дизельне пальне з метою його подальшого продажу. Зокрема, вказане пальне ТОВ «Шакур»відчужило на користь ТОВ «Компанія «Тасман», ТОВ «Маріс-2005, що підтверджено первинними документами та відображено у декларації про прибуток підприємства.
До моменту реалізації дизельне пальне було передано на відповідальне зберігання ТОВ «Компанія «Тасман», про що свідчить укладений між останнім та позивачем договір № 10/06/06 від 10.06.2009 р.
Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва не заперечує товарність здійснених операцій між позивачем та ТОВ «ПСГ»щодо придбання дизельного пального, однак, зважаючи на порушення кримінальної справи за фактом вчинення невстановленими слідством особами підроблення контрагентом позивача ТОВ «ПСГ»документів податкової звітності, за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 358 Кримінального кодексу України, відповідач вважає згадану угоду нікчемною. У зв'язку з чим, податковий орган дійшов висновку, що ТОВ «Шакур»неправомірно віднесено до податкового кредиту з податку на додану вартість суму податку на додану вартість у розмірі 63 516,67 грн. на підставі податкових накладних, виписаних та наданих на виконання такого правочину з ТОВ «ПСГ».
Відповідно до приписів підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом приймання робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 цього ж Закону визначено, що право складання податкових накладних надано виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість в порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.
Згідно з підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). А податкова накладна відповідно до підпункту 7.2.3. пункту 7.2. статті 7 Закону складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Правовий аналіз наведених норм законодавства дає підстави зробити висновок, що суб'єкт господарювання має право на формування податкового кредиту, якщо у нього є належним чином складені податкові накладні та вони виписані особами, які у встановленому порядку зареєстровані як платники податку. Матеріалами справи не спростовано факт формування податкового кредиту на підставі належним чином складених та завірених податкових накладних.
Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що посилання податкового органу на нікчемність укладеного договору як обґрунтування висновку про безпідставність віднесення позивачем до податкового кредиту податку на додану вартість, правомірно не взяті судом першої інстанції до уваги, оскільки доказів, які б свідчили про те, що зазначені договори укладалися з метою мінімізації оподаткування, завдали збитків державі чи порядок та умови виконання оспорюються сторонами договорів немає, як і немає доказів того, що перераховані позивачем кошти на рахунки контрагента, були обліковані ТОВ «Шакур»з порушенням податкового обліку.
Також, судами встановлено, що на час придбання дизельного палива ТОВ «ПСГ»перебувало у Єдиному державному реєстрі та мало статус платника податку на додану вартість.
Посилання податкового органу на порушення кримінальної справи за фактом вчинення невстановленими слідством особами підроблення контрагентом позивача ТОВ «ПСГ»документів податкової звітності, обґрунтовано не взяті судами до уваги, оскільки не можуть вважатися належним доказом, враховуючи те, що вони не містять інформації щодо предмету доказування, а саме правильності формування позивачем податкового кредиту.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визнав правомірним віднесення лише частини суми податку на додану вартість за податковими накладними, що виписані ТОВ «ПГС»до податкового кредиту, а саме за червень 2009 р. у сумі 24 016,00 грн., оскільки, на їх думку, спірні правовідносини, у зазначеному періоді, лише у вказаній частині відповідали вимогам податкового законодавства.
Що стосується іншої частини податкового кредиту, то суди відмітили, що як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Шакур»за період, що перевірявся, включив до податкового кредиту суми податку на додану вартість по правовідносинах з ТОВ «ПГС»на загальну суму 39 501,00 грн., які на момент зазначених правовідносин не були підтверджені даним контрагентом у його податкових деклараціях за відповідні періоди, у зв'язку з чим, відмовили у задоволенні позову у цій частині.
Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що такі висновки судів у частині відмови є неправомірними, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, обставини щодо реальності здійснення господарських операцій з придбання у відображеного в акті перевірки контрагента товару, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були. Тим більше, що придбаний товар у подальшому був реалізований іншим суб'єктам підприємницької діяльності, що податковим органом не заперечується, тобто факт реальності операцій доведено встановленими обставинами справи та наявними доказами.
Крім того, чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.
Вказана позиція судів узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 р. у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, повязаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобовязання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
Надані позивачем первинні документи (податкові та видаткові накладні) давали судам попередніх інстанцій достатні підстави для висновку про сплату позивачем сум податку на додану вартість у ціні придбання товару своєму контрагенту, який видав йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість.
У зв'язку з цим, суди дійшли помилкового висновку, що відповідач довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 07.02.2011 р. № 0000602302/0, № 0000612302/0 у частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 39 501,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 9 875, 00 грн. та в частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 47 371,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 10 843,00 грн.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у частині скасування податкових повідомлень-рішень від 07.02.2011 р. № 0000602302/0, № 0000612302/0, якими визначенено позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 39 501,00 гри. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 9 875,00 грн. та у частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 47 371,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 10 843,00 грн., відповідно.
Частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ч. 1 ст. 94, ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 229, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шакур»задовольнити.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.04.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011 р. у справі № 2а-2347/11/2670 у частині відмови у задоволенні позову щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.02.2011 р. № 0000602302/0, № 0000612302/0 у частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 39 501,00 гри. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 9 875,00 грн. та в частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 47 371,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 10 843,00 грн. відповідно, скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги у цій частині задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.02.2011 р. № 0000602302/0, у частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 39 501,00 гри. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 9 875,00 грн., від 07.02.2011 р.№ 0000612302/0 у частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 47 371,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 10 843,00 грн.
В решті судові рішення залишити без змін.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шакур»судовий збір у розмірі 5,10 грн.
3. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М.
Судді(підпис)Бившева Л.І.
(підпис) Шипуліна Т.М.