вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
Іменем України
19 вересня 2012 р. (12:24) Справа №2а-7599/12/0170/21
Окружний адміністративний суд АР Крим у складі головуючого судді Євдокімової О.О., при секретарі судового засідання Іванової Ю.В., розглянувши за участю позивача - ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1, у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції в Ленінському районі АР Крим
про визнання протиправними дій та спонукання до виконання певних дій.
Обставини справи: ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Ленінському районі АР Крим (далі відповідач) про визнання протиправною відмову у виплаті одноразової грошової допомоги та спонукання до виконання дій щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу у порушення вимог ст. 17 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990р. № 509-XII відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги .
Позивач у судовому засіданні 19.09.2012р. позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання жодного разу не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заперечень на позов суду не надав.
Приймаючи до уваги, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, суд вважає можливим, на підставі ч. 6 ст. 71, ст. 128 КАС України, розглядати справу за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд
06.07.2008р. при виконанні службових обов'язків, в результаті дорожньо-транспортної пригоди позивач отримав тілесні ушкодження.
Комісією зі спеціального розслідування групового нещасного випадку, створеною відповідно до Наказу від 09.07.2008р. № 297, проведено розслідування за результатам якого складено Акт форми Н-5 від 30.10.2008р. у висновках якого зафіксовано факт нещасного випадку пов'язаного з виробництвом, відповідно до п. 14 Порядку розслідування і ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 25.08.04р. № 1112.
Також, 30.10.2008р. стосовно позивача складено Акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом за формою Н-1.
Згідно висновку експерта від 30.11.2009р. № 105, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 06.07.2008р., позивач отримав тілесні ушкодження середнього ступеню важкості.
Відповідно до довідки МСЕК від 28.09.2011р. серії КР-2007 № 000715 позивачу встановлена II група інвалідності у зв'язку із трудовим каліцтвом та встановлено 65 відсотків ступені втрати професійної працездатності.
24.01.2012р. позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та надав копію постанови Леніського районного суду АР Крим від 23.08.2011р. у кримінальній справі № 1-303/11 про закриття кримінальної справи за фактом скоєння злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Листом від 10.02.2012р. за вих. № 276/10/10-0 позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, у зв'язку із відсутністю підстав передбачених ч. 4 ст. 17 Закону України «Про державну податкову службу України» для її виплати, а саме у зв'язку з відсутністю процесуальних документів, оскільки зазначена постанова Ленінського районного суду АР Крим про закриття кримінальної справи не є підставою для прийняття рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Так, процедуру проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, що сталися на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду економічної діяльності або в їх філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах чи у фізичних осіб - підприємців, які відповідно до законодавства використовують найману працю (далі - підприємство), а також тих, що сталися з особами, які забезпечують себе роботою самостійно, за умови добровільної сплати ними внесків на державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (далі - особи, які забезпечують себе роботою самостійно) визначено Порядком розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 25 серпня 2004 р. N 1112 (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 14 Порядку визнаються пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових обов'язків, у тому числі у відрядженні, а також ті, що сталися у період: перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці, пов'язаному з виконанням роботи, починаючи з моменту прибуття працівника на підприємство до його відбуття, який повинен фіксуватися відповідно до вимог правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, у тому числі протягом робочого та надурочного часу, або виконання завдань роботодавця в неробочий час, під час відпустки, у вихідні, святкові та неробочі дні; підготовки до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи знарядь виробництва, засобів захисту, одягу, а також виконання заходів особистої гігієни, пересування по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення; проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підприємству, або на іншому транспортному засобі, наданому роботодавцем; використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця в установленому роботодавцем порядку; виконання дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий, тобто дій, які не належать до трудових обов'язків працівника (подання необхідної допомоги іншому працівникові, дій щодо запобігання аваріям або рятування людей та майна підприємства, інших дій за розпорядженням або дорученням роботодавця); ліквідації аварії, наслідків надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру на виробничих об'єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством; подання необхідної допомоги або рятування людей, виконання дій, пов'язаних із запобіганням нещасним випадкам з іншими особами у процесі виконання трудових обов'язків; надання підприємством шефської допомоги; перебування у транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо настання нещасного випадку пов'язане з виконанням потерпілим трудових обов'язків або з впливом на нього небезпечних чи шкідливих виробничих факторів або середовища; прямування працівника до об'єкта (між об'єктами) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об'єкта за дорученням роботодавця; прямування до/чи з місця відрядження згідно з установленим завданням.
Порядок відшкодування шкоди, заподіяної застрахованому ушкодженням його здоров'я , визначений в р. V Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999р. № 1105-XIV (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до ст. 30 якого ступінь втрати працездатності потерпілим установлюється МСЕК за участю Фонду соціального страхування від нещасних випадків і визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я. МСЕК установлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, визначає професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, причину, час настання та групу інвалідності у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги. Огляд потерпілого проводиться МСЕК за умови подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту профпатології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.
Як вже було зазначено раніше, довідкою МСЕК від 28.09.2011р. серії КР-2007 № 000715 позивачу встановлена II група інвалідності у зв'язку із трудовим каліцтвом та встановлено 65 відсотків ступені втрати професійної працездатності.
Відповідно ч. 1 ст. 16 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990р. № 509-XII (далі Закон) (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) держава гарантує захист життя, здоров'я, честі, гідності та майна посадових осіб органів державної податкової служби та членів їх сімей від злочинних посягань та інших протиправних дій.
Згідно ч. 1 ст. 18 Закону посадової особи органу державної податкової служби підлягають обов'язковому державному особистому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету на випадок загибелі або смерті на суму десятирічної заробітної плати за їх останньою посадою, а в разі поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися у зв'язку з виконанням службових обов'язків, - у розмірі від шестимісячної до п'ятирічної заробітної плати за їх останньою посадою (залежно від ступеня втрати працездатності).
Частинами 3,4 ст. 17 Закону встановлено, що у разі заподіяння посадовій особі органу державної податкової служби менш тяжких тілесних ушкоджень під час виконання нею службових обов'язків їй виплачується одноразова допомога в розмірі однорічної заробітної плати за її останньою посадою за рахунок коштів державного бюджету з наступним стягненням цієї суми з винних осіб.
Рішення про виплату одноразової допомоги приймається начальником органу державної податкової служби за місцем роботи потерпілого на підставі обвинувального вироку суду або постанови слідчих органів чи прокурора про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами або про припинення попереднього слідства.
Згідно ч. 7 ст. 17 Закону для обліку фактичних витрат, пов'язаних з виплатою сум одноразової допомоги та відшкодуванням шкоди, завданої майну посадової особи органу державної податкової служби або членів її сім'ї, для органів державної податкової служби в установах банків відкриваються спеціальні рахунки.
Як вже було зазначено раніше, позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги та надав постанову Ленінського районного суду АР Крим від 23.08.2011р. про закриття кримінальної справи, проте відповідачем було відмовлено позивачу у її виплаті у зв'язку з тим, що постанова суду про закриття кримінальної справи не є процесуальним документом, передбаченим ч. 4 ст. 17 Закону необхідним для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги.
Такі висновки відповідача, суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Аналіз норм КПК України свідчіть про можливість закриття кримінальної справи лише при наявності хоча б однієї з підстав, вичерпний перелік яких міститься в законі. У свою чергу зазначені підстави можливо поділити на реабілітуючи та нереабілітуючі. Нереабілітуючі підстави - це такі підстави, які звільняють від відпо відальності та покарання особу, визнану винною у вчиненні злочи ну, до яких відносяться, зокрема, амністія, скінчення строку давності та ін.
Так, згідно ст. 11-1 КПК України прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передбаченій частиною першою статті 49 Кримінального кодексу України, виносять мотивовану постанову про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 49 Кримінального кодексу України, закриває кримінальну справу у зв'язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком.
Таким чином, з системного аналізу вищевикладених приписів слідує, що закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами можливе лише за рішенням суду .
Так, постановою Ленінського районного суду АР Крим від 23.08.2011р., у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності передбачених п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, на підставі ст.11-1 КПК України закрито кримінальну справу за фактом скоєння злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, що є нереабілітуючими підставами.
При цьому, суд звертає увагу на те, що процесуальна форма рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами не може впливати на право позивача на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки це є порушенням прав позивача.
Згідно вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
- безсторонньо (неупереджено);
- добросовісно;
- розсудливо;
- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
- пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
- своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так зокрема, принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є одночасно і орієнтиром при реалізації повноважень владного суб'єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значен ня для прийняття рішення або вчинення дії, відо бражає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, об ґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які на справді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішен ня повинно бути вмотивованим.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів правомірності, законності та обґрунтованості прийняття рішення про відмову позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, виплата якої передбачена ст. 17 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», відповідачем суду не надано.
При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи.
Отже, відмова відповідача, що оформлена Листом від 10.02.2012р. за вих № 276/10/10-0 є протиправною, що на думку суду є належним засобом захисту прав позивача.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69,70,86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки не суперечать вимогам діючого законодавства та підтверджені матеріалами справи.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 19.09.2012р.
У повному обсязі постанову складено та підписано 24.09.2012р.
Керуючись ст. ст. 7, 9, 11, 69-71, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Державної податкової інспекції в Ленінському районі АР Крим, що оформлена Листом від 10.02.2012р. за вих. № 276/10/10-0.
3. Зобов'язати Державну податкову інспекцію в Ленінському районі АР Крим, в порядку передбаченим чинним законодавством, здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Євдокімова О.О.