Справа №1490/2948/12 < Дата призначення до судового розгляду та причини (останній запис) > < Дата розгляду справи > 27.09.2012
Справа №22ц-1490/2034/12 Суддя першої інстанції Гуденко О.А.
Категорія 5 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
27 вересня 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Шаманської О.Я., Царюк Л.М.,
при секретарі судового засідання Шпонарській О.Ю.,
за участю: прокурора Чуйкова К.Г.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 травня 2012 р. за позовом Прокурора Центрального району м. Миколаєва (далі - Прокурор) в інтересах Миколаївської міської ради (Міська рада) до ОСОБА_2, ТОВ ,,Епсілон-Н", Управління Держкомзему у м. Миколаєві, третя особа - ДП ,,Миколаївське лісове господарство" про визнання недійсними державних актів на землю та угоди купівлі-продажу земельної ділянки,
В листопаді 2011 р. Прокурор в інтересах Миколаївської міської ради звернувся до суду із указаним позовом, в якому просив скасувати Державний акт від 1 липня 2009 року на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 900 кв. м., по АДРЕСА_1 (далі - спірна земельна ділянка), визнати недійсним договір купівлі-продажу цієї ділянки від 26 квітня 2011 р., укладений між ОСОБА_2 та ТОВ ,,Епсілон-Н", та скасувати виданий на підставі названого договору Державний акт від 16 червня 2011 р. на право власності цього товариства на зазначену земельну ділянку.
Свої вимоги Прокурор обґрунтовував тим, що перший Державний акт є недійсним, оскільки був виданий на підставі рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 5 вересня 2008 р., яке було скасовано рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 6 травня 2011 р. Тому, на момент відчуження земельної ділянки, ОСОБА_2 не стала її власником у встановленому законом порядку. Отже, і договір купівлі-продажу цієї ділянки, укладений нею з ТОВ ,,Епсілон-Н", теж недійсний. Наслідком цього є недійсність і Державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, виданого на підставі вказаного договору ТОВ ,,Епсілон-Н".
Посилаючись на викладені обставини та ч. 2 ст. 203 і ст. 215 ЦК України Прокурор просив задовольнити позов.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 травня 2012 р. позов задоволено частково. Скасовано Державний акт серії ЯЖ № 868275 від 1 липня 2009 р. на право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, та Державний акт серії ЯЛ №636043 від 16 червня 2011 р. на право власності ТОВ ,,Епсілон-Н" на ту ж земельну ділянку. Визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної ж земельної ділянки, укладений 26 квітня 2011 р. між позивачкою та ТОВ ,,Епсілон-Н". Також вирішено питання розподілу судових витрат. Окрім того, на адресу ДП ,,Миколаївське лісове господарство" постановлено окрему ухвалу.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування місцевим судом обставин справи, неправильне застосування ним норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Вислухавши суддю - доповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Порядок набуття громадянами України права власності на земельну ділянку врегульовано також Земельним і Лісовим кодексами України.
Так, відповідно до ст. 17 Земельного Кодексу України, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, відноситься до повноважень місцевих державних адміністрацій.
Відповідно до ст. ст. 83 - 84 цього Кодексу, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, в тому числі, земельні ділянки, на яких розташовані державні (казенні) підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї). До земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. 1 дгря
Крім того, ст. 122 ЗК України встановлено, що до повноважень міських рад відноситься і передача земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами 3, 7 цієї статті. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.
В той же час, відповідно до п. ,,е" ч. 1 ст. 111 ЗК України, право на земельну ділянку може бути обмежено законом або договором шляхом встановлення заборони на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту та зовнішнього виду нерухомого майна.
Водночас Пленум Верховного Суду України в п. 7 Постанови від 16 квітня 2004 р. ,,Про практику застосування судами І " земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (з наступними змінами) (далі - Постанова Пленуму ВСУ від 16 квітня 2004 р.) роз'яснив, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК України, при цьому суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема, про передачу земельних ділянок у постійне користування, оренду, укладення чи поновлення договору оренди земельної ділянки, зміну цільового призначення землі тощо.
Статтею 33 Лісового Кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері лісових відносин належить, зокрема, передача у власність, надання у постійне користування земельних лісових ділянок, що перебувають у комунальній власності, в межах сіл, селищ, міст і припинення права користування ними.
Згідно ст. 57 того ж Кодексу зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.
Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання для житлової забудови провадиться переважно за рахунок площ, зайнятих чагарниками та іншими малоцінними насадженнями.
Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.
Між тим, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 р. ,,Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками" (далі - Постанова КМУ від 10 квітня 2008 р.), з метою недопущення фактів порушення інтересів держави і суспільства під час відчуження та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок, до законодавчого врегулювання питань запобігання зловживанням у цій сфері, зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення, крім випадків, коли за умови обґрунтування неможливості реалізації альтернативних варіантів вирішення питання ділянки вилучаються і передаються у постійне користування та/або в оренду згідно переліку (надання земель для будівництва індивідуальних дачних будинків до цих випадків не входить). Також зобов'язано відповідні органи виконавчої влади відкликати раніше надану згоду на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення у разі коли місцевими органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування прийнято відповідні рішення або коли за результатами перевірки встановлено, що такі рішення прийняті з порушенням вимог законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка розташована в урощищі ,,Варварівське" Андріївського лісництва ДП ,,Миколлїаївське лісове господарство" в лісах першої групи, квартал 33 виділ 10, категорія зависності - ліси населених пунктів, в тому числі по угіддях - балка.
22 лютого 2007 р. ОСОБА_2 подала заяву Обласному управлінню лісового господарства Миколаївської області про погодження вилучення спірної земельної ділянки під будівництво дачного будинку. 26 лютого 2007 р. директор ДП ,,Миколаївське лісове господарство'' погодив відведення вказаної земельної ділянки. А 1 березня 2007 р. начальник Миколаївського обласного управління лісового господарства надав Висновок про погодження відведення земельної ділянки державного лісового фонду, площею 0,10 га для надання ОСОБА_2, під індивідуальне дачне будівництво зі зміною цільового призначення. Термін дії погодження - 1 рік, тобто лише до 1 березня 2008 р.
Рішенням Миколаївської міської ради від 8 листопада 2007 р. ОСОБА_2, за її заявою від 5 березня 2007 р., надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 900 кв. м в АДРЕСА_1, за рахунок земель ДП ,,Миколаївське лісове господарство", з віднесенням ділянки до земель індивідуального житлового будівництва, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.
Управління земельних ресурсів у м. Миколаєві листом від 11 грудня 2007 р. погодило відведення спірної земельної ділянки та розробку проекту землеустрою щодо складання державного акту.
Також відповідачка отримала погодження технічної документації Управлінням містобудування та архітектури, Санітарно-епідеміологічної станції, Державного управління охорони навколишнього дриродного середовища в Миколаївській області та інших установ.
Проте 1 серпня 2008 р. Управління земельних ресурсів у м. Миколаєві відмовило позивачці погодити вказану технічну документацію, оскільки в дію вступила зазначена Постанова КМУ від 10 квітня 2008 р. Тому вона звернулась з позовом до суду і Центральний районний суд м. Миколаєва своїм рішенням від 5 вересня 2008 р. зобовязав указане Управління погодити технічну документацію із землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2, визнав за нею право власності на вказану земельну ділянку, зобовязав Головне управління земельних ресурсів у Миколаївській області здійснити державну експертизу проекту землеустрою щодо відведення позивачці земельної ділянки та видати їй державний акт на право власності на земельну ділянку.
На виконання цього судового рішення 12 жовтня 2008 р. Управління земельних ресурсів м. Миколаєва та 15 січня 2009 р. - Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради погодили позивачці проекти землеустрою та вважали за можливе відвести у її власність спірну земельну ділянку.
Рішенням Миколаївської міської ради від 30 січня 2009 р. 332/45 позивачці теж погоджено проект землеустрою щодо відведення у її власність спірної земельної ділянки, зарахувавши її за функціональним використанням до земель житлової забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, і надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки.
Водночас, ст.. 118 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що після погодження проекту землеустрою відповідна міська рада у місячний строк приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність громадянина або про відмову в цьому.
Рішення Міської ради від 30 січня 2009 р. не містить вказівки на передачу спірної земельної ділянки у власність позивачки, а лише зобов'язувало її укласти договір оренди земельної ділянки. Отже, воно є проміжним перед ухваленням рішення про передачу землі у власність, а тому не могло бути підставою для видачі спірного державного акта.
Однак, на підставі вказаного судового рішення та помилкового посилання на рішення Міської ради від 30 січня 2009 р., ухваленого на виконання того ж судового рішення, Управлінням Держкомзему м. Миколаєва видало Державний акт серії ЯЖ № 868275 від 1 липня 2009 р. на право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.
Разом з тим, представник Міської ради визнав і це підтверджено довідкою Управління земельних ресурсів від 10 травня 2012 р., що Миколаївська міська рада рішення про вилучення спірної земельної ділянки з постійного користування ДП ,,Миколаївське лісове господарство", зміну її цільового призначення і передачу у власність ОСОБА_2 не приймалися.
Станом на 1 травня 2012 р., урочище ,,Варварівське" Андріївського лісництва, в тому числі, квартал 33 виділ 10, належить на праві постійного користування ДП ,,Миколаївське лісове господарство'' на підставі акту на право користування землею від 15 листопада 1964 р. Це підтверджено також матеріалами безперервного лісовпорядкування земель лісовогс фонду (проект організації та розвитку лісового господарства), розроблених та затверджених Київською лісовпорядною експедицією 2004 року.
Таким чином спірна земельна ділянка із державної власності у встановленому порядку не вибувала і не вилучалась (ст. ст. 141, 142, 149 ЗК України). Ці обставини позивачкою не спростовані.
Тому, за апеляційною скаргою Прокурора ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 6 травня 2011 р. провадження по зазначеній вище справі в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до Управління земельних тесурсів у м. Миколаєві, Головного управління земельних ресурсів у Миколаївській області про покладення обов'язку з подження технічної документації, проведення державної експертизи проекту землеустрою, видачі державного акту на право власності на земельну ділянку було закрито.
Крім того, рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 6 травня 2011 р. указане рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 5 вересня 2008 р. скасовано та ухвалене в цій справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради про визнання права власності на спірну земельну ділянку відмовлено. У мотивувальній частині цього судового рішення, яке в силу ч. 3 ст. 61 ЦПК України має преюдиціальне значення при розгляді даної справи, також підтверджено, що Міська рада остаточного рішення про передачу позивачці у власність спірної земельної ділянки не приймала.
Правильно встановивши дійсні обставини справи, місцевий суд дійшов вірного висновку, що передача у власність позивачки спірної земельної ділянки та видача державного акта відбулось із грубими порушеннями чинного законодавства України, а тому ухвалив обґрунтоване рішення про скасування Державного акту серії ЯЖ №868275 від 1 липня 2009 р. на право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.
Не викликає заперечень рішення суду і щодо недійсності договор купівлі-продажу спірної земельної ділянки.
Так, відповідно до роз'яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ від 16 квітня 2004 р. судам необхідно мати на увазі, що купівля-продаж, рента, дарування тощо, укладені власниками землі з порушеннями встановленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, відповідно до ст. 210 ЗК України повинні визнаватися недійсними.
Згідно частин 1, 2 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, а також моральним засадам суспільства. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цих вимог, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦПК України є підставою його недійсності.
Оскільки набуття позивачкою права власності на спірну земельну ділянку відбулось із порушення порядку, встановленого земельним законодавством України, що підтверджено чинним рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 6 травня 2011 р., то місцевий суд правильно вважав, що відчуження нею земельної ділянки теж було незаконним, а тому обґрунтовано визнав недійсним договір купівлі-продажу зазначеної ділянки, укладений 26 квітня 2011 р. між ОСОБА_2 і ТОВ ,,Епсілон-Н", засновником якого є вона сама.
Як наслідок недійсності указаного правочину суд правильно застосував скасування Державного акту серії ЯЛ №636043 від 16 червня 2011 р. на право власності ТОВ ,,Епсілон-Н" на спірну земельну ділянку.
Посилання відповідачки на законність набуття нею права власності на спірну земельну ділянку безпідставні, оскільки спростовані наведеними вище належними доказами і висновками місцевого суду.
Сам по собі остаточний розгляд справи у відсутності відповідачки, в силу ст. ст. 309 - 311 ЦПК України (в редакції Закону від 7 липня 2010 р., який набрав чинності з 30 липня 2010 р.), не є підставою для скасування рішення місцевого суду, оскільки обставини справи судом були встановлені правильно, а прийняте рішення відповідає нормам матеріального права. Доказів, які б спростували зазначені висновки місцевого суду апелянткою не надано.
Інші доводи апеляційної скарги, які фактично містять незгоду відповідачки із оскарженим рішенням, указаних висновків місцевого суду не спростовують, а тому не можуть бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 травня 2012 р. - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді:
< Текст >