Справа №1490/3315/12 27.09.2012 27.09.2012 27.09.2012
Справа №22ц-1490/2223/12 Суддя першої інстанції Коваленко І.В.
Категорія 57 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
27 вересня 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Шаманської Н.О., Царюк Л.М.,
при секретарі судового засідання Шпонарській О.Ю.,
за участю: представника позивачів ОСОБА_2, прокурора Добрікової Г.В., представника ГУЮ в Миколаївській області, ВДВС - Третяк Г.О., відповідачів: ОСОБА_4, ОСОБА_5, представника відповідача ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 - ОСОБА_10,
розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_9 та Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області (далі - ВДВС) на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 6 червня 2012 р. за позовом ОСОБА_12 і ОСОБА_13 до Спеціалізованого державного підприємства ,,Укрспецюст" (далі - СДП ,,Укрспецюст"), Головного управління юстиції у Миколаївській області (далі - ГУЮ у Миколаївській області), ВДВС, Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Ніконджитбудсервіс" (далі - ТОВ ,,Ніконджитбудсервіс"), ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_11, ОСОБА_9, третьої особи - ОСОБА_16 про визнання недійсними прилюдних торгів, угод з продажу приміщень гуртожитку на прилюдних торгах та протоколів і актів проведення прилюдних торгів,
У квітні 2005 року ОСОБА_12 та ОСОБА_13 звернулися до суду з позовом, остаточно уточненим 18 квітня 2012 р., до СДП ,,Укрспецюст", ГУЮ у Миколаївській області, ВДВС, ТОВ ,,Ніконджитбудсервіс", ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_11, ОСОБА_9, третьої особи - ОСОБА_16 про визнання недійсними прилюдних торгів, проведених 29 жовтня 2004 р., з реалізації приміщень гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_1, визнання недійсними угод з продажу приміщень гуртожитку на цих прилюдних торгах, а також протоколів та актів проведення зазначених прилюдних торгів.
Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що організація та порядок проведення указаних торгів були здійснені без дотримання чинного на той час законодавства, при цьому були порушені їх житлові права, як мешканців гуртожитку, на користування житловими кімнатами та приміщеннями загального користування, які були продані з торгів.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 6 червня 2012 р. позов задоволено частково. Визнано недійсними публічні торги з продажу частин приміщення гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_1, які відбулися 29 жовтня 2004 р., та складені за результатами їх проведення акти проведення прилюдних торгів. Вирішено питання розподілу судових витрат. В задоволенні позовних вимог про визнання недійсними протоколів прилюдних торгів відмовлено.
Апелянти, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, просили рішення скасувати та ухвалити нове рішення про повну відмову в задоволенні позову.
Вислухавши суддю - доповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 28 грудня 1972 р. гуртожиток по АДРЕСА_1 було прийнято в експлуатацію та передано на баланс Миколаївського заводу конденсаторів, на базі якого, на підставі наказу Мінмашпрому України від 24 лютого 1994 р., було створено ВАТ ,,Ніконд".
14 січня 2000 р. на добровільних засадах, шляхом об'єднання вкладів засновників ВАТ ,,Ніконд" та фізичних осіб ОСОБА_17, ОСОБА_18 і ОСОБА_19, було створено ТОВ ,,Ніконджитбудсервіс" до статутного фонду якого передано указаний гуртожиток.
За рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 23 червня 2001 р. ТОВ ,,Ніконджитбудсервіс" отримало свідоцтво на право колективної власності на будинок гуртожитку літ. А-9, загальною площею 6575,5 кв. м., розташований по АДРЕСА_1.
24 березня 2003 р. ОСОБА_20 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу купила 2/100 частки нежитлових приміщень цього гуртожитку.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 квітня 2005 р. та двома додатковими рішеннями того ж суду від 18 квітня 2005 р., ухваленими в цивільній справі № 2-2173/05, визначені частки власників у праві власності на вказаний гуртожиток: за ТОВ ,,Ніконджитбудсервіс" - 9068/10000, ОСОБА_21 - 53/10000,ОСОБА_22 - 53/10000, ОСОБА_15 - 329/10000, ТОВ ,,Дар'я" - 336/10000, ОСОБА_23 - 25/10000, приватним підприємством Виробничо-комерційною фірмою ,,Дизайн Студія" - 64/10000, ОСОБА_24 - 72/10000.
Позивачі були поселені в указаний гуртожиток відповідно до правил ст. 128 ЖК України та Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 3 червня 1986 р. (далі - Примірне положення про гуртожитки), у зв'язку з трудовими відносинами з Миколаївським заводом конденсаторів, як особи, які пропрацювали на підприємстві більше 10 років (ОСОБА_12 - з 29 серпня 1985 р., а ОСОБА_13 - з 22 лютого 1988 р.) (довідка ВАТ ,,Ніконд" від 6 листопада 2006 р.)
Згідно довідок Ф-А позивачі постійно мешкають та зареєстровані у цьому гуртожитку, крім того між ними та ТОВ ,,Ніконджитбудсервіс" були укладені договори найму приміщень кімнат: з ОСОБА_12 - щодо НОМЕР_1, ОСОБА_13 - щодо НОМЕР_2.
Під час примусового виконання зведеного виконавчого провадження щодо стягнення боргів з ТОВ ,,Ніконджитбудсервіс" державними виконавцями були описані приміщення зазначеного гуртожитку та накладено на них арешт для подальшої реалізації (акт опису та арешту майна від 2 лютого 2004 р.). У процесі проведення виконавчих дій, зведене виконавче провадження передано на виконання до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби ГУЮ у Миколаївській області.
29 жовтня 2004 р. відбулися прилюдні торги з продажу по блоках частин приміщення зазначеного гуртожитку, за наслідками чого було складено протоколи про проведення торгів та відповідні акти про придбання майна з прилюдних торгів, які були видані їх переможцям: ОСОБА_6 - на блок 229-230; ОСОБА_4 - на блок 221-222; ОСОБА_25 - на блок 318-319; ОСОБА_11 - на блоки 218-220, 223-224; ОСОБА_7 - на блок 227- 228; ОСОБА_15 - на коридор; ОСОБА_14 - на приміщення коридору і душу; ОСОБА_22 - на приміщення коридору).
Спірні прилюдні торги були проведені на підставі договорів про надання послуг по організації проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна боржника, укладеного між органом державної виконавчої служби та зазначеною спеціалізованою організацією, що передбачено ч. 1 ст. 61 Закону України ,,Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час проведення прилюдних торгів).
Акти про проведення прилюдних торгів були складені і погоджені начальником органу державної виконавчої служби. У протоколах проведення прилюдних торгів відображено події, які відбулись при цій процедурі (визначення переможця, призначення платежу та інше).
Між тим, ініціатори та організатори вказаних прилюдних торгів порушили вимоги матеріального та процесуального права.
Так, порядок надання та користування жилою площею в гуртожитках визначається законодавством України, зокрема, главою 4 ЖК України та Примірним положенням про гуртожитки.
Пунктами 2, 3, 15, 16 Примірного положення про гуртожитки визначено, що цільовим призначенням гуртожитків є проживання в них робітників, а також інших громадян у період роботи або навчання. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жила площа в гуртожитках не підлягає обміну, розділу, бронюванню і здачі в піднайом Громадяни, які проживають у гуртожитку, мають право, крім житлової площі, користуватися приміщеннями культурно-побутового призначення, обладнанням, інвентарем гуртожитку та комунально-побутовими послугами.
Згідно статей 1, 2 Закону України ,,Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції, чинній на 29 жовтня 2004 р.) кімнати в гуртожитках не підлягали приватизації, тобто відчуженню на користь громадян.
Отже, на той час кімнати в гуртожитках не могли бути предметом будь-якої угоди.
Порядок проведення прилюдних торгів з продажу квартир, будинків, підприємств, як цілісного майнового комплексу, інших приміщень, земельних ділянок, тобто нерухомого майна, на яке звернуто стягнення відповідно до чинного законодавства, а також розрахунків за придбане майно врегульовано Законом України ,,Про виконавче провадження" і Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 р. (у редакції, чинній на час проведення прилюдних торгів) (далі - Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів).
Оскільки допоміжні приміщення гуртожитку (кухні, санвузли, коридори тощо) необхідні для обслуговування жилих приміщень, то в силу ст. 186 ЦК України вони є приналежністю головної речі (жилих кімнат), а тому вони взагалі не можуть бути самостійним об'єктом відчуження.
Таким чином, місцевий суд вірно встановив, що реалізація з прилюдних торгів окремими об'єктами кімнат гуртожитку та приміщень загального користування, зокрема, коридорів, душових приміщень та інших допоміжних приміщень, без виділення їх в установленому законом порядку в окремий об'єкт власності, було здійснено відповідачами всупереч закону і це порушує право позивачів на користування ними.
Крім того, всупереч вимогам ч. 8 ст. 55 Закону України ,,Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час проведення прилюдних торгів), при передачі на публічні торги спірного майна держаним виконавцем не було виділено в судовому порядку частки боржника, який є одним із співвласників указаного майна, оскільки таке було проведено лише на підставі рішення суду від 11 квітня 2005 р., тобто після проведення спірних торгів.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цих вимог, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦПК України є підставою його недійсності.
Відповідно до пунктів 6.1, 6.4, 6.5 казаного Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів після повного розрахунку на підставі протоколу державний виконавець складає акт про проведення прилюдних торгів, в якому має міститися інформація, яка характеризує реалізоване майно, ціна реалізації, дані про боржника, покупця, дані, які підтверджують право власності боржника на реалізоване майно. На підставі цього акта нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів в порядку, передбаченому розділом 25 указаної Інструкції.
Тому акти з проведення прилюдних торгів фактично є юридичними угодами щодо нерухомого майна, на підставі яких нотаріусом видається правовстановчий документ.
Правильно встановивши зазначені обставини справи та надавши їм вірну правову оцінку, місцевий суд ухвалив обґрунтоване рішення про визнання недійсними спірних прилюдних торгів і актів про їх проведення.
Посилання відповідачів на неможливість захисту прав позивачів у заявлений ними спосіб безпідставні.
Так, згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України та ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права та інтересу, подавши про це позов.
Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п. 5 ч. 1 ст. 119 цього ж Кодексу). Тому, в необхідних випадках, суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.
Таке ж бачення прикладного застосування вказаних правових норм підтвердив і Верховний Суд України у своїй постанові Пленуму ,,Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 р., що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Частиною 1 ст. 7 Закону України ,,Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час проведення прилюдних торгів) встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Проведення спірних прилюдних торгів із зазначеними вище порушеннями позбавило позивачів на користування приміщеннями гуртожитку, зокрема приміщеннями загального користування, а також поставило їх проживання в гуртожитку в залежність від волі нових власників, що є порушеним їх конституційних житлових прав і підлягало захисту в судовому порядку.
Посилання апелянтів на те, що спірне майно було реалізовано на виконання судових рішень, а відтак за приписами статті 388 ЦК України, не може бути витребувано від добросовісного набувача, теж безпідставні, оскільки необхідною передумовою для застосування цієї норми є дотримання порядку продажу майна боржника на прилюдних торгах, що в даному випадку відсутнє. Тому, відповідачі не є легітимними (добросовісними) набувачами майна на прилюдних торгах, витребування майна від яких заборонено.
Така правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 3 жовтня 2011 р. у справі № 3-98гс11, яка відповідно до ст. 11128 ГПК України та ст. 3607 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
В частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними протоколів прилюдних торгів рішення місцевого суду не оскаржується, відтак, відповідно до положень ст. 303 ЦПК України, судом апеляційної інстанції не перевіряється.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційних скарг указаних висновків місцевого суду не спростовують, тому відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційні скарги підлягають відхиленню, а правильне по суті судове рішення - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_9 та Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 6 червня 2012 р. - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді:
< Текст >