Справа №1490/3442/12 20.09.2012 20.09.2012 20.09.2012
Справа №22-ц/1490/2309/12 Головуючий першої інстанції: Кузьменко В.В.
Категорія: 52 Суддя-доповідач апеляційного суду: Козаченко В.І.
20 вересня 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Мурлигіної Н.О., Царюк Л.М.,
при секретарі судового засідання Богуславській О.М.,
за участю: позивачки ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 червня 2012 р. за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємця ОСОБА_4 про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі,
18 січня 2012 ОСОБА_2 звернулась до суду з указаним позовом, в якому зазначала, що 1 грудня 2005 р. вона уклала з приватним підприємцем ОСОБА_4 трудовий договір, за яким працювала рекламним агентом.
29 травня 2009 р. відповідач направив їй поштою повідомлення про вчинення нею прогулів з 11 по 28 травня 2012 р., а 5 червня 2009 р. видав наказ про її звільнення з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (за прогули без поважної причини).
Вважаючи, що її звільнили за проступок, якого вона не допускала та з порушенням установленого порядку, позивачка просила суд визнати її звільнення незаконним та поновити на роботі.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 червня 2012 р. у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, просила рішення місцевого суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.
Вислухавши суддю - доповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З матеріалів справи вбачається, що 1 грудня 2005 р. сторони уклали трудовий договір, зареєстрований центром зайнятості 2 грудня 2005 р., за яким позивачка зобов'язалась виконувати обов'язки рекламного агента, а відповідач - сплачувати заробітну плату не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати. Такий запис у трудовій книжці позивачки був посвідчений підписом посадової особи центру зайнятості та печаткою центру.
10 травня 2009 р. відповідач надіслав позивачці повідомлення про можливість розірвання вказаного трудового договору на підставі ст. ст. 36, 40 КЗпП України у зв'язку з знаходження суб'єкта підприємницької діяльності на стадії ліквідації, що не звільняло її від виконання трудових обов'язків.
5 червня 2009 р. ОСОБА_2 звільнена з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст.40 КЗпП України - за прогули без поважних причин, допущені нею в період з 11 по 28 травня 2009 р., а з 1 березня 2010 р. вона отримує пенсію за віком.
Вважаючи дії відповідача по її звільненню неправомірними, позивачка оскаржувала їх і спори між сторонами щодо вказаного трудового договору вже неодноразово розглядались судами.
Так, 21 вересня 2010 р. ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до того ж відповідача про визнання незаконним її відсторонення від роботи, допуску її до роботи та стягнення заробітної плати.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 червня 2011 р. та додатковим рішенням цього суду від 1 серпня 2011 р. в задоволені зазначених позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 18 жовтня 2011 р. указані рішення місцевого суду скасовані лише в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення заробітної плати і ухвалено в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивачки 781 грн. 25 коп. заборгованості по заробітній платі за період з 1 травня по 5 червня 2009 р. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.
З указаних судових рішень вбачається, що при розгляді вказаної справи суди виходили з того, що позивачка не була відсторонена від роботи, а її трудові відносини з відповідачем були правильно припинені шляхом розірвання трудового договору за ініціативою власника. Тому в задоволенні указаних позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 р. ОСОБА_2 відмовлено у відкритті касаційного провадження за її скаргою на вказані судові рішення.
Отже, обставини звільнення позивачки з роботи вже перевірені судами і з цього питання ухвалено зазначені судові рішення, які набрали законної сили.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, встановивши, що зазначеними вище судовими рішеннями вже підтверджено правильність і законність звільнення позивачки з роботи з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст.40 КЗпП України, місцевий суд обґрунтовано відмовив у задоволенні даного позову.
Посилання апелянти на відсутність в резолютивній частині вказаних судових рішень висновку про законність її звільнення безпідставні, оскільки п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України, який регламентує зміст резолютивної частини рішення суду, цього не вимагає.
Інші доводи апеляційної скарги указані висновки місцевого суду не спростовують, а тому не можуть бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 11 червня 2012 р. - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді:
< Текст >