справа № 0670/2233/12
категорія 5.1.2
01 серпня 2012 р. м. Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Нагірняк М.Ф. ,
при секретарі - Янушевській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції
про скасування рішення від 30.01.2012 р. №1271/10/17-01, зобов'язання видати свідоцтво платника єдиного податку,-
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з позовом до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування рішення від 30.01.2012р., №1271/10/17-01 про відмову у видачі свідоцтва платника єдиного податку та зобов'язання видати Свідоцтво платника єдиного податку.
В судовому засіданні Позивач свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі і пояснив, що Позивач як фізична особа - підприємець 23.01.2012 року подав до Бердичівської ОДПІ, Відповідача по даній справі, заяву про застосування спрощеної системи оподаткування, тобто про видачу свідоцтва про сплату єдиного податку на 2012рік. Відповідач своїм листом від 30.01.2012 р., №1271/10/17-01 прийняв рішення про відмову у видачі такого Свідоцтва. Вказане рішення, на думку Позивача підлягає скасуванню. В чинному Податковому кодексі України відсутня пряма норма яка б забороняла Позивачу, як особі, що здійснює роздрібну торгівлю ювелірними виробами, перебувати на спрощеній системі оподаткування. Позивач не займається ні видобутком, ні виробництвом, ні реалізацією дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, а тому не підпадає під дію п.291,5 ст.291 Податкового кодексу України. Про це прямо зазначено в листі голови Комітету Верховної ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики.
Крім цього, як зазначив Позивач, неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків є підставою для прийняття рішення на користь платника податків.
Представники Відповідача проти позову заперечили і зазначили, що дійсно Позивач звертався із заявою про видачу свідоцтва платника єдиного податку для здійснення діяльності щодо роздрібної торгівлі ювелірними виробами в спеціалізованих магазинах. Відповідно до вимог підпункту 291.5.1 п.291,5 ст.291 Податкового кодексу України, що були чинній на той час, передбачено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, не можуть бути платниками єдиного податку. Податковий кодекс України не містить визначення поняття "видобуток, виробництво, реалізація дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння". Таке визначення міститься в Законі України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними". Відповідно до вимог вказаного Закону, на думку представників Відповідача, визначення поняття "дорогоцінні метали" включає також будь-які вироби , а поняття "дорогоцінне каміння" включає природні та синтетичні матеріали в обробленому вигляді, тобто виріб.
По цій причині, як зазначили представники Відповідача, Позивачу обґрунтовано було відмовлено у видачі свідоцтва платника єдиного податку.
Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника Позивача та заперечення представників Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Саме Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлюються нормами глави 1 розділу ХІY Податкового кодексу України " Спрощена система оподаткування, обліку та звітності".
За приписами ст.291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування здійснюється відповідно до підпунктів 298.1.1 - 298.1.4 пункту 298.1 статті 291 даного Кодексу.
В судовому засіданні безспірно встановлено, та визнається сторонами, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, Позивач по даній справі, у відповідності до зазначених вимог Податкового кодексу України 23.01.2012року подав до Бердичівської ОДПІ, Відповідача по даній справі, заяву про застосування спрощеної системи оподаткування та розрахунок доходу за попередній календарний рік, який визначається з дотриманням вимог, встановлених зазначеною главою Кодексу. Як зазначено в заяві, Позивачем були визначено слідуючі види діяльності - "Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту" та "Роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами в спеціалізованих магазинах".
30.01.2012року Відповідачем було відмовлено у видачі Позивачу Свідоцтва про сплату єдиного податку на 2012рік. Таке рішення Відповідача було оформлено у вигляді листа від 30.01.2012року № 1271/10/17-01 та мотивоване вимогами пп.4 пп.291.5.1. п.291.5 ст.291 Податкового кодексу України. Тобто, Відповідач вважає, що зазначені Позивачем в заяві від 21.01.2012року види діяльності по суті є здійсненням видобутку, виробництва та реалізацією дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення і, що така діяльність не може здійснюватися платником на умовах спрощеної системи оподаткування.
Такі доводи Відповідача та його представників в судовому засіданні не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, виходячи із наступного.
Безспірно за приписами пп.291.5.1 п.291.5 ст.291 Податкового кодексу України (в редакції на день виникнення спірних правовідносин) не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення.
Разом з тим, правові норми Податкового кодексу України не містять визначення такого поняття як "видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення".
Як зазначено в п.5.3 ст.5 Кодексу, інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Законом, який визначає правові основи і принципи державного регулювання видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними, є Закон України від 18 листопада 1997 року "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" (далі - Закон ).
Пунктом 1 статті 1 Закону встановлено, що дорогоцінні метали - це золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо). Дорогоцінне каміння - це природні та штучні (синтетичні) мінерали у сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах) (п. 2 ст. 1 Закону ).
Відповідно до вимог пункту 5 статті 1 Закону видобуток дорогоцінних металів - це вилучення дорогоцінних металів з надр і відходів гірничо-збагачувального або металургійного виробництва (хвости збагачення, відвали, шлаки, шлами, недогарки) усіма можливими способами. Видобуток дорогоцінного каміння та напівдорогоцінного каміння - це вилучення дорогоцінного каміння та напівдорогоцінного каміння з гірських порід усіма можливими способами (п.6 ст.1 Закону).
Як зазначено в пункті 7 статті 1 Закон, виробництво дорогоцінних металів - це вилучення дорогоцінних металів із комплексних руд, концентратів та інших напівпродуктів, відходів і брухту, що містять ці метали, та афінаж дорогоцінних металів.
Визначення поняття "реалізація дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення" вказаний Закон взагалі не містить.
Системний аналіз зазначених правових норм Податкового кодексу України та Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" дає підстави суду прийти до висновку, що види господарської діяльності, що зазначені в заяві Позивача від 23.01.2012року, не можуть ототожнюватися із видобутком, виробництвом, реалізацією дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення.
Зазначені Позивачем види господарської діяльності не підпадають під дію обмежень, що визначені пп.291.5.1 п.291.5 ст.291 Податкового кодексу України (в редакції на день виникнення спірних правовідносин) .
Крім того, за приписами п.56.21 ст.56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Відповідно до вимог п.291.4 ст.291 Кодексу фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, можуть здійснювати таку діяльність із застосуванням спрощеної системи за наявності певних критеріїв.
При цьому, вказана правова норма (в редакції на день виникнення спірних правовідносин) не містила обмежень щодо діяльності по продажу саме ювелірних виробів чи годинників.
Відповідно до вимог п.291.7 ст.291 Податкового кодексу України за спрощеною системою оподаткування може здійснюватися господарська діяльність щодо виготовлення ювелірних виробів за індивідуальним замовленням (абзац 28) та ремонту ювелірних виробів (абзац 29).
Аналіз зазначених пунктів 291.4, 291.5 та 291.7 статті 291 Податкового кодексу України (в редакції на день виникнення спірних правовідносин) свідчить про те, що ці норми по-різному регулювали питання щодо підстав обрання або переходу на спрощену систему оподаткування.
За таких обставин суд приходить до висновку, що у Відповідача в розумінні вимог п.56.21 ст.56 Податкового кодексу України були всі підстави при розгляді заяви Позивача застосувати положення пунктів 291.4 та 291.7 ст.294 цього Кодексу.
На необхідності дотримання судами правила вирішення колізій у податковому законодавстві на користь платника податків наголошено також в Остаточному рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України".
Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, у зв'язку з тим, що національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку, що рішення Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції від 30.01.20112 року про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва платника єдиного податку винесено не на підставі вимог чинного законодавства та без врахування всіх обставин, що мали значення при його прийнятті, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог положень пунктів 291.4 та 291.7 ст.291 Податкового кодексу України (в редакції на день виникнення спірних правовідносин) ОСОБА_1 мав право на здійснення діяльності, що визначені ним в поданій заяві від 23.01.2012року, ("Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту" та "Роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами в спеціалізованих магазинах") на умовах спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.
Аналогічна позиція викладена в листі голови Комітету Верховної ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики № 04-39/10-83 від 27.01.2012року на адресу Державної податкової служби України.
Більш того, зазначене неоднозначне трактування вказаних правових норм Податкового кодексу України усунено Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм" від 24.05.2012року, що набув чинності з 01.07.2012року. Вказаним Законом законодавець прямо зазначив, що суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють виробництво, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння), в тому числі Позивач, можуть бути платниками єдиного податку.
Разом з тим, в розумінні положень вимог ст.19 Конституції України суд не може перебирати на себе повноваження відповідного органу влади, в тому числі Відповідача, та зобов'язувати видати Позивачу Свідоцтво про сплату єдиного податку на 2012рік. Тому в цій частині позовні вимоги Позивача не можуть бути задоволені.
Зазначене порушене право Позивача в цій частині підлягає судовому захисту лише шляхом зобов'язання Бердичівську об'єднану державну податкову інспекцію розглянути заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 23.01.2012року про застосування спрощеної системи оподаткування відповідно до вимог чинного Податкового кодексу України.
Відповідно до вимог ст.94 КАС України судові витрати Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 підлягають частковому відшкодуванню у вигляді 16,10грн. судового збору за рахунок державного бюджету, тобто пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись вимогами ст.ст.2,86,94,159-163,167,186,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
Позов задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції від 30.01.2012 р. №1271/10/17-01 про відмову у видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку на 2012рік. Зобов'язати Бердичівську об'єднану державну податкову інспекцію розглянути заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 23.01.2012року про застосування спрощеної системи оподаткування. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Судові витрати Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягають частковому відшкодуванню у вигляді 16,10грн. судового збору за рахунок державного бюджету.
Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії повного тексту постанови.
Головуючий суддя М.Ф. Нагірняк
Повний текст постанови виготовлено: 06 серпня 2012 р.