справа № 0670/3816/12
категорія 10.3
21 серпня 2012 р. м. Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Нагірняк М.Ф. ,
при секретарі - Янушевській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу
за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Приватного підприємства "Велідницьке"
про стягнення 39434,88 грн.,-
встановив:
Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовом до Приватного підприємства "Велідницьке" про стягнення адміністративно-господарської санкції за недодержання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
В судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі і пояснив, що перевіркою поданої до відділення Фонду соціального захисту інвалідів державної звітності Відповідача "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік" встановлено, що Відповідач не забезпечив виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості двох робочих місць. За зазначене правопорушення до Відповідача була застосована адміністративно-господарська санкція та нарахована пеня на загальну суму 39434,88грн., яку Відповідач в добровільному порядку не сплатив. Нарахування розміру адміністративно-господарської санкції та пені проводилося виключно на підставі звіту Відповідача, перевірка по даному факту не проводилася. На думку представника Позивача, та обставина, що Відповідача протягом 2011року створював робочі місця для інвалідів, але їх не працевлаштував, не звільняє його від застосування вказаної санкції.
Представник Відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив і пояснив, що підприємство протягом 2011року створило 7 робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу робочих місць за відповідними спеціальностями. Підприємство протягом 2011року вживало цілий ряд заходів для пошуку таких працівників, але самостійно працевлаштувало лише п'ять таких працівників. Про наявні інші вакансії для працевлаштування підприємство систематично повідомляло районний центр зайнятості Представник Відповідача зазначив, що підприємство відповідно до нормативу створило конкретну кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, працевлаштувало п'ять інвалідів відповідно до нормативу і тому не може нести відповідальності за невиконання нормативу таких робочих місць. Протягом 2011року ніхто із осіб, що мають статус інваліда, не звертався для працевлаштування на створені робочі місця, в тому числі і за направленнями районного центру зайнятості. Таким особам підприємство не відмовляло в працевлаштуванні.
Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника Позивача та заперечення представника Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню за таких підстав.
Правовідносини, що є предметом даного судового розгляду, регулюються Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Цей Закон визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами.
Безспірно, за змістом статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Виходячи із середньооблікової чисельності штатних працівників Відповідача в 2011році (185 працівників) норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для Приватного підприємства "Велідницьке"", Відповідача по справі, складає сім робочих місць.
У частині 1 статті 20 цього Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Разом з тим, працевлаштування інвалідів, згідно з вимогами ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (у редакції до 18 березня 2006 року), здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" від 23 лютого 2006 року зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості, а не роботодавець, в тому числі Відповідач по справі.
Статтею 71 КАС визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Представник Позивача в судовому засіданні не надав жодних доказів того, що в Приватного підприємства "Велідницьке", Відповідача по справі, протягом 2011року не було створено робочих місць для працевлаштування інваліда відповідно до нормативу таких місць. Представник Позивача лише підтвердив, що висновок про незабезпечення Відповідачем нормативу робочих місць для інвалідів був зроблений виключно на підставі звіту, жодна перевірка відносно Відповідача із зазначеного питання не проводилася, обставини та причини не працевлаштування таких осіб на підприємстві не вияснялися.
Суд прийшов до висновку, що Позивач безпідставно ототожнив поняття "створення робочого місця" із поняттям пошуку робочого місця для інваліда та його працевлаштування.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
На думку суду у частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. В судовому засіданні безспірно встановлено, що протягом 2011 року Відповідачем було створено сім робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. Цю інформацію Відповідач доводив до Овруцького районного центру зайнятості Житомирської області. Дані обставини підтверджені безпосередньо Овруцьким районним центром зайнятості Житомирської області та реальним працевлаштуванням на підприємстві на відповідні посади інвалідів 3-ї групи інвалідності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які працюють на підприємстві по даний час.
У зв'язку з тим, що у діях Відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами інвалідів для працевлаштування чи відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
При вирішенні питання про правомірність стягнення даної адміністративно-господарської санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. При цьому суд враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками, принцип вини застосовується як умова відповідальності пов'язана з необхідністю доведення порушення зобов'язання. В діях Відповідача взагалі відсутня об'єктивна сторона правопорушення у вигляді незабезпечення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Виходячи із середньооблікової чисельності штатних працівників Відповідача в 2011році (185 працівників) норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для Приватного підприємства "Велідницьке", Відповідача по справі, складає сім робочих місць. Такі робочі місця Відповідач створив, в 2011році на підприємстві постійно працювало п'ять інвалідів 3-групи інвалідності, а інші створені робочі місця залишалися вакантними не по вині Відповідача.
В судовому засіданні встановлено, що Відповідач по справі, як роботодавець, вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення та не скоїв такого правопорушення, що дає підстави визнавати незаконним застосування до нього даних адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць та відмовляти у задоволенні позову, оскільки обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Відповідно до вимог ст.94 КАС України судові витрати не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись вимогами Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ст.ст.2,86,94,159-163,167,254 КАС України, суд
постановив:
В задоволенні позову Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Велідницьке" про стягнення 39434,88 грн. відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії повного тексту постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий суддя М.Ф. Нагірняк
Повний текст постанови виготовлено: 23 серпня 2012 р.