18 грудня 2008 р.
№ 2/88-2038
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.О., - головуючого,
Мамонтової О.М.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги
Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Житловик"
на постанову
та
на рішення
Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2008 року
господарського суду Тернопільської області від 22.07.2008 року
у справі господарського суду
Тернопільської області
за позовом
Дочірнього підприємства фірми "Альтфатер Тернопіль"
До
Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Житловик"
Про
стягнення 124677,56 грн.,
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:
не з'явився,
- відповідача:
не з'явився,
У травні 2008 року Дочірнє підприємство фірма "Альтфатер Тернопіль" звернулась до господарського суду з позовом до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Житловик" про стягнення 99093,26 грн. збитків у вигляді неотриманого прибутку, 8528,01 грн. пені та 17056,29 грн. інфляційних втрат.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 22.07.2008 року позов задоволено частково. Стягнуто на користь позивача 99093,26 грн. заборгованості, 17056,29 грн. інфляційних втрат, 1528,07 грн. пені та 1364,77 грн. судових витрат. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2008 року рішення місцевого господарського суду від 22.07.2008 року залишено без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство "Житловик" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2008 року та рішення господарського суду Тернопільської області від 22.07.2008 року в частині стягнення з відповідача 1528,07 пені та 17056,29 грн. інфляційних втрат скасувати, в скасованій частині прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. В іншій частині судові рішення залишити без змін.
Доповідач: Черкащенко М.М.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 30.04.2007 р. Дочірнім підприємством «Альтфатер-Тернопіль»(виконавець) та КЖЕП «Житловик»(замовник) було укладено договір №884 про надання послуг із збирання та вивезення твердих побутових відходів.
Згідно з п. 1.1. договору КЖЕП «Житловик»доручає, а ДП «Альтфатер-Тернопіль»надає йому послуги із збирання та вивезення твердих побутових відходів, накопичених у «Замовника».
Станом на 30.04.2008 р. Позивачем надано Відповідачу послуги із збирання та вивезення твердих побутових відходів, що підтверджується актами виконаних робіт та не заперечується сторонами.
У відповідності до п. 3.1. Договору №884 від 30.04.2007 р., розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги із збирання та вивезення твердих побутових відходів вноситься не пізніше 15 числа місяця, що настає після розрахункового періоду.
У відповідності до положень ст. 526 Цивільного кодексу України та ч.І ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку в натурі.
Ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до п. 4.2.1. Договору №788, - відповідач зобов'язаний вчасно, у встановлений договором, сплачувати за надані послуги.
Як встановлено судами, відповідач з жовтня 2007 р. не сплачував вчасно та в повній мірі за надані послуги, чим порушив п. 3.1. та п. 4.2.1. Договору.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки
Частиною 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміють неодержані управленою стороною доходи, які вона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно актів виконаних робіт, відповідач завдав позивачу збитки у вигляді не отриманого доходу за наданні послуги згідно договору №884 від 30.04.2007 р. в розмірі 99 093,26 грн. Дану заборгованість Відповідач при підписанні акту звірки визнав.
У відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що зобов'язання по договору №884 від 30.04.2007 р. не виконанні в строк, суди попередніх інстанцій прийшли до вірного висновку про задоволення позову в частині стягнення згідно розрахунку інфляційних нарахувань за період з 01.11.2007 р. по 30.04.2008 р. в сумі 17 056,29 грн. за час прострочення у відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.
Згідно п. 3.3. Договору, - у разі несплати за наданні послуги по вивезенню ТПВ понад установлений термін, замовник сплачує пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожну добу затримки.
У відповідності до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судова колегія погоджується з висновком попередніх інстанцій щодо стягнення пені в зменшеному розмірі відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України в сумі 1 528,07 грн., оскільки згідно Закону України від 20.02.2003р. № 554-IV "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ і електроенергію" та Закону України № 495-У від 20.12.2006р. "Про реструктуризацію заборгованості за надані послуги з утримання будинків та прибудинкових територій та комунальні послуги" відповідачем на день прийняття судових рішень, не були укладені договори про реструктуризацію заборгованості.
В частині доводів про відстрочку стягнення коштів, судова колегія вважає, що скаржник не позбавлений права звернення до суду про відстрочку або розстрочку виконання рішення в порядку, передбаченому ст.121 ГПК України.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 р. "Про судове рішення" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
На підставі вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, прийняті без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2008 року та рішення господарського суду Тернопільської області від 22.07.2008 року у справі № 2/88-2038 залишити без змін.
Головуючий Н. Кочерова
Судді О. Мамонтова
М. Черкащенко