16 грудня 2008 р.
№ 34/80
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого
Овечкіна В.Е.,
суддів
Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача
- Сизий О.М.,
відповідача
- Осадча О.Л.,
третьої особи
- не з'явився,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
ПП "Автотрейд"
на рішення
господарського суду м.Києва від 15.09.2008
у справі
№34/80
за позовом
ПП "Автотрейд"
до
ЗАТ "УАСК "АСКА"
(третя особа
- АБ "Банк регіонального розвитку"
про
стягнення страхового відшкодування та пені
Рішенням господарського суду м.Києва від 15.09.2008 (суддя Сташків Р.Б.) в позові відмовлено повністю у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог.
ПП "Автотрейд" в поданій касаційній скарзі просить рішення скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, а саме ст.ст.205,207,651 ЦК України, ч.1 ст.181 ГК України, ст.ст.7,40,41,43 Закону України "Про заставу" та ст.43 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, скаржник вважає, що відповідно до ч.1 ст.181 ГК України та ч.1 ст.207 ЦК України додаткову угоду №2 до договору страхування від 06.11.2006 укладено сторонами передбаченим законом шляхом -надсиланням факсограми, а факт її укладення саме 14.05.2007 року, крім факсокопії, яка була отримана з факсу за номером, який згідно довідки ВАТ "Укртелеком" зареєстровано за відповідачем, підтверджується також тим, що примірник додаткової угоди №2, копія якого була приєднана відповідачем до відзиву на позовну заяву, також датований 14 травня 2007 року. Окрім того, на думку скаржника, відмовляючи у стягненні пені суд не врахував, що останнім наданим позивачем і необхідним для складання страхового акту документом була копія постанови про закриття кримінальної справи №13-1321 від 07.11.2007, яка була передана відповідачу 12.11.2007 року, тому незрозумілим і необгрунтованим є твердження суду про надання усіх необхідних документів для виплати страхового відшкодування саме 24.12.2007 року.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет повноти їх встановлення та правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення -залишенню без змін з наступних підстав.
Відмовляючи в позові місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено та судом не встановлено факт укладення з відповідачем додаткової угоди №2 до договору страхування від 06.11.2006 у порядку, передбаченому п.6.1 цього договору, оскільки з наданого відповідачем журналу вхідної кореспонденції вбачається, що заява позивача від 14.05.2007 про внесення змін до договору страхування від 06.11.2006 була отримана контрагентом 18.05.2007 року та зареєстрована за №990, тобто вже після настання страхового випадку, в зв'язку з чим судом не прийнято за належний доказ існування вказаної угоди надану позивачем факсокопію додаткової угоди №2. Крім того, відповідно до п.1 ч.2 ст.29 Закону України "Про страхування" договір страхування визнається недійсним і не підлягає виконанню у разі, якщо його укладено після страхового випадку.
Що стосується відмови у стягненні пені, нарахованої на суму виплаченого страхового відшкодування (358848,74 грн.), то суд зазначив, що вказана сума була виплачена страховиком в межах 15-денного строку, передбаченого п.5.1 договору страхування від 06.11.2006, після отримання від страхувальника всіх необхідних документів.
Колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
В основу рішення покладено висновок про недотримання сторонами передбаченого п.6.1 договору страхування від 06.11.2006 порядку підписання сторонами додаткової угоди №2 від 14.05.2007 до цього договору та непогодження позивачем змін до договору з банком (третьою особою).
Зокрема, п.6.1 укладеного між сторонами договору страхування від 06.11.2006 чітко визначено, що зміни умов договору провадяться за взаємною згодою страховика та страхувальника, на підставі письмової заяви однієї із сторін протягом п'яти днів з моменту отримання заяви другою стороною та оформлюються у вигляді письмових додаткових угод, підписаних обома сторонами. Додаткова угода з моменту її підписання є невід'ємною частиною даного договору. У випадку, якщо зміни до договору вносяться в період дії кредитного договору, вказаного в п.1.1 даного договору, то ініціатор таких змін повинен їх погодити з банком, а ознакою узгодження змін до договору є відповідний лист банка.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Подібні за своєю суттю положення містяться в ч.1 ст.181 ГК України, згідно якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Договір страхування від 06.11.2006 укладено між сторонами у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, а не шляхом обміну факсограмами.
Відповідно до ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту до ч.ч.1,2 ст.207, ст.654 ЦК України та ч.1 ст.181 ГК України за загальним правилом воля сторін на внесення змін до договору має бути виражена у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, якщо договір не містить застережень щодо можливості внесення змін до нього також за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (факс тощо).
Враховуючи наведене, судом першої інстанції на підставі ретельної правової оцінки умов договору страхування від 06.11.2006, наявних у справі факсокопії додаткової угоди №2 від 14.05.2007 до договору страхування від 06.11.2006, журналу вхідної кореспонденції відповідача та інших доказів в їх сукупності з достовірністю встановлено, а позивачем не спростовано факт відсутності укладення з відповідачем додаткової угоди №2 до договору страхування від 06.11.2006 у порядку, передбаченому п.6.1 цього договору, оскільки заява позивача від 14.05.2007 про внесення змін до договору страхування від 06.11.2006 була отримана контрагентом лише 18.05.2007 року та зареєстрована за №990, тобто вже після настання страхового випадку (пожежа на складі позивача сталася 17.05.2007 року). В зв'язку з чим судом правомірно не прийнято за належний доказ існування вказаної угоди наявну у справі факсокопію додаткової угоди №2, оскільки на вимогу суду її оригінал не було надано позивачем.
До того ж, висновок суду про неукладеність додаткової угоди №2 від 14.05.2007 узгоджується з нормою п.1 ч.2 ст.29 Закону України "Про страхування", згідно якої договір страхування визнається недійсним і не підлягає виконанню у разі, якщо його укладено після страхового випадку.
Додатковим підтвердженням факту неукладеності додаткової угоди №2 до договору страхування від 06.11.2006 є встановлена судом відсутність листа-погодження банку (заставодержателя) на внесення змін до договору страхування від 06.11.2006, як того вимагає п.6.1 цього договору, і ця обставина скаржником визнається.
Інші наявні заперечення позивача зводяться передусім до посилань на оцінку судом неналежних доказів (журналу вхідної кореспонденції відповідача) та до намагань надати перевагу одним доказам (факсокопія додаткової угоди №2 від 14.05.2007 до договору страхування від 06.11.2006, витяг з журналу вихідної кореспонденції позивача) перед оціненими судом доказами, однак, згідно імперативних вимог ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду постанов Вищого господарського суду України, прийнятих з порушенням вимог ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України (постанови ВСУ від 11.09.2007 у справі №1/151-3079 та від 11.09.2007 у справі №18/439).
Колегія також не може прийняти до уваги безпредметні посилання позивача в обгрунтування своїх заперечень на ст.ст.42,43 Закону України "Про заставу", якими врегульовано відносини застави товарів в обороті або у переробці, учасниками яких є третя особа (заставодержатель) та позивач (заставодавець), оскільки даний спір виник зі страхових правовідносин за участю страхувальника (позивача) та страховика (відповідача).
Що стосується заперечень позивача стосовно відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, нарахованої за період з 04.12.2007р. по 27.12.2007р. на суму виплаченого страхового відшкодування (358848,74 грн.), то такі доводи зводяться до виключно до посилань на недоведеність обставин надання позивачем 24.12.2007 року усіх необхідних для складання відповідачем страхового акту документів, однак, згідно імперативних приписів ч.2 ст.111 ГПК України у касаційній скарзі не допускаються посилання на недоведеність обставин справи.
Зважаючи на вищенаведене, касаційна інстанція не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Рішення господарського суду м.Києва від 15.09.2008 у справі №34/80 залишити без змін, касаційну скаргу ПП "Автотрейд" -без задоволення.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун