03 грудня 2008 р.
№ 3/289
Доповідач -суддя Мележик Н.І.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дунаєвська Н.Г. - головуючого,
Мележик Н.І.,
Михайлюк М.В.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну
скаргу Київської міської клінічної лікарні №1
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 23.09.2008 року
у справі № 3/289
господарського суду міста Києва
за позовом Київської міської клінічної лікарні №1
до Товариства з обмеженою відповідальністю
"Дарниця Моторс Мобайл"
за участю третьої особи, яка не
заявляє самостійних вимог
на предмет спору на стороні
позивача Головного управління комунальної
власності міста Києва
про стягнення 30 449,64 грн.
за участю представників:
позивача - Гука О.М.
відповідача - Рикова С.І.
третьої особи - не з"явились
У травні 2008 року Київська міська клінічна лікарня №1 звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарниця Моторс Мобайл" про стягнення з останнього 30 449,64 грн. заборгованості по орендній платі.
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.08.2008 року (суддя Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2008 року (судді: Андрієнко В.В., Малетич М.М., Вербицька О.В.), в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановленими у справі судовими актами, Київська міська клінічна лікарня №1 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову попередніх інстанцій скасувати, посилаючись неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових актів.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до Роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.п. 1, 6 постанови від 29.12.1976 №11 “Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або, виходячи із загальних засад законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Так, судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що 21.11.2005 року між Київською міською клінічною лікарнею № 1 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Дарниця Моторс Мобайл» (орендар) укладено договір оренди № 1702/8, за яким позивач на підставі рішення Київської міської ради від 27.10.2005 № 265-1/3726 передав в оренду відповідачу нежиле приміщення (будинок), загальною площею 220 кв. м., і майно для здійснення торгівельної діяльності та надання послуг.
Згідно п. 3.7. договору орендар зобов'язався проводити оплату орендованого майна щомісячно до 10 (десятого) числа поточного місяця на рахунок орендодавця.
Частиною 2 пункту 3.7. договору встановлено, що розмір орендної плати і комунально-побутових послуг може бути змінено на вимогу однієї з сторін у разі зміни цін та тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України.
Підставою звернення позивача до суду з даним позовом є недоотримання останнім від відповідача орендної плати, що виявлено внаслідок проведеної Головним контрольно-ревізійним управлінням України ревізії з окремих питань використання комунального майна Київською міською клінічною лікарнею №1 за період з 01.01.2006 року до 30.06.2007 року, оформленої актом від 05.10.2007 року.
При цьому, позивач зазначив, що відповідач використовує орендоване приміщення не за цільовим призначенням (під станцію по ремонту та технічному обслуговуванню автомобілів (автосервіс)). Разом з тим, зміна цільового призначення та невірне застосування орендних ставок при експлуатації частини приміщення (для даного виду діяльності змінено орендні ставки відповідно до Методики розрахунку орендної плати, затвердженої рішенням Київської міської ради № 34/91 від 28.09.2006 року), призвели до зниження розміру нарахованої позивачем та сплаченої відповідачем орендної плати, внаслідок чого лікарнею недоотримано доходів від оренди за період з 01.01.2006 року до 01.07.2007 року на загальну суму 30 449,64 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з висновками якого погодилась апеляційна інстанція, пославшись на ст.188 ГПК України, встановив факт відсутності доказів звернення позивача до відповідача з пропозицією про внесення змін до договору оренди в частині збільшення розміру орендної плати.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
До спірних правовідносин господарськими судами попередніх інстанцій застосовано норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна», яким врегульовано організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Стаття 10 вказаного Закону містить перелік істотних умов договору оренди, зокрема, однією з яких є орендна плата з урахуванням її індексації.
Відповідно до пункту 3 статті 18 цього ж Закону орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. Розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України (ст.21).
Частиною 2 статті 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що методика розрахунку та порядок використання орендної плати визначається для об'єктів, що перебувають у комунальній власності органами місцевого самоврядування.
Згідно частини першої статті 651 та статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зміна або розірвання договору вчиняється у такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Нормами статті 188 Господарського кодексу України визначений загальний порядок зміни господарських договорів. Цією ж статтею заборонено зміну та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку, якщо інше не передбачено законом або договором. Зокрема, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором, а сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
З огляду на встановлення судами попередніх інстанції факту відсутності пропозицій позивача до відповідача щодо внесення змін до договору оренди в частині збільшення розміру орендної плати та ненадання позивачем доказів на підтвердження внесення таких змін за рішенням суду, висновки господарського суду міста Києва та Київського апеляційного господарського суду щодо безпідставності вимог позивача про стягнення з відповідача збільшеного розміру орендної плати відповідають вимогам закону.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на висновок Головного КРУ України, яким встановлено факт недоотримання позивачем від відповідача орендної плати, та на рішення Київради, яким затверджені розміри розрахунків орендних платежів, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо безпідставності стягнення з відповідача збільшеного розміру орендної плати без погодження їх сторонами та внесення відповідних змін до договору.
Згідно ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку з чим підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Київської міської клінічної лікарні №1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2008 року у справі № 3/289 залишити без змін.
Головуючий суддя
Н.Г. Дунаєвська
Судді
Н.І. Мележик
М.В. Михайлюк