10 грудня 2008 р.
№ 05-5-51/6173
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Кривди Д.С.,
суддів:
Жаботиної Г.В.,
Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінторгбуд"
на постанову
від 09.09.08 Київського апеляційного господарського суду
та на ухвалу
від 17.06.08
у справі
№05-5-51/6173
господарського суду
м. Києва
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінторгбуд"
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозазсервіс"
про
розірвання договору та стягнення 93186 грн.
за участю представників сторін
від позивача:
у засідання не прибули
від відповідача:
Кліновський Е.В., дов.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінторгбуд" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозазсервіс" про розірвання укладеного між сторонами договору поставки №1722 від 08.12.06 та стягнення сплаченої за автомобіль суми в розмірі 93186 грн.
Ухвалою від 17.06.08 господарський суд м. Києва (суддя Пригунова А.Б.) позовні матеріали повернув позивачеві без розгляду на підставі п. 4 ст. 63 ГПК України через ненадання доказів сплати державного мита в установленому розмірі.
Постановою від 09.09.08 Київський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Кондес Л.О. -головуючий, Куровський С.В., Михальська Ю.Б.) ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
Ухвалою від 05.11.08 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування вказаних ухвали і постанови та передання справи на розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами положень Декрету КМУ "Про державне мито", який передбачає сплату державного мита лише з позовних заяв, а не з позовних вимог. Також касатор доводить, що заявлені ним вимоги відповідно до ч. 2 ст. 678 ЦК України є єдиним цілим.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України передбачено повернення позовної заяви без розгляду в разі неподання доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі. Додання таких доказів до позовної заяви передбачено п. 3 ч. 1 ст. 57 ГПК України.
Позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду за вимогами ст. 45 ГПК України оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством. Згідно з ч. 1 ст. 46 ГПК України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.
Розміри ставок державного мита із заяв, що подаються до господарських судів, встановлений ч. 2 ст. 3 Декрету КМУ "Про державне мито", зокрема пунктом (б) встановлено ставку 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство; а пунктом (в) передбачено сплату із позовних заяв у спорах, що виникають під час укладання, зміни або розірвання господарських договорів, 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
На виконання вказаного Декрету КМУ наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 №15 затверджено Інструкцію про порядок обчислення та справляння державного мита (далі -Інструкція), відповідно до п. 36 якої позовні заяви по спорах, які виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів, що носять одночасно майновий характер, до яких включено вимоги про стягнення штрафу тощо, оплачуються державним митом як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв по спорах, що виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів; у такому ж порядку оплачуються державним митом позовні заяви, що носять одночасно майновий і немайновий характер.
При винесенні оскаржуваної ухвали про повернення без розгляду позовної заяви суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано докази сплати державного мита лише щодо однієї вимоги майнового характеру в той час як ним заявлено одночасно дві вимоги: немайнова -про розірвання договору поставки №1722 від 08.12.06 та майнова -про стягнення 93186 грн.
Звертаючись з касаційною скаргою, позивач не заперечує проти вказаних обставин, а, навпаки, доводить, що подана ним заява має лише майновий характер, а відтак ним правомірно сплачено державне мито в розмірі 1% від ціни позову. Такі доводи позивача мотивовані посиланням на положення ч. 2 ст. 678 ЦК України, з огляду на які він вважає свої вимоги про розірвання договору та стягнення суми єдиним цілим.
Відповідно до вказаної норми в разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.
Загальні положення щодо правових наслідків порушення зобов'язання закріплені у ст. 611 ЦК України, згідно з якою в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
З аналізу вказаної норми вбачається, що одностороння відмова від зобов'язання та розірвання договору є окремими способами припинення зобов'язання. Це підтверджується також положеннями ч. 2 ст. 651 ЦК України, відповідно до якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у відповідних випадках; разом з тим, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Проте, одночасно з вимогою про стягнення суми на підставі ч. 2 ст. 678 ЦК України позивач заявив позовну вимогу про розірвання договору поставки в судовому порядку, що не є тотожнім відмові від договору, а відтак є окремою позовною вимогою, за заявлення якої має бути сплачене державне мито, як це передбачено п. 36 вищевказаної Інструкції.
Виходячи з вимог цього пункту Інструкції, також підлягають відхиленню викладені в касаційній скарзі доводи, що державним митом оплачуються позовні заяви, а не позовні вимоги, оскільки вказаною нормою чітко визначений порядок сплати державного мита у випадку заявлення в одній позовній заяві кількох вимог.
Стосовно доводів касатора про наявність у суду першої інстанції достатніх підстав для прийняття позовної заяви в частині вимог слід зазначити, що ст. 63 ГПК України передбачає в перелічених нею випадках саме повернення позовної заяви і доданих до неї документів без розгляду, а обов'язок суду прийняти позовну заяву до провадження в певній частині чинним процесуальним законодавством не передбачений.
До того ж згідно з ч. 3 вказаної норми повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.
З огляду на викладене судова колегія не вбачає підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.09.08 у справі №05-5-51/6173 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький