ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"18" вересня 2012 р. Справа № 2a-703/12/0970
м.Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді М.І.Кишинського
за участю секретаря судового засідання М.М.Дякун
за участю представників сторін:
від позивача: В.М.Стусяк
від відповідача: В.М.Андрейко
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Брати К"
до відповідача: Державної податкової інспекції в Богородчанському районі
про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000012301, № 0000022301 від 10 січня 2011 року,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Брати К" (надалі-позивач) звернулося в суд з позовною заявою до державної податкової інспекції в Богородчанському районі (надалі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень №0000012301, №0000022301 від 10 січня 2011 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що винесені відповідачем оскаржувані податкові повідомлення-рішення про збільшення сум грошового зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість неправомірно, оскільки позивачем, згідно господарських зобов'язань по договорах підряду та субпідряду на підставі належно оформлених актів виконаних робіт, податкових накладних, платіжних документів та інших документів правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит у відповідності до Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств»та «Про податок на додану вартість».
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги викладені в позовній заяві підтримав в повному обсязі та пояснив суду, що позивачем на підставі укладених договорів підряду та субпідряду належно виконано всі роботи по даних договарх, на підставі яких складено акти виконаних робіт, податкові накладні, а також здійснено оплату за надані позивачу послуги та отримані товари. Також зазначає, що факт виконання робіт по зазначених договорах підтверджується і актом перевірки КРУ в Івано-Франківській області, що дає підстави вважати висновки відповідача щодо нікчемності правочинів укладених позивачем зі своїми контрагентами безпідставними, а повідомлення-рішення такими, що підлягають до скасування.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, надавши суду письмове заперечення, яке мотивне тим, що проведеною відповідачем перевіркою позивача згідно укладених договорів субпідряду зі своїми контрагентами встановлено відсутність поставок товарів, робіт та послуг, що свідчить про укладення між позивачем та його контрагентами зазначених договорів без мети настання реальних наслідків, а тому позивачем в порушення вимог статтей Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість»завищено валові витрати та податковий кредит, в зв'язку з чим відповідачем донараховано позивачу податок на додану вартість та податок на прибуток згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Крім того, представник відповідача в судовому засіданні посилався на вирок Рівененського міського суду яким встановлено, що контрагенти позивача, в тому числі їх посадові особи будь-якою господарською діяльностю не займались, за юридичною адресою не знаходяться, печатка та документи бухгалтерського і податкового обліку використовувались для проведення безтоварних операцій. За таких обставин представник відповідача вважає, що відповідачем правомомірно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення та донараховано позивачу податкових зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану вартість, а тому просить в задоволенні позову відмовити.
Розглянувши позовну заяву та заперечення, вислухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази та проаналізувавши правові норми законодавства України, суд встановив наступне.
Позивач по справі, 04 вересня 2008 року зареєстрований Богородчанською районною державною адміністрацією як суб'єкт підприємницької діяльності-юридична особа та взятий на облік в органах Державної податкової служби перебуваючи на обліку як платник податків у державній податковій інспекції в Богородчанському районі.
Відповідачем, 24 грудня 2010 року була проведена планова виїзна перевірка позивача -товариства з обмеженою відповідальністю "Брати К" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 05 вересня 2008 року по 30 вересня 2010 року якою встановлено порушення статей 203, 215, 216 та 228 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, статей 2, 3 та 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1. пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 та підпункту 11.3.5 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.3.5 пункту 7.3 статті 7 та підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення валових витрат на суму 652460,00 грн. та завищення податкового кредиту на суму 130493,00 грн.
За наслідками перевірки складено акт №2911/23/360420-71 від 24 грудня 2010 року, на підставі якого відповідачем 10 січня 2011 року винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0000012301, №0000022301, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 203893,75 грн., в тому числі за основним платежем 163115,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 40778,75 грн., а також збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 163116,50 грн., в тому числі за основним платежем 130493,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 32623,50 грн.
Як вбачається з матеріалів справи оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення базуються на висновках відповідача щодо нікчемності правочинів укладених між позивачем та його контрагентами приватним підприємством «ТЕК «Транс Експо Регіон», приватним підприємством «Парітет»та приватним підприємством «Західлісбуд».
Суд не погоджується з такими висновками відповідача виходячи з наступного.
Між позивачем, Богрівською та Раковецькою сільскими радами 05 вересня 2008 року та 07 вересня 2008 року укладено договори підряду №003 та №46 по виконанню робіт з ремонту пошкодженої автомобільної дороги місцевого значення в с.Богрівка після стихійного лиха 23-26 липня 2008 року та відновленню автомобільних доріг, мосту в с.Раковець Богородчанського району.
Для виконання зазначених угод позивачем були залучені субпідрядні підприємства, зокрема приватні підприємства «ТЕК «Транс Експо Регіон», «Парітет» та «Західлісбуд».
Між позивачем, як замовником, та приватним підприємством «ТЕК «Транс Експо Регіон»- підрядником 11 вересня 2008 року укладено договір №11/09, відповідно до якого підрядник надає, а замовник (позивач) приймає послуги машин і механізмів для виконання робіт на своїх об'єктах та проводить оплату на розрахунковий рахунок підрядника згідно акту виконаних робіт. На виконання умов зазначеного договору позивачем, як замовником, та субпідрядником приватним підприємством «ТЕК «Транс Експо Регіон»на підставі виконаних робіт складено та належно оформлено акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29 вересня 2008 року.
Також, між позивачем, як замовником, та приватним підприємством «Парітет»як підрядником укладено договір про надання послуг машин і механізмів від 30 серпня 2008 року №258, згідно якого підрядник надає, а замовник бере на себе зобов'язання отримати техніку та сплатити за неї кошти згідно актів-прийому передачі (надання послу). Відповідно до зазначеного договору позивач згідно актів здачі-прийому робіт (надання послу), по одному акту отримав від підрядника послуги автокрану КТА-18, послуги екскаватора одноковшевого, послуги бульдозера та послуги автогрейдера на загальну суму 209432,77 грн., в тому числі ПДВ 34905,46 грн. По другому акту позивачу було надано послуг на суму 100000,00 грн. в тому числі ПДВ 16666,67 грн. Загальна вартість по зазначеному договорі згідно актів-прийому передачі (надання послу) становить 257860,64 грн. та податок на додану вартість 51572,13 грн.
Крім того, між позивачем, як замовником, та приватним підприємством «Західлісбуд»як постачальником укладено договір на придбання габіонних ящиків. Відповідно до зазначеного договору на підставі видаткової накладної №158 від 31 жовтня 2008 року та рахунку-фактури №3-3110 від 31 жовтня 2008 року позивач отримав 174 куб.м. габіонних ящиків за ціною одного 460,00 грн. на суму 80040,00 грн. та податок на додану вартість в сумі 16008,00 грн., що в загальному становить 96048,00 грн., а також на підставі видаткової накладної 28/112 від 28 листопада 2008 року та рахунку-фактури №1-2811 від 28 листапада 2008 року позивач отримав 86 куб.м. габіонних ящиків за ціною одного 460,00 грн. на суму 39560,00 грн. та податок на додану вартість 7912,00 грн., що в загальному становить 47472,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та у відповідності до вимог частин 3,5 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасників відповідних правочинів відображено у договорах вчинених у визначеній законом формі, а відповідні акти приймання виконаних робіт, акти здачі-прийому робіт (надання послуг), видаткові накладні, податкові накладні та рахунки-фактури, платіжні документи, які пов'язані з цими договорами відображають фактичне виконання сторонами своїх договірних зобов'язань, свідчать що волевиявлення сторін правочинів було вільним, відповідало їх внутрішній волі та спрямованим на реальне настання правових наслідків, що були ними обумовленні.
Суд вважає, що немає жодних підстав для посилання відповідача на статтю 215 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач не зазначає чим саме зміст заперечуваних ним правочинів суперечить чинному законодавству та яким самим нормам. Відповідач не зазначає чим саме дані правочини суперечать інтересам держави і суспільства та його моральним засадам. Також, суд вважає, що дії чи бездіяльність контрагента позивача у трудових відносинах з своїми працівниками, які не пов'язані безпосередньо з виконання своїх договірних зобов'язань, а стосуються виключно його прав та обов'язків як платника податків, зборів та обов'язкових платежів чи його реєстрації в ЄДРПОУ, не можуть впливати на іншу сторону правочину, однак можуть породжувати ті чи інші правові наслідки виключно для особи, яка допустилася відповідних порушень.
Так, в силу редакцій частини 1 статті 207 Господарського кодексу України та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади може бути визнаний судом недійсним.
З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаних договорів недійсними з підстав їх невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.
Щодо посилання відповідача на статтю 228 Цивільного кодексу України, то суд зазначає, що дана норма стосується виключно правочинів, які порушують публічний порядок. В чому законодавець вбачає порушення публічного порядку ним зазначено в частині 1 статті 228 Цивільного кодексу України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Таким чином законодавець розмежовує поняття "порушення публічного порядку" та "недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам". Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.
Жодних доказів того, що заперечувані правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Обгрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності третьої особи за її місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.
Крім того, суд вважає, що відсутність необхідних умов для досягнення відповідних результатів господарської діяльності, так як у контрагента позивача відсутні наймані працівники, складські приміщення та транспортні засоби, що свідчить про відсутність можливості у даного контрагента на виконання господарських операцій із позивачем, не впливають на договірні відносини та зобов'язання позивача з його контрагентами, оскільки сторонами, в тому числі посадовими особами сторін по договорах належно виконано свої зобов'язання, в тому числі виконано всі роботи по договорах та оплачено дані роботи, а також оплачено кошти за отриманий товар (габіонні ящики) в повному об'ємі, про що оформлено відповідні документи, а саме акти здачі-прийому робіт, видаткові накладні, рахунки-фактури, податкові накладні та акти приймання виконаних робіт.
Виконання позивачем своїх договірних зобов'язань з Раковецькою та Богрівською сільскою радою підтверджено також довідкою контрольно-ревізійного управління в Івано-Франківській області від 02 березня 2009 року де зазначено, що викоання робіт, які виконувались позивачем у листопаді-грудні 2008 році на підставі укладених з Богрівською та Раковкецькою сільськими радами договорів підряду складено акти виконаних робіт, а саме за листопад 2008 року на суму 448220,00 грн. та за грудень 2008 року на суму 100000,00 грн. та 348270,00 грн., що в загальному становить 896490,00 грн., в тому числі через субпідряд. Крім того, у даній довідці зазначено, що кошторисна документація та акти виконаних підрядних робіт (форми КБ-2в) приведені у відповідність з Державними будівельними нормами України», які стали належними первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності по виконанню позивачем підрядних робіт з замовниками Богрівською та Раковецькою сільськими радами. Більш того в даній довідці зазначено, що вартість та обсяг виконаних позивачем робіт, в частині використаних матеріалів, вартість яких включені в акти виконаних робіт за листопад-грудень 2008 року відповідають їх вартості згідно пред'явлених позивачем до звірки первинних документів, а саме рухунків та накладних.
Таким чином, превіркою контрольно-ревізійної служби в Івано-Франківській області підтверджено виконання позивачем робіт по договорах підряду укладених з Богрівською та Раковецькою сільськими радами, дотримання позивачем бухгалтерського обліку при складенні первинних документів бухгалтерського обліку Державним будівельним нормам України, які фіксують факт здійснення господарських операцій по договорах підряду.
Як вбачається з рішень податкового органу, саме висновок відповідача про те, що конкретні правочини укладалися без мети настання реальних наслідків згідно статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України є підставою визнання таких правочинів нікчемними.
Проте, вищевказані норми чинного законодавства суперечать висновкам відповідача, оскільки у відповідності до пункту 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Однак, відповідач не зазначає, якою саме нормою закону встановлено недійсність відповідних правочинів і якою нормою визначено його оскаржувані дії, як правовий наслідок недійсного чи нікчемного правочину. Натомість частина 1, 3 статті 115 Цивільного кодексу України з врахуванням положень статті 203 Цивільного кодексу України, визначено лише підстави визнання оскаржуваного правочину недійсним в судовому порядку.
На виконання умов договорів, позивач виконав всі будівельні роботи передбачені умовами договорів підряду, на підставі чого було підписано відповідні акти виконаних робіт наявних в матеріалах справи.
Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення.
У відповідності до п.5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(далі-Закон) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону).
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз.4 п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону).
Згідно п. 7.1. статті Закону України "Про податок на додану вартість" поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.
Відповідно до п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
У відповідності до п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Отже, Законами України «Про податок на прибуток»та «Про податок на додану вартість» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами і не дозволяются включенню до складу податкового кредиту суми, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями або іншими подібними документами відповідно до цього Закону ведення яких в обовязковому порядку передбачено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України»при здійсненні господарських операцій.
Суд зазначає, що позивач не може нести відповідальності за своїх контрагентів, за можливу недостовірність відомостей про них або відсутність їх за юридичною адресою зазначеної в Єдиному державному реєстрі за умови його необізнаності, а також, щодо внутрішньої діяльності свого контрагента відносно трудових відносин з своїми працівниками, відсутності складських приміщень та транспортних засобів. Позивач не зобов'язаний перевіряти наявність чи відсутність трудових відносин свого контрагента з його працівниками, а також наявність у свого контрагента власної техніки чи з якого складу перевозиться такий товар, оскільки законодавством України не передбачено такого обов'язку для сторони. Таким чином, позивач не може нести відповідальності за порушення з боку своїх контрагентів, оскільки законодавством України не передбачено такого обов'язку для сторони. Отже, якщо контрагент допустив порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього.
В свою чергу, зазначені обставини не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права при виконанні ним господарських операцій, які підтвердженні в тому числі контролюючим органом (КРУ в Івано-Франківській області), на формування податкового кредиту з нарахуванням ПДВ, яке здійснюється за договірними (контрактними) цінами та включення відповідних сум до складу валового витрат, оскільки сторонами було дотримано всіх вимог вищезазначених договорів, про що складено та підписано відповідні документи встановленого законом зразка, а саме акти приймання виконаних робіт, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, рахунки-фактури та акти здачи-прийому робіт (послуг).
Відсутність у позивача товарно транспортних накладних не є підставою для висновків відповідача щодо нікчемності правочинів, оскільки товарно-транспортні накладні оформляються лише у тих випадках, коли для перевезення товару залучається перевізник, який надає послуги на підставі ліцензії та відповідних установчих документів з перевезення вантажу автомобільним транспортом.
Відносно посилання представника відповідача на вирок Рівненського міського суду від 25-26 травня 2010 року по кримінальній справі №1-386/10 який набрав законної сили та яким засуджено посадових осіб приватних підприємств «ТЕК «Транс Експо Регіон», «Парітет»та «Західлісбуд»за створення фіктивних підприємств та здійснення безтоварних операцій, то суд зазначає наступне. Згідно частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. В даному випадку зазначений вирок суду стосується виключно контрагентів позивача приватних підприємств «ТЕК «Транс Експо Регіон», «Парітет»та «Західлісбуд» про протиправний характер дій яких, позивач не міг знати. Крім того, у даному вироку не встановлено протиправний чи фіктивний характер господарських відносин, які мали місце між позивачем та юридичними особами посадові особи яких засуджені цим вироком за інші правопорушення в сфері господарської діяльності.
Відповідно до змісту статті 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю достовірнісь бухгалтерського обліку і фінансової звітності на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі -підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Таким чином, висновки відповідача суперечать висновкам Контрольно-ревізійної служби в Івано-Франківській області, в зв'язку з чим, суд прийшов до висновку, що як в момент укладення позивачем договорів так і в процесі їх виконання, сторонами було додержано всіх вимог чинного законодавства, а тому висновки відповідача про нікчемність правочинів є безпідставними, не обґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства.
Враховуючи те, що виконання позивачем робіт зазначених в договорах підтверджено належно оформленими документами, пов'язаних з оплатою даних договорів, що також підтверджується довідкою КРУ в Івано-Франківській області, то віднесення позивачем валових витрат здійснене у відповідності до норм Закону України "Про оподаткування підприємств", а тому висновок відповідача щодо заниження позивачем суми податку на прибуток є безпідставним та таким, що не відповідає нормам даного Закону. Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач у відповідності до Закону України "Про податок на додану вартість" правомірно відніс до податкового кредиту відповідну суму коштів після складення відповідних накладних, які засвідчують факт виконання робіт на підставі укладених договорів, а тому висновок відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту є необґрунтованим та не в повній мірі дослідженим.
Виходячи з меж позовних вимог, зважаючи на положення статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України суд вважає, що збільшення позивачу грошових зобов'язань по податку на додану вартість та податку на прибуток, в тому числі із застосуванням штрафних санкцій є неправомірним, що є підставою для задоволення позову та визнання протиправним і скасування оскаржуваних позивачем рішень податкового органу.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
Позов задовольнити повністю.
Визнати нечинними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Богородчанському районі форми "Р" № 0000012301 від 10 січня 2011 року та податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0000022301 від 10 січня 2011 року.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: М.І.Кишинський
Постанова складена в повному обсязі 24 вересня 2012 року.