Cправа № 2a-0770/2226/12
Ряд стат. звіту № 8.2.2
Код - 04
19 вересня 2012 р. м. Ужгород
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Рейті С.І.
при секретарі судового засідання - Шмідзен І.Ю.
за участю представників
позивача: Лендєл О.В. (довіреність від 02.07.2012 року № 1/07)
відповідача : Гайович В.М. (довіреність від 11.06.2012 року № 41/10-0)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Барва" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень -рішень,-
У відповідності до ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 19 вересня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини Постанови. Постанова в повному обсязі складена 21 вересня 2012 року.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Барва" (далі -позивач, ТОВ "Барва") звернулось до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою (а.с.3-9) до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області (далі -відповідач, Мукачівська ОДПІ), якою просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення -рішення Мукачівської ОДПІ від 24.01.2012 року № 0003062340 (про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 350528,00 грн.), від 24.01.2012 року № 0003072340 (про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 10144,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 1,00 грн.) та від 05.04.2012 року № 0003792340 (про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 10144,00 грн.).
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані податкові повідомлення -рішення прийняті відповідачем всупереч норм податкового законодавства, зокрема, підставою для збільшення зобов'язання з ПДВ та зменшення від'ємного значення ПДВ є віднесення до складу податкового кредиту по ПДВ суми 390419,00 грн., що пов'язано з придбання товару (соя) за договором, який (згідно висновків перевірки) ніби -то є нікчемним, при цьому, суму податкового кредиту по ПДВ сформовано на підставі отриманих накладних в рамках укладеного договору, за якими і здійснювалась поставка позивачеві, сплачений ПДВ в межах виконання договору в зв'язку з придбанням товару відноситься до складу податкового кредиту на підставі отриманої від продавця податкової накладної, у відповідності до приписів Податкового кодексу України. Висновки перевірки щодо нікчемності договору (правочину) не ґрунтуються на жодних доказах та суперечать нормам діючого законодавства, оскільки такий не суперечить актам цивільного законодавства, порушень правил здійснення господарської діяльності сторонами порушено не було та умови договору виконанні сторонами договору, та норми законодавства не пов'язують виникнення права на податковий кредит з підтвердженням контрагентом виконанням своїх зобов'язань (по сплаті податку, подання звітності чи інше).
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві, просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення -рішення Мукачівської ОДПІ від 24.01.2012 року за №№ 0003062340, 0003072340 та від 05.04.2012 року за № 0003792340.
Відповідач надав суду заперечення проти позову (лист Мукачівської ОДПІ від 24.07.2012 року за № 1293/9/10-010, а.с.73-76), згідно якого позов не визнав, посилаючись на те, що підставою для зменшення податкового кредиту (та, відповідно, оскаржених податкових повідомлень -рішень про збільшення зобов'язань та зменшення від'ємного значення з ПДВ) є віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за договором, укладеним між позивачем та ТОВ "Укр -ресурс", з боку якого вбачається незаконне формування податкових зобов'язань по взаємовідносинах з підприємствами -постачальниками. В зв'язку з наведеним та у відповідності до положень Цивільного кодексу України, укладений між ТОВ "Барва" та ТОВ "Укр-ресурс" договір є нікчемним, та оскаржуваними податковими повідомленнями -рішеннями збільшено зобов'язання та зменшено від'ємне значення з ПДВ по сумі угоді, яка визнано податковим органом нікчемною.
В судовому засіданні представники відповідача проти позову заперечив з мотивів, наведених у поданих письмових запереченнях проти позову, просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову в повному обсязі, виходячи з наступного:
Проведеною Мукачівською ОДПІ документальною невиїзною перевіркою ТОВ "Барва" щодо правомірності нарахування сум ПДВ по операціях з контрагентом ТОВ "Укр-Ресурс" за січень 2011 року (акт Мукачівської ОДПІ від 12.01.2012 року за № 24/23-1/20445649, 16-23) встановлено порушення:
1. п. 198.1, п. 198.3 та п.198.5 ст. 198 Податкового кодексу України та згідно ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України встановлено, що договори між ТОВ "Укр-Ресурс" та ТОВ "Барва" є нікчемними (недійсними в силу закону), в результаті чого зменшено суму податкового кредиту за січень 2011 року в розмірі 340419,00 грн., внаслідок чого донараховано ПДВ до сплати в розмірі 350527,00 грн. та зменшено значення рядка 26 за січень 2011 року в сумі 10144,00 грн.
ТОВ "Барва" надано Мукачівській ОДПІ заперечення до акту перевірки (а.с.24-27), та в матеріалах справи відсутні дані про розгляд заперечень, однак, згідно пояснень представників сторін, акт перевірки залишено без змін.
На підставі акту від 12.01.2012 року за № 24/23-1/20445649, 24 січня 2012 року Мукачівською ОДПІ прийнято податкові повідомлення -рішення:
- № 0003062340 (а.с.13) про збільшення ТОВ "Барва" суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 350528,00 грн. (основний платіж -350527,00 грн., штрафні (фінансові) санкції -1,00 грн.;
- № 0003072340 (а.с.14) про зменшення ТОВ "Барва" суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 10144,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 1,00 грн.).
За результатами адміністративного оскарження та прийнятого ДПС у Закарпатській області рішення про результати розгляду скарги від 02.04.2012 року за № 513/10/10-244 (а.с.28-32, яким частково скасовано податкове повідомлення - рішення від 24.01.2012 року за № 0003072340 в частині 1,00 грн. штрафної санкції, в іншій частині вказане податкове повідомлення -рішення та податкове повідомлення - рішення від 24.01.2012 року за № 00030672340 в цілому -залишено без змін), 5 квітня 2012 року Мукачівською ОДПІ прийнято податкове повідомлення рішення № 0003792340 (а.с.15) про зменшення ТОВ "Барва" суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 10144,00 грн.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2012 року (а.с.101-102) закрито провадження в адміністративній справі в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення від 24.01.2012 року № 0003072340 (як такого, що відкликане за наслідками адміністративного оскарження).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, зокрема, актом Мукачівської ОДПІ від 12.01.2012 року за № 24/23-1/20445649, перевіркою встановлено наступне:
ТОВ "Барва" в січня 2011 року здійснювало господарські операції з ТОВ "Укр-Ресурс", на підставі договору постачання віл 01.12.2010 року за № 01/12/10 (згідно якого та на виконання якого, ТОВ "Барва" придбано від ТОВ "Укр-Ресурс" в січні 2011 року 530,46 тонн сої на загальну суму 2342511,36 грн., в т.ч. ПДВ -390418,56 грн.), суму ПДВ включено до складу податкового кредиту в січнф 2011 року.
Мукачівською ОДПІ отримано матеріали щодо встановлення нікчемних правочинів від ДПІ у Приморському районі м. Одеси (лист 11.04.2011 року № 21238/7/23-4 (ел.файл trz00b4f.f53), згідно яких встановлено, що у ТОВ "Укр-Ресурс" відсутні основні засоби, технічних персонал, виробничі активи, складські приміщення, підприємство не знаходиться за місцезнаходженням та на підставі складених актів контрагентів по ланцюгам постачання угоди з контрагентами за січень 2011 року мають ознаки нікчемності (а.с.21).
На підставі наведеного, актом Мукачівської ОДПІ від 12.01.2012 року за № 24/23-1/20445649 встановлено, що договори між ТОВ "Укр-Ресурс" та ТОВ "Барва" є нікчемними (недійсними в силу закону), внаслідок порушення п. 198.1, п. 198.3 та п.198.5 ст. 198 Податкового кодексу України та згідно ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого зменшено суму податкового кредиту за січень 2011 року в розмірі 340419,00 грн., внаслідок чого донараховано ПДВ до сплати в розмірі 350527,00 грн. та зменшено значення рядка 26 за січень 2011 року в сумі 10144,00 грн.
Обґрунтовуючи свою позицію при викладанні висновків у акті перевірки (з посиланням на норми Господарського та Цивільного кодексів України) щодо нікчемності правочинів, відповідач припустився помилки з наступного:
У відповідності до ч. 2 ст. 4 Цивільного Кодексу України (далі -ЦК України) основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми Господарського кодексу ҐУкраїни (далі -ГК України) України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.
Стаття 207 ГК України (на яке міститься посилання в акті, а.с.22) не містить особливостей регулювання господарських відносин, а містить загальні правила про недійсність господарських зобов'язань, які суперечать положенням ЦК України як за термінологією, так і за змістом. Відтак, положення ст. 207 ГК України відповідно до абзацу першого ч.2 ст. 4 ЦК України, абзацу другого ч.1 ст. 4 ГК України застосовуватись не може, застосуванню підлягають відповідні норми Цивільного кодексу України.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України (в редакції Кодексу станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Нікчемними, зокрема, є правочини:
1) укладені з недодержанням обов'язкової письмової форми, якщо недійсність прямо передбачена законом, наприклад, правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань (ст. 547);
2) укладені з недодержанням обов'язкової нотаріальної форми (ч. 1 ст. 219);
3) укладені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення (ч. 2 ст. 221);
4) укладені недієздатною фізичною особою (ч. 1 ст. 226);
5) вчинені без дозволу органу опіки і піклування (ч. 1 ст. 224);
6) які порушують публічний порядок (ч. 2 ст. 228).
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (ст. 216 ЦК України).
Як вбачається із змісту Акта перевірки, висновок відповідача про нікчемність правочину є необґрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди нікчемними правочинами, оскільки ні в акті перевірки, ні іншими доказами не доведена вина сторін правочину (однієї з сторін правочину) в намірі порушити публічний порядок у вигляді порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та/або знищити, пошкодити майно фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконно заволодіти ним.
Стосовно позиції податкового органу про нікчемність правочину з тих підстав, що такий суперечить інтересам держави і суспільства (з посиланням на ст. 207 ГК України), суд констатує наступне:
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України в зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 2 грудня 2010 року за № 2756 -VI, статтю 228 ЦК України доповнено частиною третьою, згідно якої - у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (редакція діє з 1 січня 2011 року).
Тобто, з 1 січня 2011 року діє норма закону, за якою правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства та його моральним засадам -визнаються недійсними в судовому порядку.
При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Обов'язковою умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин (носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб).
Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".
Виходячи з наведеного, посилання на нікчемність укладеного правочину з підстав його невідповідності інтересам держави і суспільства та його моральним засадам -є помилковою, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу вимог закону (та його визнання недійсним в судовому порядку не здійснюється) на відміну від правочину, що суперечить інтересам держави і суспільства та його моральним засадам (який визнається недійсним в судовому порядку, в тому числі, за зверненням податкового органу) -та така позиція суперечить нормам діючого законодавства.
Стосовно позиції податкового органу про нікчемність правочину з тих підстав, що такий не має реального товарного характеру, суд констатує наступне:
Згідно ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України наведено визначення правочину, згідно якої, правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Тобто, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.
Пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.04.1978 року за № 3 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що невиконання або неналежне виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною. Згідно п. 2 цієї постанови Пленуму ВС України, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Частиною 2 ст. 234 ЦК України передбачено, що фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".
Відповідно до презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.
Як вбачається з наведених актів цивільного законодавства, підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, прямо встановлена законом, а не висновки акту податкової перевірки. Вказані в актах податкових органів можливі порушення, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.
Таким чином, приймаючи оскаржуване у цій справі рішення, відповідач керувався виключно припущеннями щодо нікчемності укладених правочинів, оскільки позиція продаткового органу про нікчемність правочину як такого, що порушує публічний порядок -не відповідає матеріалам справи та суперечить вимогам закону, також протиправною є позиція про визнання таких нікчемними з ознак, які законодавством зазначені як можливі ознаки для визнання правочинів недійсними в судовому порядку, оскільки з цих підстав правочини недійсними в судовому порядку не визнавались.
Стосовно зменшення податкового кредиту на суму 390419,00 грн., з посиланням на порушення п. 198.1, п.198.3, п.198.5 ст. 198 Податкового кодексу України (відповідно до п. 1 Висновку акту Мукачівської ОДПІ від 12.01.2012 року за № 24/23-1/20445649), суд констатує наступне:
Згідно п.1.1 ст. 1 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755 -VI (діє з 1 січня 2011 року, далі -ПК України), ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пп.1.14.181 п.14.1 ст. 14 ПК України).
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з, придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (абзац "а" п.198.1 ст. 198 ПК України).
Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (ст. 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
У розумінні пп. 14.1.36 ПК п.14.1 ст. 14 України - господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами
Обов'язковими ознаками господарської діяльності (згідно наведених приписів ГК України та ПК України) є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.
Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої. (При цьому, сформульоване в ГК України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в ПК України, - лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення). Виходячи з наведеного, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:
- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні" від 16.07.99 року № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 (зареєстрованого в Мінюсті України 05.06.95 року за № 168/704), первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до пунктів 2.15, п. 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, ТОВ "Барва" укладено з ТОВ "Укр-Ресурс" договір № 01/12/10 від 01.12.2010 року (а.с.36-37), згідно умов якого ТОВ "Укр-Ресурс" (постачальник) передає, а ТОВ "Барва" (покупець) приймає і оплачує товар (зернові та масляні культури, п.1.1.договору), договором визначено умови поставки товару (п.5.1, згідно специфікації № 2 від 19.01.2011 року, а.с.38), оплати товару (п.2.1., п.4.1) та термін його дії (п.9.1).
В матеріалах справи наявна копія податкової накладної від 27.01.2011 року за № 2 (а.с.42), отриманої ТОВ "Барва" (покупець) від ТОВ "Укр-ресурс" в межах виконання договору поставки (сума -234511,36 грн., в т.ч. ПДВ -390418,56 грн.) та наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, договором № 01/12/10 від 01.12.2010 року (а.с.36-37), специфікацією до договору поставки № 01/12/10 від 01.12.2010 року за № 2 від 19.01.2011 року (а.с.38), рахунком -фактурою № СФ-0000004 від 27.01.2012 року (а.с.39), видатковою накладною № РН-0000002 від 27.01.2012 року (а.с.40), актом приймання -передачі від 27.01.2012 року (а.с.41) підтверджено здійснення господарської операції з купівлі ТОВ "Барва" у ТОВ "Укр-ресурс" товару (соя) у кількості 530,46 тонн на загальну суму 2342511,36 грн. (в т.ч. ПДВ -390418,56 грн.), у вартості отриманого товару наявні та сплачені в повному обсязі ПДВ, за наслідками придбання правомірно сформовані валові витрати та податковий кредит, таким чином, реальність здійснення господарської операції підтверджена наявними в матеріалах справи доказами. Наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, договором комісії від 01.12.2010 року за № 1031-р з додатковою угодою до нього від 28.01.2011 року (а.с.43-47), специфікацією до договору (а.с.48), актом приймання -передачі від 27.01.2012 року (а.с.49), рахунком -фактурою СФ-0000002 від 18.03.2011 року (а.с.51), біржевим контрактом № 09/01-11 Е від 21.01.2011 року з додатками до нього (зовнішньоекономічний контракт, доповнення до контракту, посвідчення про реєстрацію, а.с.58-65), ВМД № 500060702/2011/000956 (а.с.66-67), податковою накладною від 18.03.2011 року за 3 1 (а.с.53), звітами, актами комісіонера (а.с.50, 52, 54-57) підтверджено продажу партії товару (соя) у кількості 530,46 тонн іноземній фірмі Messr.Alfred C. Toepfer International Gmbh (Германія) через комісіонера ТОВ "Югос" та ексорт такої за межі митної території України.
Згідно пп.198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 201.1 ст.201 ПК України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Згідно п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
При цьому, згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Виходячи з наведеного, якщо на момент проведення контролюючим органом перевірки платника суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними. Оскільки ТОВ "Барва" податковий кредит з ПДВ у розмірі 390418,56 визначено на підставі отриманої податкової накладної 27.01.2011 року за № 2, яка містить всі передбачені законодавством відомості, - податковий кредит сформовано у відповідності до положень Податкового кодексу України.
Як вбачається з акту Мукачівської ОДПІ від 12.01.2012 року за № 24/23-1/20445649, він не містить жодного посилання на встановлення порушень ТОВ "Барва" стосовно формування ним податкового кредиту з ПДВ, що слугували підставою для збільшення податкових зобов'язань та зменшення від'ємного значення з ПДВ, та акті в провину позивачеві відповідні порушення податкового законодавства не ставляться. В акті встановлено нікчемність укладеної між ТОВ "Барва" та ТОВ "Укр-Ресурс" угоди на підставі матеріалів щодо встановлення нікчемних правочинів, отриманих від ДПІ у Приморському районі м. Одеси (лист 11.04.2011 року № 21238/7/23-4 (ел.файл trz00b4f.f53), про що суд зазначає наступне:
Як встановлено в судовому засідання, Мукачівською ОДПІ отримано від ДПІ у Приморському районі м. Одеси листом від 11.04.2011 року № 21238/7/23-4 (ел.файл trz00b4f.f53) акт ДПІ у Приморському районі в м. Одеси від 07.04.2011 року за № 529/23-3/35566855, копія якого надана суду (а.с.78-84). Як вбачається з акту (зокрема, з назви перевірки -"Про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ "Укр-Ресурс"), документальна перевірка не проводилась, оскільки згідно бази даних податкового органу має стан платника 23 "місцезнаходження не встановлено". Аналіз податкового кредиту та зобов'язань проведено на підставі інформації з наявних в інспекції інформаційних баз та за результатами аналізу податкової звітності та інформації з зовнішніх джерел не встановлено приміщень, які могли б використовуватись при здійснені фінансово -господарської діяльності. З наведеного вище ДПІ у Приморському районі зроблено висновок, що угоди ТОВ "Укр-Ресурс" з контрагентами за січень 2011 року мають ознаки нікчемності.
Під час розгляду справи по суті представником позивача надано суду копію листа ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 05.05.2011 року за № 22105/7/23-5 (а.с.97), згідно якого акт від 07.04.2011 року за № 529/23-3/35566855 (лист від 11.04.2011 року № 21238/7/23-4, ел.файл trz00b4f.f53) просить вважати як такий, що втратив актуальність. Крім того, надано витяг з акту ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 17.08.2011 року за № 5441/23-01/32972575 (а.с.95-96), згідно якого проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Укр -Ресурс" та підтверджено відповідність нарахованого податкового зобов'язання у декларації за січень 2011 року первинним документам та даним бухгалтерського обліку, в даному періоді порушень пп.7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не встановлено.
Тобто, станом на час проведення Мукачівською ОДПІ перевірки ТОВ "Барва" з посиланням на акт ДПІ у Приморському районі в м. Одеси від 07.04.2011 року за № 529/23-3/35566855 (оскілки перевіркою не встановлено порушень ТОВ "Барва", а єдиною підставою визнання договору нікчемним є виключно отриманий від ДПІ у Приморському районі в м. Одеси листом від 11.04.2011 року, яким направлено акт неможливості проведення перевірки ТОВ "Укр-Ресурс") такий вже був відкликаний (в зв'язку з проведенням перевірки ТОВ "Укр-ресурс" та підтвердженням перевіркою податкових зобов'язань останнього).
Крім того, суд констатує, що обов'язок контролювати звітність контрагента на суб'єктів підприємницької діяльності законодавством не покладено, більше того, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, то дії платника податку є правомірними. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по поданню звітності чи сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем не доведено правомірності висновку про нікчемність (недійсність в силу закону) правочину та, відповідно, не доведено правомірність зменшення податкового кредиту з ПДВ, таким чином, не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень -рішень, вимоги позову щодо визнання їх протиправними та скасування підтверджені належними та допустимими доказами, відповідають вимогам законодавства та встановленим в судовому засіданні обставинам справи, та позов слід задовольнити в повному обсязі, визнавши протиправними та скасувавши податкові повідомлення -рішення Мукачівської ОДПІ від 24.01.2012 року № 0003062340 та від 05.04.2012 року № 0003792340.
Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного (місцевого) бюджету, та такими є витрати позивача зі сплати судового збору (державного мита) у розмірі 2146,00 грн. (згідно платіжного доручення від 26.06.2012 року № 1571, а.с.2) та дана сума підлягає стягненню з бюджету на користь ТОВ "Барва".
Керуючись ст. ст. 2, 17, 71, 86, 94, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Барва" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень -рішень - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення -рішення Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції від 24 січня 2012 року № 0003062340 про збільшення товариству з обмеженою відповідальністю "Барва" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 350528,00 грн. (основний платіж -350527,00 грн., штрафні (фінансові) санкції -1,00 грн.
3. Визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення -рішення Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції від 5 квітня 2012 року № 0003792340 про зменшення товариству з обмеженою відповідальністю "Барва" суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 10144,00 грн.
4. Стягнути з державного (місцевого) бюджету на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Барва" (Закарпатська область, м. Мукачево, вул. І. Франка, 132 код 20445649) сплачений судовий збір у сумі 2146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень).
5. Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд в порядку та строки, встановлені ст.186 КАС України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови (копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції).
Суддя С. І. Рейті