Справа: № 2а-245/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції:
Суддя-доповідач: Петрик І.Й.
Іменем України
"26" вересня 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого суддіПетрика І.Й.
СуддівБорисюк Л.П.,
Собків Я.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2012 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Банкомзв'язок»до Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Відкрите акціонерне товариство «Банкомзв'язок»звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області (далі - відповідач, Податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.05.2008 №0000012601/0 та №0000142301/0.
Постановою Господарського суду Київської області від 14.08.2008, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2009, позовні вимоги задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення з мотивів безпідставності їх прийняття.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.12.2011 касаційну скаргу Податкового органу задоволено частково. Зокрема, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2009 та постанову Господарського суду Київської області від 14.08.2008 у даній справі скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
У судовому засіданні 17.02.2012 здійснено заміну неналежного позивача у справі Відкритого акціонерного товариства «Банкомзв'язок»на належного Приватне акціонерне товариство «Банкомзв'язок» (далі позивач, Товариство).
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2012 року позовні вимоги задоволено повністю.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким у задоволені позовних вимог позивачу відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 21.04.2008 по 07.05.2008 відповідачем проведено виїзну документальну позапланову перевірку позивача з питань правових відносин з ТОВ «Будівельний світ»та ПП «Ліардон»за період з 01.11.2005 по 31.12.2006, за результатами якої був складений Акт від 14.05.2008 №349/231-36/19353391 «Про результати виїзної позапланової перевірки ВАТ «Банкомзв'язок»ЄДРПОУ 19353391 з питань правових відносин з ТОВ «Будівельний світ»та ПП «Ліардон»за період з 01.11.2005 та 31.12.2006 »(далі Акт перевірки). В Акті перевірки, зокрема, зазначено наступне.
Перевіркою встановлено, що позивач в порушення п.п. 7.2.1 п. 7.2., п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 7 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165 до складу податкового кредиту відніс суми не підтверджені податковими накладними за листопад 2005 року 83333,33 грн.; грудень 2005 року 566666,68 грн.; січень 2006 року 83333,33 грн.; лютий 2006 року 250413,33 грн.; березень 2006 року 590500,00 грн.; квітень 2006 року 514302,35 грн.; травень 2006 року 69662,14 грн. та дійшов висновку, що позивач в порушення п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»відніс до складу валових витрат суму 10791055,76 грн., що не підтверджена відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, а отже занизив податок на прибуток на загальну суму 2697763,94 грн.: 4 квартал 2005 року 812500,00 грн.; 1 квартал 2006 року 1155308,34 грн.; 2 квартал 2006 року 729955,61 грн.
На підставі зазначеного Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000142301/0 від 21.05.2008, відповідно до якого позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на прибуток підприємств»в сумі 5395528,00 грн., в тому числі 2697764,00 грн. основного платежу та 2697764,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та податкове повідомлення-рішення № №0000012601/0 від 21.05.2008, відповідно до якого позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»в сумі 3237317 грн., в тому числі 2158211,00 грн. основного платежу та 1079106,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги не доведеність відповідачем нікчемного характеру правочинів, укладених між Товариством та ПП «Ліардон»та ТОВ «Будівельний світ», доведеність обґрунтованості включення позивачем до складу податкового кредиту та валових витрат коштів, відображених в отриманих від вказаних контрагентів первинних документах, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Із такою правовою позицією суду першої інстанції колегія суддів може погодитись із огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Апеляційного суду Одеської області від 17.05.2007 рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19.12.2006 було скасовано; у позові Державної податкової інспекції Одеської області до ТОВ «Будівельний світ»та ОСОБА_4 (директор) було відмовлено, провадження у справі закрито.
Таким чином, на момент проведення перевірки судове рішення, яке стало підставою для висновку Податкового органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства, а отже для винесення спірних податкових повідомлень-рішень, було скасовано.
Згідно з ухвалою Верховного Суду України від 04.06.2008 касаційну скаргу Державної податкової адміністрації в Одеській області задоволено частково, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19.12.2006 та рішення Апеляційного суду Одеської області від 17.05.2007 скасовані, провадження у справі закрито.
Як вбачається із описової частини ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2009, постановленої за результатами перегляду ухвали цього суду від 23.12.2008 за нововиявленими обставинами у справі за позовом Державної податкової адміністрації в Одеській області до ОСОБА_5, ПП «Ліардон»про визнання недійсними установчих документів, ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2008 скасовано постанову Малиновського районного суду м. Одеси 24.01.2007, провадження у справі закрито.
У зв'язку з зазначеним, постанова Малиновського районного суду м. Одеси 24.01.2007 є неналежним доказом порушення Товариством вимог податкового законодавства, а також з наступних підстав.
Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Таким чином, у разі, якщо платник податку здійснив певні витрати на придбання товарів (робіт, послуг) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і ці витрати підтверджуються відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, він має право віднести такі витрати до складу валових витрат для зменшення свого валового доходу в цілях оподаткування податком на прибуток.
Згідно з підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Пунктом 9.8. статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість»та пунктом 25 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000 №79, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.04.2000 за №208/4429, передбачено випадки та порядок анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.
Зокрема, реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, передбачених пунктом 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість». У разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування. При анулюванні реєстрації останнім податковим періодом вважається період, який розпочинається від дня, наступного за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем такого анулювання.
Підпункт 9.8. статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість»містить вичерпний перелік підстав, за наявності яких податковий орган має право анулювати реєстрацію особи в якості платника податку на додану вартість.
Рішення суду про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість не є підставою для анулювання реєстрації і не породжує в цьому сенсі жодних правових наслідків.
Крім того, з державною реєстрацією особи в якості платника податку на додану вартість, а також анулюванням такої реєстрації, виникають певні правові наслідки як для зареєстрованої особи, так і для третіх осіб, зокрема: право видавати податкові накладні, формувати податковий кредит, отримувати бюджетне відшкодування тощо. У зв'язку з цим згідно з підпунктом 9.1 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість»центральний податковий орган веде реєстр платників податку, дані з реєстру платників податку підлягають оприлюдненню в порядку, визначеному центральним податковим органом.
У зв'язку з цим, жодне положення закону не передбачає анулювання державної реєстрації особи в якості платника податку на додану вартість зі зворотною дією в часі.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Таким чином, якщо платник податку придбав товари (роботи, послуги) для їх подальшого використання у господарській діяльності, при цьому сплатив у складі вартості цих товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість і це підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, він має право включити сплачені суми податку до складу податкового кредиту.
Крім того, згідно листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»та Постанови Верховного Суду України від 13 січня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 3060678 не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема, про несплату податків чи неподання податкової звітності).
Згідно з пунктом 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Висновок податкового органу про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з огляду на визнання рішенням суду недійсними установчих документів контрагента позивача вже після здійснення господарських операцій, за якими було видано податкові накладні, є помилковим.
Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод й інших документів та не позбавляє правового значення виданих за такими операціями податкових накладних.
Така правова позиція висловлена і Верховним судом України в постанові від 13 березня 2012 року у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Хмельницька маслосирбаза»(далі ЗАТ) до державної податкової інспекції у м. Хмельницькому (далі ДПІ, практика якого, згідно статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковою до застосування.
Суд звертає увагу, що в силу статті 38 Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» правовим наслідком визнання недійсними установчих документів юридичної особи, визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути, є постановлення судового рішення про припинення такої юридичної особи та подальше здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави.
Водночас, висновок Малиновського районного суду м. Одеси про визнання недійсними всіх первинних бухгалтерських документів ПП «Ліардон»з моменту підписання взагалі не породжує жодних правових наслідків і не має юридичного значення для вирішення даної справи.
Стосовно доводів Податкового органу, які не були підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, адже не були зазначені у Акті перевірки, про протиправний характер укладених між позивачем та ПП «Ліардон», ТОВ «Будівельний світ»угод, оскільки угоди укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а також стосовно доказів, на які в ході розгляду справи посилався відповідач, а саме: вироку Малиновського районного суду м. Одеси, яким ОСОБА_6 - директор ПП «Ліардон»засуджена за скоєння злочинів, передбачених ст. 205 ч. 2, ст. 212 ч. 3 КК України, вироку Приморського районного суду м. Одеса, яким за скоєння аналогічних злочинів засуджений ОСОБА_4 директор ТОВ «Будівельний світ», вироку Суворовського районного суду м. Одеси від 17.08.2007 у справі №1-836/07 за обвинуваченням ОСОБА_7 у здійсненні злочинів, зокрема, передбачених статтями 205, 212 КК України; постанов господарського суду Одеської області про визнання банкрутами ПП «Ліардон» і ТОВ «Будівельний світ», суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 4 статті 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що на момент укладання спірних договорів керівниками суб'єктів господарювання були відповідно: ПП «Ліардон»- ОСОБА_6, ТОВ «Будівельний світ»- ОСОБА_4, ВАТ «Банкомзв'язок»- ОСОБА_8.
Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 17.08.2007 винесений по обвинуваченню ОСОБА_7, який не є особою, щодо наслідків дій яких (укладання господарських договорів) суд розглядає справу, що в даному випадку не можуть ототожнюватися.
Виходячи з аналізу статті 72 КАС України, колегія суддів зазначає, що вимоги ч. 4 ст. 72 КАС України в даному випадку не є для суду імперативними.
Зміст вказаного вироку не містить опису спірних господарських операцій і оцінки їх відповідності вимогам чинного законодавства.
Вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 09.11.2007 стосується ОСОБА_6 - директора ПП «Ліардон». Згідно з цим вироком ОСОБА_6 визнано винною у скоєні злочинів, передбачених ст. 212 ч. 3, ст. 205 ч.2, ст. 366 ч.ч. 1, 2, 15, ст. 191 ч. 5 КК України. Крім того, вироком не було встановлено примусу вказаної посадової особи до вчинення дій, натомість встановлено осудність обвинуваченої та її здатність керувати своїми діями.
Обставина неналежного виконання директором ПП «Ліардон»своїх посадових обов'язків, яка призвела до ненадходження сум податків до бюджету, встановлена вироком, не може бути підставою для визначення договорів, укладених з Товариством, як нікчемних правочинів.
У вказаному вироку взаємовідносини Товариства із ПП «Ліардон»також не досліджувались, таким чином, обставини, встановлені вироками суду у кримінальних справах стосуються лише осіб, визнаних винними у скоєні злочинів вказаних у вироках, можуть бути використані в адміністративній справі лише в питаннях чи мало місце діяння та чи вчинено воно саме цими особами та не підтверджують обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, нереальність правочинів. Отже, вказані вироки не можуть бути прийняті судом як належний доказ нереального характеру придбання та реалізації товару та послуг.
В свою чергу, закриття кримінальної справи №47-1015, порушеної стосовно посадових осіб Товариства, доведена, а отже посилання відповідача на факт її порушення, як на доказ порушення позивачем норм податкового законодавства, є також безпідставним.
Також колегія суддів зазначає, що податковим органом не доведено наявності у відповідача умислу на укладення спірних угод з метою суперечною інтересам держави і суспільства.
Згідно ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Частиною 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак, для висновку про недійсність угоди необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.
У постанові від 15 червня 2010 року N 10/96 Верховний Суд України дійшов висновку, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Водночас наявність податкової накладної за відсутності здійснення господарської операції позбавляє покупця права на формування податкового кредиту.
Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в листі від 02.06.2011 №742/11/13-11, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Тобто, Податковий орган повинен надати суду відповідні докази, які підтверджують її доводи щодо відсутності господарської операції між позивачем та ПП «Ліардон»і ТОВ «Будівельний Світ», правомірності прийнятих ним оспорюваних рішень.
Натомість, позивач на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Ліардон»та ТОВ «Будівельний світ»надав наступні належні докази у справі: укладені відповідно до вимог чинного законодавства договори, належним чином оформлені первинні документи у межах виконання вказаних угод, а саме: видаткові накладні, акти виконаних робіт, банківські виписки, що свідчать про факти сплати позивачем коштів за придбаний товар та отримані послуги (роботи), податкові накладні, докази подальшого використання придбаних товарів та отриманих послуг (робіт) у власній господарській діяльності, підтверджуючими можливість отримання та зберігання товарно-матеріальних цінностей угодами оренди нежитлових приміщень тощо.
Таким чином, позивач підтвердив доводи про реальність господарських операцій вказаним вище документами та поясненнями, тому не визнання Податковим органом права на податковий кредит та висновок щодо завищення валових витрат є безпідставними.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази про добросовісність дій позивача, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та включення до валових витрат сплачених за правочинами коштів, факт здійснення Товариством розрахунків за придбані товари/послуги/роботи, в ціні яких сплачено податок на додану вартість, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість формування Товариством податкових зобов'язань за дослідженими у справі правочинами.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З огляду на викладене, колегія суддів, ретельно дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
А, оскільки, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2012 року - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2012 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя Петрик І.Й.
Судді: Борисюк Л.П.
Собків Я.М.