04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
06.09.2012 № 5011-3/8851-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
при секретарі: Горголь І.С.
за участю представників:
від позивача - не з'явилися
від відповідача - Ніколаєв О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фірми «Т.М.М» - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2012 року (суддя Сівакова В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»
до Фірми «Т.М.М» - Товариство з обмеженою відповідальністю
про стягнення 16 178,78 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Фірми «Т.М.М.» товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення інфляційного збільшення суми боргу в розмірі 10 762,59 грн. та 5 416,19 грн. 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору фінансового лізингу № 806/04/2007 від 25.04.2007.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.07.2012 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Фірми «Т.М.М.» товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» 10 762,59 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 5 416,19 грн. - 3% річних, 1 609,50 грн. витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фірма «Т.М.М» - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить суд скасувати рішення Господарського м. Києва від 17.07.2012 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а висновки суду щодо невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань не відповідають обставинам справи і не ґрунтуються на доказах наявних у матеріалах справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2012 року апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М» - Товариство з обмеженою відповідальністю прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.09.2012 року.
У судове засідання 06.09.2012 року з'явився представник відповідача.
Представник позивача у призначене судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце проведення судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
Враховуючи те, що представники позивача були повідомлені про час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача.
За змістом ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника відповідача встановив наступне.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (лізингодавець) та Фірмою «Т.М.М.» товариства з обмеженою відповідальністю (лізингоодержувач) виникли на підставі укладеного 25.04.2007 року договору фінансового лізингу № 806/04/2007 (далі - договір).
Предметом даного договору є те, що лізингодавець зобов'язується придбати у свою власність техніку (далі - майно) у відповідності до встановленої лізингоодержувачем специфікації продавця: Тип: спецтехніка; Марка, модель: екcкаватор-вантажник 4 СХ SM (одна одиниця); № шасі : буде встановлений в акті здачі-приймання майна; Рік випуску: 2007 р.; Специфікація продавця: додаток до договору купівлі-продажу від 25.04.2007; та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації лізингоодержувачу у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач (відповідач) зобов'язується прийняти його на умовах даного договору.
Виходячи з положень ст. ст. 1, 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
За умовами п. 3.1. договору передача позивачем (лізингодавцем) майна, а також необхідних належностей та документів, які є невід'ємною частиною майна, і прийняття його відповідачем (лізингоодержувачем) на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акта здачі-приймання майна.
Обладнання, що є предметом фінансового лізингу в кількості 1 одиниці передано відповідачу відповідно до видаткової накладної № РН-0000294 від 31.07.2007 та довіреності серії НБМ № 689204.
Відповідно до п. 2.3. договору вартість майна, яке передається позивачем відповідачеві, складає суму еквівалентну 87 261,00 «у.о.», в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 15 543,50 «у.о.», виражена у гривнях України.
Згідно з п. 6.1. договору сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному Євро по курсу згідно пункту 6.1.1. договору.
Пунктом 6.1.1. договору визначені такі поняття:
- Курс1 - курс, встановлений НБУ для одного Євро станом на 21.05.2007;
- Курс2 - курс, встановлений НБУ для одного Євро на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (додаток № 1) до даного договору.
Відповідно до п. 6.1.2. договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як додаток суми лізингового платежу відображеної в «у.о.»згідно Графи 3 додатку № 1 на відповідну дату проведення платежу та Курсу 2. При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в «у.о.», зазначеної в Графі 4 додатка № 1 та Курсу1.
Різниця загальної суми поточного лізингового платежу, вираженого у гривнях та суми платежу, який відноситься в погашення вартості майна, вираженого в гривнях вважається комісією лізингодавця.
Відповідно до п. 6.5. договору лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку № 1 до договору.
Порядок внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів встановлений у Графіку внесення платежів (п. 6.6. договору).
Відповідно до п. 6.8. договору відповідач (лізингоодержувач) зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в Графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків позивача (лізингодавця), а також, незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди. Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Вимоги позивача по справі № 10/260 ґрунтуються на тому, що відповідачем порушено зобов'язання щодо внесення лізингових платежів за користування предметом лізингу з 30 по 35 періоди, у зв'язку з чим, рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 10/260 від 21.06.2012 задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» та стягнуто з Фірми «Т.М.М.» товариства з обмеженою відповідальністю 96 199,88 грн. основного боргу, 4 385,75 грн. неустойки, 372,23 грн. інфляційних втрат, 3% річних - 657,08 грн. та судові витрати в сумі 1 252,15 грн.
Отже, факт наявності заборгованості за договором фінансового лізингу № 806/04/2007 підтверджений рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 10/260 від 21.06.2012 року.
Відповідно ч. 2 до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти встановлені рішенням господарського суду під час однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Предметом позовних вимог по справі № 5011-3/8851-2012 є стягнення збитків від зміни індексу інфляції в розмірі 10 762,59 грн. та 3% річних сумі 5 416,19 грн. за період з 08.07.2010 до 22.05.2012 за порушення взятих на себе зобов'язань по сплаті лізингових платежів, які нараховані на визначену судом в рішенні № 10/260 суму боргу за період прострочення оплати з 08.07.2010 по 22.05.2012 року.
За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Неналежно проведене виконання не припиняє зобов'язання, а лише тягне за собою покладення на боржника нових обов'язків, які становлять міри цивільно-правової відповідальності, в тому числі передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції позивачем здійснений у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних щодо стягнення з відповідача 10 762,59 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в сумі 5 416,19 грн. згідно положень ст. 625 ЦК України.
Посилання апелянта на ст. 617 ЦК України та п. 8 ст. 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на наступне.
25.12.2008 року, з метою стабілізації будівництва, підвищення платоспроможності населення, забезпечення реалізації житлових прав громадян, які потребують державної підтримки, стимулювання розвитку будівельної та суміжних галузей в умовах світової фінансової кризи, прийнято Закон України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва».
Цей Закон спрямований на подолання кризових явищ у будівельній галузі та регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з будівництвом житла.
Пунктом 5 статті 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва»установлено, що суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють будівництво (забудовники), мають право на відстрочення сплати пайових внесків на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населених пунктів та внесків до цільових фондів місцевих бюджетів.
При цьому нарахування пені та застосування штрафних санкцій не здійснюється, а норми статей 8, 9 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»не застосовуються.
З 01.01.2011 даний пункт чинний в такій редакції «При цьому нарахування пені та застосування штрафних санкцій здійснюються відповідно до Податкового кодексу України».
Тобто, законодавець до 01.01.2011 передбачав, що нарахування пені та штрафних санкцій не здійснюється, за наявності відповідної заяви забудовника, на такі платежі та відрахування як пайові внески на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населених пунктів та внески до цільових фондів місцевих бюджетів.
Отже, положення Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва»не стосуються правовідносин що виникли у даній справі щодо нарахувань за неналежне виконання відповідачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
При таких обставинах справи доводи апелянта про те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, відхиляються судом апеляційної інстанції, як такі, що не ґрунтується на перевірених та оцінених Київським апеляційним господарським судом доказах.
Враховуючи вищевикладені обставини, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга Фірми «Т.М.М.» Товариства з обмеженою відповідальністю не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 17.07.2012 року у справі № 5011-3/8851-2012 не підлягає скасуванню.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 17.07.2012 року - без змін.
Матеріали справи № 5011-3/8851-2012 повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя Шапран В.В.
Судді Андрієнко В.В.
Буравльов С.І.