04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
13.09.2012 № 16/35
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
За участю представників:
Від позивача: Слісаренко Л.Л. - юрист
Від відповідача: Підгорний К.Є. - адвокат
Галенко О.Г. - директор
Горбач С.Ф. - арбітражний керуючий
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрансавтострой»
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.09.2011
у справі № 16/35 (суддя Фесюра М.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрансавтострой»
про визнання недійсною додаткової угоди
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 28.09.2011 відмовлено у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрансавтострой» про визнання недійсною додаткової угоди.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.09.2011 у повному обсязі і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю, але з підстав того, що при підписанні оспорюваної додаткової угоди обмеження повноважень президента АППБ «Аваль» Шпига Ф.І. щодо представництва АППБ «Аваль» не має юридичної сили оскільки позивачем не доведено, що відповідач знав чи за всіма обставинами не міг знати про такі обмеження; позивач вчинив дії, які свідчать про прийняття додаткової угоди до виконання, а отже про її схвалення; сплила позовна давність, про застосування якої заявлено стороною у спорі.
В обґрунтування своїх вимог скаржник зазначав, що при прийнятті даного рішення були порушені норми матеріального права, на підтвердження чого в своїй апеляційній скарзі виклав ряд обставин, які, на його думку, виступають підтвердженням правової позиції відповідача та спростовують правильність винесеного рішення.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2012 апеляційну скаргу прийнято до провадження.
13.09.2012 в судовому засіданні Горбачем С.Ф. подана заява про відкликання довіреності. В своїй заяві останній зазначив, що постановою Господарського суду Чернігівської області від 10 січня 2012 року по справі № 16/186Б/85Б визнано банкрутом ТОВ «Інтрансавтострой» та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Горбача Сергія Федоровича. У відповідності до ч. 1 ст. 249 ЦК України Горбач С.Ф. заявляє про скасування довіреностей виданих громадянам Галенко О.Г., Пдігорному К.Є. та Шматок В.В. на представництво ТОВ «Інтрансавтострой».
Представники відповідача Підгорний К.Є. та Галенко О.Г. заперечили проти відкликання їх довіреностей на представництво Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрансавтострой».
Також представником відповідача Горбачем С.Ф. подана заява про відкликання апеляційної скарги у зв'язку з відсутністю предмету спору на підставі ст. 22 ГПК України.
Відповідно до пояснень, наданих представниками відповідача Підгорним К.Є. та Галенко О.Г., останні просять задовольнити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрансавтострой».
Згідно зі ст. 100 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до винесення постанови.
У ч. 6 ст. 22 ГПК зазначається, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
Отже, апеляційний господарський суд не приймає відмови від апеляційної скарги, якщо ці дії:
а) суперечать законодавству;
б) порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
З огляду на розбіжності стосовно представництва ТОВ «Інтрансавтострой», а також протилежні погляди на предмет відмови від апеляційної скарги та припинення апеляційного провадження, колегія суддів не вбачає можливим задовольнити дану заяву на підставі того, що прийняття даної відмови може призвести до порушення прав та законних інтересів відповідача і розглядає апеляційну скаргу по суті.
Оскільки суд ухвалив здійснювати подальший розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрансавтострой» по суті, з метою повного дослідження всіх обставин справи та аналізу наданих учасниками процесу пояснень, що безпосередньо стосуються предмету спору, колегія суддів не вбачає за можливе задовольнити заяву Горбача С.Ф. про скасування довіреностей, виданих громадянам Галенко О.Г., Підгорному К.Є. та Шматок В.В. Горбачем С.Ф. не надано достатніх аргументів, які б слугували підставою для усунення громадян Галенко О.Г., Підгорного К.Є. та Шматка В.В. від представництва інтересів ТОВ «Інтрансавтострой».
Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегією встановлено наступне:
29.12.2004 між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та Приватним виробничо-комерційним підприємством «Інтрансавтострой» укладено генеральну угоду № 010/12/135 з загальним розміром позичкової заборгованості в розмірі 540000,00 євро строком до 24.07.2006.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В рамках вищевказаної генеральної кредитної угоди були укладені кредитні договори:
- кредитний договір № 010/12/189 від 28.03.2005 про відкриття кредитної лінії у сумі 2000000,00 грн., із сплатою 17 % річних, строком до 29 грудня 2005 року;
- кредитний договір № 012/03-1/071 від 24.07.2003 про відкриття кредитної лінії у сумі 229752,53 євро, із сплатою 13% річних, строком до 24 липня 2006 року.
Відповідно до п. 1.3 Статуту АТ «Райффайзен Банк Аваль», зареєстрованого Національним банком України 21.05.2010 та Печерською районною державною адміністрацією м. Києва 27.05.2010 на Загальних Зборах АППБ «Аваль» 21 квітня 2006року прийнято рішення про зміну найменування акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль» на Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», яке є правонаступником за всіма правами та обов'язками Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль».
14 жовтня 2009 року прийнято рішення про зміну найменування Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», яке є правонаступником за всіма правами та обов'язками Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль».
В своїй позовній заяві АТ «Райффайзен Банк Аваль» зазначає, що 09.08.2011 до Чернігівської обласної дирекції Банку надійшло три заяви про визнання виконавчого листа № 2-27/06 від 20.10.2006 та виконавчого листа № 2-21/06 від 27.10.2006 виданих Чернігівським районним судом при стягнення заборгованості з Галенка О.Г. та ТОВ «Інтрансавтострой» такими, що не підлягають подальшому виконанню у зв'язку з прощенням Кредитором боргу згідно додаткової угоди до генерального кредитної угоди № 010/12/135 від 29.12.2004 від 28.04.2005.
АТ «Райффайзен Банк Аваль» вважає, що додаткова угода від 28.04.2005 до генеральної кредитної угоди № 010/12/135 від 29.12.2004 є недійсною, оскільки не відповідає загальним вимогам чинного законодавства додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Як визначено у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.
В матеріалах справи міститься фотокопія Додаткової угоди від 28.04.2005 до Генеральної кредитної угоди № 010/12/135 від 29 грудня 2004 року.
Відповідно до даної угоди банк як кредитор бере на себе зобов'язання по сприянню виконання умов Генеральної кредитної угоди позичальником,яким є відповідач у справі.
В разі звернення кредитора до суду з позовом про розірвання кредитного договору, укладеного в рамках дії Генеральної кредитної угоди та пред'явлення кредитором виконавчого документу до ДВС для примусового стягнення заборгованості, сторони заздалегідь домовляються, що в подальшому кредитор відмовляється від нарахування та стягнення відсотків, пені та інфляційних нарахувань по всім кредитним договорам, укладеним в рамках дії Генеральної кредитної угоди.
У випадку несплати позичальником заборгованості до 28.04.2010 сторони заздалегідь домовляються, що зобов'язання вважаються припиненими у повному обсязі внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором позичальнику і кредитор відмовляється від права на стягнення заборгованості, збитків у вигляді відсотків, пені чи штрафних санкцій.
Сторони домовляються, що в разі настання вищенаведених умов кредитор не претендує на виконання зобов'язань поручителями і не претендує на майно поручителів.
Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Як свідчать матеріали справи, Господарський суд Чернігівської області зобов'язував відповідача надати оригінал спірної угоди.
Однак, відповідачем оригінал угоди не був наданий, в матеріалах справи він також відсутній.
Господарський суд Чернігівської області вірно зазначив про неможливість прийняти як належний та допустимий доказ укладення угоди завірену відповідачем копію, зняту з фотокопії.
Відповідно до рішення Чернігівського районного суду від 07.08.2006 у справі № 2-27/06, рішення господарського суду Чернігівської області від 29.07.2010 у справі № 8/143/16, постанови Вищого господарського суду України від 02.12.2010 у справі № 19/32, рішенням Чернігівського районного суду від 12.07.2010 з відповідача неодноразово стягувався борг за кредитними договорами. При цьому, як слідує з тексту наведених рішень, відповідач в своїх запереченнях жодного разу не посилався на наявність спірної угоди, яка б дала йому можливість уникнути сплати боргу внаслідок передбаченого в ній списання (прощення).
В матеріалах справи міститься копія акту звірки розрахунків від 22.09.2010. В даному розрахунку не згадується списання заборгованості у зв'язку з наявністю спірної угоди.
06.05.2010 ТОВ «Інстрансавтострой» звернулось до банку з листом вих. № 50 з проханням про розстрочення заборгованості по кредитним договорам в той час, як за умови укладення спірної угоди така заборгованість мала б бути списана.
Слід також звернути увагу на наявну в матеріалах справи копію листа Шпига Ф.І., в якому останній зазначає, що на дату підписання додаткової угоди у відповідності до статутних документів АППБ «Аваль» він не мав повноважень підписувати дану додаткову угоду та її не підписував.
Як вбачається з копії службової записки начальнику управління по роботі з проблемними кредитами юридичних осіб від 10.08.2011 № 35-7-26-04/11-343, до відділу моніторингу кредитного контролю та адміністрування кредитів додаткова угода від 28.04.2005 до Генеральної кредитної угоди № 010/12/135 від 29.12.2004 не надходила і в сховищі не зберігалася.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Господарський суд Чернігівської області в своєму рішенні не застосував позовну давність стосовно даних взаємовідносин, про що апелянт зазначив своїй апеляційній скарзі.
Положеннями ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналогічні положення містить п. 28 Постанови пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», а саме: перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позивач в своїх поясненнях стверджує, що посилання апелянта на те, що банк дізнався про існування додаткової угоди 28.04.2005 не підтверджено жодним документом.
Як визначено п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правої позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, які давали б підстави для задоволення апеляційної скарги.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.09.2011 у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрансавтострой» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.09.2011 у справі № 16/35 залишити без змін.
Матеріали справи № 16/35 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Отрюх Б.В.
Судді Тищенко А.І.
Михальська Ю.Б.