Справа № 2508/169/12 Провадження № 22-ц/2590/1939/2012 Головуючий у I інстанції - Бараненко С.М.
Категорія - цивільна Доповідач - Горобець Т. В.
18 вересня 2012 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіГоробець Т.В.
суддів:Острянського В.І., Страшного М.М.
при секретарі:Руденко О.М.
за участю:позивача ОСОБА_5, ОСОБА_6, відповідача ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 28 квітня 2012 року та додаткове рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 13 червня 2012 року по справі за позовом Прокурора Козелецького району в інтересах ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, знесення самочинно збудованого майна, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав та відшкодування збитків, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 28 квітня 2012 року позов прокурора Козелецького району в інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки задоволено, а у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, знесення самовільно збудованого майна, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав та відшкодування збитків - відмовлено. Додатковим рішенням Козелецького районного суду від 13 червня 2012 року позовні вимоги щодо відшкодування витрат, понесених позивачками на відновлення порушених прав ( оплата проїзних документів, листування, копіювання та ін.) задоволено частково.
Зазначені судові рішення, у частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_5 вважає незаконними, не обґрунтованими, ухваленими з порушенням вимог процесуального та матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Апелянт вказує, що суд першої інстанції припустився порушень ст.1, 213 ЦПК України, ст.2,54 Закону України „ Про судоустрій та статус суддів", якими регламентовано справедливість, неупередженість, законність, обґрунтованість судових рішень, ухвалення їх з дотриманням практики рішень Європейського Суду та своєчасність ухвалення судових рішень. Також позивач вважає, що зміст судових рішень не відповідає вимогам ст. 215 ЦПК України, а саме, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не навів мотивів надання переваги одним доказам над іншими, не належним чином дослідив докази, не врахував клопотань позивача про витребування матеріалів прокурорської перевірки, не врахував поданих доказів щодо витрат, понесених позивачкою, пов"язаних з явкою до суду та з намаганням позасудовим порядком відновити порушені права, не застосував положення ст.22 ЦК України, якою передбачено право особи, якій завдані збитки знищенням або пошкодженням речі, на їх відшкодування.
ОСОБА_5 у скарзі посилається на практику Європейського суду по конкретних справах, яка свідчить про те, що позбавлення особи права мирного володіння своїм майном є фактом незаконного позбавлення власності, що є порушенням приписів ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою гарантовано право власності.
Щодо незаконності додаткового рішення, апелянт крім того, зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував ст. 85 ЦПК України.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачі та відповідачі є суміжними землекористувачами : позивачі є власниками земельної ділянки у смт. Козелець по вул..1Травня,12 згідно свідоцтв про право власності в порядку спадкування, а відповідачем доказів правомірності користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 в порядку спадкування суду не надано. Суд також визнав встановленим факт самовільного зайняття відповідачем ОСОБА_8 частини земельної ділянки у розмірі 0,0285 га , яка належить позивачам, шляхом зведення бетонного паркану з порушенням межі, встановленої на плані меж земельної ділянки згідно Акту про право власності на земельну ділянку від 22.08.2008 року, що виданий на ім "я спадкодавці. Виходячи з встановленого, вимоги про звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки та відновлення її до попереднього стану судом задоволено. В задоволенні самостійно, додатково до позову прокурора, заявлених позовних вимог самою ОСОБА_5, у тому числі, про звільнення в місячний строк після набрання рішенням законної сили самочинно збудованої бетонної огорожі за рахунок відповідачів, позивачці відмовлено.
Відмовляючи у позові ОСОБА_5 суд виходив з наступного.
Порушене право позивачів, за захистом якого в інтересах ОСОБА_5 ,ОСОБА_6 та ОСОБА_9 звернувся прокурор, відновлене шляхом задоволення його позову у повному обсязі. Однією з вимог самостійного позову ОСОБА_5 є також вимога про знесення відповідачами зайнятої земельної ділянки, але позивачка просила суд визначити термін для вчинення таких дій у один місяць, але така вимога позивачки судом залишена без задоволення.
Також, суд дійшов висновку, що обставини, які б свідчили про сам факт завдання реальних збитків позивачу у вигляді упущеної вигоди від неможливості використовувати врожаю з плодових насаджень у зв"язку з їх знищенням на самовільно зайнятій земельній ділянці та про дійсний розмір таких збитків, визначених позивачем, не знайшли свого підтвердження матеріалами спраи та у судовому засіданні у зв"язку з чим в задоволенні вимог ОСОБА_5про стягнення шкоди та відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, відмовлено.
Також, суд першої інстанції не знайшов правових підстав для задоволення вимог позивачки про стягнення на її користь солідарно з кожного з відповідачів 2000,00 грн. моральної шкоди та витрат, пов"язаних з намаганням відновлення порушеного права у позасудовому порядку, а саме, проїзду до відповідних державних установ та правоохоронних органів, листування з ними, виготовлення документів, їх копій, витрати на оплату поштової кореспонденції.
Рішення в частині вимог позивачки про стягнення витрат, понесених в зв"язку з діями по відновленню порушеного прав постановлене судом шляхом ухвалення додаткового рішення відповідно до ст. 220 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, відповідача ОСОБА_8, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 в повному обсязі, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з недоведеності тих обставин, на які посилалась позивач. Належних та допустимих доказів, які надавали б можливість визначити хто з трьох відповідачів, коли, в якому обсязі та які плодові дерева на спірній частині земельної ділянки спилював, чи спилював їх взагалі та особисто, який був стан цих дерев, їх вік, яка ступінь їх плодоношення, яка ринкова вартість тих фруктів, які могли бути зібрані на конкретному дереві, який об"єм втраченого врожаю, матеріали справи не містять.
Докази на 124 сторінках, на які посилається апелянт ( а.с.69-197) це : 67 сторінок заяв, скарг, колективних заявв ( ОСОБА_5,ОСОБА_6,ОСОБА_9.), скарг, звернень, клопотань позивачок до різних установ ( а.с.90-157), та 29 сторінок відповідей на ці звернення ( а.с 162-168, 171-175,177-179,181-195), 18 сторінок не засвідчених копій проїзних документів( а.с.73-89) та 3 копії постанов про відмову у порушенні кримінальної справи за недоведеністю обставин, на які посилається заявник, в тому числі і обставин, які є предметом спору ( а.с.159,169.170,180), а також на 3 аркушах копії письмових пояснень осіб, які позивачка називає поясненнями свідків, які не прийняті до уваги судом ( а.с.195-197). Посилання апелянта на копію незасвідченого Акту комісії селищної ради від 10.12.2010 року, як на доказ знищення відповідачами близько 20 плодових дерев, тобто, без зазначення конкретної їх кількості, стану, виду, віку, без належних та допустимих доказів суми можливого доходу, який не змогла отримати позивачка, не може бути прийнятим до уваги зогляду на положення ч.4 ст. 60 ЦПК України. Крім того, зміст акту суперечить іншим матеріалам справи, які надані позивачкою, суперечності не усунуто, зокрема, позов заявлено до трьох відповідачів і сама позивачка стверджує, що всі три відповідачі причетні до вирубки дерев, проте, у акті йде мова лише про ОСОБА_8, доказів винних дій ОСОБА_8 та ОСОБА_11 суду не надано, як і не надано доказів на обґрунтування розрахунку розміру упущеної вигоди.
В апеляційному суді позивачка більшість тверджень мотивувала посиланням на логічність своїх висновків, на загальновідомість фактів та неможливість надати ті докази, які б беззаперечно підтверджували її позовні вимоги розрахунку розміру упущеної вигоди.
Що стосується вимог про стягнення збитків, завданих знищенням фруктових дерев, вимог про зобов"язання відповідачів звільнити у місячний термін земельну ділянку від сміття, встановити дійсні межі земельної ділянки, суд першої інстанції також правомірно вказав на безпідставність та недоведеність зазначених вимог, так як жодного конкретного доказу, з якого можливо було б робити висновок про спричинення шкоди солідарно відповідачами, та про дійсний розмір шкоди (кількості знищених дерев відповідачами, виду дерева, його фактичного стану, ступеню родючості, ринкової вартості фруктів чи ягід) , матеріали справи не містять. З фотографій, наявних у справі (а.с. 254-261), вбачається, що суд обґрунтовано піддав сумніву доводи позивачів щодо стану, кількості та родючості плодових дерев на їх земельній ділянці, знесення яких завдало б їм матеріальних збитків, у розмірі, визначеному в позові.
Вимоги про зобов"язання відповідачів у місячний термін відновити та встановити межі земельної ділянки позивачів у натурі не ґрунтуються на нормах матеріального права, а саме ст.152 ЗК України, отже, не є способом захисту порушеного права у конкретному випадку.
Безпідставними апеляційний суд вважає посилання ОСОБА_5 на неправильне застосування судом першої інстанції ст. 85 ЦПК України, а саме стягнення на користь позивачки понесених нею, в намаганні відновити порушене право, витрат не в повному обсязі, у т.ч. і витрат, пов"язаних із письмовими та особистими неодноразовими зверненнями до правоохоронних органів та інших державних установ, а було стягнуто лише ті, які позивачами понесені на проїзд в судове засідання 16.02.2012 року.
Стягнувши за додатковим рішенням від 13 червня 2012 року з ОСОБА_8 витрати позивачок , пов"язані з явкою до суду саме у судове засідання, у якому розглядалась справа та у якому позивачки приймали участь і надали проїзні документи, суд першої інстанції правильно застосував ст. 85 ЦПК України. Наведеною нормою процесуального закону чітко визначено право на відшкодування витрат , пов"язаних з явкою до суду для участі у судовому засіданні. Відшкодування будь яких інших витрат, понесених поза межами процесуальних дій, пов"язаних з розглядом конкретної цивільної справи у суді, ЦПК України не передбачає.
Ухвалення окремого судового рішення за позовом прокурора в інтересах ОСОБА_5 та за самостійно поданим позовом останньої, щодо одних і тих же вимог - про зобов"язання знести самовільно збудовану бетонну огорожу, є зайвим, оскільки безпосереднім позивачем в обох випадках являється ОСОБА_5 У той же час, виходячи з приписів ч.2 ст. 308 ЦПК України та, враховуючи, що таке порушення є формальним, не вплинуло на правильність судового рішення по суті і не порушує інтересів сторони, не може бути підставою для скасування цього рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 303, 307, 308 , 313, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_5 на рішення Козелецького районного суду від 28 квітня 2012 року та додаткове рішення від 13 червня 2012 року відхилити.
Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 28 квітня 2012 року та додаткове рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 13 червня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:Судді: