Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пойди М.Ф.,
суддів: Орлової С.О., Швеця В.А.,
за участю прокурора Волошиної Т.Г.,
захисника ОСОБА_1
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 липня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою з доповненнями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Артемівського районного суду м. Луганська від 19 жовтня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 13 грудня 2011 року.
Вироком місцевого суду
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, раніше не судимого,
засуджено: за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 163 КК України - на 3 роки позбавлення волі; ч. 2 ст. 361-2 КК - на 2 роки позбавлення волі без конфіскації технічних засобів, за допомогою яких було здійснено несанкціонований збут інформації з обмеженим доступом; за ч. 3 ст. 364 КК - на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 3 роки без конфіскації майна; за ч. 1 ст. 366 КК - на 2 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк 2 роки.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк 3 роки без конфіскації майна та технічних засобів, за допомогою яких було здійснено несанкціонований збут інформації з обмеженим доступом.
На підставі ст. 75 КК засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням на нього згідно зі ст. 76 цього Кодексу обов'язку не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи.
ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_2,
громадянина України, раніше не судимого,
засуджено: за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 163 КК України - на 3 роки позбавлення волі; ч. 2 ст. 361-2 КК - на 2 роки позбавлення волі без конфіскації технічних засобів, за допомогою яких було здійснено несанкціонований збут інформації з обмеженим доступом; за ч. 3 ст. 364 КК - на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 3 роки без конфіскації майна; за ч. 1 ст. 366 КК - на 2 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк 2 роки.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк 3 роки без конфіскації майна та технічних засобів, за допомогою яких було здійснено несанкціонований збут інформації з обмеженим доступом.
На підставі ст. 75 КК засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням на нього згідно зі ст. 76 цього Кодексу обов'язку не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи.
Ухвалою апеляційного суду вирок залишено без зміни.
Вироком суду ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано винними й засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.
ОСОБА_2, будучи службовою особою - працівником правоохоронного органу, начальником відділу оперативного обслуговування Північного регіону Донецької області, підполковником міліції, всупереч вимогам чинного законодавства України та посадових обов'язків, отримавши від ОСОБА_4, якого звільнено від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію у 2011 році», пропозицію про спільний несанкціонований збут інформації з обмеженим доступом, не вжив передбачених законом заходів для запобігання злочину, а вступив із ним у попередню змову.
Діючи відповідно до цієї домовленості, використовуючи службове становище всупереч інтересам служби, ОСОБА_2 за попередньою змовою групою осіб в інтересах третьої особи - ОСОБА_4, всупереч вимогам пунктів 1.9, 1.10, 2.1.1, 5.2 наказу МВС України від 12 лютого 2008 року № 64 ДСК «Про затвердження порядку отримання інформації про абонентів операторів мобільного зв'язку, її обробки, обліку й використання», на прохання ОСОБА_4 про надання йому з особистою метою деталізації телефонних з'єднань абонента мобільного зв'язку за номером НОМЕР_1, використовуючи необізнаність про свої наміри заступника начальника відділу оперативної роботи, у кабінеті на робочому місці дав останньому вказівку виписати запит на проведення деталізації. При цьому засуджений до номерів телефонів, які необхідно було перевірити в рамках оперативно-розшукової діяльності, додатково вказав зазначений номер, отриманий від ОСОБА_4, чим умисно вніс до вказаного запиту, який є офіційним документом, завідомо неправдиві відомості.
Зазначений запит від 13 серпня 2010 року був переданий на виконання у 8-ий відділ УОТЗ ГУ МВС України в Донецькій області, а отриману таким чином деталізацію телефонних з'єднань за номером НОМЕР_1 ОСОБА_2 за допомогою комп'ютерної техніки переслав на електронну адресу ОСОБА_4
В подальшому ОСОБА_2 на прохання ОСОБА_4 у вказаний вище спосіб повторно підробив запити на інформацію про абонентів мобільного зв'язку від 18 серпня, 24 вересня та 14 жовтня 2010 року, в які додатково вніс номери НОМЕР_2, ІМЕІ НОМЕР_3 та НОМЕР_4 відповідно і так само переслав ці номери ОСОБА_4
Відповідно до висновків спеціалістів ПАТ «МТС Україна» отримані ОСОБА_4 від ОСОБА_2 роздруківки телефонних з'єднань є інформацією з обмеженим доступом і охороняються згідно з чинним законодавством України.
За надану деталізацію телефонних з'єднань ОСОБА_2 як винагороду отримав від ОСОБА_4 одержаний останнім фотопапір для використання зі службовою метою.
ОСОБА_3, будучи службовою особою, працівником правоохоронного органу, опреуповноваженим 8-ого відділу УБОЗ у Донецькій області та маючи звання старшого лейтенанта міліції, через мережу Інтернет вступив у злочинну змову з невстановленою слідством особою, яка представилася як ОСОБА_8, для незаконного отримання деталізації телефонних з'єднань абонентів мобільного зв'язку та подальшого її збуту за матеріальну винагороду.
Згідно з цією домовленістю в середині вересня 2010 року ОСОБА_8 за допомогою електронної пошти передав ОСОБА_3 номери телефонів НОМЕР_5 та НОМЕР_6, які належали громадянам ОСОБА_5 і ОСОБА_6 відповідно й за якими необхідно було надати деталізацію з'єднань.
22 вересня 2010 року ОСОБА_3, виконуючи відведену йому роль, використовуючи посадове становище всупереч інтересам служби, порушивши вимоги пунктів 1.9, 1.10, 2.1.1, 5.2 наказу МВС України від 12 лютого 2008 року № 64 ДСК «Про затвердження порядку отримання інформації про абонентів операторів мобільного зв'язку, її обробки, обліку й використання», за попередньою змовою групою осіб з корисливих мотивів у службовому приміщенні за місцем роботи вніс до офіційного документу - запиту на проведення деталізації телефонних з'єднань від 22 вересня 2010 року - завідомо неправдиві відомості, а саме: до номерів телефонів, які підлягали перевірці в рамках оперативно-розшукової діяльності, додав отримані від ОСОБА_8 номери телефонів, після чого підробив підпис від імені ініціатора заходу і передав запит на підпис керівництву відділу та управління. Після підписання та реєстрації підроблений документ було передано на виконання до відділу оперативно-технічної розвідки центру кримінальної розвідки УБОЗ у Донецькій області. А отримавши деталізацію з'єднань за вказаними номерами в електронному вигляді, ОСОБА_3 скопіював її на власний носій інформації та, перебуваючи в одному з Інтернет-кафе м. Донецька, несанкціоновано збув за допомогою електронної пошти на електронну адресу ОСОБА_8.
В кінці вересня 2010 року до ОСОБА_3 через мережу Інтернет повторно звернувся ОСОБА_8 та запропонував отримати й надати йому за грошову винагороду деталізацію телефонних з'єднань за номером НОМЕР_7, яким користувався ОСОБА_7 30 вересня 2010 року ОСОБА_3 в аналогічний спосіб шляхом внесення завідомо неправдивих відомостей до запиту на проведення трафіку отримав деталізацію з'єднань за вказаним номером і переслав її в електронному вигляді ОСОБА_8, а ОСОБА_8 - ОСОБА_4
Згідно з висновками спеціалістів ПАТ «МТС Україна» відомості, передані ОСОБА_3 ОСОБА_8, є інформацією з обмеженим доступом і охороняються відповідно до вимог чинного законодавства.
За несанкціоновано збуту інформацію ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_8 винагороду у вигляді поповнення рахунку сім-карти на суму 200-250 грн.
Унаслідок зловживання працівниками міліції ОСОБА_2 та ОСОБА_3 владою і службовим становищем було завдано істотної шкоди охоронюваним законом інтересам, що виразилось у підриві авторитету і престижу органів внутрішніх справ, порушенні конституційного права громадян на таємницю телефонних переговорів та у порушенні порядку функціонування комп'ютерної інформації з обмеженим доступом.
У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування судових рішень через м'якість призначеного засудженим покарання, вважаючи безпідставним застосування ст. 75 КК. При цьому посилається на те, що суди не врахували як обставину, що обтяжує покарання, повторність злочинних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Також прокурор звертає увагу, що засуджені вчинили резонансні злочини, в тому числі тяжкі, пов'язані з підривом авторитету правоохоронних органів, а в судовому засіданні вини у вчиненому в повному обсязі не визнавали, що не свідчить про щире каяття ОСОБА_2 та ОСОБА_3, враховане судами як обставина, що пом'якшує покарання.
06 червня 2012 року на адресу суду надійшли доповнення до цієї касаційної скарги, в яких прокурор просить скасувати судові рішення у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів і особам засуджених унаслідок м'якості. Обґрунтовуючи наведене, зазначає, що суд не навів у вироку повного формулювання обвинувачення, визнаного ним доведеним, а також безпідставно не застосував положення ст. 54 КК у частині позбавлення засуджених спеціальних звань.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, котрий підтримав касаційну скаргу, захисника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_1, який заперечував проти задоволення скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Висновок суду щодо правильності встановлених судом фактичних обставин справи та кваліфікація дій ОСОБА_2 і ОСОБА_3 кожного за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 163; ч. 2 ст. 361-2; ч. 3 ст. 364; ч. 1 ст. 366 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Що стосується призначеного засудженим покарання, то, на думку колегії суддів, вирішення судами цього питання відповідає вимогам, передбаченим статтями 50, 65 КК України.
Доводи прокурора, аналогічні викладеним у касаційній скарзі, щодо м'якості призначеного покарання були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх необґрунтованими. При цьому апеляційний суд дотримався вимог ст. 377 КПК України, належним чином проаналізував усі доводи прокурора, наведені в поданій на вирок місцевого суду апеляції, дав на них вичерпні відповіді і прийняв обґрунтоване рішення.
Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням місцевого суду, який при призначенні засудженим покарання врахував: ступінь тяжкості і характер суспільної небезпеки вчинених злочинів, з яких передбачені ч. 3 ст. 364 і ч. 2 ст. 163 КК є тяжкими; дані про особу кожного із засуджених, котрі раніше не судимі, позитивно характеризуються за місцем проживання, на спеціальних обліках не перебувають, а ОСОБА_2 має на утриманні двох неповнолітніх дітей та є інвалідом 3-ї групи.
Як обставини, що пом'якшують покарання, враховано з'явлення із зізнанням, щире каяття й активне сприяння розкриттю злочинів, а обставин, які обтяжують покарання, не встановлено.
Врахувавши викладене, а також відсутність у потерпілих моральних та матеріальних претензій до засуджених, колегія суддів дійшла висновку, що призначене ОСОБА_2 і ОСОБА_3 покарання із застосуванням ст. 75 КК є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження вчинення нових злочинів і підстав для його посилення, про що йдеться в касаційній скарзі прокурора, не знайшла.
Доводи прокурора про те, що суд безпідставно не врахував як обставини, що обтяжують покарання, повторності та вчинення злочинів за попередньою змовою групою осіб, не ґрунтуються на вимогах кримінального закону, оскільки такі обставини є кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 361-2 КК, у зв'язку з чим, виходячи з вимог ч. 4 ст. 67 цього Кодексу, не підлягають повторному врахуванню при призначенні покарання. Інші злочини, за які засуджено ОСОБА_2 й ОСОБА_3, утворюють із цим злочином ідеальну сукупність, а тому врахування зазначених обставин істотно не підвищує ступеня суспільної небезпеки скоєного та не дає підстав для призначення більш суворого покарання.
Це ж саме стосується й доводів про неврахування судами наслідків злочинів у виді підриву авторитету правоохоронних органів. Оскільки такі наслідки утворюють істотну шкоду, що є однією з кваліфікуючих ознак злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК, який є найбільш тяжким.
ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у судовому засіданні всупереч доводам прокурора визнавали вину у вчиненні злочинів за наведених в обвинуваченні обставин, заперечуючи лише спричинення їх діями наслідків у виді значної шкоди. Така позиція засуджених була способом реалізації їх права на захист і ця обставина не спростовує висновків суду про щире каяття ОСОБА_2 й ОСОБА_3 у вчинених діяннях.
У доповненнях до касаційної скарги, які внесені поза межами строку на касаційне оскарження, прокурор фактично веде мову про вирішення питання щодо збільшення обсягу обвинувачення та призначення засудженим додаткового покарання, яке їм не було призначено. Ці доповнення не можуть бути прийняті до розгляду касаційним судом, виходячи з вимог ст. 390, ч. 2 ст. 355 КПК, згідно з якими внесення до касаційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища засудженого або виправданого, за межами таких строків не допускається.
Порушень кримінально-процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити судам повно й усебічно розглянути справу і постановити законні, обґрунтовані і справедливі рішення, у справі не встановлено.
Керуючись статтями 394-396 КПК України, колегія суддів
Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення, а вирок Артемівського районного суду м. Луганська від 19 жовтня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 13 грудня 2011 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - без зміни.
Судді:
______________ ________________ __________________
М.Ф. Пойда С.О. Орлова В.А. Швець