номер провадження справи 8/100/12
Запорізької області
17.09.12 Справа № 5009/2983/12
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнис»(69076, м.Запоріжжя, вул. Новгородська, 30)
до відповідача Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
про визнання недійсним договору оренди № 05/01/11-13/Е-3 від 05.01.2011 р.
суддя Попова І.А.
представники:
позивача: Чорна О.С., дов. від 21.05.2012 р.
відповідача: ОСОБА_4, дов. від 24.04.2012 р. (в засіданні 06.09.2012 р.)
ОСОБА_5, дов. від 24.04.2012 р.
Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди № 05/01/11-13/Е-3 від 05.01.2011 р.
В судовому засіданні, відкритому 06.09.2012 р., оголошувалася перерва до 17.09.2012 р. Вступну та резолютивну частини рішення оголошено в засіданні 17.09.2012 р.
Позивач підтримує вимоги з підстав, викладених у позові. Вимоги обґрунтовує тим, що 05.01.2011 р. СПД-ФО ОСОБА_2 та ТОВ «Юнис»укладено договір № 05/01/11-13/Е-3 оренди нежитлового вбудованого приміщення, відповідно до якого відповідач на правах власника передав, а позивач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно під аптеку. Позивач вказує, що зазначений договір був укладений під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, якими є його ціна, розмір орендної плати та строк дії, протягом якого позивач повинен сплачувати таку невигідну ціну. Пунктом 3.4 договору передбачено, що базова вартість оренди приміщень за повний місяць оренди становить 17000 грн., вказаний розмір орендної плати нічим не обґрунтований. Це підтверджується тим, що сторонами неодноразово укладалися додаткові угоди про зменшення розміру орендної плати замість 17000 грн. з індексацією на 8500 грн. за місяць без індексації. Підтвердженням невигідності є також те, що аптека в орендованому приміщенні не може знаходитися, вона закрита, господарська діяльність позивача припинена, двері зачинені, копія ліцензії припинена, але відповідач наполягає на сплаті орендної плати. Сума договору за період з 05.01.2011 р. по 31.12.2013 р. складає 569500 грн. Крім того, позивач вказує, що спірний договір укладався під впливом тяжкої обставини. Замість директора товариства, яка знаходилася у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, обов'язки директора виконувала ОСОБА_6, яка на той час не мала досвіду керівника товариства. Договір датований 05.01.2011 р., тобто в період тривалих новорічних та різдвяних свят, коли в товаристві були відсутні працівники, які могли б дати належну оцінку невигідності умов договору, штампу з підписами про погодження умов договору з відповідними службами позивача договір не містить. Також, у зв'язку гострим емоційним перенапруженням, новою роботою, що вимагає великої відповідальності та підвищеної уваги ОСОБА_6 захворіла гіпертонічною хворобою. Таким чином, ОСОБА_6 не могла належним чином на момент укладення договору оцінити невигідність його умов, служби, які моли це зробити, були відсутні, а відповідач наполягав на прискоренні підписання договору, погрожуючи тим, що віддасть приміщення іншим орендарям. За відсутності таких тяжких обставин правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Позивач відповідно до ст.. 92, 203, 215, 233 ЦК України просить визнати недійсним договір оренди № 05/01/11-13/Е-3 від 05.01.2011 р.
Відповідач заявлені позовні вимоги вважає безпідставними. У відзиві на позов вказує, на насправді має місце одностороння відмова позивача, як орендаря, від виконання своїх зобов'язань за договором.
Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні матеріали, суд встановив: 05 січня 2011 р. Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_2 (відповідач по даній справі, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнис»(позивач по справі, орендар) укладено договір № 05/01/11-13/Е-3 оренди нежитлового вбудованого приміщення, за умовами якого орендодавець на правах власника передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, а саме: відокремлені об'єднані вбудовані нежитлові приміщення з окремим входом загальною площею 116,1 кв.м, які знаходяться на першому поверсі дев'ятиповерхового житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_2, загальною вартістю 312650 грн. згідно звітів про незалежну експертну оцінку. Призначенням об'єднаних приміщень (мета використання) є під аптеку ТОВ «Юнис». Відповідно до п. 3.3 договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків його господарської діяльності. Пунктом 3.4 сторонами узгоджено, що базова вартість оренди приміщень за повний місяць оренди становить 17000 грн. За перший місяць оренди орендна плата дорівнює базовій орендній платі за повний місяць оренди в перерахунку на кількість днів оренди (якщо оренда починається не з першого для місяця). За наступний місяць орендна плата розраховується як базова вартість оренди за повний місяць помножена на індекс інфляції першого місяця оренди, і так надалі з урахуванням індексу інфляції. Строк дії договору погоджено сторонами пунктом 10.1 та встановлено, що договір укладений на строк з 05.01.2011 р. по 31.12.2013 р.
Як свідчать вивчені матеріали, в фактичне користування орендоване приміщення передано орендарю за актом приймання-передачі від 05.01.2011 р. Додатковими угодами № 1 від 01.09.2011 р., № 2 від 01.10.2011 р., № 3 від 01.11.2011р., № 4 від 01.12.2011 р. сторонами вносилися зміни щодо розміру орендної плати, а саме: сторони встановили орендну плату за вересень 2011 р., жовтень 2011 р., листопад 2011 р., грудень 2011 р. у розмірі 8500 грн. на місяць. Всі інші умови договору залишено без змін.
Позивач просить визнати зазначений договір від 05.01.2011 р. недійсним, як такий, що укладений на вкрай невигідних умовах та під впливом тяжких обставин.
Доводи позивача щодо недійсності договору з підстав, викладених у позові, суд знаходить хибними та надуманими внаслідок наступного:
Згідно положень ст. 11 ЦК України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань. При цьому, свобода договору, згідно п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України, відноситься, зокрема, до загальних засад цивільного законодавства.
За правилами ст. 628 ЦК України та ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. В силу ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 203 ЦК України встановлює умови чинності правочину, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін (сторони) необхідного обсягу цивільної дієздатності; наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину та його адекватність внутрішній волі учасника правочину; спрямованість волі учасника правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цих вимог є підставою для недійсності правочину (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. № 9 зазначено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Зі змісту статті 233 Цивільного кодексу України слідує, що для визнання правочину недійсним у контексті цієї норми, необхідно встановити наявність тяжких обставин та вкрай невигідних умов правочину. Правочин, що вчиняється особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризується тим, що особа вчиняє такий правочин добровільно, вона усвідомлює, що вчиняє його на вкрай невигідних умовах, але вимушена це зробити під впливом тяжких обставин. Виходячи із змісту наведеної норми та встановлених доказів по справі, не підтверджено факту укладення позивачем спірних угод під тиском, або впливом важких обставин.
На підтвердження тяжких обставин, за яких мало місце укладення договору оренди на невигідних для позивача умовах, ним надано копію дублікату листка непрацездатності, який свідчить що в період 20.01.2011 р. по 28.01.2011 р. ОСОБА_6, яка виконувала обов'язки директора ТОВ «Юнис»перебувала на стаціонарному лікуванні.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, - підстав позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
При цьому, відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Посилання позивача на те, що спірний договір оренди вчинено під впливом тяжкої обставини, є безпідставними та недоведеними відповідними доказами. Із матеріалів справи не вбачається, що позивач уклав оспорювані угоди під тиском та за збігом важких обставин. Наданий позивачем листок непрацездатності щодо стану здоров'я особи, якою підписано спірний договір оренди, не є доказом тяжкої хвороби ОСОБА_6, за наявності якої вона могла не усвідомлювати своїх дій, або мали місце обставини, для усунення або зменшення яких необхідно було укласти такий правочин. Також позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що при укладенні спірного договору позивач знаходився у вкрай важкому матеріальному, фінансовому чи соціальному становищі.
Щодо твердження позивача, що розмір орендної сплати, встановлений в договорі оренди, не є обґрунтованим, суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Спірний договір підписаний уповноваженими представниками сторін без жодних застережень, що свідчить про розуміння його сторонами можливих наслідків на момент укладення договору. З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що волевиявлення сторін договору при його укладенні було вільним, при цьому, наявності впливу тяжких обставин при укладенні договору оренди позивачем не доведено. Крім того, за згодою сторін розмір орендної плати зменшувався на певні періоди шляхом укладення додаткових угод.
Стосовно доводів позивача про наявність правових підстав для визнання договору оренди недійсним з посиланням на невигідність його умов, внаслідок чого припинено господарську діяльності в орендованому приміщенні, суд зауважує, що підприємництвом в розумінні ст. 42 Господарського кодексу України є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.
Оцінивши надані сторонами по справі докази та умови укладеного договору оренди, суд не встановив наявності підстав для визнання укладеного договору недійсним в силу статті 233 Цивільного кодексу України, внаслідок чого в задоволенні позову відмовляється.
Судові витрати по справі відносяться на позивача.
На підставі викладеного, ст.ст. 203, 215, 233 ЦК України, керуючись ст.ст. 49, 82-84 ГПК України, суд
В позові відмовити.
Повне рішення складено 20 вересня 2012 року.
Суддя І.А. Попова