04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
13.09.2012 № 14/014-12
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипка І.М.
суддів: Остапенка О.М.
Шипка В.В.
за участю представників сторін:
позивач: ОСОБА_2, паспорт серії НОМЕР_1, виданий
Білоцерківським РВ ГУМВС України в Київській
області 03.03.2001р.
від відповідача: не з"явились
розглянувши апеляційну скаргу
Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради
на рішення
Господарського суду Київської області
від 18.04.2012р.
у справі № 14/014-12 (суддя Бацуца В.М.)
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради
про стягнення 20 510, 22 грн.
В судовому засіданні 13.09.2012р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Рішенням Господарського суду Київської області вiд 18.04.2012р. у справi № 14/014-12 позов задоволено частково.
Стягнуто з Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 12 541, 97 грн. інфляційних втрат, 6 901, 25 грн. 3% річних, 1 529, 02 грн. судового збору. В інший частині позову відмовлено.
Не погоджуючись iз вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляцiйного господарського суду з апеляційною скаргою, в якiй просить скасувати рішення Господарського суду Київської області вiд 18.04.2012р. у справi № 14/014-12 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального права, оскільки на думку апелянта, зобов'язання відповідача щодо сплати позивачеві 132 020, 73 грн. матеріальної шкоди (відшкодування збитків за період невиконання відповідного судового рішення) не є грошовим зобов'язанням, а є господарською санкцією, яка передбачає стягнення збитків внаслідок невиконання відповідного судового рішення, а тому висновок суду про застосування ч.2 ст.625 ЦК України, є помилковим.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2012р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач посилався на те, що з моменту набрання чинності рішенням господарського суду Київської області від 09.02.2010р., з 28.04.2010р. у відповідача виникло грошове зобов"язання перед позивачем зі сплати 132 020, 73 грн. матеріальної шкоди, а з 29.04.2010р. відповідач вважається таким, що прострочив грошове зобов"язання перед позивачем. Зазначену заборгованість відповідач погасив із значним простроченням, а саме в березні 2012р., а тому позивач має право вимоги 3% річних та інфляційних збитків від простроченої суми, що встановлено судом першої інстанції.
В судових засіданнях апеляційної інстанції за клопотанням позивача продовжувався строк розгляду справи та відкладався у відповідності до ст.77 ГПК України на 13.09.2012р.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 13.09.2012р. позивач заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.
Представники відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 13.09.2012р. не з"явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, у зв"язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність.
Відповідно до ч.1 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Згідно зі ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.03.2001р. позивач був зареєстрований Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області як фізична особа - підприємець (Свідоцтво серія НОМЕР_2).
Постановою господарського суду Київської області від 24.10.2007р. у справі № А8/340-07 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради про визнання незаконними дій та відшкодування збитків і моральної шкоди, визнано дії Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради по ненаданню дозволу на відкриття аптечного кіоску за адресою: АДРЕСА_1, незаконними; присуджено до стягнення з Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 56 898, 95 грн. матеріальної шкоди (орендна плата та комунальні послуги за період з грудня 2006р. по вересень 2007р.) та судові витрати. По решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2008р. у справі № 22-а-8821/08 постанову господарського суду Київської області від 24.10.2007р. у справі № А8/340-07 залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.04.2009р. ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2008р. у справі № 22-а-8821/08 та постанову господарського суду Київської області від 24.10.2007р. у справі № А8/340-07 залишено без змін.
Внаслідок неправомірних дій Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради по ненаданню фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 дозволу на відкриття аптечного кіоску за адресою: АДРЕСА_1, останньому було завдано збитків у загальному розмірі 132 020, 73 грн., пов'язаних із понесенням обов'язкових для позивача витрат по сплаті орендної плати згідно договору оренди будинку, споруди (іншого об'єкта нерухомості) від 21.11.2006р., договору № 1 від 10.10.2008р., укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_3, та по оплаті комунальних послуг згідно договору № 2 про надання комунальних послуг від 03.03.2007р., договору № 14 від 01.01.2008р., договору № 16/8 від 01.11.2008р., укладеного між позивачем та ТОВ „ВПФ „Біла вежа", за період з 01.10.2007 р. по 30.04.2009 р.
У зв'язку із чим, у 2009 р. ФОП ОСОБА_2 звернулась до господарського суду Київської області із позовом до Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 132 020, 73 грн.
Рішенням господарського суду Київської області від 09.02.2010р. у справі №10/165-09/9/14 за позовом ФОП ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради про відшкодування шкоди, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21.-28.04.2010р. у справі № 10/165-09/9/14 (а.с.15-19) та постановою Вищого господарського суду України від 07.09.2010р. у справі № 10/165-09/9/14 (а.с.20-24), позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 132 020, 73 грн. матеріальної шкоди, 1 320, 21 грн. державного мита і 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с. 8-14).
Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Отже, вищевказані обставини були встановлені рішенням господарського суду Київської області від 09.02.2010р. у справі № 10/165-09/9/14 за позовом ФОП ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради про відшкодування шкоди, а тому є доведеними і не підлягають повторному доказуванню на підставі ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.
14.10.2010р. на виконання судового рішення у справі № 10/165-09/9/14, судом було видано відповідний наказ.
03.11.2010р. було відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 14.10.2010р. про стягнення з Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради на користь ФОП ОСОБА_2 132 020, 73 грн. матеріальної шкоди та судових витрат (а.с. 26-27).
Позивачем подано позов у даній справі з тих підстав, що зазначене вище рішення станом на день подання позовної заяви 02.02.2012р. не виконано, боржник не сплатив позивачеві 132 020, 73 грн. матеріальної шкоди, у зв»язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 3% річних з простроченої суми з 29.04.2010 р. по 24.01.2012 р. в розмірі 6 912, 09 грн. та інфляційні втрати з 29.04.2010 р. по 24.01.2012 р. в розмірі 13 598, 13 грн.
Відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Визначення грошового зобов"язання закріплено в Законі України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статтею 1 якого передбачено, що грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.
Згідно з приписами частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов"язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов"язки виникають із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов"язки. Частиною 5 вказаної статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов"язки можуть виникати з рішення суду.
Місцевим господарським судом встановлено факт неналежного виконання позивачем рішення господарського суду Київської області від 09.02.2010р. у справі №10/165-09/9/14 щодо виплати на користь ФОП ОСОБА_2 132 020, 73 грн. матеріальної шкоди.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов"язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов"язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов"язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов"язання.
Виходячи із положень вищезазначених норм, наслідки прострочення боржником грошового зобов"язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов"язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Оскільки чинне законодавство не пов"язує припинення зобов"язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов"язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України є обґрунтованим.
Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 14.11.2011р. у справі №12/207 за позовом Приватного підприємства "Анабуд" до ТОВ "Ілта" про стягнення суми, постанові від 23.01.2012р. у справі № 37/64 за позовом Приватного акціонерного товариства страховий дім "Європейський світ" до ПАТ "СК "Кий Авіа Гарант" про стягнення суми та ін.
Як вбачається з виписки по банківському рахунку ФОП ОСОБА_2 за 26.03.2012р. та копії платіжного доручення № 405850 від 26.03.2012р., наданих позивачем суду апеляційної інстанції на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2012р., відповідачем лише 26.03.2012р. перераховано позивачу 133340, 94 грн. згідно наказу господарського суду №10/165-09/9/14 від 14.10.2010р. (належним чином завірені копії знаходяться в матеріалах справи).
Рішення Господарського суду Київської області від 09.02.2010р. у справі №10/165-09/9/14 щодо стягнення з відповідача на користь ФОП ОСОБА_2 132 020, 73 грн. матеріальної шкоди набрало чинності 28.04.2010р. (з моменту проголошення судом постанови з перегляду справи в суді апеляційної інстанції), у зв"язку з чим у відповідача 28.04.2010р. виникло грошове зобов"язання перед позивачем щодо сплати 132 020, 73 грн. матеріальної шкоди, а з 29.04.2010р. відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов"язання перед позивачем.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши розрахунок інфляційних втрат в сумі 13 598, 13 грн., проведений позивачем, апеляційний господарський суд погоджується з правомірністю нарахування позивачем інфляційних втрат за період з 29.04.2010р. по 24.01.2012р., але позовні вимоги в частині розміру інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 12 541, 97 грн., виходячи із розрахунку, проведеного місцевим господарським судом, а саме: сума заборгованості - 132 020, 73 грн., кількість днів заборгованості - 636 днів, сукупний індекс інфляції - 1, 095.
132 020, 73 грн. х 1, 095 = 144 562, 70 грн.; 144 562, 70 грн. - 132 020, 73 грн. = 12 541, 97 грн.
Крім цього, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних з 29.04.2010р. по 24.01.2012р. в сумі 6 912, 09 грн.
Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3% річних, проведений позивачем, погоджується з правомірністю нарахування позивачем 3 % річних за період з 29.04.2010р. по 24.01.2012р., але позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в сумі 6 901, 15 грн., виходячи із розрахунку, проведеного місцевим господарським судом, а саме: сума заборгованості - 132 020, 73 грн., кількість днів заборгованості - 636 днів.
132 020, 73 грн. х 0, 03 % х 636/365 = 6 901, 25 грн.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 12 541, 97 грн. інфляційних втрат та 6 901, 25 грн. 3% річних за період з 29.04.2010р. по 24.01.2012р., розрахованих на суму заборгованості в розмірі 132 020, 73 грн., що підлягала стягненню з відповідача на користь позивача за рішенням суду від 09.02.2010р. у справі №10/165-09/9/14.
Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Посилання апелянта на те, що зобов'язання відповідача щодо сплати позивачеві 132020, 73 грн. матеріальної шкоди не є грошовим зобов'язанням, а є господарською санкцією, що унеможливлює застосування ч.2 ст.625 ЦК України, є помилковим, оскільки суперечить положенням чинного законодавства, зокрема ст. ст. 11, 509, 625 Цивільного кодексу України.
Інші доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, спростовуються доказами, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області вiд 18.04.2012р. у справi № 14/014-12, прийняте із вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому апеляційна скарга Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, з підстав, викладених у ній, задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області вiд 18.04.2012р. у справі № 14/014-12 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 18.04.2012р. у справi №14/014-12 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 14/014-12 повернути до Господарського суду Київської області.
4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Скрипка І.М.
Судді Остапенко О.М.
Шипко В.В.