04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
17.09.2012 № 5011-32/5219-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Дикунської С.Я.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі Шмиговській А.М.
за участю представників:
від позивача - Граб Ю.І. (довіреність б/н від 07.03.2012 р.)
від відповідача - Проскуряков Н.В. (довіреність №600 від 14.07.2010 р.)
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК»
на рішення
господарського суду міста Києва
від 10.08.2012 р.
у справі № 5011-32/5219-2012 (суддя Підченко Ю.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-лізинг»
до Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК»
про стягнення 103858,12 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптіма - лізинг» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК» про стягнення з відповідача інфляційних втрат - 73732,49 грн. та 3% річних - 30125,63 грн. нарахованих за період з 01.06.2009 р. по 01.02.2012 р.
Рішенням господарського суду міста Києва від 10.08.2012 р. позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні втрати - 73732,49 грн., 3% річних - 30125,63 грн. та судовий збір у розмірі 2077,17 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування всіх фактичних обставин справи.
Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
11.03.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма - лізинг» (Лізингодавець) та Публічним акціонерним товариством «АСТРА БАНК» (Лізингоодержувач) було укладено договір оперативного лізингу транспортних засобів № 20081022, предметом якого є транспортні засоби, які Лізингодавець передав у користування Лізингоодержувачу, а останній взяв на себе зобов'язання оплатити користування ними.
Відповідно до наявного в матеріалах справи рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2009 р., яке залишено в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2010 р. за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма - лізинг» до Відкритого акціонерного товариства «АСТРА БАНК» про розірвання договору, договір оперативного лізингу транспортних засобів від 11.03.2008 р. № 20081022 було розірвано.
В ході розгляду господарським судом Київської області справи № 3/115-09/4 за позовом Відкритого акціонерного товариства «АСТРА БАНК» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма - лізинг» про стягненя 100057,25 грн., останнім було заявлено зустрічну позовну заяву про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «АСТРА БАНК» заборгованості по сплаті лізингових платежів у сумі 376570,42 грн., пені в сумі 14052,89 грн. за період з січня 2009 р. по травень 2009 р., 3% річних у сумі 1756,61 грн. за той же період, інфляційних втрат в сумі 9394,25 грн. за період з 01.11.2009 р. по 01.04.2009 р. в зв'язку з простроченням договірних зобов'язань.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2011 р. скасовано рішення господарського суду Київської області по справі № 3/115-09/4 від 11.05.2011 р., яким в задоволенні зустрічного позову відмовлено, та прийнято нове, яким позовні вимоги за зустрічним позовом задоволено. Вказана постанова в цій частині залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2011 р.
За загальним правилом, кожна особа, що бере участь у справі, повинна довести обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень, відповідно до ст. 33 ГПК України. Водночас, коментована стаття визначає підстави, з яких ці особи звільняються від обов'язку доказування. Підстави звільнення від доказування можна поділити на три групи:
а) обставини, визнані господарським судом загальновідомими (ч. 1 ст. 35 ГПК України);
б) преюдиціальні факти (ч.ч. 2-4 ст. 35 ГПК України);
в) законні презумпції ( ч. 5 ст. 35 ГПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 43 ГПК України, визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими. Отже, таке визнання не є підставою звільнення від доказування, тобто незалежно від того, що одна сторона визнає певні обставини, які наводяться іншою стороною, остання повинна надати відповідні доказування, тобто незалежно від того, що одна сторона визнає певні обставини.
Оскільки, з боку відповідача мало місце несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, то позивач, з посиланням на приписи ст. 625 ЦК України, звернувся з даним позовом до суду про стягнення з останнього інфляційних втрат в сумі 73732,49 грн. за період з 01.06.2009 р. по 01.02.2012 р. та 3% річних в сумі 30125,63 грн. за період з 01.06.2009 р. по 01.02.2012 р., відповідно до наданого розрахунку.
Частиною 2 ст. 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Так, в постанові Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2011 р. у справи № 3/115-09/4 встановлено факт невиконання зобов'язань ВАТ «АСТРА БАНК» по сплаті лізингових платежів за листопад 2008 - березень 2009 року частково, а за квітень 2009 року в повному обсязі. Матеріали справи не містять доказів про сплату ВАТ «АСТРА БАНК» лізингових платежів за листопад 2008 року - березень 2009 року в повному обсязі та доказів сплати лізингових платежів за квітень-травень 2009 року. Акта приймання-передачі транспортних засобів, що передбачено умовами договору від Лізингоодержувача до Лізингодавця в судовому засіданні сторонами не надано.
Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних узгоджується з приписами вказаної статті.
За змістом ст.ст. 598-609 ЦК України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
В постанові Верховного Суду України від 25.03.2002 р. у справі № 8/606 зазначено, що три процента річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Зокрема те, що інфляційні та три процента річних не є додатковими вимогами за законодавством. В цій постанові зазначено, що стягнення з боржників інфляційних нарахувань та процентів річних на існуючу заборгованість за невиконаним ними зобов'язанням - обґрунтовані.
Приписи ст. 625 ЦК України не заперечують можливість звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема за період після прийняття судом відповідного рішення (постанова Верховного Суду України від 30.09.2008 р. № 1/384-07).
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України оскільки, право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Правомірність стягнення 3% річних та інфляційних втрат після стягнення основного боргу за окремим судовим рішенням зазначена в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 р. №01-06/249 з посиланням на постанову Верховного Суду України від 20.01.2011 р. у справі №10/25.
Таким чином, спірне грошове зобов'язання у жодний із передбачених чинним законодавством способів не припинилось, має місце прострочення його виконання у заявлений позивачем період, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
При цьому, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
В даному випадку, протиправною поведінкою відповідача є саме прострочення щодо сплати заборгованості за договором (ч. 3. ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 806, ч. 3 ст. 815 ЦК України).
Наявність збитків полягає в не одержанні позивачем доходів, на які він розраховував при укладанні спірного договору та які б мав отримати у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності відповідачем.
Причинний зв'язок полягає у недодержанні своїх обов'язків відповідачем, що призвело до порушення прав позивача та завдання йому збитків у вигляді неодержаного доходу, що ж до вини, то законодавець зазначає, що відсутність власної вини в цивільному праві доводиться особою, яка порушила зобов'язання, тобто в даному випадку відповідачем. Доктрина цивільного права передбачає, що боржник буде вважатися винним доти, доки не доведе свою невинність.
Відповідні докази на підтвердження відсутності вини відповідача у простроченні грошового зобов'язання в матеріалах справи відсутні.
Посилання відповідача на не отримання від позивача жодної вимоги про сплату заборгованості починаючи з дати винесення постанови Вищим господарським судом у справі № 3/115-09/4, а саме з 16.11.2011 р. спростовуються приписами ст. 129 Конституції України, ст. ст. 105, 115 ГПК України.
Крім того факт порушення зобов'язання відповідачем встановлений рішеннями судів різних інстанцій, про які зазначено вище.
Оскільки, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 73732,49 грн. та 3% річних в сумі 30125,63 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.
Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2012 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АСТРА БАНК» залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2012 р. у справі №5011-32/5219-2012 залишити без змін.
Справу №5011-32/5219-2012 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Алданова С.О.
Судді Дикунська С.Я.
Пономаренко Є.Ю.