Копія
12 вересня 2012 р. Справа № 2a-1870/6136/12
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Прилипчука О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Високос Я.С.,
представника позивача - Клещенка О.М.,
представника відповідача - Дяченко Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Роменський завод "Тракторзапчастина"
до Роменської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області
про скасування податкових повідомлень-рішень,-
Публічне акціонерне товариство "Роменський завод "Тракторзапчастина" (надалі по тексту - позивач, ПАТ "Роменський завод "Тракторзапчастина") звернулось до суду з позовом до Роменської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області (далі по тексту - відповідач, Роменська ОДПІ), в якому просить суд:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 12.07.2012 р. №0000711502, №00000701502 та №0000721502.
- стягнути понесені судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, Роменською ОДПІ проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ПАТ «Роменський завод «Тракторозапчастина»» з питань дотримання вимог податкового законодавства, що до правомірності нарахування податку на додану вартість та бюджетного відшкодування при правових відносинах з ТОВ «Транс Агентство Сервіс» за період з 01.03.2011 р. по 31.12.2011 р.
На вимогу відповідача листом від 27.02.2012 р. № 479/07 надано на перевірку всі необхідні документи в підтвердження правомірності формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування по взаємовідносинах з ТОВ «Транс Агентство Сервіс».
За результатами перевірки складено акт перевірки від 27.06.2012 р. № 220/15- 3/00235890, в якому відображено порушення вимог п. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦКУ, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 ПКУ.
12.07.2012 р. на підставі акту перевірки Роменською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме:
- №0000711502, яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування з ПДВ на суму 107462,49 грн.;
- №0000701502, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення ПДВ на суму 53666,00 грн.;
- №0000721502, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 82149,50 грн.
Позивач вважає, що вказані податкові повідомлення-рішення не відповідають чинному законодавству, акт перевірки не відповідає фактичним обставинам, а висновки викладені в ньому суперечать чинному законодавству, виходячи з наступного.
Як зазначено в акті перевірки згідно наданих документів ПАТ «Роменський завод «Тракторозапчастина»» мало господарські відносини з ТОВ «Транс Агентство Сервіс» в період березень-жовтень 2011 р. на підставі договору поставки ТМЦ від 16.03.2011 р. № 160601.
На перевірку позивачем листом від 27.02.2012 р. № 479/07 надано всі необхідні документи в підтвердження правомірності формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування по взаємовідносинах з ТОВ «Транс Агентство Сервіс».
Основною підставою для встановлення порушень податкового та іншого законодавства став той факт, що постачальник позивача - ТОВ «Транс Агентство Сервіс» не надав на перевірку підтверджуючі документи, тому договір поставки від 16.03.2011 р. №160601 є нікчемним, порушує публічний порядок та ін.
Проте, в акті перевірки відсутня інформація про первинні документи, на підставі яких податковий орган прийшов до зазначених висновків. Правочин вчинені позивачем з постачальником дизпалива визнані недійсними в судовому порядку на підставі ст. 228 ЦК України не були. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби визнавати нікчемними правочини без отримання відповідного судового рішення. Відповідачем не враховано припис акту цивільного законодавства України, який викладений в ч. 1 ст. 204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Крім того, чинне податкове законодавство не ставить в залежність право платника на формування податкового кредиту від податкового обліку інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Несплата контрагентами позивача податку не свідчить про те, що укладені позивачем правочини не відповідають інтересам держави і суспільства.
Таким чином, позивач вважає, що відповідач вийшов за межі повноважень, встановлюючи порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.
Отже, позивач приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам чинного законодавства щодо законності та обґрунтованості, а тому є незаконними та такими, що підлягають скасуванню.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог, вважає прийняті податкове повідомлення - рішення обґрунтованими.
Заслухавши доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що з 22.06.2012 р. по 25.06.2012 р. Роменською ОДПІ проведено документальну невиїзну перевірку ПАТ "Роменський завод "Тракторзапчастина" з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податку на додану вартість та бюджетного відшкодування ПДВ при правових відносинах з платником податків ТОВ «Транс Агенство Сервіс» за період з 01.03.2011 р. по 31.12.2011 р.
27.06.2012 р. за підсумками перевірки складено акт №220/15-3/00235890 (а.с. 8-20).
12.07.2012 р. на підставі вищезазначеного акту перевірки Роменською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме:
- №0000711502, яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування з ПДВ на суму 107462,49 грн. (а.с. 24);
- №0000701502, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення ПДВ на суму 53666,00 грн. (а.с. 26);
- №0000721502, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 82149,50 грн. (а.с. 27).
Задовольняючи позовні вимоги, суд вважає помилковими висновки відповідача щодо нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З матеріалів справи встановлено, що підставою прийняття оскаржуваного рішення є висновок відповідача в акті перевірки про відсутність основних фондів у ТОВ «Транс Агенство Сервіс» для здійснення господарської діяльності, а у зв'язку із цим визнання нікчемним договору поставки між позивачем та ТОВ «Транс Агенство Сервіс».
Проте, суд не погоджується із такими висновками відповідача, виходячи з наступного.
З матеріалів справи встановлено, що 16.03.2011 року між позивачем та ТОВ «Транс Агенство Сервіс» укладено договір поставки №160601 на поставку товару по ціні, зазначеній в товарно-супровідних документах та/або специфікаціях до даного договору (а.с.30-31).
На підтвердження реальності господарської операції (придбання металоконструкцій) позивачем надано:
-видаткові накладні №ТДС-302063 від 06.04.2011 р., №ТДС-302740 від 03.06.2011 р. , №ТДС-302965 від 22.06.2011 р., №ТДС-303043 від 30.06.2011 р., №ТДС-303314 від 20.07.2011 р., №ТДС-303558 від 11.08.2011 р. (а.с. 39, 42, 44, 46, 48, 50);
-податкові накладні №301112 від 24.03.2011 р., №301113 від 29.03.2011 р., №301114 від 30.03.2011 р., №301982 від 12.05.2011 р., №302551 від 30.06.2011 р., №302485 від 25.06.2011 р., №302484 від 22.06.2011 р., №302720 від 29.07.2011 р., 302719 від 19.07.2011 р., №302718 від 19.07.2011 р., №302715 від 07.07.2011 р., №302714 від 04.07.2011 р., №303323 від 15.08.2011 р., №700400 від 13.10.2011 р. (а.с.52-66);
-платіжні доручення: №347 від 24.03.2011 року на суму 34 000грн., №349 від 24.03.2012 року на суму 66 000 грн., №350 від 24.03.2011 року на суму 34000 грн., №425 від 29.03.2011 року на суму 16 000 грн., №428 від 30.03.2011 року на суму 59 000 грн., №429 від 30.03.2011 року на суму 64 000 грн., №1837 від 25.06.2011 року на суму 201 000 грн., №1089 від 12.05.2011 року на суму 260 000 грн., №2000 від 07.07.2011 року на суму 47 000 грн., №1943 від 04.07.2011 року на суму 76 000грн., №2739 від 15.08.2011 року, №2458 від 29.07.2011 року на суму 155267,29 грн., №3708 від 13.10.2011 року на суму 30 000грн. (а.с. 32-38);
-рахунки фактури: №ТДС-311577 від 21.03.2011 р., №ТДС-312471 від 05.05.2011 р. , №ТДС-312471 від 05.05.2011 р., №ТДС-313770 від 30.06.2011 р., №ТДС-314482 від 28.07.2011 р., №ТДС-315962 від 06.10.2011 р. (а.с. 75-80).;
- сертифікат якості (а.с. 83);
-акт звірки взаєморозрахунків між позивачем та ТОВ «Транс Агенство Сервіс» (а.с. 66);
-витяг із журналу отримання довіреностей на отримання матеріальних цінностей (а.с. 84-87).
Перевезення товару здійснювалося автомобільним транспортом, що підтверджується наданими товарно-транспортні накладні №6152 від 06.04.2011 р., №1283 від 02.06.2011 р., №71 від 21.06.2011 р., №1450 від 25.06.2011 р., б/н від 20.07.2011 р., б/н від 11.08.2011 р. (а. с. 10, 43, 45, 47, 49, 51).
В подальшому придбаний товар був використаний у власній господарській діяльності позивача, що також підтверджується наданим до суду витягом із журналу - ордера відомостей по рахунку 37.1.1., журналу по рахунку 63.1 (а.с.81-82).
Таким чином, суд приходить до висновку, про реальність здійснених господарських операцій між ТОВ «Транс Агенство Сервіс» та позивачем щодо поставки металоконструкцій.
Отже, оскільки всі твердження відповідача про відсутність реальних господарських стосунків в спірних правовідносинах між позивачем та його контрагентом у зв'язку з відсутністю основних фондів у ТОВ «Транс Агенство Сервіс», не підтвердженні жодними доказами, що містять предмет доказування, суд вважає правочини такими, що не можуть бути визнані нікчемними.
Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок та встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Варто зауважити, що для встановлення нікчемності правочину за вказаною вище нормою закону, необхідно довести умисел сторін такого правочину на ухилення від сплати податків, що потягне за собою недоотримання державним бюджетом грошових коштів чим спричиняється шкода державі. Такий умисел, серед іншого, може бути встановлений вироком суду в кримінальній справі.
Зазначена позиція знайшла своє відображення в Постанові пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ", в якій серед іншого зазначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
В судовому засіданні відповідачем не було надано достатніх доказів про наявність умислу у позивача на завдання шкоди інтересам держави, шляхом ухилення від сплати податків, висновки про нікчемність правочину було зроблені ним необґрунтовано та передчасно.
Згідно ст. 239 Господарського кодексу України визначені види адміністративно-господарських санкцій, серед яких і стягнення зборів (обов'язкових платежів).
При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити з загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності складу правопорушення. Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між правопорушенням та його наслідками.
З огляду на викладене, позивач міг бути необізнаний про вчинення порушень в сфері господарської діяльності з боку посадових осіб його контрагентів, при цьому належним чином виконувати свої зобов'язання за угодою.
Таким чином, до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції з вищезазначених підстав, доки не буде доведено, що його дії були направлені на порушення законодавства в сфері здійснення господарської діяльності, зокрема щодо справляння податків та інших обов'язкових платежів.
Також, відповідачем не надано доказів, саме щодо того, що дії позивача були направлені на порушення законодавства в сфері здійснення господарської діяльності, зокрема щодо справляння податків та інших обов'язкових платежів, а тому посилання представника відповідача на зазначені обставини справи є безпідставними.
Відповідно до п. п. п. а) п. п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За змістом п.п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями .
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Тобто, видана позивачу податкова накладна його контрагентом, це і є перша подія, і яка підтверджує факт придбання товару (робіт, послуг).
За змістом п.п. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Відповідно до абз. а п. 200.4 ст. 200 ПК України, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.
Так, п. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, містить загальні норми щодо самого поняття "бюджетне відшкодування" та джерела його формування для подальшого використання, а норми ст. 200 Кодексу передбачає підстави та порядок одержання платником податку бюджетного відшкодування і не вказує на те, що кошти повертаються платнику податку лише за умови сплати такого податку його контрагентами.
Отже, ТОВ «Транс Агенство Сервіс» реалізувало металоконструкції та передало право на розпорядження товарами (своїми) у власність позивачу на підставі договору поставки, який передбачає право власності на такий товар, а тому, суд приходить до висновку про правомірність включення позивачем 209684,35 грн. сум ПДВ до податково го кредиту по господарським операціям із ТОВ «Транс Агенство Сервіс», а відповідно і правомірність формування бюджетного відшкодування.
Таким чином, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення - рішення Роменської ОДПІ від 12.07.2012 року №0000711502, №0000701502 та №0000721502 прийняті з порушенням вимог ч.2 ст. 19 Конституції України, а тому вони є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Згідно ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Отже, позивачу відшкодовується із Державного бюджету сума судового збору в розмірі 2146 грн. 00 коп., шляхом безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача (лист Вищого адміністративного суду України №2135/11/13-11 від 21.11.2011 року).
Керуючись ст. ст. 86, 94, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Роменський завод "Тракторзапчастина" до Роменської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області про скасування податкових повідомлень-рішень -задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення прийняті Роменською об'єднаною державною податковою інспекцією Сумської області від 12.07.2012 р. №0000711502, №00000701502 та №0000721502.
Стягнути з Державного бюджету України (шляхом списання із рахунку Роменської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області (Сумська область, м. Ромни, Пролетарської солідарності, 37-Б) на користь Публічного акціонерного товариства "Роменський завод "Тракторзапчастина" (Сумська область, м. Ромни, вул. Гетьмана Мазепи, 2-В, код 00235890) суму судового збору в розмірі 2146 грн. 00 коп.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя (підпис) О.А. Прилипчук
З оригіналом згідно
Суддя О.А. Прилипчук
Повний текст постанови складено 17.09.2012 року.